30 листопада 2020 року справа №200/8546/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гайдара А.В., Міронової Г.М., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 200/8546/20-а (головуючий І інстанції Аканов О.О., повний текст складений у м. Слов'янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (далі - УПФУ в м. Краматорську, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 9 квітня 2020 року №131 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, зобов'язання призначити пенсію за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як матері інваліда з дитинства з 3 квітня 2020 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.10.2020 року позов задоволений:
- скасовано рішення УПФУ в м. Краматорську від 09.04.2020 року № 131 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу;
- зобов'язано УПФУ в м.Краматорську призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту її звернення, з 3 квітня 2020 року (а.с. 55-59).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову (а.с. 62-65).
Апелянт посилався на те, що суд втрутився в дискрецію суб'єкта владних повноважень, задовольняючи вимоги про призначення пенсії. Апелянт вважає, що відсутні підстави для задоволення позову, посилаючись, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 року у справі № 330/2181/16-а.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі обставини справи.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивач є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).
Згідно висновку ЛКК № 31/3 від 01.04.2020 року ОСОБА_2 визнана інвалідом з дитинства з 06.03.2008 року (а.с. 9).
Рішенням відповідача № 131 від 09.04.2020 року за результатами розгляду заяви позивача від 03.04.2020 року № 3381 про призначення пенсії за віком згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відмовлено позивачу в призначенні пенсії, оскільки в медичному висновку, наданому для призначення пенсії позивачу вказано в якому віці дитина визнана дитиною-інвалідом, але дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, тому у висновку лікарсько-консультативної комісії необхідно вказати факт, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною інвалідом до досягнення шестирічного віку та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності) (а.с. 10).
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) право на призначення дострокової пенсії за віком мають матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058 пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788) жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Відповідно до п. «є», п. «ж» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується також: час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно пп. 5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), документи, які засвідчують особливий статус особи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону).
Визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності) (п. 2.18 Порядку № 22-1).
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.
Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір'ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV (далі - Закон № 2961) дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», ані в Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Згідно абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317) причинами інвалідності є інвалідність з дитинства.
Причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку (п. 14 Положення № 1317).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 року у справі № 330/2181/16-а посилалась на абзац 4 п. 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, згідно якої жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Зазначена норма на час виникнення спірних відносин втратила силу в Законі № 1058, проте наявна в ч. 1 ст. 17 Закону № 1788, згідно якої жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Таким чином, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (п. 6).
Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058.
Таким чином, мати дитини з інвалідністю має право на призначення дострокової пенсії за віком, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала відповідачу висновок лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України апеляційним судом враховані висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 року у справі № 330/2181/16-а.
Таким чином спірне рішення від 09.04.2020 року № 131 прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок порушення норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 200/8546/20-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію- скасувати
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію - відмовити.
Повний текст постанови складений 30 листопада 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.В. Гайдар
Г.М. Міронова