ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2020 року м. Київ № 826/7301/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом Громадянина Грузії ОСОБА_1
до 1. Управління Державної міграційної служби України в Київській області;
2. Державна міграційна служба України
про визнання протиправними дій та рішень, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Грузії ОСОБА_1 через уповноваженого представника - адвоката Кулініча Андрія Петровича (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №302 від 29 вересня 2017 року) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - відповідач 1, Управління ДМСУ в Київській області) та Державної міграційної служби України (далі відповідач 2, ДМС України), в якому з урахуванням поданих 29 травня 2018 року уточнень остаточно просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача 1 щодо неповного розгляду заяви шукача захисту на території України гр. Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у справі №2017KV0093 від 26 грудня 2017 року;
- визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача 2 від 27 квітня 2018 року за №144-18;
- зобов'язати відповідачів повторно розглянути заяву шукача захисту на території України гр. Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . у справі №2017KV0093 від 26 грудня 2017 року.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що прибув на територію України з метою отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Проте, ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17 листопада 2017 року у справі №344/1341/17 до ОСОБА_1 застосовано екстрадиційний арешт та задля забезпечення належної безпеки затриманого визначено місце його утримання у відділі забезпечення досудового слідства СБУ України за адресою м. Київ, Аскольдів провулок, 3-А.
Позивач 07 грудня 2017 року звернувся до територіального відділу ДМС України з заявою-анкетою про визнання його особою, що потребує додаткового захисту, у відповідь на яку видано довідку про звернення за захистом №007744 від 26 грудня 2017 року строком дії до 26 січня 2018 року.
Надалі, 26 січня 2018 року зазначену довідку було вилучено та у лютому 2018 року видано копію наказу №22 від 29 січня 2018 року про призупинення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та визнання недійсною довідки від 16 грудня 2017 року №007744.
Під час відвідування ОСОБА_1 02 лютого 2018 року представнику стало відомо, що з позивачем намагалися провести співбесіду працівники територіального відділу ДМС України без присутності перекладача та захисника.
Розгляд заяви позивача поновлено Управлінням ДМС в Київській області 06 березня 2018 року та видано нову довідку про звернення за захистом в Україні за №008836, яку продовжено строком до 07 вересня 2018 року.
Проте, 08 травня 2018 року позивачем отримано повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за №72 від 03 травня 2018 року. Повідомлення обґрунтоване тим, що позивач є особою, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні, а окрім того встановлені обставини вчинення позивачем тяжких злочинів неполітичного характеру за межами та до прибуття в Україну з метою бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з чим прийнято негативне рішення від 27 квітня 2018 року №14418.
Посилаючись на те, що в оскаржуваному повідомленні від 03 травня 2018 року №72 не викладено причин відмови, а міститься лише посилання на рішення ДМС України від 27 квітня 2018 року №144-18, з яким не надали можливості ознайомитися позивачу та його представнику, а також на те, що відсутній порядок оскарження такого рішення, позивач вважає протиправним зазначене повідомлення від 03 травня 2018 року №72, таким, що не відповідає розділу А пункту 6.9 частини VІ наказу МВС України №649 від 07 вересня 2011 року «Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і вважає наявними підстави для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (далі - Наказ №649), а також вважає протиправним рішення ДМС України №145-18 від 27 квітня 2018 року, як необґрунтованого та ухваленого без повного дослідження усіх фактичних обставин.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2018 року, після усунення позивачем недоліків позову відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2018 року, визначено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази, витребувано від відповідача 1 матеріали справи №2017КV0093 від 26 грудня 2017 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року задоволено клопотання адвоката Кулініча А.П. в інтересах громадянина Грузії ОСОБА_1 , зупинено провадження в адміністративній справі №826/7301/18 за позовом громадянина Грузії ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області та Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій, скасування рішення та повідомлення, зобов'язання вчинити дії до набрання законної сили судовими рішення в адміністративних справах №826/17296/17 та №826/2651/18 за позовами ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Державною міграційною службою України 13 вересня 2018 року подано відзив на позовну заяву, у якому зазначається, що за результатами дослідження особової справи позивача з'ясовано, що ОСОБА_1 12 жовтня 2012 року легально покинув територію Грузії, перетнувши кордон з Туреччиною наземним шляхом (автомобілем), скориставшись закордонним дипломатичним паспортом. З 2012 по 2015 роки проживав у Туреччині та у серпні 2015 року прибув до України через аеропорт Бориспіль з карткою моряка на ім'я громадянина України на прізвище ОСОБА_1 , нелегально проживав у найманому житлі. У листопаді 2017 року позивача було затримано в порядку статей 208, 82 КПК України, оскільки з 13 лютого 2013 року ОСОБА_1 розшукувався за Червоним циркуляром Інтерполу на підставі клопотання Головної прокуратури Грузії з метою виконання судових рішень Грузії у кримінальних справах. Окрім того, Міністерством юстиції України отримано запит Головної прокуратури Міністерства юстиції Грузії про видачу позивача для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинені кримінальні злочини.
Для отримання статусу біженця позивач упродовж терміну перебування в Туреччині не звертався, відповідну заяву подав лише після арешту в Україні.
У подальшому позивача документовано довідками про звернення за захистом в Україні від 26 грудня 2017 року №007744 та від 06 березня 2018 року №008836. Заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачем обґрунтовано тим, що з 2006 по 2012 роки він обіймав керівні посади у правоохоронних органах Грузії, брав активну участь в антикримінальних та антиросійських заходах з метою збереження конституційного ладу Грузії, в результаті чого у нього з'явилося багато ворогів серед працівників спецслужб РФ та кримінальних авторитетів. Після виборів 2012 року до влади в Грузії прийшли прокримінальні та проросійські політики, внаслідок чого почалися погрози фізичною розправою позивача та членів його сім'ї.
В ході розгляду заяви позивача підтверджені факти роботи ОСОБА_1 на посадах в Міністерстві внутрішніх справ, Міністерстві оборони та виконання покарань Грузії. Одночасно встановлені ті обставини, що в процесі своєї професійної діяльності позивач вчиняв діяння, за які у подальшому був засуджений, і які стали приводом для оголошення його в міжнародний розшук, як особи, яка скоїла тяжкі кримінальні злочини, які не відносилися до сфери політичної діяльності і не мали ознак такої діяльності. Отже, причинного зв'язку між інкримінованими позивачу злочинами та будь-якою політичною діяльністю не встановлено, натомість встановлено, що твердження ОСОБА_1 , що під час перебування на посадах МВС та Міноборони Грузії він не вчиняв жодних незаконних дій, а його переслідування Грузією зумовлено бажанням влади та злочинного світу помститися йому, не відповідають фактичним обставинам, що у сукупністю з порушенням вимог статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (щодо строків звернення) стало підставою для висновку про те, що ОСОБА_1 потребує додаткового або тимчасового захисту на території України, у зв'язку з чим прийнято оскаржуване рішення від 27 квітня 2018 року №144-18.
Від представника позивача 28 вересня 2018 року надійшли заперечення на відзив, у яких зазначається, що в матеріалах справи відповідачів відсутні вироки Республіки Грузія або свідчень про наявність прямої вини та вчинення злочинів ОСОБА_1 , на що він звертає увагу суду.
Від відповідача 2 відзиву, пояснень, заяв, клопотань упродовж розгляду справи не надходило.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року задоволено клопотання Державної міграційної служби України, поновлено провадження у справі №826/7301/18.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року №3671-VI із змінами та доповненнями (тут та далі Закон №3671-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 статті 1 Закону № 3671-VI).
Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, а саме:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме а) расової належності, б) релігії, в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час прийняття рішення щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі наведені підстави, при цьому немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією з наведених ознак, чи за декількох.
Відповідно до положень Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа має надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. У заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Як вбачається з матеріалів справи, громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України з метою звернення в порядку, визначеному Законом №3671-VI, до територіального органу ДМС України про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17 листопада 2017 року у справі №344/15341/17 до ОСОБА_1 застосовано екстрадиційний арешт та задля забезпечення належної безпеки затриманого визначено місце його утримання у відділі забезпечення досудового слідства СБУ України за адресою м. Київ, Аскольдів провулок, 3-А.
Позивач 07 грудня 2017 року звернувся до територіального відділу ДМС України з заявою-анкетою про визнання його особою, що потребує додаткового захисту, у відповідь на яку відповідачем 1 видано довідку про звернення за захистом №007744 від 26 грудня 2017 року строком дії до 26 січня 2018 року.
Надалі, 26 січня 2018 року зазначену довідку було вилучено та у лютому 2018 року видано копію наказу №22 від 29 січня 2018 року про призупинення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та визнання недійсною довідки від 16 грудня 2017 року №007744.
Розгляд заяви позивача поновлено Управлінням ДМС в Київській області 06 березня 2018 року та видано нову довідку про звернення за захистом в Україні за №008836, яку продовжено строком до 07 вересня 2018 року.
Проте, 08 травня 2018 року позивачем отримано повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за №72 від 03 травня 2018 року. Зокрема, повідомлення обґрунтоване тим, що позивач є особою, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні, а окрім того встановлені обставини вчинення позивачем тяжких злочинів неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з чим прийнято негативне рішення від 27 квітня 2018 року №14418.
Не погоджуючись та вважаючи протиправними зазначені рішення та повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також з підставами відмови, позивач звернувся до суду.
Як стверджує відповідач 2, у межах розгляду заяви позивача, дослідивши матеріали особової справи №2017 КV 0093, з'ясовано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Зугдіді, громадянин Грузії, грузин, освіта вища, закінчив Зугдідський незалежний університет у 1999 році за спеціальністю «правознавство» та Митну академію Грузії у 2001 році за спеціальністю «правознавство» (митне право), володіє російською та англійською мовами, одружений з 2010 року, має дочку 2014 року народження.
З 2002 по 2012 роки позивач працював на різних посадах у пенітенціарній системи Міністерства юстиції Грузії, а також прокуратури області Самегрело-Земо Сванеті, центральному та обласному апараті МВС та Міністерстві оборони Грузії.
З 12 жовтня 2012 року легально покинув Грузію , перетнувши кордон з Туреччиною наземним шляхом (автомобілем) через КПП «Сарфі» у м. Батумі, скориставшись власним закордонним дипломатичним паспортом.
З 2012 по 2015 роки позивач проживав в Туреччині, за отриманням статусу біженця не звертався, та у серпні 2015 року прибув до України через аеропорт Бориспіль з карткою моряка на ім'я громадянина України на прізвище ОСОБА_1 , нелегально проживав у найманому житлі. У листопаді 2017 року позивача було затримано в порядку статей 208, 82 КПК України, оскільки з 13 лютого 2013 року ОСОБА_1 розшукувався за Червоним циркуляром Інтерполу на підставі клопотання Головної прокуратури Грузії з метою виконання судових рішень Грузії у кримінальних справах. Окрім того, Міністерством юстиції України отримано запит Головної прокуратури Міністерства юстиції Грузії про видачу позивача для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинені кримінальні злочини.
До позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) до вирішення Міністерством юстиції України питання про його видачу та фактичну передачу до Республіки Грузія.
Свою заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач обґрунтував тим, що з 2006 по 2012 роки він обіймав керівні посади у правоохоронних органах Грузії, брав активну участь в антикримінальних та антиросійських заходах, з метою збереження конституційного ладу Грузії, в результаті такої діяльності в нього з'явилися вороги серед представників спецслужб РФ та спійманих ним кримінальних авторитетів, які виходять з в'язниці, опиняються на волі та погрожують йому фізичною розправою. Побоювання повернення до країни походження позивач пов'язує із захистом свого життя, у зв'язку з чим стверджує, що існує реальна загроза його фізичного знищення. На питання представників відповідача 1 за що ОСОБА_1 переслідується Грузією , позивач відповів, що у Грузії він вів боротьбу з організованою злочинністю, наркоторгівлею та злодіями у законі, у тому числі наближеними до влади, боровся проти спецслужб РФ жорсткими, але законними методами. Свою втечу з Грузії пояснює політичним вигнанням, вказуючи на політичний характер його переслідування нинішньою владою Грузії, яку він вважає проросійською.
УДМС Київської області прийнято рішення від 07 березня 2018 року про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, одночасно Міністерством юстиції України проводилася екстрадиційна перевірка ОСОБА_1 При цьому інкриміновані позивачу правопорушення за законодавством України кваліфікуються за статтями 29,115,127,14,153,191,365 КК України і є екстрадиційними, оскільки передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше 1 року, або особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі, і невідбутий строк становить не менше чотирьох місяців.
У розшук позивача оголошено за обвинуваченням у вчиненні злочинів, які передбачені такими статтями: співучасть у тортурах, організація насильницьких дій сексуального характеру, привласнення і розтрата державних коштів, принизливе і нелюдське поводження з ув'язненими. Також судом визнано ОСОБА_1 у вчиненні злочинів зазначеного характеру стосовно засуджених до позбавлення волі осіб.
У 2016 році судовою установою Грузії визнано позивача винним у тортурах у справі про «Навтлугську спецоперацію» та засудив до семи років шести місяців позбавлення волі. У квітні 2016 року позивача звинувачено у замовному вбивстві генерал-майора ОСОБА_10 в Москві.
До матеріалів особової справи позивача приєднано копії його національного та дипломатичного паспортів, дипломів про вищу освіту, інформацію, отриману з мережі Інтернет, фото та відео матеріали, які підтверджують особу та грузинське громадянство позивача.
Водночас, під час обшуку в помешканні, яке займав позивач в Україні, вилучено підроблені паспорти громадянина України та Латвії, картку моряка на ім'я ОСОБА_11 , якими користувався позивач під час прибуття та незаконного перебування в Україні (окрім латвійського паспорту).
Також особу позивача підтверджено експертним висновком від 01 листопада 2017 року №625/1 Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз.
Матеріали справи та ІКП по країні громадянської належності, який проведено з метою визначення вірогідних мотивів вчинення позивачем злочинних діянь, які йому інкримінуються, вказують на те, що найбільш вірогідно вони вчинялися не з політичних мотивів, а з кар'єрних міркувань, з бажання догодити керівництву, отримавши очікувані результати від своєї діяльності будь-якою ціною. Окрім того у випадку інкримінування та привласнення державних коштів, інкримінуємих позивачу, такі дії зумовлені корисливими мотивами.
За висновками відповідачів причинного зв'язку між інкримінованими позивачу злочинами та будь-якою політичною метою не встановлено. Політичний елемент інкримінованих позивачу злочинних діянь у жодному разі не переважує їх кримінального характеру відповідно до загального права. Зазначене дає підстави для висновку, що злочини, які інкримінуються позивачу правосуддям Грузії, не містять політичних ознак та, зважаючи на їх характер та наслідки для постраждалих, а також значні терміни ув'язнення, до яких засуджено позивача, вважаються тяжкими.
Суду доведено також, що позивач, якого у країні громадянської належності Грузії засуджено до тривалих термінів ув'язнення за низкою кримінальних справ, у разі екстрадиції з України до Грузії, очевидно, буде затриманий у рамках законних санкцій за результатами розгляду таких кримінальних справ:
№074101112801 - відповідно до вироку Тбіліського міського суду від 27 січня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених пунктом а) частини третьої статті 143, пунктами а,б,д,ж частини другої статті 144-1 (2 епізоди), частини першої статті 133 КК Грузії та обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі строком на 9 років. З урахуванням перегляду зазначеного судового рішення позивачу обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі строком на 9 років;
№0891501613002 - відповідно до вироку Тбіліського міського суду від 22 жовтня 2014 року позивача визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених пунктами а,г,д,ж частини другої статті 144-1 КК Грузії та обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років та 6 місяців;
№083240113802 - відповідно до вироку Зугдідського районного суду від 24 листопада 2014 року, залишеного без змін рішенням Кутаїського апеляційного суду від 10 березня 2015 року, позивача визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених пунктами а,б,ж частини другої статті 144-3 КК Грузії та обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 7 місяців;
№101010213001, - у провадженні Тбіліського міського суду знаходиться кримінальна справа, у якій позивача притягнуто до кримінальної відповідальності за скоєння кримінальних злочинів, передбачених пунктами а,г частини другої, пунктом б) частини третьої статті 182 КК Грузії;
№010118112 - у провадженні Тбіліського міського суду знаходиться кримінальна справа, у якій позивача притягнуто до кримінальної відповідальності за скоєння кримінальних злочинів, передбачених пунктами а,д,ж частини другої статті 144-1 КК Грузії;
№010070114801 - у провадженні Тбіліського міського суду знаходиться кримінальна справа, у якій позивача притягнуто до кримінальної відповідальності за скоєння кримінальних злочинів, передбачених пунктами а,г,д,ж частини другої статті 144-1 КК Грузії;
№010081215801 - у провадженні Тбіліського міського суду знаходиться кримінальна справа, у якій позивача притягнуто до кримінальної відповідальності за скоєння кримінальних злочинів, передбачених пунктом в) частини другої, пунктом а) частини четвертої статті 143, пунктами а,б частини другої, частини третьої статті 144-1 КК Грузії;
№081120113001 - у провадженні Тбіліського міського суду знаходиться кримінальна справа, у якій позивача притягнуто до кримінальної відповідальності за скоєння кримінальних злочинів, передбачених пунктом д) частини другої, пунктом в) частини третьої статті 109 КК Грузії.
Слід зазначити, що до позивача у зв'язку з провадженням у кримінальних справах застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, та у подальшому оголошено у розшук, у тому числі міжнародний.
Аналіз матеріалів ІКП та інформації щодо судових справ за участю позивача дають підстави стверджувати про індивідуальну відповідальність ОСОБА_1 за зазначені порушення кримінального закону, при цьому наявні підстави для обґрунтованого висновку, що кримінальне переслідування щодо заявника з боку правоохоронних та судових органів Грузії відбувається не з політичних причин, а у зв'язку із встановленими фактами вчинення ним у процесі своєї професійної діяльності у правоохоронних органах та Міністерстві оборони Грузії протягом тривалого часу певних дій, які відповідно до законодавства як Грузії, так і України, вважаються тяжкими кримінальними злочинами.
За результатами вивчення матеріалів справи за заявою ОСОБА_1 , відповідачі дійшли висновку, що надані ним відомості щодо своєї особи, місць проживання та характеру професійної діяльності в основному відповідає дійсності. Одночасно враховано, що особиста оцінка позивачем його діяльності на посадах, які він обіймав в Грузії у 2002-2012 роках та оцінка цієї діяльності правоохоронними та судовими органами докорінно відрізняються. Позивач категорично заперечує свою причетність до будь-яких незаконних дій, які йому інкримінуються, стверджує, що всі свідчення проти нього сфабриковані. Водночас, позивач не наводить переконливих доказів та аргументів, які б дозволяли зробити висновки про те, що всі вироки проти нього є несправедливими, політично вмотивованими і такими, що базуються на фальшивих свідченнях, отриманих незаконним шляхом.
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що кількість свідків, яких було опитано у різних місцях під час розслідування окремих кримінальних справ, за якими винесено обвинувальні вироки, сягає десятки, що очевидно не дозволяє стверджувати, що всі свідчення сфабриковано. Свідчення у кримінальних справах давали не тільки колишні злочинці, а також і інші громадяни - потерпілі, їхні родичі, колишні колеги та підлеглі працівники правоохоронних органів.
Також слід зазначити, що у заяві позивача про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не йдеться про переслідування у країні громадянства за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Під час співбесіди позивач заперечував переслідування із зазначених підстав, проте наполягав на тому, що основною причиною, яка спонукала його виїхати з Грузії є побоювання зазнати переслідувань з боку колишніх опозиційних сил, які прийшли до влади.
Також з наданих матеріалів судом встановлено, що 01 листопада 2017 року позивач був затриманий правоохоронними органами України, а із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише 13 грудня 2017 року після надходження запиту Грузії на його екстрадицію, а отже з порушенням строку, визначеного статтею 5 Закону № 3671-VI.
Зазначене вказує на те, що хоча стаття 5 Закону №3671-VI не несе в собі санкцій щодо порушення строку подання заяви, проте відображає рівень побоювань заявника зазнати переслідувань чи серйозної шкоди.
Таким чином, проаналізувавши наявний у справі обсяг документальних доказів, суд знаходить ґрунтовною позицію відповідачів щодо відсутності підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, та погоджується з тими висновками, які стали підставою для винесення рішення ДМС України від 27 квітня 2018 року №144-18 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме, що діяльність позивача у процесі якої він вчиняв діяння, кваліфіковані судовими установами Грузії, як тяжкі злочини та за які він засуджений, не має ознак політичної діяльності, а відноситься до сфери спеціальної професійної діяльності у правоохоронній сфері та сфері забезпечення оборони держави. При їх вчиненні заявник керувався не політичними, а кар'єрними та корисливими мотивами, відповідно діяння, які вчиняв заявник у процесі своєї діяльності мали не політичний, а кримінальний характер. Зазначені діяння вчинено позивачем за межами України в період до 2012 року, тобто до прибуття в Україну.
Із змісту оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України від 27 квітня 2018 року №144-18 чітко вбачаються підстави відмови у визнанні громадянина Грузії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме вказано, що на підставі всебічного вивчення усіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підтримуючи висновок Управління ДМС у Київській області встановлено, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні, а також, що він вчинив тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також в оскаржуваному рішенні наведено наступну підставу відмови: відповідно до абзаців третього та п'ятого частини першої статті Закону, пункту 6.5 розділу VІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07 вересня 2011 року№649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884 Державна міграційна служба України прийняла рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Грузії ОСОБА_1 .
Отже, твердження представника позивача про відсутність в оскаржуваному рішенні відповідача 2 конкретних підстав відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованими та спростовуються змістом оскаржуваного рішення.
Окрім того суд відхиляє твердження представника позивача щодо неповного розгляду заяви шукача захисту на території України громадянина Грузії ОСОБА_12 , оскільки надані суду документальні докази, зокрема, матеріали особової справи ОСОБА_1 №2017КV0093 від 26 грудня 2017 року, а також викладені вище висновки, спростовують такі твердження.
Окрім наведеного суд зазначає, що стаття 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Такі формулювання статті 3 Конвенції співпадають з підставами для надання додаткового захисту відповідно до пункту 13 частин першої статті 1 Закону №3671-VI. Отже, якщо повернення до країни походження вважається таким, що може порушувати статтю 3 Конвенції, тоді особа, якій загрожує повернення до цієї країни походження, має вважатися такою, що потребує додаткового захисту.
Аналіз матеріалів справи з урахуванням інформації по країні походження вказують на те, що в країні походження громадянської належності позивачу, який розшукується судовими та правоохоронними органами цієї країни через Інтерпол за вчинення тяжких кримінальних злочинів, загрожує арешт та тривале ув'язнення відповідно до винесених щодо нього вироків. Окрім того, відповідачі вказують на вірогідність того, що небезпеку для позивача у разі повернення до Грузії може становити криміналітет, який ймовірно, буде прагнути вчинити над ним фізичну розправу за ту діяльність на посадах у системі МВС та Міністерстві оборони Грузії у 2002-2012 роках.
Разом з тим, слід звернути увагу на те, що основні права людини та основоположні свободи гарантуються Конституцією Грузії, а смертна кара, тортури, жорстоке, нелюдське або принизливе поводження з затриманими та ув'язненими заборонені законом.
Очевидно, що правоохоронними органами та пенітенціарними установами Грузії, як і відповідними установами інших країн у подібних ситуаціях, вживаються спеціальні заходи, спрямовані на забезпечення фізичної безпеки ув'язнених з числа колишніх правоохоронців, державних службовців тощо під час відбування ними термінів покарання Серед іншого існує практика утримання таких ув'язнених окремо від інших груп ув'язнених, або в окремих спеціально виділених для цього установах.
Зазначене вказує на те, що у разі екстрадиції позивача до Грузії та його ув'язнення за винесеними проти нього рішеннями судів правоохоронні органи не застосовуватимуть до нього жорстоких, нелюдських або принизливих методів поводження, тортур або серйозних порушень його прав. Додатковими гарантіями цього слід вважати те, що правовідносини між Україною та Грузією врегульовані Європейською конвенцією про видачу правопорушників, у якій зазначено, що договірні сторони зобов'язані видавати одна одній осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої сторони за вчинення правопорушення.
Як вбачається з екстрадиційних матеріалів у справі позивача, Головна прокуратура Міністерства юстиції Грузії надала гарантію Міністерству юстиції і Генеральній прокуратурі України, що у випадку екстрадиції позивача до Грузії, він не буде переслідуваний за вчинення злочину, видача по якому не витребовувалася ними. Крім того, він не буде направлений, переданий або виданий третій державі без згоди України, до нього буде повністю дотримано законодавство Грузії і передбачені міжнародні права і свободи людини.
Таким чином, не зважаючи на те, що у разі повернення позивача до Грузії його буде затримано та ув'язнено у встановленому законом порядку, Грузія, як і у інших подібних випадках, а також виходячи зі своїх зобов'язань у контексті екстрадиційної процедури, забезпечуватиме захист життя заявника та дотримання його основних прав, йому не буде загрожувати завдання серйозної шкоди, що підпадає під заборону статті 3 Конвенції.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 27 квітня 2018 року за №144-18 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також дії відповідачів щодо розгляду заяви шукача захисту на території України від 26 грудня 2017 року у справі №2017КV0093 на предмет дотримання відповідачем 2 положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що прийняте воно обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, добросовісно та розсудливо, у зв'язку з чим не вбачається правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно відсутні правові підстави для задоволення похідних вимог представника позивача, зокрема, щодо зобов'язання відповідачів повторно розглянути заяву шукача захисту на території України громадянина Грузії ОСОБА_1 від 26 грудня 2017 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 у справі №2017КV0093.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень при задоволенні позову.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову Громадянина Грузії ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій та рішень, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: Громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , проживає АДРЕСА_2 , перебуває під екстрадиційним арештом згідно ухвали Івано-Франківського міського суду від 17 листопада 2017 року у справі №344/15341/17, місце утримання визначено у відділі забезпечення досудового слідства СБУ України за адресою м. Київ, Аскольдів провулок 3-А. Адвокат Кулініч Андрій Петрович: 02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, 21, офіс 606, тел. НОМЕР_1 .
Відповідач 1 Управління Державної міграційної служби України в Київській області, адреса: 04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11, тел. 0442850356.
Відповідач 2: Державна міграційна служба України, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470, тел. 0442781718.
Суддя В.І. Келеберда