30 листопада 2020 року м. Чернігів Справа № 620/4192/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої суддівської винагороди,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 28.09.2020 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - ТУ ДСА України у Чернігівській області), у якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому як судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України ''Про Державний бюджет України на 2020 рік'';
- зобов'язати відповідача провести йому як судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'', виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020, щомісячної доплати в розмірі 50% від посадового окладу та доплати за наукову ступінь в розмірі 15% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті з 18.04.2020 по 28.08.2020;
- стягнути з відповідача на його користь недоплачену суддівську винагороду в розмірі 186 192,57 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті з 18.04.2020 по 28.08.2020.
Позов мотивовано тим, що в порушення положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'' відповідач протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату йому суддівської винагороди з обмеженням її розміру. Зазначене підтверджено у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі №10-р/2020.
Ухвалою судді від 02.10.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому ТУ ДСА України у Чернігівській області позовні вимоги не визнало, просило відмовити у їх задоволенні та зазначило, що територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ). Крім того, вважає, що оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 у справі №10-р/2020, останнє не поширюється на спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені частково, враховуючи таке.
Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» від 02.11.2017 №348/2017, статей 126, 128 Конституції України, частини першої пункту 4 статті 24, частини п'ятої статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», наказом голови Прилуцького міськрайонного суду від 03.11.2017 №71/549/17-Орд ОСОБА_1 призначено на посаду судді вказаного суду (а.с. 6).
Як вбачається з матеріалів справи, окрім посадового окладу та доплати за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу, позивач отримує суддівську винагороду з врахуванням доплати за науковий ступінь (а.с. 6, 7). При цьому, у період з 01.01.2020 по 17.04.2020 нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 здійснювалося виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020.
У свою чергу, у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 до нарахованої позивачу суми суддівської винагороди відповідачем застосовано обмеження, встановлене Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (а.с. 7, 60).
Вважаючи вказане обмеження суддівської винагороди протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 20 років - 50 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Разом з тим, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин. Кінцева дата карантину, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України від 13.04.2020 року №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Як вбачається з матеріалів справи, суддівська винагорода позивача складається з посадового окладу судді місцевого суду, щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 50% від посадового окладу та доплати за науковий ступінь. При цьому, відповідно до розрахункових листів, з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом №553-ІХ.
Разом з тим, питання невідповідності Законів України нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Також у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року №4-р/2020).
Отже, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів». При цьому, застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечило статті 130 Конституції України.
Отже, оспорювані дії відповідача та, як наслідок, зменшення нарахування і виплати суддівської винагороди за період з квітня по серпень 2020 року є протиправними.
Разом з тим, що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розрахунок, нарахування та виплата суддівської винагороди здійснюється органами Державної судової адміністрації України (ТУ ДСА України у Чернігівській області), тобто, в даному випадку, відповідач має виключну компетенцію в нарахуванні позивачу суми недоотриманої ним суддівської винагороди.
За таких обставин, адміністративний суд не наділений повноваженнями визначати розмір недоотриманої позивачем суддівської винагороди протягом спірного періоду та відповідно стягувати з ТУ ДСА України у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 186 192,57 грн.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна правова позиція у спорі, що розглядається, викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 20.02.2016 у справі №804/14800/14.
Пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи наведене, керуючись статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів шляхом зобов'язання ТУ ДСА України у Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років 50% від посадового окладу та 15% за науковий ступінь, з урахуванням виплачених сум і утриманням податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо клопотання позивача про звернення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Тобто, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.
Оскільки, в даному випадку, способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату недоотриманої суддівської винагороди, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то суд вважає, що у його задоволенні слід відмовити, оскільки в розумінні статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що рішення суду виконане не буде.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої суддівської винагороди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років 50% від посадового окладу та 15% за науковий ступінь, з урахуванням виплачених сум і утриманням податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 30 листопада 2020 року.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 26295412, вул. Кирпоноса, 16, м. Чернігів, 14000).
Суддя С.В. Бородавкіна