30 листопада 2020 року справа №200/8522/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянув в письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 р. (у повному обсязі складена 28 вересня 2020 року у м. Слов'янськ) у справі № 200/8522/20-а (головуючий І інстанції суддя Логойда Т.В.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова Ігоря Миколайовича про визнання незаконною та скасування постанови,
Позивач 15.09.2020 року звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова І.М. ВП № 62819279 від 13.08.2020 року про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основної винагороди у розмірі 4 364 402, 43 грн., винесеної в межах виконавчого провадження № 62819279 із примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 31.05.2016 року у справі № 905/2214/14-908/5734/14; вирішити питання судових витрат (а.с. 1-5).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі № 200/8522/20-а у задоволенні позову відмовлено (а.с. 67-69).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що 02.09.2020 року позивачем було отримано постанову приватного виконавця Щербакова І.М. від 13.08.2020 року про відкриття ВП № 62819279 щодо стягнення з ПрАТ «Концерн Стирол» на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» грошових коштів. Разом із постановою про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем також було направлено на адресу позивача постанову від 13.08.2020 року про стягнення основної винагороди у розмірі 4 364 402, 43 грн. в межах вказаного виконавчого провадження.
Апелянт вважає зазначену постанову про стягнення основної винагороди неправомірною, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону № 1403 основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Крім того, розмір основної винагороди приватного виконавця визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 643 від 08.09.2016 року затверджений Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (Порядок № 643). Пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документу майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Тобто, апелянт вважає, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішень, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
Слухання справи в режимі відео конференції в системі EasyCon не відбулося з технічних причин, оскільки апелянт не зміг забезпечити належного зв'язку в системі.
Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича перебуває наказ № 905/2214/14-908/5734/14, що виданий 31 травня 2016 року Господарським судом Донецької області, яким стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» на користь дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 3% річних у розмірі 5357528,67 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів - 43706824,55 грн., а також судовий збір в сумі 73080 грн. (а.с. 7).
13 серпня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим Ігорем Миколайовичем на підставі указаного наказу в межах виконавчого провадження ВП № 62819279 винесено:
- постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62819279 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» на користь дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» грошових коштів, з яких: 3% річних у розмірі 5 357 528,67 грн., сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, - 43 706 824,55 грн., а також судовий збір - 73 080 грн.;
- постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 4 913 743,32 грн. (в розмірі 10 відсотків стягнутої суми) (а.с. 8-9).
Вказані постанови надсилалися відповідачем на поштову адресу позивача та отримані ним 02 вересня 2020 року (а.с. 11).
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо прийняття постанови ВП № 62819279 від 13.08.2020 року про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основної винагороди у розмірі 4 364 402, 43 грн., винесеної в межах виконавчого провадження № 62819279 із примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 31.05.2016 року у справі № 905/2214/14-908/5734/14.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Статтею 129-1 Конституції (Основного Закону України), ч. 2 ст. 14 КАС України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
За змістом ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
При цьому, основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус встановлені Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).
Так, завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (ч. 1. ст. 3 Закону № 1403-VIII).
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
Приписами ч. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За визначенням ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Положеннями ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" установлено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частина п'ята статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачає, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 5 ст. 31 Закону).
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (ч. 3 ст. 45 Закону № 1404).
Частиною 5 ст. 27 Закону № 1404 окреслено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Крім того, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Статтею 42 Закону № 1404-VIII визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (ч. 2 ст. 42 Закону № 1404-VIII).
Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» (далі - Порядок № 643).
За змістом пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця Щербакова І.М. перебувало виконавче провадження з виконання наказу суду, що містило вимоги майнового характеру, у зв'язку з чим відповідачем проведено розрахунок основної винагороди у вигляді відсотку від суми коштів та вартості майна, що підлягали стягненню.
Частиною четвертою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Аналізуючи положення частин четвертої та п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від фактичної стягнутої ним суми, а не від суми, вказаної у виконавчому документі.
Пунктом 19 Порядку № 643 занотовано, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
Суд зазначає, що сума заборгованості в примусовому порядку за наказом від 31.05.2016 року на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» стягнута не була.
Крім того, постановою від 13.08.2020 року було об'єднано виконавчі провадження № 62819336, № 62819368 у зведене виконавче провадження № 62819448. Постановою від 14.08.2020 року приєднано виконавче провадження № 62819279 до зведеного ВП № 62819448 (а.с. 111, 113).
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає наявними підстави для задоволення позову, оскільки, враховуючи положення статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункт 19 Порядку № 643, підставою для стягнення основної винагороди у межах виконавчого провадження є здійснення приватним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум та основна винагорода обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Проте, приватним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).
Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 03 березня 2020 року у справі № 260/801/19, від 28.10.2020 року у справі № 640/13697/19.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що належним засобом захисту порушеного права є саме визнання незаконною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова І.М. ВП № 62819279 від 13.08.2020 року про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основної винагороди у розмірі 4 364 402, 43 грн., винесеної в межах виконавчого провадження № 62819279 із примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 31.05.2016 року у справі № 905/2214/14-908/5734/14.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем доведено, що, приймаючи постанову від 13.08.2020 року про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основної винагороди у розмірі 4 364 402, 43 грн., винесеної в межах виконавчого провадження № 62819279 із примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 31.05.2016 року від діяв правомірно.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
За положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За матеріалами справи при зверненні до суду першої інстанції та апеляційної інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 33 632,00, що відповідає розміру судового збору, визначеного відповідно до вимог статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) (а.с. 6, 177).
Оскільки апеляційну скаргу позивача задоволено та скасовано судове рішення суду першої інстанції, ухвалене на його користь, то встановлені у законодавстві України та понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору мають бути присуджені на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, але ухвалив судове рішення без додержання норм матеріального та процесуального права, що, відповідно до вимог ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статями 272, 287, 308, 311, 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 р. - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 р. у справі № 200/8522/20-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова Ігоря Миколайовича про визнання незаконною та скасування постанови - задовольнити.
Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова Ігоря Миколайовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місцезнаходження вул. Велика Житомирська, 25/2, офіс 2, м. Київ, 01001) на користь Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" (ЄДРПОУ 05761614, юридична адреса - 84610, Донецька обл., м. Горлівка, вул. Горлівської дивізії, 10) судові витрати у розмірі 33 632,00 грн. (тридцять три тисячі шістсот тридцять дві грн.).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 30 листопада 2020 року.
Колегія суддів Г.М. Міронова
А.А. Блохін
І.В. Геращенко