ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2020 року м. Київ № 640/7352/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Обставини справи:
До Окружного адміністративного суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Держаної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач 1, ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби в Харківської області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ДМС України в Харківській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати висновок службового розслідування підстав документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлений ГУ ДМС України в Харківській області 29 червня 2016 року та затверджений ДМС України 18 липня 2016 року (далі по тексту - висновок від 29 червня 2016 року), яким визнано недійсним паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 30 жовтня 2013 року;
- зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області письмово повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Українське бюро Інтерполу та територіальні підрозділи ДМС України про скасування службового розслідування підстав документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дійсність паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 30 жовтня 2013 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що висновок від 29 червня 2016 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ґрунтується на безпідставних сумнівах відповідачів щодо належності позивача до громадянства України та стверджував, що відповідачі незаконно позбавили його права володіти, користуватися і розпоряджатися своїми документами, які він отримав на законних підставах.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року позовну заяву залишено без руху, як таку, що подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
На виконання вимог зазначеної ухвали, 07 квітня 2020 року на електронну адресу суду представником позивача надіслано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року позивачу поновлено строк звернення до суду з даним позовом, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачам надати відзиви на позовну заяву.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов відповідач 1 стверджував про наявність обґрунтованого сумніву належності позивача до громадянства України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» та, відповідно, оформлення йому паспорту громадянина України для виїзду за кордон з порушенням вимог законодавства, що є підставою для визнання паспорту недійсним.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, відповідача 2 зазначив, що отриманню паспорта громадянина України передує процедура оформлення набуття громадянства України, результатом якої є прийняття рішення про набуття особою громадянства України. Підтвердити або спростувати факт оформлення набуття позивачем громадянства України на підставі Закону України «Про громадянство України» неможливо, оскільки копія довідки № 40 про реєстрацію ОСОБА_1 громадянином України від 24 жовтня 2013 року, що подавалася ним до заяви- анкети про оформлення у терміновому порядку паспорта громадянина України для виїзду за кордон, видавалася Головним управлінням Державної міграційної служби в АР Крим (далі у тексті - ГУ ДМС в АР Крим), яка зараз є тимчасово окупованою територією України.
У відповіді на відзиви позивач зазначив, що відповідачами не наведено наявності підстав, визначених Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152 (далі у тексті - Порядок № 152), висновок від 29 червня 2016 року, яким визнано недійсним паспорт громадянина України для виїзду за кордон, ґрунтується на припущеннях.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.
Обставини, встановлені судом:
Як вбачається з матеріалів справи, 18 липня 2016 року Державна міграційна служба України затвердила висновок службового розслідування підстав документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений Головним управлінням Державної міграційної служби в Харківській області 29 червня 2016 року.
Вказаним висновком визнано паспорт громадянина України для тимчасового виїзду за кордон НОМЕР_1 від 30 жовтня 2013 року, відповідно до підпункту 8 пункту 55 Порядку № 152, недійсним та таким, що підлягає знищенню у встановленому порядку; також за результатами висновку направлено повідомлення про визнання вказаного паспорта недійсним до Адміністрації Державної прикордонної служби України та Укрбюро Інтерполу; передбачено вживати відповідних заходів щодо виявлення та вилучення паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 25 жовтня 2013 року Масандрівським МС ГУДМС України в АР Крим та паспорта громадянина України для тимчасового виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 30 жовтня 2013 року, виданого органом 6390 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо складення та затвердження спірного висновку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд зауважує, що позивач в грудні 2014 року виїхав за кордон та на момент подання позову до України не повертався, про що свідчать долучені до позову копії сторінок паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 з відмітками про перебування та пересування позивача на територіях іноземних держав, а також лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 20 січня 2020 року про відсутність відомостей про перетинання державного кордону України у період з 17 січня 2015 року по 01 січня 2020 громадянином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З огляду на те, що про наявність існування обмежень у використанні паспорта позивач дізнався лише 28 грудня 2019 року, намагаючись придбати авіа квиток на міжнародний рейс до України, а в січні 2020 року отримав офіційне підтвердження цьому факту на підставі листа ГУ ДМС України в Харківській області від 24 січня 2020 року у відповідь на адвокатський запит свого представника, суд вважає, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущено.
Відповідно до пункту 1 Порядку №152, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім'я якої він оформлений, і дає право такій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Пунктом 8 частини 1 пункту 55 Порядку № 152 визначено, що паспорт для виїзду за кордон вважається недійсним та знищується, окрім іншого, в разі оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства.
Згідно з пунктом 56 Порядку № 152, у разі оформлення паспорта для виїзду за кордон з порушенням вимог законодавства керівник територіального органу чи підрозділу ДМС проводить службове розслідування. За результатами розслідування складається висновок у двох примірниках, який надсилається до ДМС для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу апарату ДМС. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС, другий - у територіальному органі або підрозділі ДМС.
Так, з висновку службового розслідування вбачається, що 25 жовтня 2013 року до сектору централізованого оформлення документів № 2 ГУ ДМС України в Харківській області з питання оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, звернувся громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Абу-Дабі, ОАЄ.
Для оформлення паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_1 надав відповідні документи, перелік яких на той час визначався пунктом 10 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (далі у тексті - Правила № 231 - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме:
- копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Мансандрівським МС ГУ ДМС в АР Крим 25 жовтня 2013 року;
- копію довідки № 40 про реєстрацію особи громадянином України, виданої 24 жовтня 2013 ГУ ДМС України в АР Крим;
- копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, виданої 23 жовтня 2013 року Державною податковою службою в АР Крим;
- довідку Управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУ МВС України в Харківській області про відсутність у ОСОБА_1 підстав для тимчасової відмови у видачі паспорта;
- квитанції про сплату подвійного держмита держмита, за послуги та вартість бланку;
- заяву ОСОБА_1 про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон в терміновому порядку.
На момент подання документів до ГУ ДМС України в Харківській області відповідно до штампу у паспорті громадянина України місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 з 25 жовтня 2013 року.
За результатами розгляду заяви про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон керівництвом ГУ ДМС України в Харківській області прийнято рішення про видачу ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 30 жовтня 2013 року, який 19 листопада 2013 року отримала за довіреністю громадянка ОСОБА_5 .
Таким чином, паспорт громадянина України для виїзду за кордон було виготовлено у п'ятиденний термін, проте матеріали справи не містять документів, які б підтверджували необхідність термінового виїзду за кордон, як це передбачалося пунктами 6, 7 Правил №231.
Слід зауважити, що необхідність подання довідки про набуття громадянства України не передбачалася у переліку документів, що подаються для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, визначеного пунктом 10 Правил № 231. Однак, така довідка входила до обов'язкового переліку документів, визначеного пунктом 1.3 розділу І Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13 квітня 2012 року № 320, який своєю чергою був обов'язковим для пред'явлення при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Відповідно до пункту 5.1. того ж Порядку іноземці та особи без громадянства, які набули громадянства України відповідно до законодавства України, отримують паспорти на підставі довідки про реєстрацію громадянином України, виданої територіальним органом.
Відповідно до наданої копії довідки № 40 про реєстрацію особи громадянином України, виданої ГУ ДМС України в АР Крим 24 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець ОАЄ, набув громадянство України за територіальним походженням на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України». Відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 24 жовтня 2013 року.
З тверджень відповідачів вбачається, що підтвердити або спростувати факт прийняття рішення ГУ ДМС України в АР Крим щодо набуття громадянства України ОСОБА_1 на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» та видачу йому у 2013 році довідки № 40 про реєстрацію особи громадянином України від 24 жовтня 2013 року не вбачається можливим, оскільки Автономна Республіка Крим визнана тимчасово окупованою територією України, натомість суду не надано доказів неможливості отримання первинних документів, за якими ОСОБА_1 було набуто громадянство.
Суд зауважує, що в даному випадку, з копії довідки про реєстрацію особи громадянином України вбачається, що набуття громадянства України здійснено відносно іноземного громадянина. В матеріалах справи інформація про народження або постійне проживання особи, її батьків або одного з них, діда чи баби, рідних (повнорідних та неповнорідних) брата чи сестри, сина чи дочки, онука чи онуки до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, відсутня.
Враховуючи викладене, факт набуття громадянства України на підставі частини 1 статті 8 України «Про громадянство України», справжність та підстави видачі довідки №40 про реєстрацію особи громадянином України від 24 жовтня 2013 року, на підставі якої ОСОБА_1 25 жовтня 2013 року отримано паспорт громадянина України НОМЕР_2 , а в подальшому, 30 жовтня 2013 року, - паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_1 , викликають обґрунтовані сумніви, оскільки набуття громадянства України особами - вихідцями з країн далекого зарубіжжя відбувається шляхом прийняття їх до громадянства України (натуралізації) відповідно до статті 9 Закону України «Про громадянство України» та оформлюється указами Президента України.
Суд зауважує, що станом на час видачі позивачу паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 30 жовтня 2013 року документи, подані позивачем для отримання такого паспорту, сумнівів не викликали.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі у тексті - Закон № 2235-III - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із статтею 3 Закону № 2235-ІІІ громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.
Відповідно до статті 6 вказаного Закону громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Статтею 8 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
В матеріалах справи не міститься жодних доказів, які б засвідчували факт постійного проживання ОСОБА_1 або його родичів, перелічених статтею 8 Закону № 2235-ІІІ в Україні та території АР Крим до 24 серпня 1991 року.
Суд наголошує, що відповідно до статті 21 Закону № 2235-III рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Одночасно, суд звертає увагу на те, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, однак за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршено порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.
Предметом даної справи є оскарження протиправного рішення про визнання недійсним паспорта громадянина для виїзду за кордон, а питання законності і обґрунтованості рішення про оформлення набуття позивачем громадянства України перебуває за межами цього судового розгляду. Зважаючи на обставини справи, а саме мотивування відповідачами свого рішення про визнання паспорту недійсним наявністю сумнівів у набутті позивачем громадянства України, оскаржуване рішення за своєю правовою природою є похідним або від факту припинення громадянства України або від встановлення факту його оформлення з порушенням вимог законодавства.
Законність та обґрунтованість рішення про оформлення набуття законодавства України за територіальним походженням має бути предметом відповідного службового розслідування та прийняття відповідного рішення компетентним органом у порядку, визначеному статтею 21 Закону України «Про громадянство України».
Ураховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідачів про оформлення позивачу паспорту громадянина України для виїзду за кордон з порушенням норм законодавства, з підстав викладених в оскаржуваному висновку, а тому - наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування такого висновку.
Разом з тим, позовні вимоги про зобов'язання ДМС України письмово повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Українське бюро Інтерполу та територіальні органи ДМС України про дійсність паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 30 жовтня 2013 року, оскільки на підставі спірного висновку службового розслідування останні були повідомлені про недійсність паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 30 жовтня 2013 року, на думку суду є передчасними, а відтак не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, покладений на них обов'язок доказування, не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного висновку з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на викладене, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача з кожного відповідача у сумі 420,40 грн.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати висновок службового розслідування щодо законності документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області 29 червня 2016 року та затвердженого Державною міграційною службою України 18 липня 2016 року, яким визнано недійсним паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 30 жовтня 2013 року.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9, код ЄДРПОУ 37508470) судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківські області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24, код ЄДРПОУ 37764460) судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбаченні статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням п/п 15.5. п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.І. Келеберда