30 листопада 2020 року справа №200/7783/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Ястребової Л.В., Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі №200/7783/20-а (головуючий суддя І інстанції - Смагар С.В.), складене у повному обсязі 23 вересня 2020 року у м. Слов'янську Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 11 березня 2020 року, зобов'язання вчинити певні дії,-
19 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про:
- визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 11 березня 2020 року про відмову у поновленні виплати допомоги при народженні дитини;
- зобов'язання відповідача поновити та виплачувати допомогу при народженні дитини, згідно поданої заяви від 17 лютого 2020 року (а.с. 1-7).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 11 березня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у поновлені допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (поновити виплату ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини, ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 та виплатити заборгованість, яка виникла за період з 01 листопада 2014 року (а.с. 54-56).
Не погодившись з судовим рішенням, Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення суду, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що згідно електронної справи при народженні дитини, яка надійшла до управління, допомога при народженні дитини була призначена управлінням праці та соціального захисту населення Ленінської районної ради у м. Донецьку на період з 01 серпня 2013 року по 31 серпня 2017 року у щомісячному розмірі 1012,50 грн.
На підставі пункту 54 Порядку №1751 рішенням управління від 11 березня 2020 року позивачу відмовлено в поновленні виплати допомоги при народженні дитини, оскільки, станом на день звернення позивача з заявою від 17 лютого 2020 року про призначення допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже сплинув період, на який призначено дану допомогу.
Вважає дії управління щодо відмови у поновлені виплати допомоги при народженні дитини правомірними (а.с. 61-63).
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Позивач є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка від 18 лютого 2016 року № 1426/68323 (а.с. 8-10).
04 вересня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції у місті Донецьку видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12), дитина є внутрішньо переміщеною особою згідного відповідної довідки від 17 лютого 2020 року № 1426-500083404 (а.с. 11).
Листом Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 24 квітня 2020 року № 29-01-14/3328 (а.с. 23-25) відповідач повідомив позивача, що вперше до управління з заявою про поновлення виплати допомоги при народженні дитини, яка раніше була призначена управлінням праці та соціального захисту населення Ленінської районної ради у м. Донецьку, позивач звернулась 17 лютого 2020 року. Для прийняття рішення щодо поновлення виплати допомоги при народженні дитини з метою одержання електронної справи управлінням направлено електронний запит до ДП «Інформаційно-обчислювальний центр Мінсоцполітики України» від 21 лютого 2020 року № 29-01- 14/1594. На адресу управління електронна справа для призначення (поновлення) допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надійшла 25 лютого 2020 року № 013-180297/п, тобто за поновленням виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 в інші управління праці та соціального захисту населення не зверталась. Згідно електронної справи при народженні дитини, яка надійшла до управління, допомога при народженні дитини була призначена управлінням праці та соціального захисту населення Ленінської районної ради у м. Донецьку на період з 1 серпня 2013 року по 31 серпня 2017 року у щомісячному розмірі 1012 грн. 50 коп. На підставі пункту 54 Порядку № 1751 рішенням управління від 11 березня 2020 року позивачу відмовлено в поновленні виплати допомоги при народженні дитини. В управлінні відсутні підстави для призначення (поновлення) виплати державної допомоги при народженні дитини у зв'язку зі зміною місця проживання, так допомога призначена по 31 серпня 2017 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 17 лютого 2020 року звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги про народженні дитини (а.с. 26-28).
Рішенням від 11 березня 2020 року позивачу відмовлено у поновленні виплати допомоги при народженні дитини, у зв'язку з тим, що в управлінні відсутні підстави для призначення (поновлення) виплати державної допомоги при народженні дитини у зв'язку зі зміною місця проживання, так допомога призначена по 31 серпня 2017 року (а.с. 30).
Таким чином, спірним питанням даної справи є поновлення виплати допомоги при народжені дитини позивачу.
Вважаючи вищезазначене рішення відповідача протиправним, позивач звернулась до суду із вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а позбавлення дитини відповідної допомоги, відповідач фактично порушив інтереси дитини, що є неприпустимим.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 22 листопада 1992 року № 2811-ХІІ (далі - Закон № 2811-ХІІ) та Порядком призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751, Законом України «Про охорону дитинства», Сімейним Кодексом України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою КМУ від 27 лютого 1991 року.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно із статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства», з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України"Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та іншими законами України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону № 2811-ХII, відповідно до цього Закону призначається, серед іншого, державна допомога при народженні дитини.
Частиною 1 ст. 10 Закону № 2811-ХІІ передбачено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Відповідно до п. 6 ст. 11 Закону № 2811-ХІІ допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Відповідно до пункту 54 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 у разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення.
Статтею 12 вказаного Закону № 2811-ХІІ, що діяв на момент народження дитини визначено, що допомога при народженні дитини нараховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, установленого на день народження дитини. Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Матеріали справи свідчать, що сплинув період, на який призначено допомогу.
Однак, позивач з об'єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача з відповідною заявою, оскільки всупереч своїй волі змушена була змінювати місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції на території м. Донецьк, Донецької області.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримувала допомогу до жовтня 2014 року включно, тобто за період з 01 листопада 2014 року по 31 серпня 2017 року (дата, до якої позивач мала отримувати допомогу при народженні) позивач не отримала належні виплати.
Із заявою про призначення спірної допомоги позивач звернулась у 17 лютого 2020 році одразу після отримання довідки внутрішньо переміщеної особи на дитину, що, на думку суду, не є пропущенням без поважних причин строку на реалізацію свого права на отримання допомоги при народженні дитини, оскільки, маючи малолітню дитину, позивач з поважних причини своєчасно не мала можливості покинути неконтрольовану територію України та звернутись до відповідача.
Відтак, суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта на пасивність поведінки позивача.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем заявлено позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.
Відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справах №591/610/16 (провадження №К/9901/12622/18), № 242/5735/16-а (провадження № К/9901/33839/18), № 161/69/17 (провадження №К/9901/44306/18), які відповідно до ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що рішення про відмову у поновленні допомоги при народженні, прийнято відповідачем без з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення. Таким чином наявні підстави для зобов'язання відповідача поновити виплату позивачу допомоги при народженні дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.
За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції у даній справі прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому його необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 200/7783/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 листопада 2020 року.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді А.В. Гайдар
І.Д. Компанієць