справа №380/7845/20
27 листопада 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
в с т а н о в и ла :
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79000, код ЄДРПОУ: 13814885), в якій просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 23.07.2020 року №134450007947 "Про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788 "Про пенсійне забезпечення", пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати мені, починаючи з 16.07.2020 року, пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 на підставі п. "б" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII).
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 16.07.2020 звернулася в Галицький відділ з обслуговування громадян (сервісний центр) із заявою в якій просила призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2. Проте, отримала відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на відсутність достатнього віку, необхідного для призначення такої пенсії. Позивач вважає таку відмову неправомірною. При цьому, посилається на те, що станом на 16.07.2020 досягнула 52-річного віку і мала загальний страховий стаж роботи 32 роки 08 місяців 22 дні, а тому з врахуванням зменшення пенсійного віку на 1 рік за кожні 2 роки роботи за списком №2 мала право на пенсію за віком на пільгових умовах. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Вказує, що відповідно до абзаців першого, другого пункту другого частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Оскільки 50 років позивачу виповнилось 15.03.2018 то умови призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 визначаються згідно Закону №1058, а не на підставі п «б» ст.13 Закону №1788, так як вона не досягла 50 років до 11.10.2017. Відтак, враховуючи вимоги абзацу другого пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" питання щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах може розглядатися після досягнення нею 53 років, за наявності необхідного страхового стажу та стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 29.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1987 по 1996 рік працювала на ВО «Полярон», що підтверджується записами у трудовій книжці.
Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 109 від 07.07.2020 позивач працювала повний робочий день на ВО «Полярон» і за період з 02.01.1988 року по 06.11.1996 виконувала роботу оператора дифузних процесів, що передбачена Списком № 2 розділ 16 підрозділ 4а згідно постанови Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994.
16.07.2020 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За результатами розгляду заяви та наданих позивачем документів відповідач прийняв рішення від 23.07.2020 року №134450007947 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, у зв'язку з тим, що відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Однак, станом на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 вона не досягла віку, передбаченого абзацом 2 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також в оскаржуваному рішенні зазначено про те, що рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ. Однак, стаття 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" неконституційною не визнавалася, а відтак норми цієї статті підлягають застосуванню під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах особам, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці. Відповідно до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Враховуючи викладене, відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Крім того, відповідач повідомив, що питання щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" може розглядатись після досягнення нею віку 53 роки за наявності необхідного страхового стажу та стажу на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці.
Позивач, вважаючи рішення відповідача від 23.07.2020 року №134450007947 про відмову у призначені пенсії за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788 "Про пенсійне забезпечення", пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулася до суду з вказаним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01 січня 2004 року таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з цього загального правила.
Згідно з пунктом "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції Закону № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" передбачений раніше пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, зокрема, дати народження яких припадали на період з 01 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року набували право на пенсію після досягнення 53 років.
Закон України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" набрав чинності з 01 квітня 2015 року.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди:
1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, як видно з наведеного і після набрання чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за списком № 2 регламентувались пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до дати набрання чинності нормами Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (набрав чинності 11 жовтня 2017 року), яким Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" був доповнений новим розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".
Частиною першою статті 114 цього нового розділу визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Крім цього, Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" пункт 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" викладений у новій редакції:
"Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону".
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Таким чином, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".
Правила призначення пенсій за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України у вказаних законах були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (справа № 1-5/2018(746/15).
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини цього рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини зазначеного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, з 23 січня 2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а саме: пункт "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".
Однак, з цього приводу суд зауважує, що у випадку позивача в межах спірних правовідносин правила зазначених законів щодо призначення пільгової пенсії за віком містять розбіжність в частині вікового цензу, який становить 50 років за пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною другою статті 6 КАС України визначено, що Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частину другу статті 6 КАС України, рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2011 року у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Так, у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Таким чином, на переконання суду, перевагу необхідно віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а тому така обов'язкова умова для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, як необхідний вік має застосовуватися у порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року та, виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, за таких обставин право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як слідує з матеріалів справи, станом на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 (16.07.2020), позивачу виповнилось 52 роки, а тому вона досягла необхідного віку, встановленого для призначення такої пенсії (50 років).
При цьому, відмовляючи позивачу оскаржуваним рішенням від 23.07.2020 року №134450007947 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" у редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" відповідач не врахував правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової юридичної сили з одного й того ж предмету правового регулювання, у зв'язку з чим безпідставно не віддав перевагу у застосуванні найбільш сприятливого для позивача закону.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оскаржуване рішення відповідача від 23.07.2020 року №134450007947 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788 "Про пенсійне забезпечення", пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не відповідає критеріям, які визначені у пунктах першому, третьому, п'ятому, шостому частини другої статті 2 КАС України, тому його необхідно визнати протиправним та скасувати.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , починаючи з 16.07.2020 року, пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 на підставі п. "б" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII), суд зазначає таке.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені, зокрема, положеннями Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з частиною 5 статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
На виконання вказаних норм Закону № 1058-IV постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до підпунктів 1-3 пункту 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Згідно з пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до абзацу першого пункту 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду у встановленому порядку.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Так, у спірному рішенні відповідач зазначив, що питання щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" може розглядатись після досягнення нею віку 53 роки за наявності необхідного страхового стажу та стажу на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці.
Отже, з наведеного рішення слідує, що відповідач, отримавши заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та додані до неї документи надав оцінку лише одній з обов'язкових умов, необхідних для призначення зазначеної пенсії, а саме віковому цензу позивача, однак не досліджував, не оцінював та не висловлював жодних суджень з приводу таких юридично значущих у межах спірних правовідносин умов, як наявності у позивача необхідного страхового стажу та стажу на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці.
Суд зазначає, що нереалізація адміністративним органом управлінської функції у цьому конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноважень такого адміністративного органу.
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.07.2020 року про призначення пенсії відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" у редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У зв'язку з наведеним позовну вимогу належить задовольнити частково.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №134450007947 від 23.07.2020 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788 "Про пенсійне забезпечення", пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.07.2020 року про призначення пенсії відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" у редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79000, код ЄДРПОУ: 13814885) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок грн.) 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна