30 листопада 2020 року справа №200/6426/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гайдара А.В., Ястребової Л.В.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 200/6426/20-а (головуючий І інстанції Мозговая Н.А.) за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року в сумі 16340,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі № 805/4427/18-а задоволені її позовні вимоги до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради, а саме:
- визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради щодо відмови у поновлені виплати допомоги при народженні дитини;
- визнано неправомірним та скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради № 1993 від 06.10.2017 року про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини;
- зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради поновити призначену ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 01.04.2016 року.
Отримавши виконавчий лист, вона звернулася до Краматорського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), де було відкрито виконавче провадження № 58176920. Однак, призначені їй кошти відповідач не виплатив. Державний виконавець їй повідомив, що він отримав лист від відповідача, яким останній повідомляє, що на виплату, нарахованої допомоги у боржника не передбачено видатків, для виконання рішення суду та здійснення виплат за минулі роки.
16.12.2019 року вона отримала лист Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради за № 01-14/10395, з якого слідує, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року їй нараховано допомогу при народженні дитини за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року у щомісячному розмірі 860,00 грн. Крім того, до листа була додана довідка №28 від 13.12.2019 року, в якій зазначалась заборгованість відповідача по сплаті їй нарахованої допомоги при народженні дитини за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року на загальну суму 16 340,00 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року у розмірі 16 340 (шістнадцять тисяч триста сорок) гривень 00 копійок.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Враховуючи, що позивачем вже подавався до цього самого суду інший позов до цього самого відповідача з тим самим предметом та з однакових підстав, та щодо такого позову вже прийнято рішення від 20.08.2018 по справі №805/4427/18-а, позовна заява є лише зміною способу захисту порушеного права, а отже підлягає залишенню без розгляду.
Відповідачем не приймалося рішення щодо припинення позивачу виплат допомоги при народженні дитини, призначеної за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року. Отже, висновки суду щодо протиправного припинення позивачу виплати допомоги при народженні дитини призначеної за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року є безпідставними.
Виплата позивачу допомоги при народженні дитини у загальному розмірі 16340,00 грн не відбулася з поважних причин, а саме у зв'язку з відсутністю відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів.
Питання стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати допомоги при народженні дитини не належить до предметної підсудності адміністративного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір'ю народженої ІНФОРМАЦІЯ_3 доньки, ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Словянську реєстраційної служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області. (а.с.7)
Позивач та її донька є внутрішньо переміщеними особами з тимчасово окупованої території України (м. Луганськ Луганської області), фактичне місце проживання (м. Краматорськ Донецької області), що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.08.2017 року за № 0000299998, № 0000300024. (а.с.6,8)
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі №805/4427/18-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій неправомірними, визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задоволенні повністю, а саме:
- визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради щодо відмови у поновлені виплати допомоги при народженні дитини;
- визнано неправомірним та скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради № 1993 від 06.10.2017 року про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини;
- зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради поновити призначену ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 01.04.2016 року. (а.с.9-12)
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року у справі № 805/4427/18-а залишено без змін. (а.с.13,15)
Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 06.12.2018 року про призначення допомоги сім'ям з дітьми, поновлено ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.04.2016 року (дата припинення ОСОБА_1 виплати державної допомоги управлінням праці та соціального захисту населення Монастирищенської райдержадміністрації) по 31.10.2017 року у щомісячному розмірі 860,00 грн. (а.с.33)
14.01.2019 року Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі №805/4427/18-а про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради поновити призначену ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 01.04.2016 року. (а.с.16)
16.12.2019 року позивач отримала лист Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради за № 01-14/10395, з якого слідує, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року ОСОБА_1 нараховано допомогу при народженні дитини за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року у щомісячному розмірі 860,00 грн. (а.с.19,20)
Крім того, до вказаного листа була додана довідка №28 від 13.12.2019 року, в якій зазначалась заборгованість відповідача по сплаті ОСОБА_1 нарахованої допомоги при народженні дитини за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року на загальну суму 16 340,00 грн. (а.с.18)
В зв'язку з несплатою заборгованості позивач була вимушена звернутися до суду за захистом своїх конституційних прав та інтересів.
Оцінка суду.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
На підставі статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі Закон № 2811-XII).
Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.
Оже, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Суд наголошує, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
Суд також враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги позивача безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки “на умовах передбачених законом” і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Апелянтом не доведено та не надано доказів поважності та правомірності несплати заборгованості з допомоги при народженні дитини за спірний період, а відсутність відповідного фінансового забезпечення та фактична відсутність коштів не є поважною підставою, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
На час розгляду справи, постанова Кабінету Міністрів України щодо окремого порядку виплати соціальних виплат не прийнята.
Суд зауважує, що конституційне право позивача на отримання соціальних виплат не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, не виплата позивачу допомоги при народженні дитини є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Відповідно до ст.ст. 316, 317, 318 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Згідно ч. 1 ст. 117 Цивільного Кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи, пов'язані з правом власності, визнав та утвердив у практиці принцип рівноправності, який випливає зі ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, така позиція Суду була закріплена у постанові ЄСПЛ у справі “Пайн Веллей Девелоупментс Лтд. та інші проти Ірландії” від 29 листопада 1991 р. Порушенням “мирного володіння майном”, яке належить фізичним та юридичним особам, є, по суті, будь-яке втручання у право власності зазначених осіб. Саме таке втручання може мати форму позбавлення можливості використовувати об'єкти, які належать на праві власності зазначеним особам, ненадання передбачених у законодавстві дозволів, інших форм перешкоджання реалізації права власності. Як правило, суб'єктами останніх із форм втручання у право власності є державні органи та посадові особи.
За приписами ч. 1-2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Крім того, у п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо передбачено п. 4 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Зазначене спростовує посилання апелянта, що питання стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати допомоги при народженні дитини не належить до предметної підсудності адміністративного суду.
З огляду на викладене, обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є обґрунтованим та ефективним.
Враховуючи, що під час розгляду справи встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу допомоги при народженні дитини за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вважає позовні про стягнення з відповідача документально підтвердженої матеріалами адміністративної справи заборгованості з виплати допомоги при народженні дитини у розмірі 16 340,00 грн. за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року на користь позивача підлягають задоволенню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено п. 3, п. 8, ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, а також типові справи.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 200/6426/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 200/6426/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 30 листопада 2020 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 30 листопада 2020 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Л.В. Ястребова