25 листопада 2020 р.Справа № 520/6274/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, повний текст складено 17.07.20 року по справі № 520/6274/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення № 0023525706 від 10.02.2020 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у загальному розмірі: 2201,51 грн (штраф - 615,27 грн, пеня - 1586,24 грн).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем протиправно було прийнято рішення, яким до позивача були застосовані штрафні санкції та нарахована пеня за несвоєчасну сплату єдиного внеску. Позивач вважає таке нарахування штрафних санкцій та пені безпідставним, зазначивши, що ним несвоєчасної сплати не допускалося.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Харківській області за № 0023525706 від 10.02.2020 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у загальному розмірі: 2201,51 грн (штраф - 615,27 грн, пеня - 1586,24 грн).
Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь позивача у розмірі 840,80 грн.
Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим за умов неправильного застосування норм матеріального права, таким, що прийняте без повного і всебічного з'ясування всіх обставин в справі, на підставі висновків, що суперечать дійсним обставинам справи. Вказує, що оскільки позивач в 2017 році перебувала на загальній системі оподаткування, то мала обов'язок подавати звіт по ЄСВ за 2017 рік відповідно до Порядку № 511 додаток 5 (таблиця 1). Проте, позивачем було надано звіт згідно додатку № 5 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік (таблиця № 2, замість таблиці № 1) та нараховано ЄСВ в сумі 8448,00 гривень. Подання уточнюючих звітів після закінчення термінів подання звітності не передбачено, а виправлення помилок у наданій звітності можливо виключено на підставі акту документальної перевірки страхувальника.
Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав.
Сторони по справі в розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач у 2017 році перебувала на загальній системі оподаткування та повинна була надати звіт по ЄСВ за 2017 рік відповідно до Порядку № 511 додаток 5 (таблиця 1).
Проте, позивачем надано звіт згідно додатку № 5 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік (таблиця № 2, замість таблиці № 1) та нараховано ЄСВ в сумі 8448,00 гривень.
Податковим органом проведено нарахування ЄСВ на загальну суму 16896 грн., у т.ч. з кодом операції 17F на суму 8448,00 гривень за 2017 рік згідно наданого звіту від 30.01.2018 № 17964 додаток 5 (таблиця 2) та з кодом 17Ц на суму 8448 гривень за 2017 рік в автоматичному режимі.
Тобто, позивач, перебуваючи на загальні системі оподаткування, подала звіт з ЄСВ з заповненням розділу такого звіту, який має заповнювати платник єдиного податку, за результатами чого відповідачем у ІКП відображено подвійне нарахування задекларованих позивачем сум ЄСВ.
У зв'язку з подвійним відображенням в ІКП з ЄСВ задекларованої позивачем суми ЄСВ за 2017 рік в розмірі 8448,00 гривень, наступні здійснені нею платежі були зараховані у погашення такої недоїмки.
За порушення термінів сплати відповідачем винесено рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 10.02.2020 № 0023585706, яким позивачу нарахований штраф у розмірі 615,27 грн та пеня у розмірі 1586,24 грн за період з 10.02.2018 до 25.09.2019.
Фактичною підставою для нарахування позивачу штрафної санкції та пені на підставі спірного рішення було здійснення відповідачем коригування показників єдиного внеску позивачу в автоматичному режимі (фактичне подвійне нарахування внеску за 2017 рік) у зв'язку з поданням позивачем, яка перебувала на загальній системі оподаткування, звіту згідно додатку № 5 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік (таблиця № 2, замість таблиці № 1), який передбачено для платників єдиного податку.
Не погоджуючись із правомірністю вказаного рішення, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у податкового правових підстав для нарахування позивачу штрафу та пені у зв'язку з несвоєчасною сплатою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки фактично позивачем не здійснювалося жодної несвоєчасної сплати єдиного внеску за період, за які нараховані штраф та пеня, а податковим органом в інтегрованій картці платника податків було здійснено корегування нарахованих сум внеску позивача в автоматичному режимі у зв'язку з поданням позивачем, яка перебувала на загальній системі оподаткування, звіту згідно додатку № 5 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік (таблиця № 2, замість таблиці № 1), який передбачено для платників єдиного податку.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Згідно пункту 4 частини 1 статті 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 р. № 1774-19 внесені зміни щодо нарахування та сплати ЄСВ фізичними особами- підприємцями, які набрали чинності з 01.01.2017 року.
Відповідно до вказаних змін, фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування сплачують ЄСВ обов'язково незалежно від факту отримання або не отримання доходу у місяці, за який сплачується такий ЄСВ. Така зміна відбулася завдяки заміні слів “має право самостійно” на слово “зобов'язаний” у першому реченні абзацу другого у пункті 2 частини першої ст.7 Закону про ЄСВ.
Згідно з абзацом першим ч.1 п. 2 ст. 7 Закону № 2464 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06.12.2016 року № 1774-УІІІ, базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума доходу (прибуток), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 01.01.2017 року у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464.
Отже, фізичні особи - підприємці, є платниками єдиного внеску, зобов'язані своєчасно, в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати його.
Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону).
Максимальна база величини нарахування єдиного внеску - це максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону).
Нормами ч.5 ст.8 цього Закону закріплено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 Закону № 2464, встановлено у розмірі 22%, до визначеної ст.7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до положень статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік”, у 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 гривні Таким чином, розмір єдиного внеску за 1 календарний місяць для фізичних осіб- підприємців, що не отримують доходів, становив: 3723,00 * 22% = 819,06 грн.
Під час розгляду справи підтверджено, що вказана сума сплачувалася позивачем щомісячно у встановлені стоки, за весь період до припинення діяльності, що підтверджується копіями наданих позивачем квитанцій № 60 від 16.02.2018 року про сплату ЄСВ за 01/2018 у сумі 819,06 грн.; № 0.0.986936103.1 від 15.03.2018 року про сплату ЄСВ за 02/2018 у сумі 819.06 грн.; № 50 від 12.04.2018 року про сплату Є СВ за 03/2018 у сумі 819,06 грн.; № 33 від 14.05.2018 року про сплату ЄСВ за 04/2018 у сумі 819,06 грн.; № 40 від 13.06.2018 року про сплату ЄСВ за 05/2018 у сумі 819,06 грн.; № 20 від 13.07.2018 року про сплату ЄС В за 06/2018 у сумі 819,06 грн.; № 44 від 14.08.2018 року про сплату ЄСВ за 07/2018 у сумі 819,06 грн.; № ПН1998 від 14.09.2018р. про сплату ЄСВ за 08/2018 у сумі 819,06 грн.; № 23 від 04.10.2018 року про сплату ЄСВ за 09/2018 у сумі 819,06 грн.; № 26 від 04.10.2018 року про сплату ЄСВ за 10/2018 у сумі 819,06 грн.
У той же час, положеннями п. 6 частини першої ст. 1 Закону України № 2464-VI, визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та штрафів.
Положеннями частини другої статті 6 Закону передбачено, зокрема, такі обов'язки платників податків як: своєчасне та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплата єдиного внеску; подання звітності до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із ч. 3 ст. 9 Законом №2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (п. п. 6, 16 ст. 25 Законом №2464-VI ).
Згідно зі статтею 25 Законом №2464-VI передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до абз. 2 ч. 28 ст. 8 Законом №2464-VI, розрахунок розподілу єдиного внеску за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування проводиться на підставі звітності про нарахування єдиного внеску за результатами попереднього року.
За змістом частини 11 та 12 цієї статті на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Колегія суддів враховує, що відповідальність за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску настає лише якщо платник податків не сплатить або несвоєчасно сплатить передбачені Законом №2464-VI суми єдиного внеску.
Натомість, у спірних правовідносинах позивачем фактично не здійснювалося жодної несвоєчасної сплати єдиного внеску за період, за що нараховані штраф та пеня, а податковим органом в інтегрованій картці платника податків було здійснено корегування нарахованих сум внеску позивача в автоматичному режимі у зв'язку з поданням позивачем, яка перебувала на загальній системі оподаткування, звіту згідно додатку № 5 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік (таблиця № 2, замість таблиці № 1), який передбачено для платників єдиного податку.
Відповідач факту подвійного нарахування єдиного внеску не заперечує.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.
Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Так, у Рішенні Європейського Суду по справі АМАНН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ від 16 лютого 2000 року якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.
Жодна норма не може вважатися «законом» якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду Фельдек проти Словаччини від 12.07.2001 року).
Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято-Михайлівської парафії проти України від 14.06.2007року).
Відповідно до пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку.
За практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, параграф 43).
Докази, які б свідчили про несплату позивачем єдиного внеску до Державного бюджету апелянтом надано не було, обставин, що свідчать про умисне ухилення позивача від сплати такого податку податковим органом наведено також не було.
Таким чином, оскільки позивачем самостійно визначена сума податкового зобов'язання сплачена у повній мірі та надійшла до Державного бюджету, колегія суддів вважає, що допущена у даному випадку помилка у звітності, не є податковим правопорушенням. Встановлені обставини свідчать, що позивач як платник податків не ухилявся від сплати єдиного внеску та не порушував встановлених строків на його перерахування.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, спричиняє подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності застосування податковим органом до позивача штрафних санкцій та нарахування пені на підставі оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 року по справі № 520/6274/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 30.11.2020 року