справа № 380/5749/20
23 листопада 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Сидор Н.Т.,
за участю секретаря судового засідання Колодій О.Р.,
позивача та представника позивача Стрепка В.Л.,
представник відповідача не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент освіти і науки ЛОДА, відповідач), в якому просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації та поновити на цій або рівнозначній посаді;
- стягнути з Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 розмір середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день поновлення на посаді.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що звільнення є неправомірним та таким, що порушує право позивача на працю, закріплене ст. 43 Конституції України та право на державну службу, передбачене ст. 19 Закону України «Про державну службу», зважаючи на таке. Згідно із штатним розписом, затвердженим наказом Департаменту освіти і науки ЛОДА від 15.05.2020 №03-11/77 «Про введення в дію штатного розпису», відбулась зміна структури департаменту. Повідомленням від 15.05.2020 №03-10/1033 позивача повідомлено про зміну істотних умов державної служби, яка полягає у зміні структури Департаменту освіти і науки ЛОДА. Вказує, що відповідно до норм Закону України «Про державну службу», які були чинними на час винесення спірного наказу, зміна структури департаменту не є зміною істотних умов праці. Наголошує, що відповідачем виплачено вихідну допомогу при звільненні у розмірі, що не відповідає вимогам Закону України «Про державну службу». Позивач стверджує, що ним не подавались заяви про надання згоди на переведення на іншу запропоновану посаду або про звільнення, то, ураховуючи норми ст. 43 Закону України «Про державну службу», він вважається таким, що погодився на проходження служби на запропонованій посаді. Додатково зазначив, що відділ, в якому він працював, змінив лише найменування, при цьому кількісний склад працюючих у департаменті не змінився, змінився лише місячний фонд заробітної плати в сторону збільшення, тому жодних скорочень працівників не відбулося.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказав, що спірний наказ винесено на підставі та в межах повноважень, встановлених законом, а тому підстави для його скасування відсутні. Додатково зазначив, що саме по собі порушення процедури прийняття наказу не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених Законом.
Відносно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.
Ухвалою судді від 27.07.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання; витребувано у відповідача, Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації, належним чином засвідчену особову справу ОСОБА_1 .
10.08.2020 (вх.№39487) відповідачем подано відзив на позовну заяву. Відповідачем також надано суду витребувані докази 10.08.2020 (вх.39488) та 21.09.2020 (вх. 47185).
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві, просили позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання 23.11.2020, належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.
Представник відповідача Цебак І.С. у попередніх судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечив з мотивів аналогічних, наведеним у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши вступне слово сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач ОСОБА_1 з 09.02.2018 проходив державну службу у Департаменті освіти і науки ЛОДА, зокрема з 17.07.2018 на посаді головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації.
Вказана посада була передбачена штатним розписом Департаменту освіти і науки ЛОДА, затвердженим та введеним в дію з 01.01.2020 наказом від 29.01.2020 №03-11/26.
Наказом Департаменту освіти і науки ЛОДА від 15.05.2020 №03-11/77 «Про введення в дію штатного розпису» з 15.06.2020 скасовано дію штатного розпису, затвердженого та введеного в дію з 01.01.2020 наказом Департаменту від 29.01.2020 №03-11/26, та введено в дію з 15.06.2020 штатний розпис Департаменту освіти і науки ЛОДА, затверджений головою обласної державної адміністрації 15.05.2020.
Новим штатним розписом не передбачено посаду, яку займав позивач.
Повідомленням від 15.05.2020 №03-10/1033 на виконання ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 43 Закону України «Про державну службу», відповідач повідомив позивача про зміну істотних умов державної служби у зв'язку із зміною структури Департаменту освіти і науки ЛОДА, а саме ліквідації у складі департаменту управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення та відповідно посади головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення.
У повідомленні позивачу запропоновано посаду головного спеціаліста відділу кадрового, інформаційного та організаційного забезпечення управління дошкільної, загальної середньої освіти, позашкільної роботи, кадрового, організаційного та інформаційного забезпечення департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації.
Також у повідомленні відповідач довів до відома позивача, що у випадку незгоди на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби, позивачу необхідно подати керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» або заяву про переведення на іншу запропоновано посаду не пізніше, як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.
Із попередженням від 15.05.2020 № 03-10/1033 ОСОБА_1 ознайомлено 19.05.2020.
Позивачем 16.06.2020 на ім'я директора Департаменту освіти і науки ЛОДА подано заяву, відповідно до якої ним наголошено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами припинення державної служби з ініціативи суб'єкта призначення є скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Крім цього, згідно з ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у разі звільнення з державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. З огляду на вищенаведене повідомляє, що не надає згоди на продовження проходження державної служби за умов, викладених у повідомленні від 15.05.2020 №03-10/1033.
Наказом Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації від 17.06.2020 № 03-12/17 «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», п. 6 ст. 83, ст. ст. 87, 89 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації, через незгоду на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов, з 18.06.2020.
У пункті 3 вказаного наказу зазначено відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності Департаменту ( Мельницька С.В. ) виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та всі належні нараховані йому суми до 18.06.2020.
На підставі спірного наказу ОСОБА_1 внесено запис до трудової книжки, згідно якого позивача звільнено з займаної посади відповідно до п. 6 ст. 83 Закону України «Про державну службу».
Не погоджуючись із Наказом Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації від 17.06.2020 № 03-12/17 «Про звільнення ОСОБА_1 », позивач оскаржив такий до суду.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не згідний із підставами та порядком припинення державної служби, а також із сумою виплаченої вихідної допомоги, відтак, вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а він поновленню на посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Статтею 43 Закону № 889-VIII визначено, що зміною істотних умов державної служби вважається зміна:
1) належності посади державної служби до певної категорії посад;
2) основних посадових обов'язків;
3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;
4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;
5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 30 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.
Якщо протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.
Таким чином, ст. 43 Закону № 889-VIII встановлено вичерпний перелік випадків, наявність яких свідчить про зміну істотних умов державної служби.
Згідно спірного наказу, як на підставу припинення державної служби позивача відповідачем зазначено ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та п. 6 ст. 83, ст. ст. 87, 89 Закону №889-VІІІ.
Підстави для припинення державної служби визначено ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ, відповідно до пункту 6 якої державна служба припиняється у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (ст. 43 цього Закону).
Згідно з ч. 3 ст. 83 Закону №889-VІІІ, у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
При цьому, аналіз абз. 2 ч. 4 ст. 43 у системному зв'язку із п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ свідчить, що у випадку, коли державний службовець не згідний на зміну істотних умов державної служби (у разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби) і він подав заяву про відповідне звільнення, таке звільнення відбувається на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ.
Тобто, для застосування п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ як підстави для припинення державної служби, має бути сукупність двох обставин:
- незгода державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби;
- подання державним службовцем заяви на звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ.
Разом з тим, аналіз абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону №889-VІІІ дає підстави стверджувати, що подання заяви про звільнення або про переведення на іншу запропоновану йому посаду є правом, а не обов'язком державного службовця.
Згідно до ч. 1 ст. 87 Закону №889-VІІІ, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Згідно з ч. 2 ст. 87 Закону №889-VІІІ підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону №889-VІІІ суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (ч. 4 ст. 87 Закону №889-VІІІ).
Згідно з ч. 5 ст. 87 Закону №889-VІІІ наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною 6 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті.
В силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Водночас ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Отже, суду для прийняття законного та обґрунтованого рішення необхідно з'ясувати чи була підстава для припинення державної служби ОСОБА_1 та чи дотримана процедура звільнення.
Посада, з якої спірним наказом звільнений позивач, (головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації) була передбачена штатним розписом Департаменту освіти і науки ЛОДА, затвердженим та введеним в дію з 01.01.2020 наказом від 29.01.2020 №03-11/26.
Наказом Департаменту освіти і науки ЛОДА від 15.05.2020 №03-11/77 «Про введення в дію штатного розпису» з 15.06.2020 скасовано дію штатного розпису, затвердженого та введеного в дію з 01.01.2020 наказом Департаменту від 29.01.2020 №03-11/26, та введено в дію з 15.06.2020 штатний розпис Департаменту освіти і науки ЛОДА, затверджений головою обласної державної адміністрації 15.05.2020, яким вже не передбачено посаду, яку займав позивач.
Повідомленням від 15.05.2020 №03-10/1033 відповідач повідомив позивача про зміну істотних умов державної служби у зв'язку із зміною структури Департаменту освіти і науки ЛОДА, а саме ліквідації у складі департаменту управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення та відповідно посади головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення.
На підставі аналізу положень ст. 43 Закону № 889-VIII судом встановлено, що зміна структури Департаменту освіти і науки ЛОДА не віднесена до обставин, з якими законодавець пов'язує зміну істотних умов праці.
Натомість, наслідком зміни структури Департаменту освіти і науки ЛОДА є скорочення штату або чисельності працівників та означає, що посада, яку раніше обіймав працівник, виводиться із штатного розпису, що є однією із підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, передбаченою п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VІІІ.
Відтак, встановлені судом фактичні обставини свідчать про обґрунтованість доводів позивача про підміну відповідачем підстав звільнення позивача.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.3 Інструкції №58 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Як вбачається із запису у трудовій книжці ОСОБА_1 , позивача фактично звільнено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ.
Натомість оскаржуваний наказ містить посилання на дві норми Закону №889-VІІІ, якими регулюються різні підстави припинення державної служби, а саме п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ та ст. 87 Закону №889-VІІІ.
Вказане свідчить про невідповідність записів у трудовій книжці позивача спірному наказу, що є порушенням вимог п. 2.3 Інструкції №58.
Суд звертає увагу, що за своєю юридичною природою такі норми (п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ та ст. 87 Закону №889-VІІІ) передбачають різні підстави для припинення державної служби, кожна з вказаних норм є самостійною підставою для припинення державної служби та не може існувати одночасно.
Із досліджених у судовому засіданні штатного розпису Департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації на 2020, затвердженого 15.05.2020 та штатного розпису Департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації на 2020, затвердженого 29.01.2020 суд робить висновок про створення нових управлінь та відділів, при цьому зберігається чисельність штатних одиниць.
Сторонами не заперечується, що введеним в дію з 15.06.2020 штатним розписом Департаменту освіти і науки ЛОДА, не передбачено посаду, яку займав позивач, що свідчить про скорочення посади головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації.
Звідси висновується, що підставою звільнення позивача могло бути скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців (п.1 ч. 1 ст. 87 №889-VІІІ), а не зміна істотних умов державної служби (п. 6 ч. 1 ст. 83 №889-VІІІ).
Окрім того, п. 3 вказаного наказу містить вказівку відділу планово-фінансової діяльності , бухгалтерського обліку і звітності Департаменту виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та всі належні нараховані йому суми до 18.06.2020.
Суд звертає увагу, що згідно до ч. 3 ст. 83 Закону №889-VІІІ у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 частини 1 цієї статті, як про це зазначено у трудовій книжці позивача, державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Тоді як у разі звільнення з державної служби на підставі норм ст. 87 Закону №889-VІІІ державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Таким чином, спірним наказом ОСОБА_1 передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі, який встановлений для державних службовців, що підлягають звільненню на підставі ст. 87 Закону №889-VІІІ.
Позивач ствердив, що фактично отримав вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Розмір нарахованої та виплаченої позивачу вихідної допомоги свідчить про невідповідність вказаної у трудовій книжці підставі звільнення ОСОБА_1 фактичній підставі звільнення.
Судом також встановлено, що позивачем 16.06.2020 подавалася на ім'я директора Департаменту освіти і науки ЛОДА заява про незгоду на продовження проходження державної служби за умов, викладених у повідомленні від 15.05.2020 №03-10/1033.
Заява ж про переведення на іншу запропоновану йому посаду або про звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ позивачем не подавалася.
Вказане свідчить про відсутність правових підстав для звільнення позивача на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ.
Суд також звертає увагу, що абз. 3 ч. 4 ст. 43 Закону №889-VІІІ визначено, якщо протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абз. 2 цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.
Отже, останнім днем, коли позивач міг подавати зазначені в абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону №889-VІІІ заяви, було 18.06.2020. При цьому, відповідачем видано спірний наказ 17.06.2020.
Вказане свідчить, що відповідач, не дочекавшись завершення 30 календарних днів з дня ознайомлення ОСОБА_1 (19.05.2020) з повідомленням про зміну істотних умов державної служби і вирішення питання про можливу згоду чи не згоду позивача на зміну істотних умов державної служби, в порушення вимог абз. 2 і 3 ч. 4 ст. 43 Закону №889-VІІІ прийняв спірний наказ від 17.06.2020 №03-12/17 «Про звільнення ОСОБА_1 » з 18.06.2020, чим незаконно позбавив позивача основного робочого місця як державного службовця .
Суд констатує, що відмова позивача від переведення на запропоновану посаду, як обґрунтування відповідачем законності спірного наказу, відповідно до вимог ч. 4 ст. 43 Закону №889-VІІІ, не є підставою для припинення державної служби, а має чіткий правовий наслідок - державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.
Оскільки відповідачем невірно обрано підставу припинення державної служби позивача та порушено процедуру припинення державної служби, що є достатньою підставою для скасування наказу Департаменту освіти і науки ЛОДА від 17.06.2020 №03-12/17 «Про звільнення ОСОБА_1 », судом не надається іншим обставинам, які мали місце в межах спірних правовідносин.
За наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем не надано достатніх аргументів та доводів, які би свідчили про те, що оскаржуваний наказ видано на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а відтак не доведено правомірності застосування до позивача підстави звільнення та дотримання процедури такого звільнення із займаної посади, що, у свою чергу, свідчить про протиправність прийняття оскаржуваного наказу та доцільності його скасування.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір.
Відтак, порушене відповідачем право ОСОБА_1 на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом його поновлення на посаді головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації або на рівнозначній посаді з 19.06.2020, тобто з наступного дня після дня його звільнення, оскільки згідно із п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 № 110, днем звільнення вважається останній день роботи.
Позивач був звільнений згідно з оскаржуваним наказом з посади головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації 18.06.2020, а відтак 18.06.2020 згідно з п. 2.27 зазначеної вище Інструкції є останнім днем роботи позивача, тому позивач підлягає поновленню на посаді, яку обіймав до його звільнення з 19.06.2020.
Поновлюючи позивача на посаді, суд також задовольняє вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абз. 3 п. 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
В п. 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
З довідки про доходи (а.с.27), яка видана ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденна заробітна плата позивача становить 408,95 грн, середньомісячна заробітна плата - 8178,95 грн.
Оскільки день звільнення позивача (18.06.2020) є останнім днем його роботи, період вимушеного прогулу, що підлягає оплаті - це період з 19.06.2020 по день ухвалення судом рішення про поновлення позивача.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу, що належить стягненню за період з 19.06.2020 по 23.11.2020 (109 робочих дні) складає 44 575,55 грн. (408,95 грн. x 109 робочих дні).
Відтак, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 44 575,55 грн.
Отже, суд дійшов висновку задовольнити позов в цій частині позовних вимог та стягнути з Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 44 575,55 грн без урахування сум обов'язкових до сплати податків та зборів.
Резюмуючи вище наведене, суд зазначає наступне.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Так, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Адміністративні суди у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак робить висновок про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно з п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи викладене, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації або на рівнозначній посаді з 19.06.2020 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 8178,95 грн без урахування сум обов'язкових до сплати податків та зборів.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, тому відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295, п. 3 розділу VI Прикінцевих положень, пп. 15.5 п.15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації від 17.06.2020 № 03-12/17 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації або на рівнозначній посаді з 19.06.2020.
Стягнути з Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 44 575,55 гривень (сорок чотири тисячі п'ятсот сімдесят п'ять гривень п'ятдесят п'ять копійок) без урахування сум обов'язкових до сплати податків та зборів.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста - юрисконсульта відділу кадрового та організаційного забезпечення управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації або на рівнозначній посаді з 19.06.2020 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 8178,95 грн (вісім тисяч сто сімдесят вісім гривень дев'яносто п'ять копійок) без урахування сум обов'язкових до сплати податків та зборів.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Департамент освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації (79008, Львівська область, м. Львів, вул. Просвіти, 4а, код ЄДРПОУ 38557639).
Повний текст рішення складений та підписаний 30.11.2020.
Суддя Сидор Н.Т.