ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
30 листопада 2020 року справа №640/18005/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доКиївського міського центру зайнятості (далі по тексту - відповідач)
про1) визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 27 лютого 2019 року №НТ190227 про припинення реєстрації як безробітної особи ОСОБА_1 та про припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 ; 2) зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу допомогу по безробіттю за період з 27 лютого 2019 року по 31 липня 2019 року
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність наказу від 27 лютого 2019 року №НТ190227, яким припинено реєстрацію як безробітної особи ОСОБА_1 та, як наслідок, припинено виплату допомоги по безробіттю останньому, з огляду на помилковість висновку про належність ОСОБА_1 до категорії зайнятого населення у зв'язку з набуттям права на заняття адвокатською діяльністю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року відкрито провадження у справі №640/18005/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на відповідність оскаржуваного наказу від 27 лютого 2019 року №НТ190227 вимогам чинного законодавства. На думку відповідача, адвокат є особою яка забезпечує себе роботою самостійно, належить до зайнятого населення та не може вважатися безробітним.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому додатково наголосив на обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в якому заперечив проти доводів та міркувань, викладених позивачем у відповіді на відзив.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Як підтверджує витяг із наказу про прийняті рішення по особі ОСОБА_1 «Про прийняття рішень службою зайнятості, передбачених Законами України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та нормативними актами щодо їх застосування», Святошинською районною філією Київського міського центру зайнятості винесено наказ від 27 лютого 2019 року №НТ190227, яким припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з припиненням реєстрації безробітного відповідно до пункту 1 статті 45 Закону України «Про зайнятість населення», пункту 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та підпунктів 1-2 пункту 37 Порядку від 20 березня 2013 року №198.
Вказаний наказ прийнято у зв'язку з встановленням факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення відповідно до підпункту 8 пункту 1 статті 45 Закону України «Про зайнятість населення», підпункту 8 пункту 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та підпункту 2 пункту 1 частини V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.
Крім того, припинено реєстрацію безробітних у зв'язку з встановленням факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття, відповідно до абзацу вісімнадцятого підпункту 1 пункту 30 Порядку.
Підставою для прийняття вказаного наказу стало отримання ОСОБА_1 свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю під час перебування останнього на обліку у службі зайнятості та отримання допомоги по безробіттю.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва керується наступними мотивами.
Відповідно до статті 64 Конституції України право на соціальний захист є невід'ємним конституційним правом громадян
Пункт 1 частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» визначає, що статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Згідно зі статтею 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється, зокрема, у разі: зайнятості особи; подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг; встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» видами забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.
Частина шоста статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначає, що допомога по безробіттю може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи, крім осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.
Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного.
Згідно з частинами другої та третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Зі змісту наведених норм вбачається, що допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітними підприємницької діяльності, надається особам, визнаним у встановленому порядку безробітними - особам працездатного віку, які зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні і готові та здатні приступити до роботи. Працевлаштування безробітного є окремою та самостійною підставою для припинення виплати допомоги по безробіттю або відмови у проведенні одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 подав до Святошинської районної філії Київського міського центру зайнятості заяву про надання (поновлення) статусу безробітного від 19 листопада 2018 року та заяву про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю від 26 листопада 2018 року.
На підставі вказаних заяв Святошинською районною філією Київського міського центру зайнятості прийнято наказ від 19 листопада 2018 року №НТ181119, яким відповідно до статті 43 Закону України «Про зайнятість населення», ОСОБА_1 надано статус безробітного з 19 листопада 2018 року.
Крім того, на підставі наказу Святошинської районної філії Київського міського центру зайнятості від 10 грудня 2018 року №НТ181210 відповідно до статті 22, частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю на термін з 26 листопада 2018 року по 20 листопада 2019 року.
Суд встановив, що перебуваючи у статусі безробітного, ОСОБА_1 отримав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю 07 лютого 2019 року та 14 лютого 2019року зупинив його, про що повідомив спеціаліста центра зайнятості на прийомі 27 лютого 2019 року.
Таким чином, у період з 07 лютого 2019 року по 14 лютого 2019 року позивач мав право на здійснення адвокатської діяльності.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.
Згідно пункту 14.1.226 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Частина перша статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
Пунктом 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачена можливість зупинення права на заняття адвокатською діяльністю у разі подання адвокатом відповідної заяви.
У свою чергу згідно з частиною четвертою статті. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у разі зупинення права з підстави подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності, таке право поновлюється з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону заяви адвоката про поновлення права на заняття адвокатською діяльністю.
Отже, адвокатська діяльність є незалежною професійною діяльністю, відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому позивач не може вважатися незайнятою особою з часу отримання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України, незалежно від часу взяття його на облік органами Державної фіскальної служби України.
Як встановлено вище, 07 лютого 2019 року Радою адвокатів міста Києва видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000433. На підставі заяви позивача право на заняття адвокатською діяльністю зупинено 14 лютого 2019 року.
Суд відхиляє посилання позивача на те, що свідоцтво на право на заняття адвокатською діяльністю фактично отримано 11 лютого 2019 року, тобто в день складення присяги адвоката України, оскільки зазначене не підтверджується доказами. Крім того, згідно витягу з Єдиного реєстру адвокатів України у графі «Дата видачі свідоцтва» вказано 07 лютого 2019 року.
При цьому суд звертає увагу, що відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність є незалежною професійною діяльністю, а тому позивач не може вважатися незайнятою особою з часу отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, незалежно від часу взяття його на облік контролюючими органами.
У даному випадку позивач не скористався своїм правом і не зупинив дію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю з моменту фактичного отримання такого свідоцтва та прийняття присяги адвоката (11 лютого 2019 року).
Наведене свідчить, що у період з дня отримання права на зайняття адвокатською діяльністю та складення присяги по дату внесення відомостей про зупинення здійснення адвокатської діяльності, позивач вважається самозайнятою особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, а тому, не мав права на збереження статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю.
Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, він фактично не здійснював адвокатську діяльність та не отримував доходів не отримував, оскільки норми статей 6, 12, 31, 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачають, що право особи на зайняття адвокатською діяльністю зберігається з моменту отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю і складання присяги адвоката до зупинення або припинення ним права на зайняття такою діяльністю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №802/1206/17-а.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наказ Святошинською районною філією Київського міського центру зайнятості від 27 лютого 2019 року №НТ190227 про припинення реєстрації як безробітної особи ОСОБА_1 та про припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 прийнятий відповідачем правомірно.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Київський міський центр зайнятості (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 47-б; ідентифікаційний код 03491091).
Суддя В.А. Кузьменко