23 листопада 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/993/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Пекного А.С.,
при секретарі: Мельниченко В.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 та представника відповідачів Димченко О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Чорноморської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач-1, Митниця ДФС у Херсонській області) та Чорноморської митниці Держмитслужби (далі - відповідач-2, Митниця), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить: - визнати протиправним та скасувати наказ Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі №2-о від 17.03.2020р. в частині звільнення ОСОБА_1 ; - поновити позивача на посаді головного державного інспектора митного поста "Херсон-аеропорт" Чорноморської митниці Держмитслужби з 23.03.2020р.; - стягнути з Чорноморської митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовує, зокрема, тим, що з серпня 2016 року працював у митних органах - з 04.08.2016р. у Херсонській митниці ДФС на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Херсон-порт», з 16.10.2018р. - на посаді головного державного інспектора митного поста «Херсон-аеропорт» Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, загалом на державній службі перебував з 26.09.2014р., за цей час зауважень чи дисциплінарних стягнень не мав. Сімнадцятого лютого 2020р. його попередили про звільнення з 18.03.2020р. у зв'язку з реорганізацією Митниці ДФС у Херсонській області, а наказом голови комісії з реорганізації від 17.03.2020р. №29-О Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі його звільнили з 20.03.2020р. з посади головного державного інспектора митного поста "Херсон-аеропорт" Митниці ДФС у Херсонській області - у зв'язку з реорганізацією та відповідно до п.1 ч. ст.87 Закону України «Про державну службу» і п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України. Позивач вважає, що його звільнено незаконно, оскільки йому безпідставно не запропонували посади у реорганізованому органі, з урахуванням того, що жодних скорочень чисельності штату або посад не відбулось. Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.
Ухвалою від 21.04.2020р. вказаний позов залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків. Ухвала виконана, недоліки позову усунуті.
Ухвалою від 05.05.2020р. провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачів зобов'язано подати до суду докази.
Вказана ухвала щодо витребування доказів виконана частково.
Відзиви подані Митницею ДФС у Херсонській області 01.06.2020р., а Чорноморською митницею - 27.07.2020р.
У своїх відзивах відповідачі просили суд відмовити у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що згідно п.4 ч.1 ст.73 Закону України «Про державну службу» однією з підстав припинення державної служби - це її припинення за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87. 87-1 цього Закону). Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів І та ІІІ частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення (ч.3 ст.87 Закону).
Стверджують, що відповідно до ч.6 ст.49-1 КЗпП України при вивільненні державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 40 (змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) цього Кодексу не застосовуються положення частими другої статті 40 (право звільнити працівника лише у випадку, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу) цього Кодексу та положення частини другої статті 49-1 КЗпП України (щодо переважного права на залишення на роботі, передбачене законодавством). Тобто в редакції даної норми закону обов'язок переведення працівника на іншу роботу у випадку реорганізації державного органу відсутній і наявне лише право суб'єкта призначення або керівник державної служби пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби.
Зазначають, що звільнення позивача відбулось у повній відповідності із законодавством, а оскільки нині у керівника відсутній обов'язок щодо переведення державного службовця на іншу посаду у випадку реорганізації державного органу, то відповідно інша посада позивачу і не пропонувалась.
Ухвалою від 05.06.2020р. відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Як при вирішенні питання про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні, так і при відмові у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін виходив, в тому числі, і з огляду на ситуацію, що склалася на території України та, зокрема, Херсонської області, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, задля захисту життя та здоров'я учасників справи.
Пунктом 3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України усі процесуальні строки у адміністративних справах було продовжено на період дії карантину, який наразі не завершився.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року №731-IX (далі Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 року) , пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, згідно якої встановлені цим Кодексом процесуальні строки поновляються судом лише за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом).
Пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №731-ІХ від 18.06.2020р. також було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020р., закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Закон України №731-ІХ від 18.06.2020р. набрав чинності 17.07.2020р., відповідно продовжені Законом України №540-IX від 30.03.2020р. процесуальні строки закінчилися 06.08.2020р.
Ухвалою суду від 09.07.2020р. задоволено клопотання позивача про залучення співвідповідача, залучено до участі у справі співвідповідача - Чорноморську митницю Держмитслужби. Відповідача зобов'язано подати докази.
Ухвала в частині витребування доказів виконана не в повному обсязі.
Ухвалою від 15.07.2020р. прийнято до провадження заяву позивача про уточнення позовних вимог, у зв'язку з чим відповідачам установлено новий строк для подачі відзиву.
З 22.06.2020р. по 06.07.2020р. та з 27.07.2020р. по 04.09.2020р. розгляд справи не відбувся у зв'язку з відпусткою судді.
Ухвалою від 30.09.2020р. вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13:00 год. 19.10.2020р.
У підготовчому засіданні 19.10.2020р. оголошено перерву до 09:30 год. 04.11.2020р. у зв'язку з витребуванням доказів.
Ухвалою від 04.11.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.11.2020р. о 09:30 год.
У судовому засіданні 11.11.2020р. позивач підтримав свої позовні вимоги, представник відповідачів заперечувала проти їх задоволення. Протокольною ухвалою від 11.11.2020р. оголошено перерву в судовому засіданні до 13:30 год. 23.11.2020р. у зв'язку з повторним витребуванням доказів.
23.11.2020р. в судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Оцінивши доводи сторін у взаємозв'язку з наявними доказами, суд приходить до такого.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на державній службі з 26.09.2014р., при цьому працював з 04.08.2016р. у Херсонській митниці ДФС на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Херсон - порт», а з 16.10.2018р. - на посаді головного державного інспектора митного поста «Херсон - аеропорт» Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018р. №1200 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
Цією постановою установлено, що:
Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску;
Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства;
Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Визначено, що Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби та Державної митної служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2018р. №296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» перейменовано Херсонську митницю ДФС у Митницю ДФС у Херсонській області, Автономій Республіці Крим та м. Севастополі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019р. №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1 та реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2. Установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби.
Цією постановою, зокрема, утворено Чорноморську митницю Держмитслужби шляхом приєднання Миколаївської митниці ДФС та Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
27 листопада 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про рішення засновників про припинення юридичної особи Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, як юридичної особи в результаті її реорганізації (код ЄДРПОУ 39624611).
Наказом Митниці ДФС у Херсонській області від 27.11.2019р. №444 затверджено персональний склад Комісії з реорганізації Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі.
Сьомого жовтня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про створення Чорноморської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43335608).
Сімнадцятого лютого 2020р. позивача під розписку попередили про звільнення з 18.03.2020р. у зв'язку з реорганізацією Митниці ДФС у Херсонській області.
Наказом голови комісії з реорганізації Митниці ДФС у Херсонській області від 17.03.2020р. №29-О "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з 20.03.2020р. з посади головного державного інспектора митного поста "Херсон-аеропорт" Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
За змістом цього наказу, який у даній справі оскаржує позивач, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади головного державного інспектора митного поста "Херсон - аеропорт" Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі у зв'язку із реорганізацією, відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIІІ «Про державну службу» та п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.
Надаючи оцінку спірному наказу, суд застосовує наступні правові норми.
Частиною другою статті 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 24 Конституції України визначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 38 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14.04.1986 № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13.06.1986 (далі - Віденська конвенція) визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
Відповідно до статті 19 Закону України від 29.06.2009 № 1906-IV «Про міжнародні договори України», міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
Також, за приписами статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
За правилами частин першої-третьої, п'ятої статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Між тим судом встановлено, що ОСОБА_1 призначений на посаду головного державного інспектора митного поста «Херсон - аеропорт» Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з 16.10.2018р. і з цієї посади він і був звільнений оскарженим наказом.
До цього позивач з 04.08.2016р. працював на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Херсон-порт» Херсонської митниці ДФС, а згодом після її перейменування - Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі.
Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Приписами частини першої статті першої Закону № 889-VIII (в редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду, із якої він у подальшому був звільнений) державна служба визначена як публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно із ст. 3 Закону № 889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців: 1) Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій; 4) органів прокуратури; 5) органів військового управління; 6) закордонних дипломатичних установ України; 7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; 8) інших державних органів.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з приписами статті 6 Закону № 889-VIII, посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців. Так, посада позивача належить до категорії «В» - інші посади державної служби, не віднесені до категорій «А» і «Б».
Підстави для припинення державної служби визначено частиною першою статті 83 Закону України «Про державну службу». Так, державна служба припиняється:
1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);
2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);
3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);
4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону);
5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);
6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);
7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;
8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».
Відповідно до частин першої, другої статті 87 Закону № 889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання. За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
З системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що станом на момент призначення позивача на посаду головного державного інспектора митного поста «Херсон - аеропорт» Митниці ДФС у Херсонській області, законодавство передбачало чіткий і вичерпний перелік підстав припинення державної служби (в тому числі і за ініціативою суб'єкта призначення), і при цьому містило імперативне положення, яке є по своїй суті однією з гарантій, про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
В той же час, 19.09.2019р. Верховною Радою України було прийнято Закон України №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон № 117-IX), який набрав чинності 25.09.2019р., яким було внесено численні зміни до низки законодавчих актів, в тому числі і Законів України «Про центральні органи виконавчої влади» та «Про державну службу».
Так, вищевказаним Законом № 117-IX внесено суттєві зміни до статті 87 Закону України «Про державну службу», яка регламентує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Зокрема у пункті 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII щодо підстав припинення державної служби: слова «ліквідація державного органу» замінені словами «скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців», а слова «у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі» виключені.
Абзац перший частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII «Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю» викладений в такій редакції: « 3. Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту».
Абзац другий частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII «Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення» - виключений.
В абзаці третьому частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII слова «має право поворотного прийняття на службу за його заявою» замінити словами «за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби».
Стаття 87 Закону № 889-VIII доповнена частиною п'ятою такого змісту: « 5. Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки».
Із системного аналізу доповнень та змін до ст. 87 Закону № 889-VIII слідує, що вони суттєво змінили порядок звільнення особи за ініціативою суб'єкта призначення зокрема з підстав реорганізації державного органу в сторону звуження гарантій державного службовця на продовження служби.
Так скасований обов'язок суб'єкта призначення пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі, а також виключене положення пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Відповідні зміни були внесені і у КЗпП України Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» 12 грудня 2019 року № 378-IX, що набрав чинність 02.02.2020р.
Зокрема статтю 49-2 КЗпП України, яка регулює порядок вивільнення працівників, після частини п'ятої доповнено новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».
Із системного аналізу доповнень та змін до ст. 49-2 КЗпП України слідує, що такі зміни суттєво змінили порядок звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу" за ініціативою суб'єкта призначення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 зокрема з підстав реорганізації державного органу в сторону звуження гарантій державного службовця, а саме: до державних службовців не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпП України «Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу» та положення частини другої статті 49-2 КЗпП України «При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством».
Тобто наведені формулювання ст. 87 Закону № 889-VIII та ст. 49-2 КЗпП України звужують гарантії державних службовців на продовження служби у зв'язку із реорганізацією державного органу, порівняно із іншими громадянами.
При цьому, статтею 24 Конституції України визначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Унесеними законами України від 12.12.2019р. № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (набрав чинності 02.02.2020р.) та від 14.01.2020р. № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» (набрав чинності 13.02.2020р.) змінами суб'єкта призначення або керівника державної служби фактично наділено повноваженнями звільняти державних службовців за наявності самого лише факту здійснення зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу.
Тобто навіть у разі, якщо внаслідок, наприклад, реорганізації структура або штатна чисельність державного органу не зазнала змін чи більше того, збільшилась, це все одно формально може бути використано як підставу для звільнення будь-якого державного службовця, який працює в цьому органі.
Суд відмічає, що відповідач як суб'єкт призначення не навів жодного аргументу як підставу для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу.
Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об'єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб'єкта призначення.
ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» від 17.02.2020 року (набуло статусу остаточного 24.02.2020р.) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
Аналогічно, у цій адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця, йому не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця.
Як з'ясовано судом, у даному конкретному випадку відбулась реорганізація державного органу, в якому працював позивач - Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, шляхом приєднання разом із Миколаївською митницею ДФС до новоутвореного державного органу - Чорноморської митниці Держмитслужби. При цьому не відбулось зменшення штатної чисельності державного органу, а новоутворений орган виконує ті самі функції, що і реорганізовані органи. У штатному розписі Чорноморської митниці наявний той самий структурний підрозділ - Митний пост «Херсон-Аеропорт», що і в реорганізованій Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому займав посаду позивач.
Зокрема, суд витребував і дослідив структури і штатні розписи на 2019-2020р.р. Митниці ДФС у Херсонській області та Чорноморської митниці Держмитслужби.
Так, судом проаналізовано штатний розпис на 2019 рік Митниці ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, затверджений головою ДФС України 18.01.2019р., відповідно до якого загальна кількість штатних посад по митних постах органу становить 152 посади, із них у митних постах: «Каховка» - 8 посад, «Скадовськ» - 8 посад, «Херсон - порт» - 21 посада, «Херсон - центральний» - 101, «Херсон - аеропорт» - 14.
Також судом проаналізований штатний розпис на 2020 рік Чорноморської митниці Держмитслужби, затверджений головою Державної митної служби України 28.01.2020р., відповідно до якого загальна кількість штатних посад по митним постам Херсонської області становить 153 одиниці, із них: «Каховка» - 8 посад, «Скадовськ» - 8 посад, «Херсон - порт» - 22 посада, «Херсон» - 98, «Херсон - аеропорт» - 17.
Та більше того, 16.07.2020р. було затверджено змінений штатний розпис Чорноморської митниці Держмитслужби, згідно якого загальна кількість штатних посад по митним постам Херсонської області становить 185 одиниць, із них: «Каховка» - 8 посад, «Крим» - 102 посад, «Херсон - порт» - 33 посади, «Херсон» - 22, «Херсон - аеропорт» - 20.
Отже, кількість посад у митному посту «Херсон - аеропорт» збільшена на шість одиниць порівняно із кількістю посад у тому самому митному пості Митниці ДФС у Херсонській області, та на три одиниці більше, ніж у цьому митному пості Чорноморської митниці станом на початок 2020 року.
Разом по митним постам Херсонської області були збережені усі посади та додані тридцять дві.
Відповідачем не надано жодної аргументації у чому полягала необхідність звільнення позивача у зв'язку з реорганізацією Митниці ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019р. №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», якщо скорочення чисельності посад державних службовців у митних постах не відбулось.
Суд наголошує, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, а тому слід враховувати, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип поділу влади.
У даному випадку суд зазначає, що відповідач-1, звільняючи позивача із посади, не надав оцінку його роботі, не зазначив причини звільнення саме його, порівняно із іншими службовцями, переведеними до утвореного органу, відтак обираючи серед працівників особу, яка підлягає звільненню, він діяв свавільно, тобто без будь-яких обґрунтувань, на власний розсуд, не пояснюючи причини прийнятого рішення.
Суд вважає за необхідне наголосити, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ( рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).
Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в коло правовідносин, на які покладалася особа щодо легітимності добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).
Іншими словами, свідоме уникнення виконання обов'язків державного органу не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та у справах «Ґаші проти Хорватії» «Трґо проти Хорватії»).
Суд бере до уваги також п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 24.01.2018р. у справі № 806/608/16, згідно з якою юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Ліквідація є такою формою припинення юридичної особи, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків до інших осіб. Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України).
У розумінні зазначених норм закону приєднання це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.
Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов'язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов'язаннями в повному обсязі.
Підсумовуючи, суд зазначає, що проведена реорганізація Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з подальшою передачею своїх завдань та функцій до Чорноморської митниці Держмитслужби з відповідною матеріальною базою, свідчить про фактичну реорганізацію державного органу, що не виключає, а зобов'язує роботодавця (державу) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (юридичної особи публічного права).
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи держави зобов'язані діяти лише у спосіб та у межах визначених законом, що відповідачами вчинено не було.
Параграф 49 Рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 Європейський суд з прав людини акцентував увагу на тому, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою.
Також, Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 № 14-рп/2004).
З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
Порушення принципу рівності громадян є також ще однією підставою для скасування наказу про звільнення та відновлення порушених прав позивача.
Судом досліджено особову справу ОСОБА_1 та установлено, що за час перебування на державній службі він не мав жодного дисциплінарного стягнення, своєчасно проходив підвищення кваліфікації, у 2017 році йому було присвоєно чергове спеціальне звання «Інспектор податкової та митної справи І рангу» (наказ від 30.03.2017р. №204-О), а в 2019 році - «Радник податкової і митної служби ІІІ рангу» (наказ від 26.06.2019р. №469-О), за результатами щорічного оцінювання результатів службової діяльності отримав позитивні оцінки.
Положення частини 6 статті 43 Конституції України гарантують громадянам захист від незаконного звільнення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У рішенні по справі «Олександр Волков проти України» (Заява №21722/11), Європейський суд з прав людини вказав, зокрема, наступне:
«…Звільнення заявника з посади судді вплинуло на широке коло його стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру. Схожим чином, воно мало наслідки і для «кола його близьких», оскільки втрата роботи мала відчутні наслідки для матеріального добробуту заявника та його сім'ї. Крім того, причина звільнення заявника, а саме порушення присяги судді, говорить про те, що під впливом опинилась і його професійна репутація.
Отже, звільнення заявника з посади становило втручання в його право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.
Далі Суд має розглянути, чи відповідало втручання умовам пункту 2 статті 8 Конвенції.
Вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
Отже, ця фраза передбачає, inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46, ЕСНR 2001-IX).».
В контексті даної справи, що розглядається, суд відмічає, що позивач, вступаючи на державну службу не знав і не міг знати, що лише факт реорганізації державного органу в майбутньому становитиме підставу для його звільнення з посади без будь-якої оцінки його кваліфікації та здібностей як працівника та без будь-яких пояснень причин звільнення.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу відповідача-1 голови комісії з реорганізації Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 17.03.2020 року №29-О "Про звільнення ОСОБА_1 ", як такого, що є необґрунтованим, протиправним та порушує права позивача.
Поряд з цим, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019р. у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.
З огляду на вищевикладене вимоги позивача про поновлення його на посаді головного державного інспектора митного поста "Херсон-аеропорт" Чорноморської митниці ДФС задоволенню не підлягають. Суд поновлює позивача на посаді, із якої його було незаконно звільнено.
Судом враховується, що ч.2 ст.235 КЗпП України, закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з статтею 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідності до пункту 2 Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Згідно довідки про середньогодинний заробіток, що передує даті звільнення, без номеру і дати, виданої комісією з реорганізації Митниці ДФС у Херсонській області на вимогу ухвали суду у цій справі, яка надійшла до суду 09.06.2020р., позивачу нарахований заробіток, що включений до розрахунку середнього заробітку за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню: січень 2020р. - 6761,04 грн., лютий 2020р. - 4742,52 грн. Всього розрахована сума доходу за період два місяці, що передують даті звільнення складає - 11397,90 грн. З урахуванням відпрацьованих за ці два місяці робочих годин (279,5), середньогодинний заробіток позивача становить 40,78 грн. за годину.
Правильності цього розрахунку учасники справи не заперечують.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 днем звільнення вважається останній день роботи.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнений з 20.03.2020 року, то цей день є останнім днем роботи позивача. Відтак, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд здійснює з наступного за днем звільнення дня, тобто з 21.03.2020 року.
При розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зауважує, що відпрацьований позивачем робочий час обліковується відповідачем у годинах, що також підтверджується довідкою про середньогодинний заробіток, що передує даті звільнення.
При розрахунку часу вимушеного прогулу, суд застосовує норми тривалості робочого часу на 2020 рік, наведені у листі Мінсоцполітики України від 29.07.2019р. № 1133/0/206-19
Так, у Додатку до листа від 29.07.2019р. наведені норми тривалості робочого часу, обраховані у годинах при 40-годинному робочому тижні, складають: у квітні - 167 год., у травні - 151 год., у червні - 160 год., у липні - 184 год., у серпні - 160 год., у вересні - 176 год., у жовтні - 167 год., у листопаді - 168 год.
Позивач звільнений зі служби 20.03.2020 року, тобто за березень 2020 року для розрахунку часу вимушеного прогулу зараховується 56 год. (7 робочих днів х 8 год), за листопад 2020 року - 128 год. (16 робочих днів х 8 год).
Відтак, починаючи з 21.03.2020 року по 23.11.2020 року включно, вимушений прогул складає 1349 робочих годин, а тому стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 55012,22 грн. (40,78 грн. х 1349 роб.год.) з відрахуванням обов'язкових платежів.
У відповідності з пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.
Суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного державного інспектора митного поста "Херсон-аеропорт" Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з 21 березня 2020 року та в частині стягнення з Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 5709,20 грн. без обов'язкових відрахувань .
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73003, м. Херсон, вул. Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 39624611) та до Чорноморської митниці Держмитслужби (73003, м. Херсон, вул. Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 43335608) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 17.03.2020 року №29-О "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора митного поста "Херсон-аеропорт" Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з 21 березня 2020 року.
Стягнути з Митниці Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (73003, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 39624611) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 55012 (п'ятдесят п'ять тисяч дванадцять) грн. 22 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора митного поста "Херсон-аеропорт" Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з 21 березня 2020 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Митниці Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73003, Херсонська області, м. Херсон, вул. Гоголя, 13; код ЄДРПОУ 39624611) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5709 (п'ять тисяч сімсот дев'ять) грн. 20 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 30 листопада 2020 р.
Суддя А.С. Пекний
кат. 106030000