ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
19 листопада 2020 року м. Київ № 640/3067/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Маруліної Л.О., суддів Добрівської Н.А., Кузьменко А.І., за участі секретаря судового засідання Яцеленко Ю.О., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Бігдан А.В., вирішивши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України, ідентифікаційний код юридичної особи - 00019442, щодо підготовки, розроблення, аналізу, оприлюднення проекту, встановлення строку для подання пропозицій та зауважень, погодження із уповноваженим органом, погоджень і консультацій, проведення правової експертизи Мін'юстом, розгляду, узгодження, прийняття, підписання, затвердження, реєстрації, оформлення, видання, оприлюднення п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року, а саме:
"...2. У підпункті 5 пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. №409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (Офіційний вісник України, 2014 р., №73, ст. 2064; 2016 р., №35, ст. 1367):
1) в абзаці другому цифри "4,4" замінити цифрами "3,3";
2) в абзаці третьому цифри "7,1" замінити цифрами "5,4";
3) в абзаці четвертому цифри "14" замінити цифрами "10,5" ...".
- скасувати п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року, а саме:
"...2. У підпункті 5 пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. №409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (Офіційний вісник України, 2014 р., №73, ст. 2064; 2016 р., №35, ст. 1367):
1) в абзаці другому цифри "4,4" замінити цифрами "3,3";
2) в абзаці третьому цифри "7,1" замінити цифрами "5,4";
3) в абзаці четвертому цифри "14" замінити цифрами "10,5" ...".
- стягнути з Кабінету Міністрів України, ідентифікаційний код юридичної особи - 00019442, на користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , моральну шкоду в сумі 300000 (триста тисяч) гривень 00 копійок.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач є учасником бойових дій та відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», користується відповідними пільгами - знижками плати за користування житлом та за користування комунальними послугами, в межах середніх норм споживання, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, відповідачем прийнято постанову від 18.08.2017 року №609 (далі також - постанова №609, оскаржувана постанова), якою суттєво звужено та зменшено державні соціальні стандарти.
Протиправність пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 року №609 позивач обґрунтовує відсутністю на оскаржуваній постанові підпису Володимира Гройсмана, гербової печатки Кабінету Міністрів України, та відсутністю відомостей щодо Кабінету Міністрів України, як юридичної особи, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, на переконання позивача, порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваної постанови підтверджується судовими рішеннями у справі № 826/2507/18, а тому, в силу частини четвертої статі 78 Кодексу адміністративного судочинства України, доказуванню позивачем не підлягають.
Зокрема, на думку позивача, оскаржувана постанова підлягала обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України, в той час, як відповідачем повністю проігноровано зазначену процедуру.
В обґрунтування спричиненої відповідачем позивачу моральної шкоди, останнім зазначено, що усвідомлюючи наявність оскаржуваного протиправного рішення, позивач змушений «шаленіти від малодушності, нахабства і відверто однобічного трактування законодавства, втрачаючи елементарну віру у справедливість».
Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.04.2020 року.
Через канцелярію суду 11.03.2020 року позивачем подано заяву-клопотання про забезпечення проведення всіх без винятку судових засідань у режимі відеоконференції у Жовтневому районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2020 року заяву-клопотання ОСОБА_1 про забезпечення проведення всіх без винятку судових засідань у режимі відеоконференції задоволено. Підготовче засідання в адміністративній справі №640/3067/20, яке відбудеться 13.04.2020 року о 10 год. 40 хв., ухвалено провести за участю позивача у режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції в адміністративній справі №640/3067/20 доручено Жовтневому районному суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (вулиця Невська, 3, Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000). Підготовче засідання для інших осіб, які беруть участь у справі, відбудеться в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, зал судових засідань №6.
У підготовче засідання 13.04.2020 року в режимі відеоконференції прибув позивач. Представником відповідача через електронну пошту подано клопотання про продовження строку на подання відзиву та відкладення підготовчого засідання.
Заслухавши думку позивача, судом задоволено клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання у режимі відеоконференції на 03.06.2020 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2020 року клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання задоволено. Підготовче засідання в адміністративній справі №640/3067/20, призначити на 03.06.2020 року в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції в адміністративній справі №640/3067/20 доручено Жовтневому районному суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (вулиця Невська, 3, Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000).
Через канцелярію суду 21.04.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Відповідачем зазначено, що позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваної ним постанови правовим актам вищої юридичної сили, перевищення Кабінетом Міністрів України повноважень при її прийнятті, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Крім того, на переконання відповідача, незгода позивача з числовими значеннями соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії, у випадку відсутності порушених майнових прав позивача за наслідками застосування органом, що нараховує субсидію, таких числових значень, не може бути підставою для скасування нормативно-правового акта, яким такі числові значення затвердженні, є суб'єктивною думкою позивача.
Зокрема, позивачем не доведено, в чому саме полягає порушення особисто його матеріальних прав та інтересів у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови.
З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У підготовче засідання 03.06.2020 року прибув представник відповідача.
З технічних причин відеозв'язок із Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області не встановлено, з огляду на що, судом відкладено підготовче засідання на 24.06.2020 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2020 року клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання задоволено. Підготовче засідання в адміністративній справі №640/3067/20, призначити на 24.06.2020 року в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції в адміністративній справі №640/3067/20 доручено Жовтневому районному суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (вулиця Невська, 3, Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000).
У підготовче засідання 24.06.2020 року прибув представник відповідача.
Судом встановлено відеозв'язок із Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, посадовою особою якого повідомлено про неприбуття позивача до приміщення цього суду.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивача повідомлено про дату, час та місце проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції належним чином, клопотань або заяв про повідомлення суду щодо причин не прибуття у підготовче засідання позивачем не подано.
Враховуючи неявку позивача у підготовче засідання, судом, заслухавши думку представника відповідача, який не заперечує, відкладено підготовче засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2020 року відкладено підготовче засідання на 23.07.2020 року, яке провести за участю позивача у режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції в адміністративній справі №640/3067/20 доручено Жовтневому районному суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
У підготовче засідання 23.07.2020 року в режимі відеоконференції прибули позивач та представник відповідача.
Судом поставлено на обговорення питання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду. Присутні в засіданні позивач та представник відповідача проти закриття підготовчого провадження не заперечували.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2020 року закрито підготовче провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи колегією суддів за головуванням судді Маруліної Л.О. по суті на 24.09.2020 року, яке провести за участю позивача у режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції в адміністративній справі №640/3067/20 доручено Жовтневому районному суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (вулиця Невська, 3, Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000).
Відповідно до Довідки секретаря судового засідання від 23.07.2020 року у зв'язку із неявкою сторін у судове засіданні в режимі відеоконференції, розгляд справи відкладено. Про наступну дату судового засідання в режимі відеоконференції 19.11.2020 року сторін повідомлено у порядку, передбаченому статтею 124 Кодексу адміністративного судочинства України.
У судове засідання в режимі відеоконференції 19.11.2020 року прибули позивач та представник відповідача.
Заслухавши вступні слова сторін, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, відповідно до частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритому судовому засіданні 19.11.2020 року в режимі відеоконференції проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 23.11.2015 року Саксаганським районним військовим комісаріатом м. Кривий Ріг.
Правовий статус ветеранів війни врегульовано Законом України від 22.10.1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами і доповненнями) (далі таокж - Закон №3551).
Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 12 Закону №3551 учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:
4) 75-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю);
5) 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
Підпунктом 5 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №409 від 06.08.2014 року «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» установлено такі соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії:
для користування послугами з газопостачання:
за наявності газової плити та централізованого гарячого водопостачання - 4,4 куб. метра на одну особу на місяць;
за наявності газової плити в разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 7,1 куб. метра на одну особу на місяць;
за наявності газової плити та газового водонагрівача - 14 куб. метрів на одну особу на місяць.
Постановою Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 цієї постанови: « 2. У підпункті 5 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 409 “Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування” (Офіційний вісник України, 2014 р., № 73, ст. 2064; 2016 р., № 35, ст. 1367):
1) в абзаці другому цифри “4,4” замінити цифрами “3,3”;
2) в абзаці третьому цифри “7,1” замінити цифрами “5,4”;
3) в абзаці четвертому цифри “14” замінити цифрами “10,5”.».
Вважаючи пункт 2 постанови №609 протиправним, позивач, як користувач послуг газопостачання, який користується пільгами, встановленими пунктами 4, 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах, зокрема, регламентовано Конституцією України, Законом України від 27.02.2014 року №794-VII “Про Кабінет Міністрів України” (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №794-VII), Законом України від 11.09.2003 року №1160-IV “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1160-IV), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року №950.
Усі нормативно-правові та підзаконні акти застосовуються судом у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Щодо твердження позивача про прийняття постанови №609 органом, відомості про який відсутні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.
Частиною першою статті 6 Закону №794-VII встановлено, що до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України.
З аналізу вказаних положень Закону №794-VII висновується, що Кабінет Міністрів України не є юридичною особою, оскільки здійснює свої повноваження через відповідні органи центральної влади, що свідчить про помилковість твердження позивача про прийняття постанови нелегітимно існуючим відповідачем.
Відповідно до статті 3 Закону №794-VII, діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
Згідно з положеннями статті 4 цього Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
При цьому, згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України “нормативно-правовий акт” - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
У свою чергу, статтею 1 Закону № 1160-IV визначено, що “регуляторний акт” - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
Зі змісту наведених вище правових норм суд дійшов висновку, що регуляторний акт характеризується наступним: 1) приймається уповноваженим регуляторним органом; 2) спрямований на регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторним органом та суб'єктом господарської діяльності; 3) має ознаки нормативно-правового акта, тобто розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, прийнятий щодо невизначеного кола суб'єктів.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, врегульовано Законом України 05.10.2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №2017).
Відповідно до статті 5 Закону №2017 державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
Згідно із статтею 9 Закону №2017 державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.
До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комунальних послуг.
На виконання вимог статей 5, 9 Закону №2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06.08.2014 року №409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування», а постановою від 18.08.2017 року №609 затверджено зміни, зокрема, до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №409.
Відповідно до змісту Пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 02.08.2017 року, метою останньої є, зокрема в оскаржуваному пункті 2, внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №409 в частині перегляду норм споживання газу для побутових потреб (приготування їжі та підігрів води).
Згідно з пунктом 10 Пояснювальної записки, проект акта не є регуляторним.
Згідно із статтею 51 Закону №1160-IV, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем'єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.
Після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.
Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень встановлює Регламент Кабінету Міністрів України (далі також - Регламент), який визначає інші процедурні питання його діяльності.
Відповідно до пункту 1 § 29 глави 1 розділу 4 Регламенту, акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.
Проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту (пункт 1 § 32 глави 2 розділу 4 Регламенту).
Згідно з пунктом 2 § 33 глави 2 розділу 4 цього Регламенту розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.
Щодо твердження позивача про відсутність на оскаржуваній постанові підпису Прем'єр-міністра України та гербової печатки Кабінету Міністрів України, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 § 11 розділу 2 Регламенту для забезпечення документування діяльності Кабінету Міністрів застосовуються: власноручний підпис - у разі підписання (візування) оригіналу документа у паперовій формі, кваліфікований електронний підпис - у разі підписання (візування) оригіналу електронного документа, кваліфікована електронна печатка - у разі засвідчення електронної копії оригіналу документа; печатка з найменуванням Кабінету Міністрів та зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки документів у паперовій або електронній формі (далі - бланки), які створюються за зразками та застосовуються згідно з порядком, що затверджуються наказом Державного секретаря Кабінету Міністрів.
У позовній заяві та у судових засіданнях позивачем не уточнено, у якій саме формі (письмовій або електронній) Прем'єр-міністром України не підписано регуляторний акт, а також не надано доказів, на яких ґрунтується це твердження, як і твердження про відсутність гербової печатки Кабінету Міністрів України на оскаржуваній постанові, з огляду на що, останні є безпідставними та не беруться судом до уваги.
Щодо твердження позивача щодо недотримання порядку державної реєстрації нормативно-правового акта, суд зазначає наступне.
Згідно з §44 глави 4 Регламенту За результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін'юсту обов'язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
Проект акта Кабінету Міністрів, який розробник подає Мін'юсту для проведення правової експертизи, обов'язково погоджується керівником юридичної служби відповідного органу.
Якщо розробником є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, проект акта Кабінету Міністрів також обов'язково погоджується керівником юридичної служби відповідного міністерства.
Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказ Міністерства юстиції України від 12.04.2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.03.2020 року № 1207/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 року за № 381/10661, яким визначено процедуру подання до органів юстиції нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації, та єдиний механізм їх розгляду і державної реєстрації,
за результатами проведених експертиз орган юстиції в межах установлених відповідно пунктами 5 чи 11 Положення строків приймає одне з таких рішень:
1) про державну реєстрацію нормативно-правового акта, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, Конвенції про права осіб з інвалідністю, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), принципам забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, антикорупційному законодавству з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, правилам нормопроєктувальної техніки, яке оформлюється наказом органу юстиції. У преамбулі наказу зазначається стаття 1 Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», у розпорядчій частині наказу викладається рішення органу юстиції.
Наказ про державну реєстрацію нормативно-правового акта оформляється окремо щодо кожного зареєстрованого нормативно-правового акта або включає список нормативно-правових актів, щодо яких прийнято рішення про державну реєстрацію. До наказу додається висновок про державну реєстрацію нормативно-правового акта (додаток 2), який підписується виконавцем та у разі наявності керівниками відповідних структурних підрозділів (згідно з розподілом обов'язків в органі юстиції), погоджується керівником структурного підрозділу державної реєстрації нормативно-правових актів і затверджується заступником керівника органу юстиції (згідно з розподілом обов'язків). Цей висновок не подається, якщо головним розробником нормативно-правового акта є Міністерство юстиції, розробниками - центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції, а правові аспекти, зазначені у пункті 10 цього Порядку, відображаються у пояснювальній записці до проєкту нормативно-правового акта.
З матеріалів справи судом встановлено, що розробником проекту постанови №609, поданого до Кабінету Міністрів України, є Міністерство соціальної політики України.
За результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» Міністерством юстиції України складено Висновок від 28.07.2017 року.
Пункт 3 Пояснювальної записки містить перелік правових аспектів проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України».
Отже, з вищенаведеного висновується, що відповідачем не порушено встановленого порядку державної реєстрації нормативно-правового акта.
Щодо твердження позивача про відсутність необхідності обґрунтування та доведення порушення відповідачем процедури прийняття пункту 2 оскаржуваної постанови, посилаючись на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/2507/18, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З відомостей комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа №826/2507/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Хмельницькгаз» до Кабінету Міністрів України про скасування постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 203 “Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників” з моменту прийняття та скасування пункту 1 Переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 204 з моменту прийняття.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2018 року, яке набрало законної сили 09.08.2018 року, адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Хмельницькгаз» до Кабінету Міністрів України задоволено частково. Визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників». Визнано протиправним та нечинним пункт 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 204. Зобов'язано Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено постанови Кабінету Міністрів України: від 23.03.2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 року № 204 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 № 409 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до змісту рішення суду у справі №826/2507/18 судом встановлювалися та досліджувалися обставини протиправності процедури прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та пункту 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 204.
Разом з тим, предметом спору у справі №640/3067/20 є оскарження протиправності пункту 2 постанови №609, яким внесено зміни у підпункт 5 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року№409, процедура винесення яких у межах розгляду справи №826/2507/18 судом не досліджувалася, що спростовує твердження позивача про розповсюдження дії частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України на спірні правовідносини у справі №640/3067/20.
Інших обґрунтувань протиправності пункту 2 постанови №609 позивачем не зазначено, в той час, як твердження про завищення нормативів користування житлово-комунальними послугами не доведено останнім належними доказами, та є суб'єктивною оцінкою самого позивача.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, покладений на суб'єкта владних повноважень нормою тягар доказування правомірності свого рішення не звільняє позивача від обов'язку доказування своїх тверджень чи заперечень.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на обґрунтування позовних вимог.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову в частинах визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України щодо підготовки, розроблення, аналізу, оприлюднення проекту, встановлення строку для подання пропозицій та зауважень, погодження із уповноваженим органом, погоджень і консультацій, проведення правової експертизи Мін'юстом, розгляду, узгодження, прийняття, підписання, затвердження, реєстрації, оформлення, видання, оприлюднення пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №609 та скасування пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №609 від 18.08.2017 року.
В свою чергу, позовна вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню як похідна.
Крім того, з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, керуючись частиною третьою статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про залишення клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення без розгляду.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v.” від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом не виявлено порушень відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 6, 9, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );
Відповідач: Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2).
Повне рішення складено 30.11.2020 року.
Головуючий суддя Л.О. Маруліна
Суддя Н.А. Добрівська
Суддя А.І. Кузьменко