Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
30 листопада 2020 р. № 520/12078/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Севастьяненко К.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про скасування наказу,-
Представник позивача звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати наказ Державної міграційної служби України від 25.04.2018 №321, в частині що стосується громадянина СР В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що йому було повідомлено про скасування посвідки на постійне проживання в Україні на підставі наказу Державної міграційної служби України. Також позивач зазначив, що спірний наказ відповідача вважає таким, що прийнятий всупереч вимогам законодавства, через що підлягає скасуванню.
Ухвалою від 16.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження.
Відповідач проти позову заперечував та надав відзив на позов, в якому представник відповідача посилаючись на те, що під час спірних правовідносин відповідач діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. Справа розглянута відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням перебування судді Севастьяненко К.О. у щорічній відпустці з 17.10.2020 по 29.10.2020 та з 31.10.2020 року по 15.11.2020 року.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що uромадянка СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.10.2002 звернулась до ВПР та МР УМВС України в Херсонській області з клопотанням щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні, оскільки вона з квітня 1993 по серпень 1996 року проходила навчання на Херсонському комбайновому заводі ім. Г.І. Петровського та переїхала проживати в Україну в 1993 році по Міжурядовій угоді між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР з метою навчання до 1996 року. До заяви було долучено: копія національного паспорту НОМЕР_2 від 05.10.2000, переклад паспорту на українську мову, довідка Посольства Соціалістичної Республіки В'єтнам в Україні № 129/2002-CN від 02.08.2002 про відсутність у позивача судимості на території В'єтнаму, довідка ВАТ «Херсонські комбайни» від 106/15 від 24.09.2002 про проходження навчання по підвищенню кваліфікації з квітня 1993 року по серпень 1996 року.
УМВС України в Херсонській області 07.11.2002 було прийнято рішення про документування посвідкою на постійне проживання, відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», на підставі чого 08.11.2002 ОСОБА_1 була оформлена тимчасова посвідка на проживання серії НОМЕР_1 терміном дії до 08.11.2004.
УДМС України в Херсонській області 11.06.2018 направлено до ДМС України висновок про скасування посвідки на постійне проживання в Україні гр. СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 для підготовки проекту наказу Голови ДМС України про скасування рішення щодо видачі посвідки на постійне проживання та визнання її недійсною.
Враховуючи вищевикладене наказом ДМС України від 18.10.2018 №171 посвідки на постійне проживання в Україну серії НОМЕР_1 від 08.11.2002 та серії НОМЕР_1 від 05.06.2003 оформлені ОСОБА_1 визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню.
З матеріалів справи вбачається, що до УДМС України в Херсонській області надійшов запит Головного управління ДМС України в місті Києві від 11.06.2018 № 800.21.2/3540-18 про здійснення перевірки законності надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 06.05.2003, виданої ВГІРФО УМВС України в Херсонській області відносно гр. СРВ ОСОБА_1 у звязку із зверненням із заявою про обмін посвідки після досягнення 45-річного віку.
На підставі запиту УДМС України в Херсонській області здійснено перевірку та встановлено, що на дату видачі довідки ВАТ «Херсонські комбайни» від 24.09.2002, а також на момент звернення 08.10.2002 до ВПР та МР УМВС України в Херсонській області положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». У зв'язку з цим, оформлені громадянці СРВ ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 08.11.2002 терміном дії до 08.11.2004, серії НОМЕР_1 від 05.06.2003 терміном дії "безстроково", підлягають визнанню недійсними та вилученню.
Наказом ДМС України від 18.10.2018 №171 посвідки на постійне проживання в Україну серії НОМЕР_1 від 08.11.2002 та серії НОМЕР_1 від 05.06.2003 оформлені ОСОБА_1 визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню.
Не погодившись з вказаним наказом відповідача, позивач через свого представника звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Як підтверджено матеріалами справи, первинно, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані міграційним органом та зазначені у висновку.
З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію. Відповідачем у справі зазначені обставини не наводяться і документально не підтверджуються.
Щодо думки відповідача, що на момент звернення позивача, положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз.4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну, суд зазначає наступне.
Згідно абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Відповідно до п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".
Так, згідно абз. 6 п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.
Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.
Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1993 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07.06.2001, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. Позивачу, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
При наданні у 2003 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, ВГІРФО УМВС України в Херсонській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалось положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
При цьому, відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавством не було передбачено.
Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.4 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".
Суд критично ставиться до посилань відповідача на той факт, що після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання", норма абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратила чинність, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.09.2019 року по справі №820/1822/17.
Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі посвідок на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.
При розгляді питання щодо підстав прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, суд також вважає за необхідне зазначити, що перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для встановлення його правового статусу.
Так, відповідно ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Суд зазначає, що надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україні і отримання їм посвідки на постійне проживання в Україні є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.
Будь-які рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
Водночас, положеннями ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Таким чином, державні органи, в тому числі і Державна міграційна служба України та Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області, є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
Суд також звертає увагу, що Наказом ДМС України від 18.10.2018 №171 посвідки на постійне проживання в Україну серії НОМЕР_1 від 08.11.2002 та серії НОМЕР_1 від 05.06.2003 оформлені ОСОБА_1 визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Для належного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати наказ ДМС України від 18.10.2018 №171 в частині що стосується громадянина СР В'єтнам ОСОБА_1 .
Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина 1 ст. 77 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи, що відповідачем не було надано жодних доказів, які спростовують вимоги адміністративного позову, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, через що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про скасування наказу - задовольнити частково.
Скасувати наказ Державної міграційної служби України від 18.10.2018 №171, в частині що стосується громадянина СР В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з Державної міграційної служби України за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 копійок).
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30 листопада 2020 року.
Суддя Севастьяненко К.О.