30 листопада 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2872/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощкного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Херсонській області (далі-відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області (далі-третя особа), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням ст.29 Закону України "Про Державний, бюджет України на 2020 рік";
- зобов'язати відповідача провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює суддею в Білозерському районному суді Херсонської області. У період з 01.01.2020р. по 31.03.2020р. позивачу щомісячно нараховувалась суддівська винагорода, яка складалась з посадового окладу у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020р. та надбавки за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу.
У період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року нарахування та виплата суддівської винагороди проводилась із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. №294-ІХ.
Оскільки суддівська винагорода регулюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів" і не може визначатись іншими нормативно-правовими актами, застосування відповідачем обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на час карантинних заходів і застережень, є протиправним, впливає на гарантії незалежності судді та належні умови оплати праці.
Також позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду, яким Конституційний Суд України визнав неконституційними положення частин 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-ІХ, абзацу 9 п. 2 розділу 2 "Прикінцеві положення" Закону України № 553, зазначивши, що після закінчення строку дії обмеження втрачені у зв'язку з цим кошти (суддівську винагороду) необхідно компенсувати відповідними виплатами.
Вказане стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 06.10.2020 року провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ТУ ДСА України в Херсонській області надано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує проти позовних вимог. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що обмеження, яке застосовано до суддівської винагороди позивача, здійснювалося на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та є правомірним. Відповідач зазначає, що ТУ ДСА України в Херсонській області як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ).
Також відповідач зазначає, що відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Частиною другою статті 152 Конституції України, частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Однак, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020р. № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020).
Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області не скористалось своїм процесуальним правом на надання пояснень третьої особи.
Згідно зі статтею 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 17.10.2019р. ОСОБА_1 призначено на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області.
З 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода із розрахунку посадового окладу 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, надбавки за вислугу років 30% від посадового окладу.
Виплата суддівської винагороди позивача у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року проводилась із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що підтверджується довідкою ТУ ДСА в Херсонській області №1304/02 від 30.09.2020 року.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч.2 ст.135 Закону №1402).
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнятий закон №553-ІХ, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнений статтею 29 наступного змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України (...), а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
Зазначений Закон набрав чинності 18 квітня 2020 року, отже з цього часу нарахування суддівської винагороди позивачу проводилось не у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Вказане позивач вважає протиправним, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією та Законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Як вбачається зі змісту Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їх рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їх незалежність та неупередженість.
У Основних принципах незалежності судових органів (Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) визначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Правосуддя вимагає, щоб кожен мав право на справедливий і публічний розгляд в компетентному, незалежному та об'єктивному суді відповідно до принципів, проголошених в Загальній декларації прав людини (стаття 10), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (стаття 14) та інших документах Організації Об'єднаних Націй. Для здійснення цього права необхідно мати незалежний судовий орган. Пунктом 11 Основних принципів регламентовано, що термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватись законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, незаконності зміни розмірів суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 11 березня 2020 року, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020)
У цих рішеннях Конституційний Суд України зазначив, у тому числі те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018).
У Рішенні від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України свідчать про те, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Суд погоджується з позицією позивача стосовно того, що нарахування і виплата йому обмеженого розміру суддівської винагороди відбувалась не на підставі спеціального Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а на підставі іншого закону, що не дозволено Конституцією України, стаття 130 якої передбачає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд звертає увагу на те, що вказана стаття Конституції України не допускає будь-якого розширеного тлумачення її змісту, відтак не дозволяє суб'єктам владних повноважень, у тому числі законодавцю, на власний розсуд застосовувати будь-які інші підходи до визначення розміру суддівської винагороди в обхід спеціального закону про судоустрій.
Отже, Закон України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормі Конституції України, тому не може бути застосований до визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Крім того, цим Законом не були скасовані чи внесені зміни до положень ч.2 ст.135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ч.1 статті 133 Закону №2453, (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами) Зважаючи на це, положення Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не відповідають принципам якості, доступності та правової визначеності закону (формулювання правової позиції наведене, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy).
Суд зауважує на недопустимості залежності права позивача на отримання суддівської винагороди у повному розмірі від неналежного виконання функцій державними органами і іншими суб'єктами владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".
Відповідач не довів належними і допустимими доказами те, що обмеження розміру суддівської винагороди позивача здійснювалось не всупереч статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Також відповідач не довів законність застосування ним в якості пріоритетного нормативно-правового акту Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", незважаючи на те, що Конституційний Суд України неодноразово висловлювався стосовно недопустимості таких дій відносно суддів.
Посилання відповідача на незастосування до рішень Конституційного Суду України принципу зворотної дії у часі суд оцінює критично.
В контексті розгляду цієї справи, суд, в першу чергу, звертає увагу на недопустимість ігнорування прямого припису Основного закону (стаття 130) про те, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, а також положення профільного закону (стаття 135). Оскільки Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" ніяк не може вважатись законом про судоустрій, будь-які обмеження розміру суддівської винагороди на його підставі становлять собою свідоме порушення Конституції України, нехтування міжнародними гарантіями незалежності суддів та свідчать про пряме втручання у реалізацію судової влади.
28.08.2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду та визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553.
Зі змісту п.4.3 цього рішення вбачається також наступний висновок: "Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України."
Зазначене додатково свідчить про те, що здійснення будь-яких обмежень стосовно визначених Конституцією України гарантій суддівської незалежності на підставі нормативних актів, які не визначають правовий статус органів судової влади, є незаконним.
Згідно вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області (73003, м.Херсон, вул.Перекопська, буд.5, код ЄДРПОУ 26283946), щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонської області (73003, м.Херсон, вул.Перекопська, буд.5, код ЄДРПОУ 26283946) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний
кат. 106020000