Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
30 листопада 2020 року № 520/14746/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить 1). визнати незаконним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 5181 від 12.10.2020 про відмову в призначенні пенсії за вислугою років згідно зі ст. 501 Закону України «Про прокуратуру»; 2). зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати в повному обсязі пенсію за вислугою років, починаючи з 12.10.2020 з розрахунку 70% від розміру заробітної плати на підставі довідок про складові заробітної плати, виданих прокуратурою Харківської області № 18-586 від 08.09.2020, без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 501 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991, з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-III.; 3). стягнути судові витрати.
Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що він звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», однак рішенням відповідача йому відмовлено у призначенні пенсії, посилаючись на статтю 86 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з необхідністю для виходу на пенсію вислуги років 25 роки , у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Вважає дане рішення протиправним, оскільки на момент вступу на роботу до органів прокуратури (28.07.2003) діяв Закон України № 1789-XІІ, статтею 501 якого ( в редакції від 12.07.2001 року) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Положеннями статті 86 Закону України № 1697-7 від 14.10.2014 року збільшено стаж роботи, який дає йому право на пенсії за вислугу років, у порівнянні зі ст. 501 Закон України № 1789-XІІ (в редакції 12 липня 2001 року) є звуженням його прав в розумінні Конституції України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 у справі відкрито спрощене провадження в порядку, визначеному ст.263 КАС України.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, де проти задоволення позову заперечує, оскільки у спірних правовідносинах відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням усіх обставин у справі.
Дослідивши долучені до матеріалів справи документи суд встановив такі обставини.
Позивач у період з 28.07.2003 по 25.01.2019 працював в органах прокуратури та 06.10.2020 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії на підставі Закону України «Про прокуратуру». Рішенням відповідача від 12.10.2020 № 5181 позивачу відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на положення ст.86 Закону України «Про прокуратуру», внаслідок відсутності необхідного стажу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015 визначалися Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ).
Статтею 501 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
01.04.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), яким у п.5 розділу ІІІ "Прикінцевих положень" визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, "Про прокуратуру".
Вказаний у п.5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону №1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.
Отже, з аналізу п.5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII суд дійшов висновку, що ним скасовані діючі станом на 01.06.2015 норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону №1789-ХІІ.
Разом з тим, 15.07.2015 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), відповідно до пп.1 п.3 розділу XII "Прикінцеві положення" якого норми Закону №1789-XII втратили чинність, крім, зокрема, ч.3, 4, 6 та 11 ст.501.
Статтею 86 Закону №1697-VII врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, які і були чинними на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.
Про чинність Закону №1697-VII свідчить і внесення до нього змін, зокрема, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VІІІ, пп.8 "Прикінцевих та перехідних положень" якого установлено, що норми ст. 86 Закону №1697-VII щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Зміни вносились і безпосередньо до ст.86 Закону №1697-VII, зокрема, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 19.12.2017 №2249-VІІ, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІ.
Відтак, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст.86 Закону №1697-VІІ, який набув чинності 15.07.2015 та є діючим на даний час.
Таким чином, враховуючи дату звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (06.10.2020), до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1697-VІІ, а не ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, як вважає позивач.
Відповідно до ст.86 Закону №1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2020року по 30 вересня 2021 року - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
В ході розгляду справи судом встановлено, що станом на день звернення позивача до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (06.10.2020) позивач мав загальний стаж 17 років 4 дні4, в тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 12 років 1 місяць 29 днів. Відтак, вислуга років позивача є недостатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону №1697-VII.
За змістом позовної заяви наявність права на призначення пенсії на підставі положень ст. 501 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), позивач пов'язує з тим, що вказана норма права діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону №1697-VII, призвела до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.
Суд вважає такі доводи позивача, як на підставу протиправності рішення органу Пенсійного фонду щодо відмови у призначенні їй пенсії, необґрунтованими та безпідставними, з огляду на таке.
Оскільки у період часу роботи в органах прокуратури позивач не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, то у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.501 Закону №1789-ХІІ (у вказаній редакції).
Враховуючи те, що позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.07.2018 у справі №348/2385/16-а та від 11.06.2020 у справі №265/2627/17, які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Щодо наявності, на думку позивача, обґрунтованих очікувань на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, суд зазначає, що у справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
При цьому, суд застосовує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), відповідно до якої законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Аналогічного правового висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд,
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Зоркіна Ю.В.