30 листопада 2020 р. Справа № 520/9428/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року, (головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д.) по справі № 520/9428/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з позовом, в якому просив суд:
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок (збільшення) його пенсії відповідно до ч. 2 статті 56 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (шляхом розрахунку відповідно до п. 1 ст. 27 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”) на 1 процент заробітку, який був розрахований при визначенні розміру пенсії, за кожний рік роботи понад 20 років стажу, але не вище 75 процентів цього заробітку, починаючи з 01.07.2020 року і в подальшому, виплатити недоотриманий розмір пенсії починаючи з вказаної дати і скасувати рішення відповідача від 26.06.2020 року №2382;
- допустити негайне виконання рішення суду та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року залишено без задоволення позовні вимоги.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Зазначає про неврахування судом першої інстанції, що пенсія йому призначена у 2007 році, тому зміни, внесені до ч. 2 ст. 56 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", які набули чинності з 11.10.2017, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" не має зворотної сили та стосується порядку обчислення фактичного середньомісячного заробітку для пенсії.
Відповідач надав відзив, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що є позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 від 08.01.1993 (категорія 2) (ас. 13).
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку. Розмір пенсії за віком позивачу визначено відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 11.10.2007 на підставі особисто наданої заяви від 15.10.2007 позивачу призначена пенсія за віком відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням п. 1 ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та додаткова пенсія відповідно до ст. 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
25.06.2020 позивач звернувся до відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №6 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Харківській області з заявою встановленого зразку про збільшення (перерахунок) розміру пенсії відповідно до п. 2 ст. 56 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” на 1 процент заробітку, який був розрахований при визначенні розміру пенсії, за кожний рік роботи понад 20 років стажу, але не вище 75 процентів цього заробітку шляхом розрахунку відповідно до п. 1 ст. 27 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (а.с. 100-101).
Рішенням 26.06.2020 №2382 відділу з питань перерахунку пенсії № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області позивачу відмовлено в перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що обов'язковою умовою для застосування ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є призначення пенсії на умовах ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 98-99).
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правове регулювання спірних правовідносин змінилось, і у зв'язку зі змінами Закон № 796-ХІІ пов'язує право особи на збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений ч. 2 ст. 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною 2 ст. 27 Закону № 1058-IV.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із ч. 2 ст. 56 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон № 796-ХІІ), в редакції чинній до 11.10.2017, право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” до частини 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Отже, колегія суддів зазначає, що правове регулювання спірних правовідносин змінилось і у зв'язку зі змінами Закон № 796-ХІІ пов'язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж встановлений частиною 2 ст. 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах визначених частиною 2 ст. 27 Закону № 1058-IV.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскільки позивач не виявив бажання перейти на пенсію за віком на умовах ч. 2 ст. 27 Закону № 1058-IV, а залишився на пенсії за віком на умовах ч. 1 ст. 27 Закону № 1058-IV, то відповідач у зв'язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин правомірно припинив виплату позивачу збільшення пенсії, передбачену ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 2148-VIII від 03.10.2017.
Зазначене кореспондується із висновком Європейського Суду у справі “Великода проти України”, в якому суд дійшов висновку, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд у цьому рішенні констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, були внесені зміни.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 809/627/18.
Доводи апелянта з посиланням на рішення судів першої та апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки згідно положень ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права мають враховуватись виключно висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стосовно доводів апеляційної скарги в частині посилання на практику Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, колегія суддів зазначає наступне.
В наведених в апеляційній скарзі справах Верховним Судом надано аналіз правовідносинам, які виникли до внесення змін згідно Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", крім того, відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують вказаних вище висновків суду апеляційної інстанції.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Северянін та інші проти України”(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року по справі № 520/9428/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 по справі № 520/9428/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова