25 листопада 2020 р.Справа № 520/6693/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 31.07.20 року по справі № 520/6693/2020
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора , Прокуратури Харківської області , Кадрової комісії №1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур
про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення № 97 від 02.04.2020 від кадрової комісії №1 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадження прокуратури Харківської області ОСОБА_1 ;визнати протиправним та скасувати наказ №837 к від 30.04.2020 року про звільнення з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадження прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадження прокуратури Харківської області та в органах прокуратури Харківської області та стягнути з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.05.2020 року по день постановлення рішення.
До позову подано клопотання про зупинення провадження по даній справі до прийняття Конституційним судом України рішення у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-ІХ (зі змінами) на підставі п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України.
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що об'єктивна неможливість розгляду цієї справи полягає в тому, що прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи прокуратури" від 19.09.2019 року №113-ІХ (зі змінами) безпосередньо впливає на вирішення спору у даній справі , адже фактично вирішується питання законності проведення оцінювання, застосування підстав для звільнення тощо.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 року зупинено провадження у справі № 520/6693/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора , Прокуратури Харківської області , Кадрової комісії № 1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до прийняття Конституційним судом України рішення у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи прокуратури" від 19.09.2019 року №113-ІХ (зі змінами).
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідачем - Офісом Генерального прокурора подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 про зупинення провадження у справі та направити справу для продовження її розгляду по суті до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не наданої належної правової оцінки як обставинам справи так і нормам законодавства, що регулює спірне питання. Скаржник зазначає, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадку, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи, а в інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
20.11.2020 від позивача до суду надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату, обґрунтоване запровадженням карантину на території України через спалах у світі коронавірусу (COVID-19). При цьому, заявник посилається на постанову Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CоV-2».
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення, оскільки вказаними актами не зупинено (призупинено) функціонування органів державної влади, в тому числі судів, які наразі працюють в звичайному режимі, але з дотриманням норм, попереджуючих розповсюдження інфекції.
Більше того, на своєму засіданні, 17.03.2020 Рада суддів Україні рекомендувала судам продовжувати здійснювати правосуддя, незважаючи на епідемію коронавірусу та карантин, однак, по можливості, здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження без участі сторін.
Учасники справи про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалами справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.
З метою дотримання строку розгляду апеляційної скарги, передбаченого частиною 1 статті 309 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Зупиняючи провадження у справі , суд першої інстанції виходив з того , що об'єктивна неможливість розгляду цієї справи полягає в тому, що прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи прокуратури" від 19.09.2019 року №113-ІХ (зі змінами) безпосередньо впливає на вирішення спору по справі №520/6693/2020.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції , виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачку звільнено з посади прокурора відділу нагладу за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Харківської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 05 травня 2020 року. (а.с. 75)
За змістом підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19.09.2019 р. №113-ІХ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Крім того, наведеним Законом доповнено, зокрема, статтю 51 Закону України "Про прокуратуру" частиною п'ятою такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
На розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 50 народних депутатів України N 3/116 (20) від 18.03.2020 р. щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 р. N 113-IX (зі змінами); ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати Суду.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За приписами частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. <…> Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).
При цьому ,положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи) (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).
Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.
Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом'якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).
За приписами частини першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
Тобто, судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
При цьому під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
Суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (речення друге пункту 3 частини першої статті 236 чинного КАС України).
Верховним Судом в постанові від 12.12.2019 р. в справі № 826/25204/15 висловлено наступний правовий висновок стосовно питання зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, який має враховуватися судом в силу частини 5 статті 242 КАС України.
"Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.
В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.".
Також Верховним Судом в цьому судовому рішенні зазначено, що у спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, пов'язаних із реалізацією закону, конституційній якого є предметом розгляду Конституційного Суду України, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень такого закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов'язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.
Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежить від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення від 19 червня 2001 року в справі "Kudla v. Poland" ("Кудла проти Польщі", заява №30210/96); пункт 30 рішення від 20 лютого 1991 року в справі "Vernillo v. France" ("Вернілло проти Франції", заява №11889/95); пункт 43 рішення від 27 липня 2000 року в справі "Frydlender v. France" ("Фрідлендер проти Франції", заява №30979/96); пункт 43 рішення від 25 листопада 2003 року в справі "Wierciszewska v. Poland" ("Вєрцішевска проти Польщі", заява №41431/98); пункт 23 рішення від 25 червня 1987 року в справі "Capuano v. Italy" ("Капуано проти Італії", заява №109381/81) тощо.
Так, у пункті 45 рішення ЄСПЛ від 27 липня 2000 року в справі "Frydlender v. France" ("Фрідлендер проти Франції", заява № 30979/96) установлено, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.
Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення із публічної служби, ставить під загрозу дотримання Україною положень пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №823/739/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Колегія суддів зазначає , що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не обґрунтовано наявності зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України і предметом цього спору, не конкретизовано, у чому саме, з огляду на характер заявлених вимог, полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного конституційного подання, не зазначено, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі не відповідає критеріям обґрунтованості, що вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до передчасного постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадження у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю підтверджуються встановленими у справі обставинами. Суд першої інстанції ухвалив судове рішення із порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв'язку з чим ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 року по справі № 520/6693/2020 скасувати.
Справу № 520/6693/2020 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 30.11.2020 року