ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 листопада 2020 року м. Київ № 640/6243/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та скасування постанови,
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» (далі - позивач, ТОВ «Земля і Воля») до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач, НКРЕКП) про визнання протиправною та скасування постанови від 07.10.2019 № 2080 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що прийняті спірною постановою правила оплати послуг розподілу природного газу для аграрних виробників є дискримінаційними, оскільки створюють непосильний тягар в порівнянні із застосуванням цих же правил до інших категорій споживачів.
Також позивач посилається на отримання від оператора ГРМ щомісячно платіжок на велику суму у розмірі 170 000 грн. за послуги, які позивачем не споживаються та невідомо чи будуть споживатись взагалі у відповідних об'ємах.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 39-49), в якому він вказав, що постанова НКРЕКП від 07.10.2019 № 2080 не порушує законних прав та інтересів позивача, а також, що вона прийнята в межах повноважень, визначених законами України «Про ринок природного газу», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та у спосіб, визначений законодавством України, з огляду на що позовна заява не підлягає задоволенню.
Таким чином, відповідач просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2020 заяву НКРЕКП задоволено та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Також ухвалою призначено підготовче засідання та зобов'язано НКРЕКП, на виконання вимог ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), опублікувати оголошення про відкриття провадження у даній адміністративній справі в офіційному виданні, в якому оскаржуваний нормативно-правовий акт був офіційно оприлюднений.
Представником позивача подано відповідь на відзив (т. 1 а.с. 69-71), в якому останній стверджує, що порушення законних прав ТОВ «Земля і Воля» (аналогічно і законних прав тисяч інших агровиробників) полягає у протиправному рішенні відповідача, що викладене у постанові № 2080, яке прийняте в порушення принципу недискримінації, і яким запроваджено обов'язковий до застосування порядок розрахунків між оператором ГРМ та споживачем, що носить дискримінаційний характер по відношенню до зазначеної категорії споживачів і уже створює непосильний тягар, необґрунтовані витрати та потенційні збитки в майбутньому.
Водночас, позивач фактично наводить ті самі доводи та аргументи, що і у позовній заяві, а також просить задовольнити позов у повному обсязі.
З матеріалів справи видно, що на виконання вимог ухвали, відповідачем опубліковано у виданні «Урядовий кур'єр» (т. 1 а.с. 117) повідомлення про відкриття провадження у даній справі, а також дані про дату, час і місце її розгляду.
У запереченнях (т. 1 а.с. 122-124) відповідач зазначає, що позивачем так і не надано до матеріалів справи доказів, що саме його права, свободи і інтереси порушує оскаржувана постанова № 2080, оскільки позивачем не надано підтвердження застосування до нього її оскаржуваних положень.
Таким чином, відповідач переконаний, що позивачем не наведено доказів застосування до нього оскаржуваної постанови або доказів того, що він перебуває у відносинах, до яких може бути їх застосовано, а тому законні права та інтереси позивача порушені не були.
Зрештою відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.09.2020 у задоволенні клопотання представника НКРЕКП про закриття провадження у справі відмовлено.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву, просив її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у їх задоволенні.
Зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін (т. 1 а.с. 152-153), на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України, ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
07.10.2019 відповідачем прийнято постанову № 2080 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП» (т. 1 а.с. 12-33), якою, відповідно до статей 4, 40 та 41 Закону України «Про ринок природного газу» та статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»:
1. Затверджено Зміни до Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824.
2. Затверджено Зміни до Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1384/27829.
3. Затверджено Зміни до Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою НКРЕКП від 25.02.2016 № 236 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.2016 за № 1434/29564.
Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що порушує права та інтереси позивача, останній звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд перш за все вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, ст.ст. 2, 5 КАС України.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), від 30.09.2020 у справі № 806/204/17 (адміністративне провадження № К/9901/20487/18), постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18 (провадження № 11-77заі18), від 28.10.2020 у справі № 9901/153/20 (провадження № 11-201заі20), тобто є сталою.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Поряд з цим, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Водночас, КАС України встановлено особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ.
Так, частиною 2 ст. 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт, яким і є оскаржуваний акт, мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Отже, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.
Таким чином, можливість обмеження права ініціювати судовий розгляд передбачена чинним законодавством та має легітимну мету.
Однією з цілей обмеження права доступу позивача до суду є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів відповідних актів.
Суд вважає, що такі обмеження мають законну мету та унеможливлюють порушення принципу диспозитивності.
Так, 07.10.2019 відповідачем прийнято оскаржувану постанову № 2080 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП», яка оприлюднена у виданні «Урядовий кур'єр» (2019, 10, 11.10.2019 № 195), та якою внесені зазначені зміни.
Отже, враховуючи наведене у сукупності, право оскаржити вказаний нормативно-правовий акт, мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
У даному випадку, необхідно враховувати те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, зокрема, оригіналів чи належним чином засвідчених копій квитанцій про оплату природного газу, в яких він значиться платником, у тому числі про сплату 170 000 грн., як посилається на те позивач, та що, відповідно, є підтвердженням того, що ТОВ «Земля і Воля» є учасником відносин, в яких застосовуються наведені зміни, що оскаржуються. Доказів того, що ТОВ «Земля і Воля» може бути суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, позивачем суду також не надано.
Отже, слід дійти висновку, що ТОВ «Земля і Воля» звернулось за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної (их) або юридичної (их) особи (осіб) (тисяч інших агровиробників, як стверджує позивач) без відповідних правових підстав або інакше кажучи в інтересах невизначеного кола осіб, що не тільки не відповідає чинному законодавству України, а і прямо йому суперечить.
Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови від 07.10.2019 № 2080 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП» задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з положеннями ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» (17400, Чернігівська область, м. Бобровиця, вул. Чернігівська, 34, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 30866306) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суддя В.П. Шулежко