79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
24.11.2020р. справа № 914/1407/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., секретар судового засідання Пукач М.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонікс", м.Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ріел-Естейт Груп", м.Львів
про стягнення заборгованості.
Ціна позову - 98108,58грн.
За участю представників:
від позивача: Гелемей Юрій Миколайович - адвокат;
від відповідача: Жидачівська Тетяна Михайлівна - адвокат;
Заяв про відвід не поступало.
Розгляд справи судом.
На розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонікс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ріел-Естейт Груп" про стягнення заборгованості в сумі 98108,58грн., з якої 87500,00грн. основний борг, 1315,00грн. 3% річних, 9293,58грн. пеня.
Ухвалою суду від 08.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 15.07.2020р. Ухвалами Господарського суду Львівської області від 16.07.2020р., від 09.09.2020р. враховуючи клопотання відповідача про відкладення 08.09.2020р., вх.№26131/20, продовжено строк розгляду підготовчого провадження та розгляд справи відкладався до 29.09.2020р. Ухвалою суду від 29.09.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 27.10.2020р. В судовому засіданні 27.10.2020р. враховуючи клопотання відповідача про відкладення від 27.10.2020р., з вх. № 30995/20,за участі повноважних представників оголошено перерву до 24.11.2020р.
В судове засідання 24.11.2020р. представник позивача явку забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просить суд позов задоволити. Від позивача подано пояснення по справі за вх.№33804/20 від 24.11.2020р. в яких позивач зазначає, що ним подано адвокатський запит в Головне управління ДПС у Львівській області щодо відображення відповідачем у складі податкового кредиту декларації з ПДВ суми податку на додану вартість, згідно податкових накладних, виписаних позивачем. На адвокатський запит надано відповідь від 03.11.2020 року № 43078/13-01-04-13, в якій повідомлено про включення до складу податкового кредиту ПДВ по контрагенту ТзОВ "Бетонікс", що як зазначає позивач, підтверджує схвалення відповідачем такого правочину. Окрім цього, позивач зазначає, що наявність на оригіналах відтиску печатки відповідача, відсутність втрати в період підписання документів, відсутність вироку суду, який набув законної сили де б були встановлені факт підробки з боку ТзОВ "Бетонікс" печатки та підписів на документах, що підтверджують виникнення цивільних правовідносин між позивачем та відповідачем. На підтвердження вказаних обставин долучено копію адвокатського запиту від 28.10.2020р. та відповідь на адвокатський запит від 03.11.2020 року № 43078/13-01-04-13.
В судове засідання 24.11.2020р. представник відповідача явку забезпечив, письмового відзиву не подано, письмових заперечень та доказів в підтвердження позиції відповідача суду не надано. 19.11.20р. через канцелярію суду відповідачем подано письмові пояснення вх№33400/20 в яких відповідач просить повернутися до розгляду справи у підготовчому провадженні та продовжити підготовче провадження та в задоволенні позовних вимог відмовити, до пояснень долучено копію ухвали суду від 02.11.20р. у справі №914/2800/20 та докази скерування письмових пояснень з додатками позивачу. Дані письмові пояснення та клопотання підтримані відповідачем у судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст.ст. 178, 180 ГПК України відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків,що підтверджують заперечення проти позову. Відповідач має право пред"явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Однак, відповідач своїми процесуальними правами не скористався, заяв про продовження чи поновлення процесуальних строків не подав, відзиву чи письмових заперечень та доказів в підтвердження своєї позиції не представив, зустрічного позову не пред"явив.
Від представника відповідача подано клопотання за вх.№30955/20 від 27.10.2020р. та письмові пояснення за вх.№33400/20 від 19.11.2020р., в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позову, повернутися до розгляду справи №914/1407/20 у підготовчому провадженні, продовжити підготовче засідання та на підставі п.5 ч.1 ст.227 ГПК України просить зупинити провадження у справі №914/1407/20 до вирішення по суті справи №914/2800/20 за позовом ТОВ "Компанія Ріел-Естейт Груп" до ТОВ "Бетонікс" про визнання недійсним договору про надання послуг №П2809-1 від 28.09.2018р..
Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості процесуального переходу на підготовчу стадію розгляду справи із стадії судового розгляду по суті, крім випадків зміни складу суду (ч. 14 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Учасники справи, згідно ст. 42 ГПК України, мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, та зобов'язанні, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.07.2020р. судом відкрито провадження у справі № 914/1407/20 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.09.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/1407/20 до судового розгляду по суті в судовому засіданні 27.10.2020р. Представник відповідача із позовом до суду у справі №914/2800/20 ТОВ "Компанія Ріел-Естейт Груп" до ТОВ "Бетонікс" про визнання недійсним договору про надання послуг №П2809-1 від 28.09.2018р., звернувся згідно штемпеля Господарського суду Львівської області на копії позовної заяви долученої відповідачем - 27.10.20р., тобто в день призначений ухвалою суду для розгляду справи №914/1407/20 по суті. Із клопотанням №30995/20 про повернення до розгляду справи у підготовчому провадженні та зупинення провадження у справі, відповідач звернувся також 27.10.20р., тобто з пропуском встановлених строків.
Клопотання від 27.10.20р. та письмові пояснення відповідача від 24.11.20р. мотивовані тим, що відповідачем подано позовну заяву, провадження за якою відкрито ухвалою суду від 02.11.2020р. у справі №914/2800/20 до ТОВ "Бетонікс" про визнання недійсним договору про надання послуг №П2809-1 від 28.09.2018р. стягнення заборгованості, за яким є предметом позову у справі № 914/1407/20, а тому, на думку відповідача, існує об'єктивна необхідність зупинити провадження у справі № 914/1407/20 до вирішення пов'язаної з нею справи № 914/2800/20 на підставі п. 5 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із ч.3 ст.195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу. Тобто, така підстава як розгляд іншої справи не віднесена законом до тих випадків, що є підставою для зупинення провадження на стадії розгляду справи по суті. Відтак, враховуючи вимоги ч.3 ст.195 ГПК України, у суду також відсутні правові підстави для задоволення заявленого клопотання із зазначених у клопотанні підстав.
Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Критерії, які б дозволяли переконливо стверджувати про наявність чи відсутність об'єктивної неможливості розгляду справи, в процесуальних кодексах не визначені. Водночас, пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Сама по собі взаємопов'язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи №914/2800/20, господарський суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті даної справи №914/1407/20. Зважаючи на викладене, покликання заявника на те, що у справі №914/2800/20 оспорюється факт дійсності договору №П2809-1 від 28.09.2018р., не свідчить про неможливість розгляду даної справи №914/1407/20, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами ст. 204 ЦК України. Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.05.2020р. у справі №905/1728/14-908/4808/14.
Слід зазначити, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі №910/5425/18 та від 20.06.2019р. у справі №910/12694/18 .
З огляду на викладене в сукупності, суд не встановив підстав, як для зупинення провадження у справі так і для повернення до підготовчого провадження, а, отже, відсутні підстави для задоволення поданого відповідачем клопотання за вх.№30955/20 від 27.10.2020р. із врахуванням письмових пояснень за вх.№33400/20 від 19.11.2020р., тому клопотання відповідача задоволенню не підлягають.
Положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, з дотриманням основних засад судочинства рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Позиції учасників справи.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач у порушення умов договору про надання послуг №П2809-1 від 28.09.2020р. оплати згідно актів надання послуг №19/11-055 від 19.11.2019р., №22/11-065 від 22.11.2019р., №7/12-036 від 07.12.2019р., №9/12-048 від 09.12.2019р., №14/12-035 від 14.12.2019р., №20/12-048 від 20.12.2019р., №21/12-073 від 21.12.2019р., №24/12-053 від 24.12.2019р., №28/12-078 від 28.12.2019р. не здійснив, тому позивач просить суд стягнути з відповідача 87500,00грн. заборгованості. Також позивач просить стягнути пеню в розмірі 9293,58грн. та 3% річних в розмірі 1315,00грн.
Письмового відзиву, доказів в підтверження своєї позиції відповідачем не подано. В письмових поясненнях за вх.№33400/20 від 19.11.2020р. відповідач зазначає, що ознайомившись з матеріалами даної справи, відповідачу стало відомо, що договір та акти надання послуг підписані невідомою особою від імені директора ТОВ "Компанія Ріел-Естейт Груп" Молінського В.В., з огляду на що відповідач заперечує підписання договору №П2809-1 від 28.09.2018р. та актів директором Молінським В.В. у зв'язку із чим подано позов до ТОВ "Бетонікс" про визнання недійсним договору про надання послуг №П2809-1 від 28.09.2018р.
Обставини, встановлені судом.
28.09.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетонікс" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Ріел-Естейт Груп" (замовник) укладено договір №П2809-1 про надання послуг, згідно із п. 1.1., 1.2. якого, виконавець зобов'язується надавати послуги по роботі автобетононасосу, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги виконавця. Надання послуг оформляється актом про надання послуг.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору №П2809-1 від 28.09.2018р. вартість послуг вказується в акті (актах) про надання послуг. Оплата послуг виконавця здійснюється замовником протягом 3-х банківських днів після підписання акту про надання послуг, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Акт про надання послуг надається виконавцем замовнику протягом двох календарних днів після виконання замовлення або за поточний місяць. Замовник зобов'язаний у 1-денний термін з моменту надання Акту розглянути та підписати його. Якщо протягом вказаного строку замовник не підписує акт та не надає обґрунтованої відмови від підписання. Акт вважається прийнятим замовником та підлягає оплаті, згідно умов договору.
Згідно із п. 2.1.3. договору №П2809-1 від 28.09.2018р., замовник бере на себе обов'язок своєчасно сплачувати плату у розмірі передбаченому договором згідно акту надання послуг.
За умовами п.п. 6.1., 6.3. договору №П2809-1 від 28.09.2018р., договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторонами та діє до 31 грудня 2019р., але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
На виконання умов договору №П2809-1 від 28.09.2018р. позивачем було надано послуги по роботі автобетононасоса на загальну суму 92000,00грн., що підтверджується актами надання послуг №19/11-055 від 19.11.2019р. на суму 5000,00грн. (з ПДВ), №22/11-065 від 22.11.2019р. на суму 13800,00грн. (з ПДВ), №7/12-036 від 07.12.2019р. на суму 10350,00грн. (з ПДВ), №9/12-048 від 09.12.2019р. на суму 8050,00грн. (з ПДВ), №14/12-035 від 14.12.2019р. на суму 5000,00грн. (з ПДВ), №20/12-048 від 20.12.2019р. на суму 5000,00грн. (з ПДВ), №21/12-073 від 21.12.2019р. на суму 13800,00грн. (з ПДВ), №24/12-053 від 24.12.2019р. на суму 5000,00грн. (з ПДВ), №28/12-078 від 28.12.2019р. на суму 26000,00грн. (з ПДВ), які підписано від обох сторін та скріплено їх печатками без жодних зауважень чи застережень.
Позивач надіслав відповідачу вимогу №21/05-1 від 21.05.2020р. про сплату заборгованості, зокрема за договором про надання послуг №П2809-1 від 28.09.2018р., що підтверджується фіскальним чеком №7903514455495 від 21.05.2020р.
Позивач зазначає, що відповідач на виконання своїх зобов'язань по договору про надання послуг №П2809-1 від 28.09.2018р. згідно актів надання послуг №19/11-055 від 19.11.2019р., №22/11-065 від 22.11.2019р., №7/12-036 від 07.12.2019р., №9/12-048 від 09.12.2019р., №14/12-035 від 14.12.2019р., №20/12-048 від 20.12.2019р., №21/12-073 від 21.12.2019р., №24/12-053 від 24.12.2019р., №28/12-078 від 28.12.2019р., оплати не провів, та просить стягнути заборгованість у розмірі 87500,00грн.
В підтвердження заперечень відповідача, щодо підписання договору та актів надання послуг невідомою особою від імені директора ТОВ "Компанія Ріел-Естейт Груп" Молінського В.В., доказів до справи не долучено. Як вбачається із договору та актів надання послуг, які є предметом розгляду, на даних документах підписи зі сторони відповідача скріплені печатками, доказів втрати печатки не подано, доказів фальсифікації печатки та підписів на докуметах, що є предметом розгляду, суду не надано .
Обставини, про які зазначає відповідач, по суті є критеріями оспорюваного правочину, тобто такого, недійсність якого законом прямо не встановлена, однак допускається можливість визнання правочину недійсним в судовому порядку, що не спростовується та не заперечується сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Станом на момент розгляду справи доказів визнання недійсним вказаного правочину в судовому порядку відповідачем не надано. Відтак, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір про надання послуг №П2809-1 від 28.09.2018р. та зазначені вище акти як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається із наданих пояснень позивача від 24.11.20р. вх. 33804/20 та матеріалів справи, представник позивача звернувся до Головного управління ДПС у Львівській області із адвокатським запитом від 28.10.2020р., в якому зокрема просив, згідно із податковими накладними щодо актів наданих послуг п/н №672 від 19.11.19р. акт №19/11-055 від 19.11.2019р.; п/н №785 від 22.11.19р. акт №22/11-065 від 22.11.2019р.; п/н №203 від 07.12.19р. акт №7/12-036 від 07.12.2019р.; п/н №239 від 09.12.19р. акт №9/12-048 від 09.12.2019р.; п/н №470 від 14.12.19р. акт №14/12-035 від 14.12.2019р.; п/н 669 від 20.12.19р. акт №20/12-048 від 20.12.2019р.; п/н № 729 від 21.12.19р. акт №21/12-073 від 21.12.2019р., п/н №812 від 24.12.19р. акт №24/12-053 від 24.12.2019р.; п/н №996 від 28.12.19р. акт №28/12-078 від 28.12.2019р. надати інформацію чи відображені ТОВ "Компанія Ріел-Естейт Груп" у складі податкового кредиту декларації з ПДВ (додатки №5 до декларацій) суми ПДВ згідно з зазначеними податковими накладними, виписаними ТзОВ "Бетонікс" .
У відповіді №43078/13-01-04-13 від 03.11.2020р. на запит Головним управлінням ДПС у Львівській області зазначено, що згідно інформації, наявної в базах даних органу ДПС, за період діяльності з 01.11.2019 по 31.12.2019 року, ТЗОВ "КОМПАНІЯ РІЕЛ-ЕСТЕЙТ ГРУП" (ЄДРПОУ 40746462) до складу податкового кредиту включено ПДВ на суму 686415,43 гривень по контрагенту ТОВ "Бетонікс" (ЄДРПОУ 37800875), а саме: звітній період листопад 2019 року - сума ПДВ 152482,8грн; звітній період грудень 2019 року - сума ПДВ 533932,63грн. Також, у даній відповіді, Головним управлінням ДПС у Львівській області зазначено, що за період діяльності листопад та грудень 2019 року, податкові декларації з податку на додану вартість подано до органів ДПС через автоматизовану систему "Єдине вікно подання електронних документів" ДПС України Молінським Віталієм Володимировичем (іпн. НОМЕР_1 ). Податкових накладних, додатків №5 до декларацій до матеріалів справи не долучено.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 901 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із вимогами ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем не представлено, відтак заборгованість відповідача перед позивачем з основного боргу становить 87500,00грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).
В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.п. 4.3,4.4 договору №П2809-1 від 28.09.2018р., за недотримання строку оплати за надані послуги, визначеного п. 3.2. договору, замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день протермінування від суми невиконаного грошового зобов'язання, за весь період такого протермінування. Сторони погодили, що строк нарахування пені визначеної п.4.3 договору є більшим, ніж це передбачено ч.6 ст.232 ГК України, і становить три роки від дня, коли зобов"язання мало бути виконано. Термін позовної давності щодо вимог про стягнення пені становить три роки.
Так, згідно із п. 4.3. договору №П2809-1 від 28.09.2018р., позивач за період з 25.11.2019р. по 10.06.2020р. нарахував відповідачу по кожному акту приймання-здачі наданих послуг пеню у загальному розмірі 9293,58грн. Розрахунки долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач, на підставі ст.625 ЦК України за прострочення виконання зобов'язання нарахував відповідачу по кожному акту приймання-здачі наданих послуг 3% річних за період з 25.11.2019р. по 10.06.2020р. в загальному розмірі 1315,00грн. Розрахунки долучено до матеріалів справи.
Перевіривши проведені позивачем розрахунки, представлені позивачем, встановлено, що позивач припустився помилки в нарахуванні пені, 3% річних, не врахувавши при розрахунку визначеного п.3.2. договору строку для проведення оплати. Відтак, в перерахунку, із врахуванням вказаних обставин, в межах визначеного позивачем періоду по кожному акту приймання-здачі наданих послуг загальний розмір пені становить 9268,93грн. та розмір 3% річних становить 1311,60грн. В решті позовних вимог щодо стягнення пені та 3% річних належить відмовити у зв'язку із безпідставністю заявлення.
Станом на день прийняття рішення, доказів оплати проведених позивачем нарахувань пені та 3% річних суду не надано та доказів в спростування наведених обставин суду не подано.
Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази. Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З огляду на вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що зазначені у позовній заяві обставини, що є предметом доказування у справі, визнаються судом встановленими та доведеними та позовні вимоги до відповідача про стягнення основного боргу в розмірі 87500,00грн., пені в розмірі 9268,93грн. та 3% річних в розмірі 1311,60грн. є обґрунтованими, не спростованими, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню. В решті позовних вимог щодо пені та 3% річних належить відмовити у зв'язку необґрунтованістю та безпідставністю заявлення.
На підставі положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір необхідно віднести на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задоволити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ріел-Естейт Груп" (79031, м.Львів, вул.Скорини, 32, кв.77, ідентифікаційний код 40746462) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонікс" (79045, м.Львів, вул.Коломийська, 5/29, ідентифікаційний код 37800875) 87500,00грн. - заборгованості за надані послуги, 9268,93грн. - пені, 1311,60грн. - 3% річних та 2101,40грн.- судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
В решті позовних вимог щодо стягнення пені та 3% річних відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Повне рішення складено 30.11.2020р.
Суддя С.В. Іванчук