ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2020 року м. Київ № 640/25350/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про стягнення вихідної допомоги, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі 36 768, 44 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
06 березня 2020 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про заміну відповідача у справі, в якому позивач просить суд замінити відповідача - Генеральну прокуратуру України на належного відповідача - Офіс Генерального прокурора (01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051).
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2020 в задоволенні клопотання позивача про заміну відповідача по справі правонаступником - відмовлено. Ухвалено важати відповідачем у справі №640/25350/19 замість «Генеральної прокуратури України» - «Офіс Генерального прокурора України», відповідно до актуальної назви державної організації за кодом ЄДРПОУ 00034051.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом Генерального прокурора від 14.11.2019 № 1488ц позивача звільнено з посади прокурора організаційно-методичного відділу Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідаціяя чи реорганізація органу прокуратури в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Проте, на день звільнення Генеральна прокуратура України не виплатила позивачу вихідну допомогу при звільненні, передбачену ст. 44 Кодексу законів про працю України. Вказує, що законодавством, яке визначає правовий прокурора, передбачено окремі особливості реалізації зазначених правовідносин, водночас загальні положення законодавства про працю застосовуються до трудової діяльності прокурора тією мірою, якою вони не врегульовані спеціальними нормами.
Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що за приписами п. 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019 року (далі - Закон № 113-ІХ) прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (п. 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
Позивачем прийнято участь у анонімному тестуванні з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, однак за наслідками співбесіди кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.
Відповідно до вимог пп. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ наказом Генерального прокурора від 14.11.2019 №1488ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора організаційно-методичного відділу Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі Закон № 1697-VII).
Відповідач вказує, що з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40, статей 42, 42-1, ч. ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. З ст. 121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом 1697-VІІ. Тому з 25.09.2019 саме цей закон, а не КЗпП України, поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 і Генеральною прокуратурою України.
Ураховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами № №1697-VІІ, 113-ІХ, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року в справі № 820/1119/16.
Таким чином, позивачу при звільненні виплачено всі належні суми, тому підстав для застосування до Генеральної прокуратури України відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, немає.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій просив визнати заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а дії відповідача щодо невиплати йому вихідної допомоги такими, що прямо порушують його право на гарантовані виплати при звільненні.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Наказом Генеральної прокуратури України №1488ц від 214.11.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора організаційно-методичного відділу Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.11.2019 року. Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Позивач вважаючи, що на день звільнення Генеральною прокуратурою України протиправно не виплачено вихідну допомогу передбачену статтею 44 Кодексу Законів про працю України, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру»
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону Україні "Про прокуратуру" визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно з підп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 статтю 51 Закону України "Про прокуратуру" доповнено частиною п'ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Поряд із цим, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Таким чином, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом №1697-VII.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-IX), який оприлюднено зокрема в газеті «Голос України» 24 вересня 2019 року №182, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
При цьому, згідно з пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (Закон №1697-VII).
Крім того, Законом №113-IX доповнено статтю 40 Кодексу законів про працю України та уточнено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Також, частиною п'ятою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Враховуючи пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у даному випадку підлягають врахуванню положення Закону №1697-VII.
Суд зазначає, що в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статус позивача як прокурора та особливості її звільнення визначаються спеціальним законом Законом №1697-VII, який станом на день його звільнення підлягав застосуванню разом із спеціальним законом - Законом України від 19.09.2019 р. № 113-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури.
Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Частиною п'ятою цієї статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
При цьому, системним аналізом положень Закону №1697-VII встановлено, що цей Закон не передбачає виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
Водночас, статтею 44 Кодексу законів про працю також не передбачено можливості виплати вихідної допомоги працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
Розглядаючи даний спір суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену зокрема у постановах від 19 листопада 2015 року справа №К/9991/18577/12, від 15 вересня 2015 року справа К/9991/20127/11, постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №807/211/17, від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, від 26 листопада 2019 року № 824/19/16-а, яка полягає у тому, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Норми Закону № 1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.
Також Верховним Судом у постанові 05 грудня 2019 року у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.
Законом № 113-IXдоповнено ст.51Закону1697-VII частиною п'ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п.9 ч.1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Як було зазначено вище позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Тобто звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII.
Умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 Кодексу законів про працю України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.
Таким чином оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, яка є обов'язковою для врахування судом відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Слід звернути увагу, що посилання позивача на рішення Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №826/10460/16, від 28 лютого 2018 року у справі №817/280/16, від 05 вересня 2019 року у справі №826/5593/16, від 30 січня 2019 року у справі №808/932/17, є безпідставними, оскільки правовідносини у вказаних справах є відмінними та не врегульовують питання наявності права на отримання вихідної допомоги при звільненні прокурора, до того ж за умови внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до Закону України «Про прокуратуру» та до Кодексу законів про працю України.
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1, 2статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. " від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа