26 листопада 2020 року справа № 580/4658/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку письмового провадження правилами загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишина Андрія Миколайовича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Ел. Ен. Груп» про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити дії,
21.10.2020 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Яцишина Андрія Миколайовича (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправними та скасувати постанови відповідача від 09.09.2020: про відкриття виконавчого провадження №62987793 щодо стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ел. Ен. Груп» заборгованості в сумі 69092,51 грн. та 450,00 грн. за вчинення виконавчого напису; про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в розмірі 6954,25 грн.; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 254,19 грн.
зобов'язати зняти арешт з рахунків позивача.
В обґрунтування позову зазначено, що виконавче провадження всупереч вимог закону відкрите не за місцем реєстрації боржника (позивача). Вказує, що на момент відкриття виконавчого провадження позивач зареєстрована у с. Дубіївка Черкаського району Черкаської області, що не належить до виконавчого округу відповідача. Тому вважає спірні постанови протиправними.
Ухвалою від 16.11.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження в адміністративній справі та призначив підготовче засідання. Також залучив до участі в справі третьою особою на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог ТОВ «ФК «Ел. Ен. Груп» (далі - третя особа).
25.11.2020 на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Вказує, що виконавче провадження відкрите на підставі виконавчого напису нотаріуса, як виконавчого документа, в якому вказаний відкритий банківський рахунок на ім'я позивача в АТ «Райффайзен Банк Аваль», місцезнаходженням якого є м. Київ, що територіально входить до виконавчого округу, в якому відповідач здійснює діяльність. Посилаючись на рішення Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №905/3542/15 зазначає про правомірність відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням безготівкових коштів боржника.
Крім того вказує, що виконавче провадження №62987793 завершене постановою від 03.11.2020 на підставі заяви стягувача. Також припинено чинність арештів та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Ухвалою від 25.11.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив її розгляд по суті на 16 год. 00 хв. 26.11.2020.
Позивач просив розгляд справи здійснювати без його участі. Відповідач та третя особа не прибули у судове засідання.
Відповідно до ч.3 ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Тому неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неприбуттям у судове засідання учасників справи суд відповідно до ч.9 ст.205 КАС України вирішив розглянути справу у письмовому провадженні та згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювати фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши письмові докази та надавши їм правову оцінку, суд встановив таке.
На підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. від 27.08.2020 №28731 та заяви третьої особи від 08.09.2020 приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Яцишин А.М. постановою від 09.09.2020 відкрив виконавче провадження №62987793 про звернення стягнення з позивача заборгованості в сумі 69542,51 грн., з яких: 62032,67 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 7059,84 грн. - прострочена заборгованість за відсотками; 450,00 грн. - за вчинення виконавчого напису.
Також 09.09.2020 відповідач прийняв постанови про: розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 254,19 грн.; про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 6954,25 грн.
Не погоджуючись із цими рішеннями, позивач звернулась в суд з позовом.
Надаючи оцінку спірним рішенням, суд врахував таке.
Відповідно до ст.1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження згідно зі ст.2 вказаного Закону здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, зазначені в ст.5 ЗУ №1404-VIII.
Зокрема, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім: рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; рішень про виселення та вселення фізичних осіб; рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; рішень про конфіскацію майна; рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
Строк зайняття діяльністю приватного виконавця обчислюється з дня внесення інформації про приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України. До строку зайняття діяльністю приватного виконавця не зараховується строк зупинення діяльності приватного виконавця.
Частиною 1 ст.18 Закону №1404-VІІІ на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
На підставі п.3 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Ст.4 Закону №1404-VІІІ визначено вимоги до виконавчого документа. Так, відповідно до ч.1 цієї норми у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою.
Суд встановив, що виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. від 27.08.2020 №28731 відповідає вищевказаним вимогам виконавчого до документа.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону №1404-VІІІ виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Суд врахував, що вказаного строку пред'явлення зазначеного виконавчого листа дотримано.
Частиною 5 ст.26 Закону №1404-VІІІ визначено обов'язок виконавця винести постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа.
Місце виконання рішення визначається в порядку ст.24 ЗУ №1404-VIII.
Так, згідно з ч.2 вказаної статті Закону приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відповідно до ч.3 ст.24 ЗУ №1404-VIII виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.
З матеріалів виконавчого провадження суд встановив, що у згаданій вище заяві від 08.09.2020 про примусове виконання виконавчого напису зазначено про наявність у боржника (позивача у справі) відкритого банківського рахунку на ім'я позивача в АТ «Райффайзен Банк Аваль».
Частиною 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.
Частинами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.
Згідно правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.09.2018 у справі №905/3542/15, що обов'язкова для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України «Про виконавче провадження», у якому йдеться про «кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках».
Ч.4 ст.24 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Частиною 3 ст.26 Закону № 1404-VIII визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Згідно з даними ЄДРПОУ місцезнаходженням АТ «Райффайзен Банк Аваль» є: м.Київ, вул.Лєскова, буд.9. Тому таку адресу можна вважати місцезнаходженням коштів фізичної особи.
Суд врахував, що вищевказаний виконавчий напис виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. від 27.08.2020 №28731, на виконання якого спірною постановою відкрите виконавче провадження, є чинним та у встановленому законом порядку не скасований.
Частиною 4 ст.4 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
боржника визнано банкрутом;
Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
юридичну особу - боржника припинено;
виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Наявність цих підстав для повернення позивачу виконавчого документа позивач не довів, а його протилежні доводи спростовані під час розгляду справи.
З огляду на вказане суд дійшов висновку, що відповідач, відкриваючи спірним рішенням виконавче провадження за місцем знаходження майна (коштів) боржника, діяв з дотриманням меж, порядку та способу дій, встановлених ст.24 ЗУ №1404-VIII, а протилежні доводи позивача не є обґрунтованими.
Щодо правомірності постанов про стягнення витрат виконавчого провадження та основної винагороди, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Відповідно до ч.3 ст.45 Закону №1404-VІІІ основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Абз.2 ч.5 ст.26 Закону №1404-VІІІ передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частинами 1, 2 ст.27 Закону №1404-VIII (у редакції станом на час прийняття спірного рішення) встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно з ч.4 ст.27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На підставі п.8 Розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5) (у редакції станом на час прийняття спірного рішення), стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.
Ст. 27 Закону № 1404-VIII визначено виключний перелік підстав, з яких виконавчий збір не стягується.
Так, пунктами 1-6 ч.5 ст.27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:
за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
у разі виконання рішення приватним виконавцем;
за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також ч.9 ст.27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Суд встановив, що вищевказаних умов у позивача не виникло, а отже спірна постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця прийнята в межах та у спосіб, що передбачені вимогами чинного законодавства України.
На підставі частин 2-4 ст.42 Закону №1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спірна постанова про розмір витрат виконавчого провадження прийнята обґрунтовано на виконання вимог Закону №1404-VIII.
Суд врахував, що 03.11.2020 ТОВ «ФК «Ел. Ен. Груп» подало відповідачу заяву про повернення без виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. від 27.08.2020 №28731.
На підставі вказаної заяви відповідач постановою від 03.11.2020 у виконавчому провадженні №62987793 повернув вказаний виконавчий документ стягувачу. П.2 цієї постанови припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Таким чином, предмет спору станом на час судового розгляду справи відсутній.
Врахувавши вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору і не надала доказів понесених судових витрат відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 287, 295 КАС України, суд
1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.А. Рідзель