ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2020 року м. Київ № 640/27421/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту - відповідач), адреса: 04071, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 40, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо нездійснення перерахунку позивачу його пенсії за інвалідністю з 25 квітня 2019 року у відповідності до статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року №1-р(ІІ)/2019, справа №3-14/2019 (402/19, 1737/19);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести з 25 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , обчисливши з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, а саме з 20865,00 грн (4173,00 грн*5) з 25 квітня 2019 року, з 23615,00 грн (4723,00 грн*5), з 01 січня 2020 року, та з подальшим перерахунком.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (категорія 1), приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 22 липня 1986 року по 06 серпня 1986 року.
З 17 лютого 2014 року позивачу повторно безстроково встановлено ІІ групу інвалідності по захворюванню, пов'язаному з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Також, позивач послався й на те, що участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується відповідними відмітками у його військовому квитку.
На підставі викладеного, 19 лютого 2020 року, як зазначено у позовній заяві, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою, в якій просив встановити йому розмір пенсії відповідно до статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Проте, відповіді на вказану заяву позивач не отримав, відповідного перерахунку пенсії зроблено не було, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи, призначену в розмірі відшкодування збитків відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи, що позивач отримав захворювання не під час проходження дійсної строкової служби, на переконання представника відповідача, у позивача відсутнє право на отримання пенсії у п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного віку.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до військового квитка серія НОМЕР_1 , виданого 06 червня 1984 Комунарським міським військовим комісаріатом Ворошиловградської області, ОСОБА_1 в період з 22 липня по 05 серпня 1986 року виконував завдання уряду по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (Т.1, арк. 9).
Згідно архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України №63011 від 01 лютого 2012 року позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 22 липня 1986 року по 06 серпня 1986 року (Т.1, арк. 8).
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 29 серпня 2019 року позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (Т.1, арк. 6).
Згідно копії довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААВ №396053 позивачу повторно з 17 лютого 2014 року встановлено ІІ групу інвалідності безстроково, внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (Т.1, арк. 7, 6).
Більш того, матеріалами справи підтверджується, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як внутрішньо переміщена особа.
19 лютого 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою, в якій просив провести перерахунок його пенсії, обчисливши з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня поточного року, відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 25 квітня 2019 року.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо надання відповідачем відповіді на вказану заяву, між тим, наявна відповідь на адвокатський запит №1000-0236-8/71999 від 04 вересня 2020 року, в якій зазначено про відсутність у позивача права на отримання пенсії відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постражадли внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII визначено види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
У відповідності до частини 7 тієї ж статті строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.
Так, статтею 10 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 28 лютого 1991 № 796-XII) встановлено, що Учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно до примітки до статті 10 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці.-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Зазначеною нормою закону визначено, що учасниками ліквідації наслідків ЧАЕС є громадяни, військовослужбовці строкової і надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій, особи, які працювали не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Тобто, законодавство визначає декілька окремих категорій серед військовослужбовців за критерієм виду військової служби, одним з яких є строкова військова служба.
Так, у відповідності до частини 3 статті 59 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 05 жовтня 2006 року № 231-V було визначено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п'ятикратного розміру заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.
Наведене свідчить, що частиною 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, було визначено лише одну категорію військовослужбовців, які мали право на обчислення пенсії з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а саме: особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ частину 3 статті 59 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ викладено у новій редакції, зокрема, «особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».
Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII розширено в межах певної категорії військовослужбовців перелік осіб, на яких вказана норма розповсюджується, а саме, окрім осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, також на осіб, які брали участь у інших ядерних аваріях та випробуваннях, та осіб, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.
При цьому, суд зазначає, що незмінною залишилась умова щодо проходження такими особами дійсної строкової служби у відповідний період, як визначення певної категорії серед всіх військовослужбовців, на яких розповсюджується норма статті 59 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.
Вищевикладене дозволяє суду дійти висновку, що частина 3 статті 59 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ передбачає, що її дія (право на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою) поширюється на осіб, які відповідають наступним критеріям:
1) особа має статус особи з інвалідністю;
2) особа отримала статус особи з інвалідністю виключно внаслідок участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або інших ядерних аварій та випробувань, або у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї;
3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.
15 листопада 2017 року, тобто після внесення змін до статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України № 851 «Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» внесено зміни до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (далі по тексту - Порядок № 1210), а саме: у першому реченні пункту 1 слова і цифри «статей 54 і 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» замінено словами і цифрами «статей 54, 57 і 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та доповнено Порядок №1210 пунктом 9-1 такого змісту: «За бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».
Наведене в сукупності свідчить про те, що пункт 9-1 Порядку № 1210 прийнятий на реалізацію норми частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, а відтак може бути застосований виключно до осіб, на яких поширюється дія частини 3 статті 59 вказаного Закону.
Відтак, оскільки на момент участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивач не проходив дійсну строкову службу, тому останній не відповідає всім критеріям, наявність яких обумовлює право особи на перерахунок пенсії за частиною 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, а тому положення частини 3 статті 59 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796 на нього не поширювались.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 822/1346/18.
В той же час, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року №1-р(ІІ)/2019 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
За змістом вказаного рішення Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що військовослужбовці, які виконували військовий обов'язок під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мали однаковий статус, однакові обов'язки та функції, в результаті виконання яких їх здоров'ю заподіяна шкода.
Як вже було зазначено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 1) та у період проходження спеціальних зборів з 22 липня 1986 року по 06 серпня 1986 року та виконував завдання уряду з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС.
Враховуючи, що словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, яке визнано неконституційним втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 25 квітня 2019 року, суд дійшов висновку, що починаючи з 25 квітня 2019 року позивач набув право на обчислення його пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ.
В той же час, суд зауважує, що Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що призначення та виплата пенсій, особам, які мають право на пенсію відповідно до цього Закону, здійснюється на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим, суд зазначає таке.
Частиною 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
У відповідності до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому, пунктом 4.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
З урахуванням встановлених судом обставин, а також того, що відповідач не заперечує проти того, що позивачем надано необхідний пакет документів разом з заявою про перерахунок пенсії від 19 лютого 2020 року, проте, відповіді на вказану заяву відповідачем позивачу не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області провести з 25 квітня 2019 року перерахунок та виплату позивачу пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо нездійснення перерахунку позивачу його пенсії за інвалідністю з 25 квітня 2019 року у відповідності до статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року №1-р(ІІ)/2019, справа №3-14/2019 (402/19, 1737/19), оскільки чинним законодавством передбачено звернення особи до управління Пенсійного фонду України з заявою про відповідний перерахунок та, як наслідок, здійснення такого перерахунку за наявності підстав, проте, зважаючи на те, що заява позивача відповідачем не була розглянута, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено протиправну бездіяльність відповідача саме у не розгляді заяви позивача.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснювати виплату пенсії з подальшим перерахунком, суд вважає їх передчасними, оскільки станом на день розгляду вказаної справи по суті, відповідачем не вчинено протиправних дій щодо нездійснення виплати пенсії позивачу з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року №1-р(ІІ)/2019, справа №3-14/2019 (402/19, 1737/19), тобто, позивачем заявлені ці позовні вимоги на майбутнє, що свідчить про їх передчасність.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірності не розгляду заяви позивача, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, а також з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року №1-р(ІІ)/2019, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про проведення перерахунку пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року від 19 лютого 2020 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 40, код ЄДРПОУ 22933548) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 25 квітня 2019 року.
3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник