Справа № 344/16249/20
Провадження № 1-кс/344/5805/20
27 листопада 2020 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020090000000724 від 11.10.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
Слідчий звернувся з вказаним клопотанням, в обґрунтування якого посилається на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 порушив правила безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_5 .
Так, 11 жовтня 2020 року приблизно о 07 годині 45 хвилин водій ОСОБА_4 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії і практичних навиків у керуванні ними, керуючи автомобілем марки Mercedes-Benz 312D реєстраційний номер НОМЕР_1 рухався автодорогою Т-0904 «Озеряни - Рожнів» у напрямку с. Озеряни Тлумацького району та проїжджав вулицею Героїв Небесної Сотні, що в с. Рожнів Косівського району Івано-Франківської області.
В цей час лівим краєм зустрічної смуги руху та у попутному із автомобілем напрямку йшов пішохід ОСОБА_5 .
При наближенні до пішохода, маючи намір виконати зупинку на лівому краю зустрічної для себе смуги руху та об'єктивну можливість завчасно виявити там ОСОБА_5 , водій ОСОБА_4 проявив неуважність, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5 .
При цьому ОСОБА_4 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме: п. 1.2., п. 1.5., п. 2.1.а, п. 2.3.б, д, п. 10.1. та п. 12.3.
У результаті порушення водієм ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої пішохід ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.
У відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
• п. 1 - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі та він усвідомлює про можливе призначення такого покарання в разі доведення його вини в суді;
• п. 3 - незаконно впливати на свідків, оскільки підозрюваному ОСОБА_4 відомі анкетні дані учасників кримінального провадження;
Європейський суд з прав людини у справі Ілійков проти Болгарії зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторно вчинення злочинів.
Прокурор клопотання підтримав з мотивів наведених в ньому, просив клопотання задовольнити.
В судовому засіданні підозрюваний щодо клопотання не заперечив, від участі адвоката відмовився.
Заслухавши прокурора, слідчого, підозрюваного дослідивши матеріали клопотання вважаю наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Ч. 5 ст. 194 КПК України передбачено обов'язки, які слідчим суддею можуть бути покладені на підозрюваного.
З матеріалів клопотання вбачається, що 26 листопада 2020 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Причетність ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, повністю підтверджується зібраними доказами у кримінальному провадженні: протоколом огляду місця події, висновками судових інженерно-транспортних експертиз, показами свідків, протоколами слідчих експериментів та іншими доказами у кримінальному провадженні.
Відповідно до практики Європейського суду «розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину», про яку йдеться у підпункті «с» п. 1 ст. 5 Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб будь-який захід, яким людина позбавляється волі, відповідав меті ст. 5, а саме захисту особи від свавілля.
У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» визначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).
При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об'єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».
В справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) Суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
В той же час враховуючи, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю матеріалів кримінального провадження, детальний перелік яких міститься у клопотанні та досліджений в судовому засіданні, а слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на ті дані, які були надані стороною обвинувачення, наявні всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Крім цього, прокурором доведено наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, санкція інкримінованої йому частини статті передбачає максимальне покарання у вигляді восьми років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Усвідомлюючи неминучість покарання ОСОБА_4 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду у зазначеному кримінальному провадженні, впливати на свідків, через що застосування до неї більш м'якого запобіжного заходу ніж домашній арешт не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Отже, враховуючи вищенаведене, вважаю, що в судовому засіданні поза розумним сумнівом доведено відсутність можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, тому клопотання слід задовольнити та застосувати щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому залишати місце проживання, за адресою АДРЕСА_1 , з 22-00 год. по 06-00 год., без дозволу слідчого, прокурора, або суду, на строк два місяці, в межах строку досудового розслідування, із забороною залишати місце проживання з покладенням на нього додаткових обов'язків, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором частково обґрунтування клопотання, і саме такий запобіжний захід буде достатнім для забезпечення дієвості даного кримінального провадження.
Ч. 6 ст. 181 КПК України передбачено, що строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.
Керуючись ст.ст. 176-178, 181, 193, 194, 196, 309, 376, 395 КПК України, -
Клопотання задовольнити.
Застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонивши йому з 22-00 год. по 06-00 год., залишати місце постійного проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на строк два місяці до 27.01.2021 року, в межах строку досудового розслідування.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 на строк два місяці обов'язки:
1) прибувати до слідчого СУ ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_6 , прокурора та суду за першою вимогою;
2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання;
3) утримуватися від спілкування з усіма свідками у даному кримінальному провадженні;
4) здати на зберігання до Управління ДМС в Івано-Франківській області свій паспорт для виїзду за кордон;
та роз'яснити, що в разі невиконання таких обов'язків щодо нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і може бути накладено грошове стягнення від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвала підлягає до негайного виконання після її оголошення.
Про прийняте рішення повідомити заінтересованих осіб.
Виконання ухвали доручити відповідному органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_4 , а контроль за її виконанням покласти на прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 .
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 30.11.2020 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1