25 листопада 2020 р.м. ХерсонСправа № 821/1092/15-а
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бездрабка О.І.,
суддів - Хом'якової В.В., Войтовича І.І.,
при секретарі - Альошиній І.В.,
за участю:
представника відповідачів-3, 4 - Димченко О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Державної фіскальної служби України, Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, Чорноморської митниці Держмитслужби, Державної митної служби України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України (далі - відповідач-1), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-2), Херсонської митниці ДФС (далі - відповідач-3), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Міндоходів від 20.03.2015 р. № 221-а в частині звільнення позивача з посади начальника Херсонської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України; поновити на службі в Херсонській митниці Міндоходів на посаді начальника Херсонської митниці Міндоходів або на рівнозначній посаді; стягнути з Херсонської митниці ДФС на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом Міністра доходів і зборів України від 20.03.2015 р. № 221-о його звільнено з посади начальника Херсонської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України. Вважає оскаржуваний наказ протиправним, оскільки в порушення вимог ч.2 ст.61 Конституції України та ч.2 ст.1 Закону України "Про очищення влади" його було звільнено без наявності доказів вини та встановлення будь-яких протиправних дій. Відповідачами не враховано, що за час служби в період з 2010 по 2014 рік ним не допускалося випадків порушення прав чи свобод інших громадян та не здійснювалися дії, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 та дії по підриву національної безпеки і оборони України. Крім того, звільнення з посади відбулося в період перебування на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності.
Згідно довідки про автоматичний розподіл справи між суддями від 09.04.2015 р. справу призначено судді Пекному А.С .
Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справи між суддями (повторний розподіл) від 09.04.2015 р. визначено колегію суддів у складі: доповідач - Пекний А.С., судді - Гомельчук С.В., Бездрабко О.І.
Ухвалою від 10.04.2015 р. відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 29.04.2015 р. о 10:00 год.
24.04.2020 р. від Херсонської митниці ДФС надійшли заперечення на позов, відповідно до яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує на те, що ОСОБА_1 з квітня 2013 року перебував на посаді начальника Херсонської митниці Міндоходів, у зв'язку з чим до позивача застосовується заборона, визначена ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади". Тому з метою забезпечення виконання вимог Закону України "Про очищення влади" наказом від 20.03.2015 р. № 221-о ОСОБА_1 звільнено з посади з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України.
28.04.2015 р. від ДФС України надійшли заперечення на позов, у яких вказує на правомірність оскаржуваного наказу, так як за результатами перевірки встановлено факт належності позивача до переліку осіб, до яких застосовується заборона, передбачена п.4 ч.2 ст.3 Закону України "Про очищення влади". Звільнення з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", як в розумінні КЗпП України, так і самого Закону України "Про очищення влади", за своєю правовою природою не є звільненням з ініціативи власника, а є окремим видом припинення трудових відносин, передбачених спеціальним законом, а тому доводи позивача про порушення вимог КЗпП України є безпідставними.
Ухвалою від 29.04.2015 р. провадження у справі зупинено до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України, 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади"; частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону "Про очищення влади"; частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону "Про очищення влади".
У зв'язку із припиненням з 21.04.2016 р. повноважень судді Пекного А.С. щодо здійснення правосуддя, згідно розпорядження керівника апарату Херсонського окружного адміністративного суду від 21.04.2016 р. № 15 за результатами автоматизованого розподілу головуючим у справі визначено суддю Бездрабко О.І., судді - Гомельчук С.В., Кузьменко Н.А .
У зв'язку з припиненням повноважень судді Гомельчука С.В., 27.04.2016 р. здійснено повторний автоматизований розподіл справи щодо заміни судді складу колегії, за результатами якого визначено суддю Варняка С.О.
04.05.2016 р. суддею Бездрабком О.І. винесено ухвалу про прийняття справи до провадження.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2020 р. у зв'язку з перебуванням судді Варняка С.О. у щорічній відпустці та закінчення повноважень на здійснення правосуддя у судді Кузьменко Н.А., здійснено заміну членів колегії на суддів Хом'якову В.В., Войтовича І.І.
Ухвалою від 07.09.2020 р. поновлено провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 28.09.2020 р. о 14:00 год.
Ухвалою від 28.09.2020 р. замінено відповідача-3 з Херсонської митниці ДФС України на правонаступника Митницю ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач-3), залучено до участі у справі в якості співвідповідача Чорноморську митницю Держмитслужби (далі - відповідач-4), відкладено розгляд справи на 21.10.2020 р. на 14:00 год.
20.10.2020 р. від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої просить визнати протиправним та скасувати наказ Міндоходів від 20.03.2015 р. № 221-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; зобов'язати Держмитслужбу України запропонувати ОСОБА_1 посаду начальника Чорноморської митниці Держмитслужби; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Чорноморської митниці Держмитслужби України; стягнути з Чорноморської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20.03.2015 р.; зобов'язати Державну митну службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади".
Ухвалою від 21.10.2020 р. залучено до участі у справі як співвідповідача Державну митну службу України (далі - відповідач-5), відкладено розгляд справи на 11.11.2020 р. на 14:00 год.
21.10.2020 р. від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої уточнено редакцію п.п.2, 3 прохальної частини заяви про уточнення позовних вимог від 20.10.2020 р.: "зобов'язати Держмитслужбу України запропонувати ОСОБА_1 посаду начальника Чорноморської митниці Держмитслужби або рівнозначну посаду; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Чорноморської митниці Держмитслужби України або на рівнозначній посаді".
22.10.2020 р. від Чорноморської митниці Держмитслужби надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що відповідно до матеріалів особової справи ОСОБА_1 з 13.03.2012 р. по 20.03.2015 р. обіймав посаду начальника Херсонської митниці Міндоходів, тобто посаду, щодо якої застосовуються заходи, визначені Законом України "Про очищення влади". На момент прийняття оскаржуваного наказу та на день звернення позивача до суду Конституційним Судом України не визнано неконституційним Закон України "Про очищення влади" або його окремі положення. В розумінні Закону України "Про очищення влади" люстрація - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а не міра будь-якої юридичної відповідальності, обов'язковою умовою якої має бути склад правопорушення. Керуючись положеннями Закону до даної категорії осіб вже відсутня довіра до співпраці як з боку громадськості відповідного регіону, так і з боку керівництва держави, робота яких направлена на утвердження демократичних цінностей, верховенства права, прав людини в Україні. Також зазначає, що відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 р. № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби" та від 02.10.2019 р. № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" було створено Чорноморську митницю Держмитслужби шляхом приєднання до неї Миколаївської митниці ДФС та Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (правонаступника Херсонської митниці Міндоходів), які в свою чергу реорганізовані шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби, тобто до Чорноморської митниці Держмитслужби. На сьогодні Митницю ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі не припинено і відповідного запису до ЄДРПОУ не внесено. Тому вимоги позивача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Чорноморської митниці Держмитслужби є незаконним, так як рішення про звільнення ОСОБА_1 прийнято іншою юридичною особою, яка на сьогодні існує і з ЄДРПОУ не виключена.
Ухвалою від 09.11.2020 р. відмовлено в задоволенні клопотання представника Державної митної служби України про розгляд справи в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 11.11.2020 р. повернуто позивачу без розгляду заяви про уточнення позовних вимог від 20.10.2020 р. та від 21.10.2020 р., відкладено розгляд справи на 25.11.2020 р. на 11:00 год.
12.11.2020 р. від Державної митної служби України надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що позивач в період з 21.11.2013 р. по 22.02.2014 р. обіймав посаду, щодо якої встановлена заборона, визначена ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади". При прийнятті оскаржуваного наказу від 20.03.2015 р. № 221-о відповідачем-1 забезпечено реалізацію імперативних положень Закону № 1682, які не визнано в установленому законом порядку неконституційними. Також просить звернути увагу на те, що провадження у справі було зупинено за клопотанням позивача, а тому стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу можливе лише за рік.
17.11.2020 р. від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої просить визнати протиправним та скасувати наказ Міндоходів від 20.03.2015 р. № 221-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; зобов'язати Держмитслужбу України запропонувати ОСОБА_1 посаду начальника Чорноморської митниці Держмитслужби або рівнозначну посаду; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Чорноморської митниці Держмитслужби України або на рівнозначній посаді; стягнути з Чорноморської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20.03.2015 р.; зобов'язати Державну митну службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади".
В обґрунтування заяви додатково вказує на те, що оскільки Херсонська митниця Міндоходів припинена 13.01.2016 р., про що внесено до ЄДРПОУ запис № 14991120008015917, Митниця ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі перебуває в стані припинення, а правонаступником є Чорноморська митниця Держмитслужби, то існують всі правові підстави поновити позивача на посаду начальника Чорноморської митниці Держмитслужби. Також при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу просить врахувати п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Протокольними ухвалами від 25.11.2020 р. прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог від 17.11.2020 р., повернуто без розгляду клопотання позивача від 17.11.2020 р. про залучення до участі у справі співвідповідача-5 - Державну митну службу України, оскільки ухвалою від 21.10.2020 р. Державну митну службу України вже залучено до участі у справі як співвідповідача.
11.11.2020 р. від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Згідно ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В судовому засіданні представник відповідачів-3, 4 заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.
Представники відповідачів-1, 2, 5 в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
Частиною 1 статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п.1 ч.3 ст.205 КАС України).
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 04.06.2013 р. № 949-о ОСОБА_1 призначено у порядку переведення на посаду начальника Херсонської митниці Міндоходів.
10.03.2015 р. позивачем подано заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади".
10.03.2013 р. складено довідку про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, згідно якої встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині другій статті 3 Закону України "Про очищення влади", ОСОБА_1 за період з 21.11.2013 р. по 22.11.2014 р. обіймав посаду(и), щодо яких встановлена заборона: з 04.06.2013 р. по теперішній час - начальник Херсонської митниці Міндоходів.
10.03.2015 р. директором Департаменту персоналу Державної фіскальної служби України Пригаровським В.М. за № 533/99-99-04-03-01018 Голові Комісії з реорганізації Міндоходів направлено доповідну записку, в якій вказано на те, що за результатами перевірки відомостей, наявних в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 встановлено належність ОСОБА_1 до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади", а саме: у період з 04.06.2013 р. по теперішній час обіймає посаду начальника Херсонської митниці Міндоходів.
20.03.2015 р. на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 , від 10.03.2015 р., доповідної записки директора Департаменту персоналу Державної фіскальної служби України Пригаровського В.М. від 10.03.2015 р. № 533/99-99-04-03-01-18, Головою Комісії з реорганізації Міндоходів прийнято наказ № 221-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", відповідно до якого звільнено з 20 березня 2015 року ОСОБА_1 з посади начальника Херсонської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України.
Вважаючи даний наказ протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено припинення трудового договору з підстав, визначених Законом України "Про очищення влади".
16.10.2014 р. набув чинності Закон України "Про очищення влади" від 16.09.2014 р. № 1682-VIІ (далі - Закон № 1682-VII), яким передбачено підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
Згідно ч.1 ст.1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.
Приписами ч.3 ст.1 Закону № 1682-VII визначено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Пунктом "б" частини 1 статті 2 Закону № 1682-VII передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.
Згідно п.4 ч.2 ст.3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
При цьому, пп.1 п.2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" визначено, що впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині 3 статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною 1 статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше, ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
З викладеного слідує, що у контексті ч.2 ст.1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
При цьому ця ж норма визначає, що очищення влади (люстрація) ґрунтується на принципі індивідуальної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, звільнення ОСОБА_1 відбулось виключно з тих підстав, що він в період з жовтня 2013 року по березень 2014 року займав посаду начальника Херсонської митниці Міндоходів, яка підпадає під дію ст.3 Закону № 1682-VII, що визначає критерії здійснення очищення влади (люстрації).
Водночас ч.2 ст.38 Конституції України передбачено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Частинами 1-3 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За правилами Загальної декларації з прав людини, інших актів міжнародного права, сталої практики Європейського суду з прав людини та висновків Європейської комісії "За демократію через право" (Венеційської комісії) вбачається наступне.
Статтею 12 Загальної декларації прав людини 1948 року вказано на неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.
У пункті "а" частини 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 р. № 111 передбачено, що термін "дискримінація" охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі - Конвенція), що ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р., та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі "Матиєк проти Польщі").
У рішенні по справі "Турек (Turek) проти Словаччини" (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв'язку із застосуванням засобів люстрації. Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (пункт 115 вказаного рішення).
Згідно статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п.25 "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п.61 рішення Суду у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п.29 рішення Суду у справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п.47 рішення Суду у справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і п.п.22-25 рішення Суду у справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа № 26713/05)). Крім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п.43-48 рішення Суду у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. п.35 рішення Суду у справі "Pfeifer проти Австрії" від 15 листопада 2007 року (справа № 12556/03) та п.п.63 та 64 рішення Суду у справі "A. проти Норвегії" від 09 квітня 2009 року (справа № 28070/06), п.165 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов'язків (див., наприклад, рішення у справі "Крастанов проти Болгарії" (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п.53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах "Молдован та інші проти Румунії (№2)" (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, п.94, ECHR 2005-VII (витяги), та "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, п.159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов'язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі "SAJLO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії" (заява № 49382/06, п.48, ECHR 2012 (витяги)).
Словосполучення "відповідно до закону" вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (див. з-поміж інших джерел п.55 рішення Суду у справі "Kopp проти Швейцарії" від 25.03.1998 року (Reports of Judgment sand Decisions 1998-II)).
Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (див. п.39 рішення Суду у справі "C.G. and Others проти Болгарії" від 24 квітня 2008 року (справа № 1365/07)). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (див. п.46 рішення Суду у справі "P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства" (справа № 44787/98, ECHR 2001-IX)).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п.73, від 15 вересня 2009 року). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), заява №38767/07, п.74, від 18.10.2011 року). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII), а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п.40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року).
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Однак, пункт перший статті 6 Конвенції не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (Рішення Європейського прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року).
Крім того, Венеціанська комісія у своєму Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD(2014)044 зазначила: "За Законом "Про люстрацію" особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи. ... На думку Комісії, однак, той факт, що Закон "Про люстрацію" виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом "індивідуальної відповідальності", на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2). Навіть добровільна відставка з посади до 22 лютого 2014 року не буде достатньою щоб звільнити особу від люстрації".
У пункті 64 проміжного Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала: "Закон "Про люстрацію" не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у статтях 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовується до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах, у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів".
Крім того, Венеціанська комісія зауважила: "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).
Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (пп."h" п.20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).
У Висновку Венеціанської комісії від 14-15 грудня 2012 року № 694/2012 СDL-АD(2012)028 щодо Закону "Про визначення критерію для обмеження повноважень несення державної служби, доступу до документів та оприлюднення інформації про колабораціонізм із органами державної безпеки" (Закону "Про люстрацію") колишньої Югославської Республіки Македонія Венеціанська комісія констатувала: "...Мета люстрації перш за все полягає в захисті демократії від ремінісценцій тоталітаризму, другорядною метою люстрації, підпорядкованою реалізації першочергової мети, є індивідуальне покарання осіб, які співпрацювали з тоталітарним режимом..." (пункт 16 розділу А).
Згідно пунктів 12, 13 Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи № 1096 "Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", (Dос. 7568 від 3 червня 1996 року), люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.
Відповідно до пункту "і" Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи нікого не може бути піддано люстрації виключно за зв'язок з якоюсь організацією або участь у її діяльності, яка була законною на час такого зв'язку або діяльності (крім випадків, викладених лише у підпункті "h"), або за особисті думки чи переконання.
Пунктом "h" зазначеної Рекомендації встановлено, "що особи, які видали накази, скоїли або значною мірою сприяли скоєнню серйозних порушень прав людини, можуть бути відсторонені від посади; якщо організація вчинила серйозні порушення прав людини, її член, співробітник або уповноважений вважається таким, що залучався до цих порушень, обіймаючи високу посаду в цій організації, якщо тільки він не доведе, що не брав участі у плануванні, спрямуванні або здійсненні такої політики, практики або дій".
Суд зауважує, що оскаржуваним наказом позивач звільнений на підставі п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України як такий, що є особою, на яку розповсюджується дія Закону України "Про очищення влади".
Як вбачається з наказу від 20.03.2015 р. № 221-о підставою для його видання стала довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 10.03.2015 р., доповідна записка директора Департаменту персоналу Державної фіскальної служби України Пригаровського В.М. від 10.03.2015 р. № 533/99-99-04-03-01-18.
Відповідно до довідки від 10.03.2015 р. за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 , який працює на посаді начальника Херсонської митниці Міндоходів, встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині другій статті 3 Закону України "Про очищення влади", ОСОБА_1 за період з 21.11.2013 р. по 22.04.2014 р. обіймав посаду(и) щодо яких встановлена заборона: з 04.06.2013 р. (наказ Міндоходів від 04.06.2013 р. № 949-о) по теперішній час, посада - начальник Херсонської митниці Міндоходів. За результатами проведеної перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, встановлено, що до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
З доповідної записки директора Департаменту персоналу Державної фіскальної служби України Пригаровського В.М. від 10.03.2015 р. № 533/99-99-04-03-01-18, слідує, що встановлено факт належності ОСОБА_1 до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону, а саме: у період з 04.06.2013 р. по теперішній час обіймає посаду начальника Херсонської митниці Міндоходів.
Відтак, ОСОБА_1 звільнено з посади виключно в силу зайняття ним в період з 21.11.2013 р. по 22.04.2014 р. посади начальника Херсонської митниці Міндоходів.
Суд зауважує, що метою Закону України "Про очищення влади" є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.
Виходячи з мети Закону України "Про очищення влади", на думку суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі заходи відповідальності, відповідач-1 зобов'язаний був встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.
Тобто, вина позивача повинна бути доведена у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.
Під час розгляду справи відповідачами не було надано доказів вчинення конкретно ОСОБА_1 зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь. Отже його вина у сприянні узурпації влади не встановлена.
Звільнивши позивача з посади лише з обставин зайняття ним у певний період окремо визначеної посади, застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідач-1 діяв не у спосіб та не з метою, що встановлені Законом.
Парламентська Асамблея Ради Європи в пункті 12 Резолюції № 1096 (1996) відзначила, що люстраційні або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовно того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановленим у кожному конкретному випадку. Також зазначено, що повинні гарантуватися право на захист та презумпція невинуватості.
У пункті 13 цієї ж Резолюції рекомендовано проводити такі заходи відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення дотримання люстраційними законами та подібними адміністративними заходами вимог правової держави. Згідно з принципом 1 проведення люстрації має здійснюватися спеціально утвореною комісією у складі шанованих суспільством осіб, які пропонуються Главою держави та затверджуються Парламентом. Згідно з принципом 7 дискваліфікація особи не повинна перевищувати п'яти років, оскільки не слід недооцінювати можливості позитивних змін у ставленні та звичках осіб.
Натомість, відповідно до Закону України "Про очищення влади" термін обмежень на зайняття посад в органах влади складає 10 років, що означає для позивача неможливість обіймати посади державної служби за умов відсутності підтверджених обставин скоєних ним порушень законодавства, або сприяння іншим особам у вчиненні таких порушень, протягом 10 років.
Принцип 8 зазначених вище рекомендацій вказує, що тільки особи, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або суттєво допомагали в їх учиненні, можуть бути дискваліфіковані.
Суд звертає увагу, що згаданими вище висновками Парламентської Асамблеї Ради Європи користується Європейський суд з прав людини при розгляді справ з питань люстрації, наприклад, у справі "Матиєк проти Польщі", а застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні, тому такі висновки в обов'язковому порядку мають враховуватися під час розгляду справ.
Стандарти люстраційних заходів напрацьовані й Європейською комісією "За демократію через право" (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028 на запит Конституційного суду Македонії щодо люстраційного закону цієї країни зазначено, що вина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку. Цей же висновок говорить про обов'язковість гарантування права на захист та презумпції невинуватості, а процедура щодо перевірки та процедура оскарження повинні регулюватися дуже детально з метою дотримання принципів верховенства права та належної правової процедури.
Також у висновку CDL-AD (2012)028 вказано, що найменування особи має публікуватися тільки після остаточного рішення з метою недопущення негативних наслідків публікації для репутації особи.
Слід зазначити, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Полях та інші проти України" (заяви №№ 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18), яка стосувалась звільнення п'яти державних службовців згідно із Законом про очищення (люстрацію) влади 2014 року, встановлено, що звільнення п'яти державних службовців на підставі Закону "Про очищення влади" № 1682-VII від 16.09.2014 р. призвело до порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі також Конвенція) у зв'язку з надмірною тривалістю судового розгляду справ щодо трьох перших заявників, та до порушення статті 8 (право на повагу до приватного життя) Конвенції щодо усіх п'яти заявників.
Відповідно до вказаного рішення Європейський суд з прав людини зокрема встановив, що втручання у приватне життя усіх Заявників (стаття 8 Конвенції) не було необхідним та відзначив, що підставою для звільнення Заявників був факт роботи на державній службі у часи ОСОБА_2. Європейським судом з прав людини наголошено, що люстрація не може застосовуватись для покарання, відплати або помсти, і мала на меті відновлення довіри до державних установ. Європейський суд з прав людини констатував, що проголошені у Законі України "Про очищення влади" принципи (в тому числі, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності) нівелювалися іншими його положеннями та висловив сумнів щодо законної мети втручання, а проаналізувавши всі обставини, встановив, що здійснене втручання не було необхідним у демократичному суспільстві, не було пропорційним. Зокрема, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що підставою для звільнення Заявників були не конкретні злочинні дії, а те, що вони обіймали посади державної служби під час президентства ОСОБА_2 .
З вищевикладеного слідує, що застосування до осіб заборон, передбачених ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади", може здійснюватися виключно крізь призму приписів ч.2 ст.1 цього Закону, тобто з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та з урахуванням відповідних принципів, зокрема, верховенства права, презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності.
Тобто, має бути доведено, що відповідна особа причетна до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2020 року у справі № 805/1265/15-а, від 17 червня 2020 року у справі № 826/1137/16, від 12 серпня 2020 року у справі № 826/17778/14, від 07 жовтня 2020 року у справі № 818/3740/15, від 19 листопада 2020 року у справі № 826/6973/15, від 19 листопада 2020 року у справі № 826/14554/18, від 12 листопада 2020 року № 816/4302/14, від 12 листопада 2020 року у справі № 807/3487/14.
Натомість у випадку, що розглядається, ОСОБА_1 було звільнено виключно через обіймання ним певної посади.
Під час розгляду цієї справи відповідачі не навели жодних аргументів, які б спростували таке твердження.
Відтак, застосування до позивача заборон, передбачених положеннями Закону України "Про очищення влади", не може вважатись ані пропорційним, ані необхідним у демократичному суспільстві, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача, а тому наказ Міндоходів від 20.02.2015 р. № 221-о "Про звільнення ОСОБА_1 " підлягає скасуванню.
Також суд зазначає, що з огляду на сам факт протиправності застосування до позивача заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади", обставини дотримання відповідачами процедури його звільнення не потребують з'ясування.
Аналогічна позиція з цього питання викладена Верховним Судом у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 805/1265/15-а.
При вирішенні питання про поновлення порушених прав позивача внаслідок неправомірного звільнення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Херсонської митниці Міндоходів 20.03.2015 р.
Питання здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. № 1074 "Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади" (далі - Порядок № 1074).
Відповідно до п.12 Порядку № 1074 орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.
Згідно п.13 Порядку № 1074 акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється, видається після здійснення заходів, пов'язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 р. № 311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" утворено як юридичну особу публічного права Херсонську митниця ДФС, реорганізовано Херсонську митницю Міндоходів шляхом приєднання до Херсонської митниці ДФС.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 р. № 651-р "Питання Державної фіскальної служби" підтримано пропозицію Голови Державної фіскальної служби про завершення здійснення заходів з утворення зазначеної Служби та можливість виконання нею функцій і повноважень Міністерства доходів і зборів, що припиняється.
Тобто, Державна фіскальна служба з її територіальними органами набула процесуальних прав та обов'язків з 17.07.2014 р. від Міністерства доходів і зборів України.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 р. № 296 "Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби" та Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. № 1074 (зі змінами), з 10 травня 2018 року Херсонську митницю ДФС перейменовано в митницю ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 р. № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби - Чорноморська митниця Держмитслужби, реорганізовано Митницю ДФС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі, Миколаївську митницю ДФС шляхом їх приєднання до Чорноморської митниці Держмитслужби.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 р. № 1217-р "Питання Державної митної служби" погоджено з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 8 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Таким чином, Державна митна служба України та її територіальні органи з 8 грудня 2019 року набули процесуальних прав та обов'язків Державної фіскальної служби України.
За змістом ч.5 ст.104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення, а відповідно до відповідно до ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань" приєднання вважається завершеним з дня державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань 13.01.2016 р. внесено запис № 14991120008015917 про припинення юридичної особи Херсонська митниця Міндоходів, а Митниця ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (запис 27.11.2019 р.) та Чорноморська митниця Держмитслужби (запис 11.11.2020 р.) перебувають в стані припинення.
З викладеного вбачається, що Херсонська митниця Міндоходів, з якої звільнено позивача, ліквідована, правонаступник Херсонської митниці Міндоходів - Митниця ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі перебуває в стані припинення, як і Чорноморська митниця Держмитслужи, до якої приєднано Митницю ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі.
За таких обставин суд вважає, що належним способом поновлення порушених прав ОСОБА_1 є зобов'язання Державну митну службу України вирішити питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній тій, яку позивач займав до звільнення з посади начальника Херсонської митниці Міндоходів, з 21 березня 2015 року.
При цьому суд враховує, що відповідно до п.14 ч.11 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 р. № 227, Голова Держмитслужби призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром фінансів керівників та заступників керівників територіальних органів Держмитслужби, у тому числі у разі покладення обов'язків за вакантними посадами, призначає на посаду та звільняє з посади керівників митних постів.
Приписами ч.2 ст.235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
У відповідності до абз.3 п.2 Порядку № 100 збереження заробітної плати у всіх інших випадках, до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Згідно довідки в.о. начальника Херсонської митниці ДФС (а.с.10 т.1) та довідки голови ліквідаційної комісії з реорганізації Чорноморської митниці Держмитслужби заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці роботи, що передували звільненню, становить 16927,87 грн. (січень 2015 року - 8148,10 грн., лютий 2015 року - 8779,77 грн.).
У розрахунковому періоді позивачем відпрацьовано 35 днів, а тому середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 483,65 грн. (16927,87 грн. : 35 р. д.).
Позивачем надано до суду листки непрацездатності серії АГУ № 459035 та серії АГУ № 410638 (а.с.11, 12 т.1), відповідно до яких ОСОБА_1 з 10.03.2015 р. по 18.03.2015 р. перебував на стаціонарному лікуванні, а з 19.03.2015 р. по 28.03.2015 р. - на амбулаторному лікуванні, тому період вимушеного прогулу становить з 28.03.2015 р. (наступний день після лікарняного) по 25.11.2020 р. (день прийняття судом рішення).
Відповідно до п.10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), яку розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Згідно листа Чорноморської митниці Держмитслужби від 21.10.2020 р. № 7-16-08/2-2218-191 розмір посадового окладу начальника митниці (митного органу) відповідно до затверджених штатних розписів за період з 20.03.2015 р. складав:
- з 16.02.2015 р. по 30.11.2015 р. - 3073 грн.;
- з 01.12.2015 р. по 30.04.2016 р. - 3841 грн.;
- з 01.05.2016 р. по 31.12.2016 р. - 6547 грн.;
- з 01.01.2017 р. по 28.12.2017 р. - 7100 грн.;
- з 29.12.2017 р. по 31.12.2017 р. - 8000 грн.;
- з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. - 10400 грн.;
- з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. - 10990 грн.;
- з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. - 12000 грн.
Таким чином, передбачений п.10 Порядку № 100 коефіцієнт підвищення за період з 28.03.2015 р. становить:
- з 01.12.2015 р. по 30.04.2016 р. - 1, 25 (3841 : 3073);
- з 01.05.2016 р. по 31.12.2016 р. - 1,70 (6547 : 3841);
- з 01.01.2017 р. по 28.12.2017 р. - 1,08 (7100 :6547);
- з 29.12.2017 р. по 31.12.2017 р. - 1,13 (8000 : 7100);
- з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. - 1,3 (10400 : 8000);
- з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. - 1,06 (10990 : 10400);
- з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. - 1,09 (12000 : 10990).
Середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення складає:
- з 28.03.2015 р. по 30.11.2015 р. - 78351,30 грн. (162 (кількість робочих днів) х 483,65 грн. (середньоденний заробіток));
- з 01.12.2015 р. по 30.04.2016 р. - 64083,63 грн. (106 (кількість робочих днів) х 483,65 грн. (середньоденний заробіток) х 1,25 (коефіцієнт));
- з 01.05.2016 р. по 31.12.2016 р. - 138130,44 грн. (168 (кількість робочих днів) х 483,65 грн. (середньоденний заробіток) х 1,70 (коефіцієнт));
- з 01.01.2017 р. по 28.12.2017 р. - 129018,47 грн. (247 (кількість робочих днів) х 483,65 грн. (середньоденний заробіток) х 1,08 (коефіцієнт));
- з 29.12.2017 р. по 31.12.2017 р. - 546,52 грн. (1 (кількість робочих днів) х 483,65 грн. (середньоденний заробіток) х 1,13 (коефіцієнт));
- з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. - 157186,25 грн. (250 (кількість робочих днів) х 483,65 грн. (середньоденний заробіток) х 1,3 (коефіцієнт));
- з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. - 127654,58 грн. (249 (кількість робочих днів) х 483,65 грн. (середньоденний заробіток) х 1,06 (коефіцієнт));
- з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. - 119142,34 грн. (226 (кількість робочих днів) х 483,65 грн. (середньоденний заробіток) х 1,09 (коефіцієнт)).
Загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 814113,53 грн. (78351,30 + 64083,63 + 138130,44 + 129018,47 + 546,52 + 157186,25 + 127654,58 + 119142,34).
Вказана правова позиція щодо застосування коефіцієнту коригування, передбаченого п.10 Порядку № 100, також викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 804/8042/17, від 19 листопада 2020 року у справі № 826/14554/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові № 13 від 24.12.1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Отже, заробітна плата за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , за період з 28 березня 2015 року по 25 листопада 2020 року становить 814113,53 грн. з відрахуванням податків та зборів. Дана сума підлягає стягненню з Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі як правонаступника Херсонської митниці Міндоходів, рішення про припинення якої на час розгляду справи не внесено до ЄДРПОУ.
Доводи відповідачів про можливість стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не більш як за рік суд вважає безпідставними, оскільки відсутні підстави зазначати, що заява про поновлення на роботі понад один рік розглядалась з вини позивача. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за певних обставин.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 826/6973/15.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.
Розмір грошового забезпечення за один місяць складає 8463,88 грн. (середня кількість відпрацьованих у січні, лютому 2015 року днів - 17,5 (35 : 2); середньоденне грошове забезпечення 483,65 грн.; 17,5 х 483,65 грн. = 8463,88 грн.).
Відтак, рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць у сумі 8463,88 грн. підлягає негайному виконанню.
Водночас, позовні вимоги про зобов'язання Державної митної служби України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади", задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про очищення влади" визначено, що органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 р. № 228, Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику.
Підпунктом 53-1 пункту 4 Положення про Мін'юст передбачено, що Мін'юст забезпечує відповідно до Закону: проведення перевірки, передбаченої зазначеним Законом; формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", надання інформації із зазначеного Реєстру та оприлюднення на власному веб-сайті відомостей з нього.
Згідно ст.7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затверджений наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 р. № 1704/5, передбачено, що Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Положення про Реєстр, підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є: надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", відомостей про звільнення особи з посади у зв'язку із застосуванням такої заборони; надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України "Про очищення влади" разом з відомостями про звільнення особи з посади; надходження до Реєстратора від Державної судової адміністрації електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, щодо осіб, зазначених у частині четвертій статті 1 Закону України "Про очищення влади", та відомостей про особу, передбачених пунктом 4 цього розділу.
Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру.
Відповідно до пункту 5 Розділу II Положення про Реєстр, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є, зокрема, надходження до Реєстратора відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
З огляду на вищевикладене, суд звертає увагу на те, що Законом України "Про очищення влади" та Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не передбачено процедури "відкликання відомостей про застосування заборони" та суб'єктів, які б могли відкликати такі відомості, натомість, передбачено, що у випадку надходження до Реєстратора - Міністерства юстиції України відповідного судового рішення, яке набрало законної сили відомості про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" - вилучаються з Реєстру.
Отже, чинним законодавством чітко визначено механізм вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у відповідній частині, оскільки Державна митна служба України такі відомості фактично не відкликає, крім того, відсутні підстави вважати, у випадку набрання судовим рішенням законної сили, така інформація не буде вилучена Міністерством юстиції України з Реєстру.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Оцінивши докази, які є у справі, враховуючи те, що відповідачами належними та допустимими доказами не доведено правомірності звільнення позивача, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства доходів і зборів України (04655, м.Київ, Львівська площа, 6-8, код ЄДРПОУ 38516786), Державної фіскальної служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197), Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73003, м.Херсон, вул.Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 39624611), Чорноморської митниці Держмитслужби (73003, м.Херсон, вул.Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 43335608), Державної митної служби України (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 11-г, код ЄДРПОУ 43115923) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 20.03.2015 р. № 221-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Державну митну службу України (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 11-г, код ЄДРПОУ 43115923) вирішити питання про поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на посаді, рівнозначній тій, яку ОСОБА_1 займав до звільнення з посади начальника Херсонської митниці Міндоходів, з 21 березня 2015 року.
Стягнути з Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73003, м.Херсон, вул.Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 39624611) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 березня 2015 року по 25 листопада 2020 року у сумі 814113 (вісімсот чотирнадцять тисяч сто тринадцять) грн. 53 коп. з відрахуванням податків та зборів.
В решті позовних вимог відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73003, м.Херсон, вул.Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 39624611) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 8463 (вісім тисяч чотириста шістдесят три) грн. 88 коп. з відрахуванням податків та зборів.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 30 листопада 2020 р.
Головуючий О.І. Бездрабко
Судді В.В.Хом'якова
І.І.Войтович
кат. 106030100