30 листопада 2020 року справа №360/2865/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року (повний текст складено 02 вересня 2020 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області) у справі № 360/2865/20 (суддя в 1 інстанції - Пляшкова К.О.) за позовом адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області) з такими вимогами: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з врахуванням поданих довідок про заробітну плату з моменту виникнення права на пенсію, а саме з 30 травня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09 липня 2020 року позивач по досягненню пенсійного віку, встановленого пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернувся через Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення пенсії на пільгових умовах та необхідними документами. Рішенням від 13 липня 2020 року відповідач відмовив в призначенні пенсії позивачу.
З таким рішенням позивач незгоден, оскільки Списком № 2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991, та Списком № 2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003, передбачена професія слюсаря контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (слюсар КІПіА), за якою у періоди з 06.01.1984 по 01.06.1984 (04 місяці 26 днів), з 26.08.1986 по 08.02.1991 (04 роки 05 місяців 13 днів), з 21.08.2006 по 09.07.2020 (13 років 10 місяців 19 днів) працював позивач, що підтверджено записами у його трудовій книжці. Крім того, у період з 13.06.1984 по 16.06.1986 (2 роки 04 місяці) позивач проходив строкову військову службу, навчався у період з 01.09.1982 по 26.12.1983 (1 рік 03 місяці 26 днів) та отримав кваліфікацію слюсаря КІПіА. Вказані періоди також мають бути зараховані до пільгового стажу позивача. Таким чином пільговий стаж позивача складає 22 роки 28 днів, що дає йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, відповідач відмовляє у зарахуванні такого стажу через відсутність відомостей про проведення атестації робочого місця за умовами праці, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Також відповідач безпідставно відмовляє у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи на території республіки Казахстан, який підтверджений записами у трудовій книжці. Страховий стаж позивача за даними трудової книжки складає 37 років 04 місяці 04 дні. Вік позивача на момент звернення до відповідача складав 55 років. Отже, позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах, тому рішення відповідача є протиправним.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 360/2865/20 в задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, які були викладені в позовній заяві та протягом розгляду справи в суді першої інстанції.
Сторони у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду судового засідання, тому, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
З копії паспорта громадянина України колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 досяг 55 річного віку (арк.справи 10-11).
Позивач 18 травня 2020 року до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Шевченківський район) подав заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, яку передано на розгляд відповідачу (арк.справи 35).
Як слідує з розписки-повідомлення та рішення УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13 липня 2020 року про відмову в призначенні пенсії, для призначення пенсії позивачем надано, зокрема: трудову книжку від 06.01.1984 серії НОМЕР_1 , військовий квиток від 13.06.1984 № НОМЕР_2 , диплом про навчання від 26.12.1983 НОМЕР_3 , довідку, що визначає право на пенсію на пільгових умовах від 16.10.2019 № 350, видану ПАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», довідку, що визначає право на пенсію на пільгових умовах від 03.06.2015, видану «Товариществом с ограниченной ответственностью «Тенгизшевройл» Республіки Казахстан (далі - ТОО «ТШО»), довідку про періоди роботи та перейменування підприємства від 13.01.2020 № 2020-00135, довідку про заробітну плату від 20.02.2020 № НОМЕР_4 за період з 15.02.1991 по 06.04.1993, видану «Комунальним Государственным учреждением «Государственный архив Атырауской области Управления культуры, архивов и документации Атырауской области» Республіки Казахстан, довідки від 09.01.2020 № 00089, від 13.02.2020 № 908 про заробітну плату, видані ТОО «ТШО» Республіки Казахстан, інформаційний лист від 13.02.2020 № 909 щодо сплати страхових внесків в Пенсійний фонд, виданий ТОО «ТШО» Республіки Казахстан. Копії цих документів надані до матеріалів справи (арк.справи 41-50).
За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів відповідачем прийнято рішення 13 липня 2020 року, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 за заявою від 09 липня 2020 року у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та страхового стажу (арк.справи 55-56).
Так у рішенні вказано про неможливість зарахування до пільгового стажу позивача період роботи з 15.02.1991 дотепер в ТОО «ТШО» Республіки Казахстан, оскільки відсутні дані, які визначають право на пенсію на пільгових умовах (наприклад, робота з відповідними або шкідливими речовинами відповідних категорій небезпеки, про виконання робіт певним способом або в певних умовах, або повний робочий день, що є виключно необхідною умовою, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, коди включається цей період роботи та ін., відсутні відомості про проведення атестації робочого місця для пільгового пенсійного забезпечення (накази, перелік професій, які атестовані).
Неможливо зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.2004 дотепер, оскільки відсутня інформація щодо підтвердження сплати страхових внесків ТОО «ТШО» Республіки Казахстан відносно ОСОБА_1 до відповідних фондів.
Згідно з рішенням про відмову в призначенні пенсії та розрахунком права позивача на пенсію пільговий стаж за Списком № 2 ОСОБА_1 складає 8 років 2 місяці 2 дні (у тому числі: навчання за фахом з 01.09.1982 по 26.12.1983 - 1 рік 3 місяці 26 днів, робота з 06.01.1984 по 01.06.1984 - 04 місяці 26 днів, військова служба з 13.06.1984 по 09.06.1986 - 1 рік 11 місяців 27 днів, робота з 26.08.1986 по 30.05.1988 - 1 рік 9 місяців 5 днів, з 31.05.1988 по 08.02.1991 - 2 роки 8 місяців 8 днів); страховий стаж з урахуванням перетину періодів складає 21 рік 19 днів (у тому числі: навчання за фахом з 01.09.1982 по 26.12.1983 - 1 рік 3 місяці 26 днів, робота з 06.01.1984 по 01.06.1984 - 04 місяці 26 днів, військова служба з 13.06.1984 по 09.06.1986 - 1 рік 11 місяців 27 днів, робота з 26.08.1986 по 30.05.1988 - 1 рік 9 місяців 5 днів, з 31.05.1988 по 08.02.1991 - 2 роки 8 місяців 8 днів, з 15.02.1991 по 31.12.2003 Казахстан - 12 років 10 місяців 17 днів) (арк. справи 36-37, 55-56).
Згідно з записами у трудовій книжці позивача від 06.01.1984 серії НОМЕР_1 позивач з 15 лютого 1991 року по 20 серпня 2006 року працював прибористом в цеху КІПіА ТОО «ТШО» Республіки Казахстан, з 21 серпня 2006 року дотепер працює слюсарем КІПіА ТОО «ТШО» Республіки Казахстан (арк.справи 43-46).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та Російська Федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Зі змісту наведених норм судом встановлено, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […].
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в призначенні пенсії від 13 липня 2020 року № 4962/2020 ( ОСОБА_1 ), воно прийняте відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття цього рішення, а саме відповідачем не було надано оцінки наступним документам: довідки, що визначає право на пенсію на пільгових умовах від 03.06.2015, виданої «Товариществом с ограниченной ответственностью «Тенгизшевройл» Республіки Казахстан (далі - ТОО «ТШО»), довідки про періоди роботи та перейменування підприємства від 13.01.2020 № 2020-00135, довідки про заробітну плату від 20.02.2020 № НОМЕР_4 за період з 15.02.1991 по 06.04.1993, виданої «Комунальним Государственным учреждением «Государственный архив Атырауской области Управления культуры, архивов и документации Атырауской области» Республіки Казахстан, довідкам від 09.01.2020 № 00089 та від 13.02.2020 № 908 про заробітну плату, виданим ТОО «ТШО» Республіки Казахстан, інформаційному листу від 13.02.2020 № 909 щодо сплати страхових внесків в Пенсійний фонд, виданому ТОО «ТШО» Республіки Казахстан.
Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Таким чином, позовна вимога у цій частині підлягає задоволенню у спосіб скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в призначенні пенсії від 13 липня 2020 року № 4962/2020 ( ОСОБА_1 ), оскільки воно прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з врахуванням поданих довідок про заробітну плату з моменту виникнення права на пенсію, а саме з 30 травня 2020 року, колегія суддів зазначає наступне.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати «дискреційні повноваження», користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Разом з тим, належним способом захисту є повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі № 348/2160/15-а.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково шляхом зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18.05.2020, з урахуванням висновків суду.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1051,00 грн. ((840,80 грн. + 1261,20 грн.)/2).
Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 360/2865/20 - задовольнити частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 360/2865/20 - скасувати.
Адміністративний позов адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в призначенні пенсії від 13 липня 2020 року № 4962/2020 ( ОСОБА_1 ).
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18 травня 2020 року, з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ЄДРПОУ 21792459) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1051,00 грн. (одна тисяча п'ятдесят одна гривня 00 коп.).
Повне судове рішення складено 30 листопада 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.В. Гайдар
Судді І.Д. Компанієць
Л.В. Ястребова