24 листопада 2020 р.Справа № 520/8637/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Губарєвої В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 року (головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В.) по справі № 520/8637/19
за позовом Головного управління ДПС в Харківській області
до фізичної особи ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу,
Головне управління ДФС у Харківській області (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення відомостей, відображених в ньому, просило:
- стягнути до бюджету України з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг в загальному розмірі 36 663,20 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 позов задоволено.
ОСОБА_1 (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу за участі неналежного відповідача, врахував докази, які в порушення ст. 79 КАС України відповідачу не направлялись, не звернув уваги на пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України та порушення процедури звернення до суду з вимогою про стягнення податкового боргу, а саме не вручення платнику податків податкової вимоги.
ГУ ДПС у Харківській області не надало відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 замінено позивача по справі ГУ ДФС у Харківській області на його правонаступника - ГУ ДПС у Харківській області.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС фіксування судового процесу технічними засобами не проводилося.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 27.08.2002 до 08.04.2019 був зареєстрований як фізична особа - підприємець, що підтверджується витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 13-15).
Відповідачем самостійно визначено суму єдиного податку за 2018 рік та до податкового органу подані податкові декларації від:
- 10.07.2018 № за півріччя 2018 р. на суму 26 360,38 грн (сплачено 435,22 грн) ,
- 09.10.2018 за три квартали 2018 р. на суму 9 564,42 грн;
- 09.01.2019 за 2018 рік на суму 1 173,63 грн (а.с. 23-28).
У строки, визначені законодавством, відповідачем суми податку не сплачені.
За самостійно визначеним платником податку грошовим зобов'язанням податковим органом сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 27.08.2018 № 108684-17 на загальну суму 25 925,15 грн, яка направлена рекомендованим листом на адресу відповідача та вручена 17.10.18, що підтверджується повідомленням про вручення (а.с.29-30)
З підстав не сплати податкового боргу ГУ ДПС у Харківській області звернулося до суду із позовом про стягнення з відповідача податкового боргу в сумі 36 663,20 грн у зв'язку з несплатою суми заборгованості .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має податковий борг, який в добровільному порядку не сплачено, позивачем дотримано процедуру його стягнення, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Пунктом 57.1 ст. 57 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, у разі несплати платником податків суми податкового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у податкового органу виникає право надіслати платнику податків податкову вимогу.
Відповідно до п. 95.2 ст. 95 ПК України стягнення коштів платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання (вручення) платникові податків податкової вимоги.
Згідно з п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Відповідно до абз. 2 п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
Враховуючи викладене, за винятком випадків оскарження податкового повідомлення-рішення, законодавство пов'язує виникнення у фізичної особи обов'язку сплатити грошове зобов'язання із фактом особистого вручення йому чи законному представникові податкового повідомлення-рішення або надсилання його рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцем проживання або останнім відомим місцезнаходженням.
Пунктом 3.9 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 р. № 1236, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2012 р. за № 2135/22447 (далі - Порядок № 1236), встановлено, що дата відправлення (вручення) проставляється на корінці податкового повідомлення-рішення:
а) посадовою особою платника податків - юридичної особи (фізичною особою - платником податків) або її законним представником - у разі вручення податкового повідомлення-рішення під розписку;
б) працівником структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальною особою, визначеною керівником органу державної податкової служби для виконання таких функцій, - у разі надіслання листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 62 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, у разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Відповідно до п. 3.10. Порядку № 1236 якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Таким чином, податковий орган при направленні на адресу фізичної особи (місце проживання або останнє відоме місцезнаходження) податкового повідомлення-рішення поштою повинен відобразити дату відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення (податкової вимоги) та прикріпити до нього повернуте повідомлення про вручення, в якому зазначається дата вручення або причини невручення.
Отже, для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкової вимоги поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають: відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи; повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення; відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо.
Судовим розглядом встановлено, що відповідачем самостійно визначено грошові зобов'язання зі сплати єдиного податку в сумі 36 663,20 грн, в строки, встановлені податковим законодавством добровільно не сплачено.
Згідно п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до вимог п. 59.1 ст. 59 ПК України позивачем направлена податкова вимога № 108684-17 від 27.08.2018 листом з повідомленням про вручення, яка вручена відповідачу 17.10.2018 (а.с. 30).
Вказана вимога є чинною, відповідачем в судовому порядку не оскаржувалась.
Щодо доводів апелянта про відсутність доказів вручення податкової вимоги № 108684-17 від 27.08.2018, колегія суддів зазначає наступне.
З аналізу ст. 58 ПК України вбачається, що податкова вимога вважається належним чином врученою, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноважено представнику.
Таким чином, з урахуванням приписів ст. 42 ПК України вбачається, що на контролюючий орган покладається обов'язок з вручення податкової вимоги шляхом: особистого вручення платнику податкової вимоги (під підпис); направлення податкової вимоги за вірною податковою адресою платника податків поштовим відправленням з повідомленням про вручення.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що податковим органом направлено за адресою платника податкову вимогу поштовим відправленням з повідомленням про вручення, що відповідає вимогам ст. 42 ПК України.
Відповідно до п. 42.2. ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Крім того, відповідно до п.п. 16.1.11 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання.
При цьому, добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що значиться в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.03.2020 по справі № 804/1318/18.
Колегія суддів зазначає, що податкова вимога вручено особисто ОСОБА_1 17.10.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 6130101890298 та списком згрупованих поштових відправлень № 6209 (а.с. 30,63-64).
Доводи апелянта про те, що в поштовому повідомленні він не розписувався, підпис в графі «розписка в одержанні» виконано іншою особою, члени його сім'ї податкову вимогу не отримували, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки доказів в підтвердження зазначених обставин ним не надано і матеріали справи не місять.
При цьому, колегія суддів зауважує, що у поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення зазначається прізвище особи, яка отримала відправлення та проставляється підпис саме працівника поштового зв'язку, а не адресата.
Отже судом першої інстанції вірно встановлено дотримання податковим органом процедури звернення до суду, зокрема направлення та вручення у належний спосіб податкової вимоги платнику податків.
Щодо доводів апелянта про врахування судом першої інстанції в якості належного доказу листа АТ «Укрпошта» від 31.10.2019, копія якого не направлялась відповідачу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно листа Харківської дирекції АТ «Укрпошта» від 31.10.2019 поштове відправлення № 6130101890298 згідно п.99 Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, 17.10.2018 ОСОБА_2 , як повнолітньому члену сім'ї позивача (а.с. 99-100).
Відповідно до ч.9 ст.79 КАС України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи.
Матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу копії листа від 31.10.2019, а отже зазначений доказ помилково взято до уваги судом, проте колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів зазначає, що вказані обставини не призвели до неправильного вирішення справи судом першої інстанції, а отже не є підставою для скасування судового рішення.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк. Цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Спеціальним законом в межах спірних правовідносин, яким регулюються строки звернення до суду є Податковий кодекс України, за положеннями п. 102.4 ст.102 якого грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом може бути стягнено протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Таким чином, приписи пункту 102.4 статті 102 ПК України надають контролюючому органу право на стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з відмовою особи у самостійному погашенні грошового зобов'язання, протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.
Частиною 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду.
Спеціальним строком звернення до суду з позовом у спорах цієї категорії справ є строк, визначений статтею 102 ПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов ГУ ДПС у Харківській області про стягнення податкового боргу подано в межах строків звернення до суду.
Щодо доводів апелянта про розгляд справи судом першої інстанції за участю неналежного відповідача .
Відповідно до пп. 65.10.8 п.10 ст.65 ПК України державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Судом встановлено, що ГУ ДПС у Харківській області первісно позов подано до ФОП ОСОБА_1 та в подальшому уточнено , в частині зміни статусу відповідача з ФОП на фізичну особу у зв'язку з припиненням діяльності суб'єктом господарювання.
Отже , судом першої інстанції розглянуто справу за участю належного відповідача, з урахуванням уточненого позову.
Згідно з абз. 2 пп. 6 п. 11.18 розділу XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів № 1588 від 09.12.2011 після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Підприємець не може позбутися зобов'язання шляхом припинення діяльності, оскільки після припинення підприємницької діяльності він не звільняється від зобов'язань перед бюджетом.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 не звільняє його від обов'язку сплати грошових зобов'язань, які виникли під час її здійснення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Доказів сплати вказаної суми податкового боргу відповідачем ні до суду першої ні апеляційної інстанції не надано, а тому вірним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог контролюючого органу та стягнення з відповідача податкового боргу.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 року по справі № 520/8637/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова
Повний текст постанови складено 30.11.2020 року