27 листопада 2020 року справа № 580/3278/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гараня С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини № НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі - позивач) з позовом до військової частини № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною дію в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 06.08.2017 по 17.07.2020 без застосування базового місяця січня 2008 року, без врахування всіх складових грошового забезпечення, які не мали разового характеру;
- визнати протиправною дію в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.03.2018 по 17.07.2020 без урахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
- стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення за період служби з 06.08.2017 по 17.07.2020 у розмірі 149 175,47 грн.;
- стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії за період з 01.03.2018 по 17.07.2020 у розмірі 52 537,86 грн.;
- стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки у розмірі 29 837,62 грн.;
- стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 17.07.2020 по 14.08.2020 у розмірі 25 739,00 грн.;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, недоплаченого грошового забезпечення та компенсації невикористаної додаткової відпустки при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.07.2020 на адресу відповідача направлено адвокатський запит № 103-882/20 з проханням надати довідку про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення, довідку-розрахунок сум індексації грошового забезпечення позивача, довідку-розрахунок виплаченої компенсації невикористаної додаткової відпустки, нарахувати і виплати позивачу недоплачені з 01.03.2020 по день звільнення посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, інші доплати, надбавки виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Позивач стверджує, що відповідач здійснював нарахування індексації грошового забезпечення в значно менших розмірах, ніж передбачено діючим законодавством, а також нарахування і виплату посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років без урахування мінімального порогу 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач вважає такі дії протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.
29.09.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким вказує, що не визнає заявлених позовних вимог та вважає адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, мотивуючи відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог.
Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, оцінивши наявні в матеріалах належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з посвідченням від 12.12.2017 серії НОМЕР_2 позивач має статус учасника бойових дій.
З 06.08.2017 по 17.07.2020 позивач проходив військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 .
20.07.2020 на адресу відповідача було направлено адвокатський запит № 103-82/20 з проханням надати довідку про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення, довідку-розрахунок сум індексації грошового забезпечення позивача, довідку-розрахунок виплаченої компенсації невикористаної додаткової відпустки, нарахувати і виплати позивачу недоплачені з 01.03.2020 по день звільнення посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, інші доплати, надбавки виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Відповідач листом від 24.07.2020 № 11-6830 надав відповідь, що станом на 23.07.2020 заборгованість за будь-якими виплатами перед позивачем відсутня.
Позивач вважаючи, що має право на виплату сум індексації грошового забезпечення та компенсації за несвоєчасну їх виплату, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05 жовтня 2000 року №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), згідно з п. 4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Згідно пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на ст. 5 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки будь-яких застережень щодо нездійснення в зв'язку з цим індексації з дати, з якої позивач просить нарахувати індексацію, вказана норма не містить.
Аналогічний висновок підтверджується постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі № 825/874/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, вищевказана позиція узгоджується з практикою Європейського Суду.
Так, при розгляді справи "Кечко проти України" Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що військовою частиною № НОМЕР_1 протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 06.08.2017 по 17.07.2020 із застосування базового місяця січня 2008 року.
Крім того, суд зазначає, що військова частина № 9937 має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому суд критично ставиться до посилання відповідача на листи, та відповідні роз'яснення.
Водночас, суд вважає за необхідне, відмовити у задоволенні позовних вимог, що стосуються стягнення з відповідача конкретної суми та розміру недоплаченої індексації, оскільки, визначення такої суми належить до повноважень військової частини № 9937.
Стосовно позовних вимог про нарахування і виплати позивачу грошового забезпечення з 01.03.2018 по 17.07.2020 без урахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Положенням ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ зазначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до п. 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
В Додатку 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, в лютому 2018 року постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме: "4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
У той же час, згідно із Приміткою 1 Додатку 1 до вказаної постанови Кабінету Міністрів України, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт та відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено що, оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 1762 грн., мінімальна заробітна плата - 3723 гривень.
Таким чином, вихідний показник, який повинен братися для перерахунку показників значень для визначення розміру окладу за посадою та військовим званням позивача повинен складати у 2018 році - 1861,50 гривень.
Відповідно Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік" станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 1921 грн., мінімальна заробітна плата - 4173 гривень.
Таким чином, вихідний показник, який повинен братися для перерахунку показників значень для визначення розміру окладу за посадою та військовим званням позивача повинен складати у 2019 році - 2086,50 гривень.
Відповідно Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 2102 грн., мінімальна заробітна плата - 4723 гривень.
Таким чином, вихідний показник, який повинен братися для перерахунку показників значень для визначення розміру окладу за посадою та військовим званням позивача повинен складати у 2020 році - 2361,50 гривень.
Проте, з матеріалів справи слідує, що відповідачем з 01 березня 2018 до 17 липня 2020 року невірно розраховувались і виплачувались позивачу посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без урахування мінімального порогу 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідною календарного року.
Тобто з 01 березня 2018 року відповідачем здійснюється систематична недоплата належного грошового забезпечення позивачу, у належному розрахунку за посадовим окладом та окладом за військовим званням.
При цьому, суд зазначає, що при проведенні розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивача слід виходити із розрахункової величини - 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, оскільки у примітках до Додатку 1 та Додатку 14 застосовано словесну конструкцію "але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року".
Разом з цим, суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини по справі "Ольсон проти Швеції", а саме, норма спеціального закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки.
Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах "Вєренцов проти України", "Кантоні проти Франції").
Відтак, суд зазначає, що нечіткість Постанови №704, коли Примітки до Додатків 1,14 на які покликається позивач і які, не визнає відповідач, є в свою чергу частинами даного нормативно-правового акта, які представляють державно-владний припис, призначений для спеціального текстового або символічного підкреслення, має супровідний характер.
Виходячи з наведеного та згідно з усталеною практикою Європейського суду, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах "Олександр Волков проти України", "G.G. та інші проти Болгарії").
Водночас, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.04.2008 в справі "Вассерман проти Росії" вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
Отже, за таких обставин, суд приходить до висновку про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у незастосуванні пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 при обчисленні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого законодавством на відповідний рік та зобов'язанням відповідача вчинити дії щодо такого перерахунку та сплатити недоплачені протягом 2018 та 2020 років суми грошового забезпечення з урахуванням проведеного перерахунку.
Водночас, суд вважає за необхідне, відмовити у задоволенні позовних вимог, що стосуються стягнення з відповідача конкретної суми та розміру недоплаченого грошового забезпечення, оскільки, визначення такої суми належить до повноважень військової частини № 9937.
Стосовно позовної вимоги про виплату компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки у розмірі 29 837,62 грн., суд зазначає таке.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-Х11), Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі- Закон №3551-ХІІ) та Законом України “Про відпустки” від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі- Закон №504/96-ВР).
Порядок надання відпусток військовослужбовцям врегульований ст. 101 Закону №2011-ХІІ.
Так, згідно ч. 1 ст. 101 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно ч. 4 ст. 101 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Згідно ч. 9 ст. 101 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцю надається відпустка за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення.
За змістом вказаних норм надання додаткових відпусток із збереженням грошового забезпечення, крім відпусток, передбачених ч. 4 ст. 101 Закону №2011-ХІІ, не передбачено.
Разом з цим, згідно ч. 8 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
П. 4 ст. 4 Закону №504/96-ВР передбачає такі види соціальних відпусток: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону).
Також п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже надання військовослужбовцям як учасникам бойових дій додаткової відпустки строком до 14 календарних днів передбачено Законом №3551-ХІІ
Згідно з ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч.ч. 17, 18 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Норми Закону №2011-ХІІ, припиняючи надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, передбачених Законом №3551-ХІІ, не припиняє права учасника бойових дій на отримання у рік звільнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Вказані правові висновки викладені в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
Згідно з Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Отже спірні правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням з військової служби виникли в особливий період, протягом якого надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік припинено на підставі ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ.
З огляду на суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що справа, яка розглядається, відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно із п. 21 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.
Враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що справа, яка розглядається, є типовою справою по відношенню до справи №620/4218/18.
Отже, правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №620/4218/18, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що позивачу грошове забезпечення нараховувалось не в повному обсязі, то як наслідок суд приходить до висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не в повному обсязі було здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки.
А отже, для захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 року, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначила що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд звертає увагу на те, що сплата таких сум відповідачем на користь позивача на момент розгляду даної справи ще не відбулась, що не дає змоги встановити розмір виплати, яка буде нарахована відповідачем за рішенням суду, та загальний період затримки, тому на даний час неможливо обґрунтовано визначити суму відшкодування за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини доходів, застосувавши критерії, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Оскільки фактичного розрахунку належних сум не відбулося, час затримки виплати середнього заробітку невідомий, як і розмір середнього заробітку не є безспірним, суд вважає заявлені вимоги позивача передчасними, а тому у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи викладене, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат щодо судового збору не здійснюється у порядку визначеному ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів інших понесених судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини № НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 06.08.2017 по 17.07.2020 без застосування базового місяця січня 2008 року, без врахування всіх складових грошового забезпечення, які не мали разового характеру.
Зобов'язати військову частину № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 06.08.2017 по 17.07.2020, з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) - січень 2008 року.
Визнати протиправними дії військової частини № НОМЕР_1 , які полягають у незастосуванні пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 при обчисленні починаючи з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 07 грудня 2017 року №2246-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на 01 січня 2018 року.
Зобов'язати військову частину № НОМЕР_1 , починаючи з 01 березня 2018 по 31 грудня 2018 року включно вчинити дії щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 07 грудня 2017 року №2246-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на 01 січня 2018 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
Визнати протиправними дії військової частини № НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 при обчисленні починаючи з 01 січня 2019 року по 01 грудня 2019 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIIІ "Про Державний бюджет України на 2019 рік" на 01 січня 2019 року.
Зобов'язати військову частину № НОМЕР_1 починаючи з 01 січня 2019 року по 01 грудня 2019 року включно, вчинити дії щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" на 01 січня 2019 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
Визнати протиправними дії військової частини № НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 при обчисленні починаючи з 01 січня 2020 року по 17 липня 2020 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року.
Зобов'язати військову частину № НОМЕР_1 починаючи з 01 січня 2020 року по 17 липня 2020 року включно, вчинити дії щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язати військову частину № НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 року, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.
Суддя С.М. Гарань