30 листопада 2020 року справа №200/6993/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Ястребової Л.В., Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 200/6993/20-а (головуючий суддя І інстанції - Куденков К.О., складене у повному обсязі 02 вересня 2020 року у м. Слов'янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення пенсійних виплат і компенсації, -
28 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в якому просить: визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати суми заборгованості з пенсійних виплат за період з 01 грудня 2016 року по 30 червня 2019 року в загальному розмірі 101047,33 грн.; стягнути суму заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.12.2016 по 30.06.2019 в загальному розмірі 101047,33 грн.; стягнути компенсацію втрати часини доходу у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії в загальному розмірі 14 767,87 грн. (а.с. 1-26).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 суми заборгованості з пенсійних виплат за період з грудня 2016 року по червень 2019 року в загальному розмірі 101047, 33 грн. Стягнуто зі Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з пенсійних виплат за період з грудня 2016 року по червень 2019 року в загальному розмірі 101047, 33 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено (а.с. 129-133).
Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволені позовних вимог (щодо компенсації втрати частини доходу, подання звіту про виконання судового рішення та стягнення витрат на правничу допомогу), ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції в зазначеній частині та їх задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що компенсація втрати частини доходів є захистом його прав, при цьому розмір такої компенсації не спростований відповідачем.
Вважає, що суд першої інстанції протиправно відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу, з огляду на його очікувані витрати на таку допомогу.
Зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про встановлення судового контролю, з огляду на невиплату пенсії протягом 3,5 роки (а.с. 143-151).
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, з огляду на наступне.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що з постанови Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 243/4816/17 випливає, що постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Слов'янського ОУПФ про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язано останнього з 1 грудня 2016 року призначити пенсію за віком на пільгових умовах згідно із пунктом «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи на приватному акціонерному товаристві «Єнакіївський металургійний завод» з 19 травня 1989 року по 25 вересня 2006 року. В іншій частині позову відмовлено.
При цьому, у вказаній справі судами встановлено, що згідно із довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1445032237 від 21 листопада 2016 року, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перемістився з району проведення антитерористичної операції, та зареєстрованим місцем його фактичного проживання є: АДРЕСА_1 .
22 листопада 2016 року, по досягненню 50-річного віку, позивач звернувся із заявою до Слов'янського ОУПФ про призначення йому пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «а» ст.13 Закону України « Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Слов'янського ОУПФ № 32 від 18 травня 2017 року, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах.
Також до суду надана копія довідки від 16 травня 2019 року №1429-5000125849 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за якою позивач перемістився з м. Єнакієве до м. Слов'янськ Донецької області.
У листі Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.07.2019 № 3587-К-01 зазначено, що пенсія позивачу призначена. При цьому, позивача інформовано, що виплата пенсії за минулий період буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, після затвердження зазначеного порядку. Також зазначено, що комісією Слов'янської міської ради прийняте рішення від 11.06.2019 № 11-12/22-19 про призначення виплати пенсії.
Аналогічне роз'яснення щодо виплати пенсії за минулий період наведене в листі Пенсійного фонду України від 25.10.2019 № 26381/К-11
З наданої УПФУ довідки про нараховану та не виплачену пенсію на ОСОБА_1 випливає, що за період з грудня 2016 року по червень 2019 року позивачу нараховано, але не виплачено пенсію в загальному розмірі 101047,33 грн.
18 листопада 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату заборгованості по пенсії.
Доказів виплати позивач заборгованості по пенсії за період з грудня 2016 року по червень 2019 року до суду не надано.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність зобов'язання управління виплатити позивачу пенсію за період з грудня 2016 року по червень 2019 року позивачу в загальному розмірі 101047,33 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення лише в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Щодо компенсації втрати частини доходів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком № 159.
Згідно з нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо).
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 129, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 134/89/16-а, від 10 лютого 2020 року у справі № 134/87/16-а, від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19.
Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивачу не був нарахований та виплачений дохід у вигляді пенсії, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат є передчасними, а відтак правові підстави для їх задоволення відсутні.
Щодо встановлення звіту про виконання судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частиною 1, 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень, про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже встановлення судового контролю відповідно до п.1 частини 6 ст. 246 КАС України,зазначається в резолютивній частині рішення суду, як визначення порядку та строку виконання зазначеного рішення.
Згідно частин 1,2,3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Нормами статей 382-383 КАС України виокремлюються такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України) і визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 382 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб'єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 червня 2020 року №0840/2883/18.
Доказів того, що судове рішення не буде виконано позивачем не надано.
При цьому, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом суду, а з огляду на відсутність доказів його невиконання, суд апеляційної інстанції зазначає про недоцільність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення згідно зі ст. 382 КАС України.
Щодо заявленого позивачем клопотання про стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу (платіжні доручення, тощо).
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу (платіжні доручення, тощо), відтак, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу, які фактично не понесені позивачем.
Суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 200/6993/20-а - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі в порядку передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 30 листопада 2020 року.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді А.В. Гайдар
І.Д. Компанієць