25 листопада 2020 р.Справа № 480/4691/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, м. Суми, повний текст складено 30.01.20 року по справі №480/4691/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Сумській області
про стягнення середнього заробітку та компенсації,
19.11.2019 ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Сумській області, в якій просив суд першої інстанції:
- стягнути з Головного управління ДФС у Сумській області середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 5 265,00 грн. за період з 04 жовтня 2013 року по 05 грудня 2013 року;
- стягнути з Головного управління ДФС у Сумській області компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати в розмірі 8 945,23 грн.;
- стягнути з Головного управління ДФС у Сумській області всі витрати пов'язані з його прибуттям до Сумського окружного адміністративного суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про стягнення середнього заробітку та компенсації - задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління ДФС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 39456414) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 5 265,00 грн. за період з 04 жовтня 2013 року по 05 грудня 2013 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 39456414) судові витрати у розмірі 292,10 грн. (двісті дев'яносто дві гривні 10 коп.).
ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 січня 2020 року у справі №480/4691/19 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати. Ухвалити нове судове рішення в цій частині та стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати в розмірі 8 971, 56 грн. Залишити без змін рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 січня 2020 року у справі №480/4691/19 в частині стягнення з відповідача середнього заробітку в розмірі 5 265, 00 грн.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що погоджується з рішенням Сумського окружного адміністративного суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та судових витрат. Однак, вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати є помилковим, оскільки судове рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що законодавство не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Посилається, що Верховний суд своєю постановою від 30 січня 2019 року залишив в силі рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі №755/19954/15-ц, в якій на користь працівника було стягнуто заробітну плату за виконання обов'язків за вакантною посадою, а також стягнуто компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати. У даній справі Верховний Суд не ставив у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування таких доходів. Крім того, зазначає, що аналогічної правової позиції додержувався Верховний суд й у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 822/1715/16, де суд також не ставив у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування таких доходів. Вказує, що у даній справі, рішення Сумського окружного адміністративного суду суперечить вимогам законодавства, що регулюють компенсаційні відносини відновлення частини втрачених доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, та наведеній вище правовій позиції Верховного Суду , тобто, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення судового рішення, яке містить помилкові висновки. Вважає, що з відповідача має бути стягнуто компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 8 971,56 грн.
Також, Головне управління ДФС у Сумській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 року по справі №480/4691/19 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовити.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що не погоджується з висновком суду та зазначає, що ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2020р. було відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Сумській області про залишення позовної заяви без розгляду, в зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності та несплатою судового збору. Разом з тим, було роз'яснено, що вказана ухвала окремо не оскаржується, заперечення щодо неї може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи. Зазначає, що керуючись своїм правом вказує, що вказана ухвала є необґрунтованою та такою що була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 30.01.2019 №910/4518/16. Зазначає, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, за своїм правовим змістом є аналогічним середньому заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому не входить до структури заробітної плати, з відповідним правовим наслідком, щодо застосування строку звернення до суду та необхідністю сплати судового збору. Зауважує, що Верховний Суд у своїй постанові від 21.02.2019р. №243/9880/17 застосував позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 30 січня 2019 р. №910/4518/16 до спірних правовідносин щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки. Крім того, зауважує, що позивач не звільняється від обов'язку щодо сплати судового збору. Вказує, що з огляду на зміст позовної заяви позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, найпізніше 6 грудня 2013р. в момент отримання наказу про поновлення його на займаній посаді, а з того часу пройшло більше 6 років, що свідчить про порушення позивачем тримісячного строку звернення до адміністративного суду. Також, вказує, що відповідно до позовної заяви та додатків до неї вбачається, що позивач не сплатив судовий збір та не порушив перед судом питання, щодо його звільнення від сплату судового збору. Вважає, що за наявних обставин суд першої інстанції повинен був залишити позовну заяву без розгляду, а підстави для подальшого розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення були відсутні. Крім того, зауважує, що будь-які вимоги позивача по зобов'язанням Роменської ОДПІ, що не були ним пред'явлені до ліквідаційної комісії вважаються погашеними в силу прямого припису закону. Також, вказує, що Головне управління ДФС у Сумській області не може нести будь-якої відповідальності за зобов'язаннями Роменської ОДПІ, що не були передані згідно передавального акту.
Головне управління ДФС у Сумській області подало до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому посилаючись на необґрунтованість скарги позивача, просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 р. по справі №480/4691/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін.
ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність скарги, просив залишити апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області без задоволення, в рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі №480/4691/19 в частині задоволення адміністративного позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - без змін.
Також, ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що з відповідача має бути стягнуто компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати у розмірі 9 071, 60 грн.
25.11.2020 ОСОБА_1 направив на електронну пошту суду апеляційної інстанції клопотання, в якому зауважив про підтримку власних вимог, викладених в апеляційній скарзі та заперечення проти вимог, які викладені в скарзі Головного управління ДФС у Сумській області. Крім того, з огляду на неможливість прибуття 25.11.2020 р. в судове засідання, просив розглянути адміністративну справу №480/469/19 без його участі.
Учасники по справі про день, час та місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги скарги Головного управління ДФС у Сумській області, просив її задовольнити.
Частиною 2 ст.313 КАС України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідачем по справі (Головним управлінням ДФС у Сумській області) було заявлено до суду апеляційної інстанції клопотання про заміну сторони відповідача, в якому, на підставі ч.3 та 7 ст.48, ст.52 КАС України, просив замінити неналежного відповідача у справі №480/4641/19 Головне управління ДФС у Сумській області правонаступником - Головним управління ДПС у Сумській області, з посиланням зокрема на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200.
Суд апеляційної інстанції вважає, що наведене вище клопотання відповідача не підлягає задоволенню, оскільки спірні правовідносини по даній справі стосуються цивільно - правової відповідальності Головного управління ДФС у Сумській області, а вказана Постанова Кабінету Міністрів України стосується передачі повноважень та функцій від Державної фіскальної служби до Державної податкової служби та відповідно їх органів. Державна фіскальна служба не є ліквідованою у встановленому законодавством порядку, а перебуває в стадії припинення відповідно до даних Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб. Доказів передачі відповідних цивільних (трудових) прав та обов'язків, а не адміністративних прав та обов'язків по спірним правовідносинам від органів Державної фіскальної служби до Державної податкової служби в матеріалах даної справи не міститься.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом Роменської ОДПІ Сумської області Державної податкової служби від 05 серпня 2013 року № 42-0 ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного податкового інспектора юридичного відділу Роменської ОДПІ Сумської області Державної податкової служби на підставі п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року у справі № 818/7641/13-а задоволено позов ОСОБА_1 до Роменської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Сумській області (як правонаступника Роменської ОДПІ Сумської області Державної податкової служби), поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора юридичного сектору Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року у справі № 818/7641/13-а апеляційну скаргу Роменської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Сумській області залишено без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду - без змін.
Рішення суду першої інстанції, відповідно до ч.1 ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній у 2013 році) підлягало негайному виконанню в частині присудження виплати заробітної плати - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді, про що було зазначено в постанові Сумського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року у справі № 818/7641/13-а.
Разом з тим, ОСОБА_1 було поновлено на посаді головного державного інспектора юридичного сектора Роменської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Сумській області - 06 грудня 2013 року, відповідно до наказу Роменської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Сумській області № 55-0.
Приймаючи рішення часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку в розмірі 5265, 00 грн. за період 04 жовтня 2013 року по 05 грудня 2013 року. Відмовляючи у задоволенні вимог позову в частині стягнення з Головного управління ДФС у Сумській області компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати в розмірі 8 945,23 грн. суд першої інстанції виходив з передчасності таких вимог.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, спірні правовідносини по даній справі склались щодо стягнення з Головного управління ДФС у Сумській області середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду по день фактичного його виконання.
На стадії апеляційного провадження по даній справі спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом.
Приписами ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Крім того, у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду було зазначено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Cередній заробіток за час затримки виконання рішення суду фактично за змістом є аналогічним наведеному вище середньому заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та відповідно до ст. 2 Закону України "Про оплату праці" не входить до структури заробітної плати, а тому в такому випадку ч.2 ст.233 КЗпП України щодо необмеження будь - яким строком звернення до суду з позовом не може бути застосована в спірних правовідносинах.
Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом ч.2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Колегія суддів вважає, що в межах спірних правовідносин при обчисленні строку звернення до адміністративного суду застосуванню підлягають саме приписи КАС України, як норм спеціального процесуального законодавства.
Так, частиною 1 ст.122 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів зауважує, що наведені вище норми вказують, що при подачі адміністративного позову слід виходити не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
При цьому, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).
Отже, в наведеній вище категорії справ (щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби) законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Як вбачається з матеріалів даної справи, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року по справі №818/7641/13 було виконано відповідачем 06.12.2013 року шляхом поновлення позивача на посаді відповідно до наказу від 06.12.2013 року №55-0 (а.с.20).
Таким чином, саме з 06.12.2013 почався перебіг місячного строку звернення із позовом.
Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовною заявою лише 19.11.2019 р., в порушення приписів ч.5 ст.122 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що дотримання строку звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту таких прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання вказаних строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукуючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними передбачених КАС України процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними і після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку посилання позивача та суду першої інстанції на приписи ч.2 ст.233 КЗпП України є помилковими, оскільки зазначеною нормою передбачено, що саме на заробітну плату не розповсюджуються строки звернення до суду, проте в межах спірних правовідносин спірним питанням є стягнення середнього заробітку (з урахуванням компенсації) за час затримки виконання рішення суду, який не входить до структури заробітної плати.
Крім того, щодо посилання позивача та суду першої інстанції в обґрунтування того, що звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не обмежується будь - яким строком, з посиланням на приписи Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" №9; Європейської соціальної хартії (переглянутої), колегія суддів вважає необґрунтованими, з урахуванням спірних правовідносин по даній справі та наведених вище висновків суду.
Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем по справі заявлялося клопотання до суду першої інстанції клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, проте суд першої інстанції з посиланням на приписи ч.2 ст.233 КЗпП України необґрунтовано, з урахуванням вищенаведеного, своєю ухвалою від 16.01.2020 року відмовив у задоволення цього клопотання.
Колегія суддів звертає увагу, що вищевказана ухвала суду першої інстанції окремому оскарженню не підлягає, а фактичні запереченні на неї, у відповідності до вимог ч.3 ст.293 КАС України, були викладені в апеляційній скарзі відповідачем, який зазначає про недотримання позивачем строку звернення до суду.
Крім того, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять належних доказів, які б унеможливлювали або позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом (КАС України) строки з відповідним адміністративним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що порушені його права та законні інтереси.
Згідно із частиною першою статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Частинами 3 та 4 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, з огляду на вказане вище, а також враховуючи відсутність поважних підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з Головного управління ДФС у Сумській області середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 5 265,00 грн. за період з 04 жовтня 2013 року по 05 грудня 2013 року підлягають залишенню без розгляду.
Посилання скаржника (Головного управління ДФС у Сумській області) щодо наявності правових підстав для залишення позову без розгляду відповідно до п.7,8 ч.1 ст.240 КАС України, з огляду на необхідність сплати судового збору про поданні позову по даній справі, колегія суддів відхиляє, з огляду на наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду та з урахуванням того, що провадження по справі фактично було відкрито і справа була розглянута по суті.
Крім того, доводи скаржника (Головного управління ДФС у Сумській області) про те, що будь-які вимоги позивача по зобов'язанням Роменської ОДПІ, що не були ним пред'явлені до ліквідаційної комісії вважаються погашеними в силу прямого припису закону, а також посилання на те, що Головне управління ДФС у Сумській області не може нести будь-якої відповідальності за зобов'язаннями Роменської ОДПІ, що не були передані згідно передавального акту, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не впливають на вирішення даної справи по суті.
Щодо вимог позивача про стягнення з Головного управління ДФС у Сумській області компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати в розмірі 8 945,23 грн., то колегія суддів вважає, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки вона є похідною від вказаних вище вимог позивача, які підлягають залишенню без розгляду.
Відповідно наведені скаржником ( ОСОБА_1 ) доводи щодо правомірності вказаних вище вимог позову, зокрема з посиланням на правові позиції Верховного Суду, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані та помилкові.
З урахуванням вищезазначеного, доводи сторін щодо суті спору не впливають на його вирішення.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ДФС у Сумській області підлягають частковому задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду.
Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про залишення позовної заяви без розгляду, відповідно і відсутні правові підстави, в розумінні КАС України, для стягнення з Головного управління ДФС у Сумській області судових витрат.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 року по справі №480/4691/19 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 30.11.2020 року