ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 листопада 2020 року м. Київ № 640/9664/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач-1), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, відповідач-2), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ №862 від 24.12.2019 року Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області про відмову громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №55-20 від 30.03.2020 року про відхилення скарги на наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем є необґрунтованим, протиправним та підлягає скасуванню, адже позивачем надано всю необхідну інформацію на підтвердження реальної наявності підстав для побоювання за життя і здоров'я у разі його повернення до країни походження.
Також, позивач зазначає, що не погоджуючись з рішенням про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем, вважаючи його винесеним на підставі однобічного аналізу фактів про реальний стан етнічних утисків у Нігерії, останній звернувся до ДМС України із скаргою на наказ № 862 від 24.12.2019 року, разом з тим, йому було протиправно відмовлено у її задоволенні, а відтак є всі підстави для скасування оскаржуваного рішення та зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути його заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та витребувано належним чином засвідчену копію оскаржуваного наказу № 862 від 24.12.2019; письмові пояснення з приводу фактичних обставин та юридичних підстав, покладених в основу оскаржуваного наказу, а також, належним чином засвідчені копії усіх документів, що стали підставою для її прийняття; належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи позивача; належним чином засвідчену копії рішення №55-20 від 30.03.2020, а також усіх документів, що слугували підставою для його прийняття.
26.06.2020 року відповідач - 1 надав суду відзив на позовну заяву, за змістом якого проти задоволення позовних вимог заперечив, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого за результатами попереднього розгляду заяви позивача, наголосивши на необґрунтованості звернення позивача щодо надання міжнародного захисту. Зазначив, що твердження позивача стосовно існування загрози його життю, безпеці чи свободі у країні громадянського походження, наведені у заяві, скарзі та під час співбесіди не підпадають під жодну з конвенційних ознак, а тому відсутні підстави для визнання позивача біженцем у відповідності до умов передбачених п.1ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідач-1 зазначає, що з огляду на вищенаведене, ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області було належним чином проаналізовано всі подані відомості надані позивачем та причини звернення за захистом, і на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийнято правомірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також відповідач -1 зазначає, що на підставі зазначеного та керуючись частиною 5 статті 12 зазначеного Закону, ДМС України правомірно прийнято рішення про відхилення скарги позивача на наказ № 862 від 24.12.2019 року ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області про відмову в оформленні документів позивачу для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В прохальній частині відзиву від 26.06.2020 року, відповідачем-1 було заявлено клопотання про здійснення розгляду справи за участю представника ДМС України.
Ухвалою суду від 04.08.2020 року клопотання Державної міграційної служби України про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін за участю представника відповідача залишено без задоволення.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області відзиву на позовну заяву до суду не надав, хоча належним чином повідомлений про судовий розгляд справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином Федеративної Республіки Нігерія, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Аучі, штат Едо, Нігерія, за національністю - нігерієць, віросповідання - іслам, рідна мова - ісако, освіта - середня, сімейний стан - неодружений. Членом будь-яких організацій, партій або рухів позивач не був, суспільно-політичною діяльністю не займався.
Особа позивача та належність до громадянства Федеративної Республіки Нігерія підтверджена копією паспорта № НОМЕР_1 , виданий 01.11.2018 року у м. Локоджа, дійсний до 31.10.2023 року.
Протягом 2015-2017 років навчався у Політехнічному університеті інституті міста Аучі.
Сім'я позивача складається із 4 осіб: він, мати, та дві сестри. Родина позивача проживає у селі Асан Отво, Нігерія.
ОСОБА_1 легально покинув країну постійного проживання 22.06.2019 року літаком, прибувши до Туреччини (м. Стамбул), термін перебування у м. Стамбул - 6 годин.
До України прибув 23.06.2019 року авіасполученням до аеропорту м. Львів, на підставі компетентного дозволу, а саме візи типу «С» № (М)Y57602 від 20.04.2019, термін дії до 10.02.2020.
На території України перебував нелегально.
05 грудня 2019 року позивач звернувся із заявою до ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Основною причиною звернення за захистом зазначив побоювання стати жертвою переслідування через етнічну війну. На обґрунтування наведеного зазначив, що він втік зі своєї країни в Україну у зв'язку із загрозою його життю внаслідок війни за владу Айдоногі, яка вже давно проходить та набирає обертів. Повідомив, що є лише один правлячий дім - Охохо і титульний глава півдня Ібі, який називається Айдоногі . Цей правлячий будинок має два відділення - Огітор та ОСОБА_3. Батько позивача, ОСОБА_2 , який нещодавно помер, був нащадком і онуком сина відділення правлячого будинку Огітора. Внаслідок ворожих дій з боку ОСОБА_3 та узурпації влади останніми, в громаді виникли суперечки, які переросли у знищення (вбивства) людей і майна, що відбувається і зараз. Позивачеві, нащадку ОСОБА_2 , неодноразово погрожували вбивством, незважаючи на те, що позивач декілька разів змінював місце проживання. 04.06.2019 року під час останнього фестивалю ідель-фільтр виникла бійка, у якій позивач майже вбив членів опозиційної фракції ОСОБА_3, котрі хотіли позбавити його життя.
Висновком про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту по особовій справі №2019KV0320 від 24.12.2019 повідомлено про доцільність прийняття рішення щодо відмови в оформленні документів ОСОБА_1 , у зв'язку з необґрунтованістю заяви та відсутності умов зазначених у пунктах 1,13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».
На підставі висновку по особовій справі № 2019KV0320 від 24.12.2019 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято Наказ № 862 від 24.12.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
24.12.2019 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області сформовано повідомлення № 386 про відмову громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
02.01.2020 року позивач отримав повідомлення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.12.2019 року № 386 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що свідчить підпис позивача.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач 03.01.2020 року звернувся зі скаргою на рішення Центрального міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №862 від 24.12.2019 року до Державної міграційної служби України.
Рішенням Державної міграційної служби у м. Києві від 30.03.2020 року №55-20 скаргу громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 було відхилено.
На підставі вказаного рішення Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області сформовано повідомлення №116 від 16.04.2020 року про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомлення про відхилення скарги №116 від 16.04.2020 року ЦМУ ДМС в місті Києві та Київської області вручено представнику позивача особисто під підпис 28.04.2020 року (а.с.35).
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові відносини у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пункту 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом МВС України №649 від 07 вересня 2011 року, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою яка потребує додаткового захисту або її законний представник, у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону (3671-17) порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Відповідно до частини сьомої статті 2 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім'я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У відповідності до частини першої статті 7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Положеннями частини шостої статті 8 зазначеного Закону передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи (частина восьма статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Як було встановлено вище, оскаржуваним рішенням відмовлено у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підставою такої відмови стала необґрунтованість поданої позивачем заяви, а саме, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також недоведеністю загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо мене смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Надаючи оцінку вказаним рішенням, суд зазначає наступне.
Відповідно до Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року №8043/04, які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри ( пункт 5 статті 4 Директиви).
"Побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Термін "побоювання" означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).
Як міжнародно-правові норми, так і положення законодавства України, що регулює питання надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не визначають конкретну кількість випадків з аналогічними або зі схожими обставинами, яка має викликати в особі, яка звертається за захистом до міграційної служби, побоювання настання негативних наслідків для неї в країні походження. Відтак, достатньо лише наявності правдоподібної інформації про таку можливість, наданої заявником, що ґрунтується як на його особистому припущенні, так і на отриманих відомостях з якнайбільшої кількості джерел, використаних органом влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, в процесі розгляду ним заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Судом під час розгляду даної справи встановлено, що позивачем у заяві про звернення за захистом та під час співбесіди від 23.12.2019 року було повідомлено про те, що він втік зі своєї країни в Україну у зв'язку із загрозою його життю внаслідок війни за владу Айдоногі, яка вже давно проходить та набирає обертів. Повідомив, що є лише один правлячий дім - Охохо і титульний глава півдня Ібі, який називається Айдоногі . Цей правлячий будинок має два відділення - Огітор та ОСОБА_3. Батько позивача, ОСОБА_2 , який нещодавно помер, був нащадком і онуком сина відділення правлячого будинку Огітора. Внаслідок ворожих дій з боку ОСОБА_3 та узурпації влади останніми, в громаді виникли суперечки, які переросли у знищення (вбивства) людей і майна, що відбувається і зараз. Позивачеві, нащадку ОСОБА_2 , неодноразово погрожували вбивством, незважаючи на те, що позивач декілька разів змінював місце проживання. 04.06.2019 року під час останнього фестивалю ідель-фільтр виникла бійка, у якій позивач майже вбив членів опозиційної фракції ОСОБА_3 , котрі хотіли позбавити його життя. Вказана подія стала причиною виїзду позивача з території Нігерії.
Відповідач-2, дослідивши загальну ситуацію у Нігерії, зазначив, що інформація по країні походження позивача не підсилює рівень обґрунтованості його заяви, оскільки твердження позивача стосовного етнічних переслідувань не підтверджені переконливими доказами.
Інформація по країні погодження: «У зв'язку із терористичними загрозами Посольство України в Нігерії переконливо просить громадян України утриматись від поїздок до наступних штатів, міст та території Нігерії:
1) Штат Баучі (Bauchi State);
2) Штат Гомбе ( Gombe State );
3) Штат Кано (Kano State);
4) Штат Насарава (Nassarawa State);
5) Місто Окене (Okene city);
6) Місто Варрі (Warri city);
Посольство України в Нігерії переконливо просить громадян України виключити всі поїздки, окрім найважливіших, для відвідування наступних штатів, місць та території Нігерії:
1) Штат Кадуна ( Kaduna State );
2) Штат Джігва (Jigwa State); 3) Штат Катсіна ( Katsina State );
4) Штат Сокото (Sokoto State); 5) Штат Кеббі (Kebbi State); 6) Штат Плато (Plateau State), насамперед райони Рійом та Баркін Ладі (Riyom and Barkin Ladi Areas );
7) Регіон Окене в Когі Штат (Okene region of Kogi State)».
Джерело: https://nigeria.mfa.gov.ua від 24/12/2019.
Згідно з відомостями, які містяться у паспортному документі заявника він народився у місті Аучі, національний паспорт отримував у м. Локоджа, штат Едо. Вказані населені пункти знаходяться на півдні Нігерії та не входять до зони ризику.
Так, у доповіді Департаменту уряду Великобританії щодо безпекової ситуації у Нігерії (січень 2019), зазначено, що будь-які прояви насильства у південній частині Нігерії практично відсутні.
Конституція і закони Нігерії забороняють тортури та нелюдське поводження. У грудні 2017 року президент країни підписав закон проти катувань, який конкретно визначає і криміналізує діяння, пов'язані з тортурами. Закон передбачає покарання для будь-якої особи, включаючи працівників правоохоронних органів. На основі дослідження інформації по країні походження позивача у цілому можна зробити висновок про відсутність масових, системних та грубих порушень прав людини, катуваннями, нелюдським поводженням чи покаранням (зокрема, вказане стосується регіону, де проживав позивач).
Крім того, аналізом по країні громадянської належності встановлено, що Королівство Південне Ібі спростувало повідомлення про те, що в громаді існує розрив, сказавши, що його Королівська Високість ОСОБА_3 залишається Айдоногієм Південного Ібі в штаті Едо. У Південній Ібі немає владної суєти. Конституція дуже чітка в цьому питанні і ротація титулу Айдоногі є в межах правлячого будинку Охохо в Іякпі, Південна Ібі . Принц ОСОБА_3 заявив, що в Південній Ібі зараз немає напруги.
На підставі дослідженої інформації, відповідачем-2 зроблено висновок, що надана позивачем інформація по країні походження є повністю неправдоподібною та видуманою, оскільки в інформаційних джерелах відсутня будь-яка підтверджуюча інформацію стосовно батька позивача в частині того, що він мав будь-яке відношення до правлячого будинку Огіятора, що також зазначено у рішенні апеляційного суду в Абуджі від 24 липня 2018 року.
За наведених обставин, суд приходить до висновків, що аналіз матеріалів по країні походження позивача в сукупності з іншими обставинами справи не дає підстав вважати, що він бажає залишитися в Україні саме з метою уникнення стати жертвою етнічних переслідувань у країні своєї громадянської належності або у зв'язку із загрозою застосування щодо нього смертної кари чи виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, та не дає підстав кваліфікувати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У відзиві на позов відповідач -1 зауважив, що у своїй заяві та під час проведення співбесіди від 23.12.2019 року позивач, розповідаючи про мету візиту до України, повідомив суперечливу інформацію.
Так, у заяві-анкеті позивач зазначив, що він втік зі своєї країни до України у зв'язку із серйозною загрозою його життю внаслідок війни за владу Айдоногі. В обґрунтування зазначеної інформації позивачем було надано виписку з назвою Vanguard, посилання ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак при досліджені зазначеного джерела виявилось, що воно недійсне.
Під час співбесіди, на запитання стосовно надання документів, якими позивач може підтвердити своє відношення до конфлікту і замаху на вбивство, позивач відповів, що таких документів у нього немає.
Відтак, жодними належними доказами та фактами позивач не довів реальної загрози в країні походження щодо етнічних ознак, пояснення ґрунтувались виключно на загальних посиланнях.
Про будь-які дії чи активні прояви етнічних утисків, а також про будь-які інші факти, які би свідчили про загрозу для нього з боку будь-якого суб'єкта у Нігерії, позивач не повідомив та відповідних документів, відео-, фото-, або інших матеріалів не надав.
Суд погоджується з позицією відповідача-1, що повідомлені позивачем факти є загальновідомою інформацією, яка доступна широкому загалу з електронних та друкованих ЗМІ. Всі факти, про які зазначає позивач є поверхневими і не містять під собою реального підґрунтя.
Одночасно суд звертає увагу на ту обставину, що під час співбесіди позивач повідомив, що прибув до України з туристичною метою, хотів провести тут певний час, щоб подивитися чи закінчиться конфлікт в Нігерії, щоб поїхати додому. Повідомив, що вперше прибув до м. Львів, поїхав у м. Тернопіль, звідти попрямував до м. Київ, був як турист, хотів подивитись міста (а.с.104 звор.бік).
Позивач не заперечував того факту, що територію країни походження (Нігерія) залишив маючи компетентний дозвіл влади країни на виїзд.
Також, позивачем під час анкетування повідомлено, що він не зазнавав переслідувань чи насилля за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, чи через політичні погляди. По відношенню до позивача не застосовувалися будь-які адміністративні заходи, докази притягнення до кримінальної відповідальності відсутні.
Відтак, позивачем не надано жодних відомостей про утиски у країні походження та документів, які б підтверджували, що у нього склались умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Також, позивачем не наведено жодної аргументації своїм побоюванням щодо повернення у країну громадянського походження, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими, не надано доказів причетності до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами.
Відтак, у даному випадку позивач не зміг довести існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.
Крім того, суд зазначає, що згідно абзацу 6 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
З матеріалів справи вбачається, що позивач цілеспрямовано покинув територію Нігерії, маючи намір потрапити до України.
На шляху до України в позивача була транзитна зупинка в Туреччині. Зазначена країна не розглядалась позивачем як третя безпечна країна.
Позивачем не зазначено обставин, які б перешкоджали йому завернутися за захистом в країнах, де останній перебував до прибуття в Україну, тобто третіх країнах.
У даному контексті суд зауважує, що, людина, якій загрожує небезпека не буде вирішувати питання вибору місця проживання, а змушена шукати притулку для найскорішого захисту свого життя, що є втіленням інстинкту самозбереження притаманному кожній людині.
Вищевказані обставини дають підстави для висновку, що позивач не мав наміру звертатись за міжнародним захистом в першій безпечній країні, а також не скористався альтернативою внутрішнього переміщення.
Крім того, за змістом пункту 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення біженця Управління Верховного комісара ООН (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, які стосується статусу біженця) мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися бажанням змін або пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Таким чином, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що позивача в розрізі вказаних пояснень та в контексті пункту 62 названого Керівництва необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає країну, щоб поселитися в іншому місці, дії якого мотивуються сімейними або іншими причинами особистого характеру, а не як біженця чи особу, яка потребує додаткового захисту.
За вказаних обставин, суд приходить до переконання, що мотивами звернення позивача за захистом на території України є пошук способу легалізації на території України з метою покращення рівня свого життя, а не через побоювання стати жертвою переслідувань чи загрозу його життю, безпеці чи свободі в країні походження.
Крім цього, слід наголосити, що ОСОБА_1 прибув до України 23.06.2019 року, але за захистом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернувся лише 05.12.2019 року.
Таким чином, суд враховує позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 (справа № 820/1502/17), стосовно того що, про відсутність у позивачів реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження свідчить дата звернення із відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка є значно пізнішою від дат їх прибуття в Україну.
Відтак, висновки органу міграційної служби відносно того, що позивачем не доведено факт переслідувань його за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань, та що небажання повертатися до країни громадської належності у зв'язку з ймовірними переслідуваннями з боку третіх осіб не можуть бути визнаними підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" знайшли своє підтвердження та є правомірними.
Натомість, позивачем жодних переконливих доказів, які б свідчили про переслідування у країні походження, надано не було. Надана позивачем інформація при викладенні причин неможливості повернення до Нігерії є непослідовною, недостовірною та неправдоподібною і засвідчує про суб'єктивне небажання туди повертатися, а не про наявність об'єктивних причин для побоювань за життя, здоров'я чи свободу. Документів на підтвердження обґрунтованості свого звернення позивачем не надано. Твердження позивача про небезпеку, яка йому загрожує на Батьківщині є безпідставними. Позивач не навів переконливих доводів і не надав беззаперечних доказів щодо його особистого переслідування та утисків в Нігерії його особисто або членів його сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області є обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню в судовому порядку.
Крім того, з огляду на встановлення судом правомірності наказу №862 від 24.12.2019 року, яким позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд дійшов до переконання про правомірність та обґрунтованість рішення Державної міграційної служби України №55-20 від 30.03.2020 року про відхилення скарги на наказ № 862 від 24.12.2019 року, а отже позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
Також не підлягає задоволенню позовна вимога стосовно зобов'язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки вона є похідною від попередніх позовних вимог.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятого рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним судових витрат суду не надано, судові витрати у цій частині стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись статтями 2, 5-11, 72-78, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити дії, - відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Т.П. Балась