вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" жовтня 2020 р. Справа № 911/2200/20
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., за участю секретаря судового засідання Литовки А.С., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Групп»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод технічних масел «Аріан»
про стягнення 168154,73 грн
за участю представників
позивача: Литвинчук О.А. - предст. за довіреністю від 18.09.2020;
відповідача: Мещанінов А.М. - адвокат, ордер серії КС № 589283 від 02.09.2020.
До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Групп» (далі - позивач, ТОВ «Мега Групп») з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод технічних масел «Аріан» (далі - відповідач, ТОВ «ЗТМ «Аріан») про стягнення 168154,73 грн, з яких: 152867,94 грн майнових збитків (вартості заставленого майна) та 15286,76 грн штрафу.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору зберігання № 038/19-ЗБ від 25.02.2019. Зокрема, позивач посилається на те, що після закінчення строку дії договору ТОВ «ЗТМ «Аріан», всупереч п. 5.7. договору, не повернуло ТОВ «Мега Групп» передане позивачем на зберігання відповідачеві майно (нафтопродукти). У зв'язку з цим позивач вважає, що у ТОВ «Мега Групп» виникло право на відшкодування його вартості, яка, на думку позивача, складає 152867,94 грн, а також штраф у розмірі 10% в сумі 15286,79 грн за необґрунтовану відмову повернути майно.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.08.2020 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено розгляд справи по суті на 21.09.2020.
Через канцелярію суду 09.09.2020 від ТОВ «ЗТМ «Аріан» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач повністю заперечує проти позову та вважає, що провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Мотивуючи свої заперечення, відповідач зауважує на те, що як на доказ заставної вартості майна позивач посилається на рахунок-фактуру № 825 від 14.05.2020, який не відноситься до договору зберігання, а виставлений позивачем в рамках договору постачання № 11/03-19 від 11.03.2019. Однак, як зазначає відповідач, за умовами договору зберігання вартість неповернутого майна визначається в акті приймання-передачі відповідної партії товару.
Крім того відповідач звертає увагу на те, що після закінчення дії договору позивач не звертався до відповідача з листами щодо повернення залишків нафтопродуктів зі зберігання та не надав транспортних засобів для завантаження товару та перевезення до позивача як це передбачено умовами договору.
На думку відповідача, між сторонами відсутній предмет спору, оскільки на момент пред'явлення позову залишки товару, які перебували на зберіганні у відповідача на підставі договору зберігання № 038/19-ЗБ від 25.02.2019 знаходились у відповідача та перебувають наразі, а відтак, на переконання відповідача, у ТОВ «Мега Групп» немає жодних правових підстав для стягнення заставної вартості товару, оскільки вона може бути стягнута у разі знищення товару, відсутності його на момент пред'явлення позивачем вимоги про повернення або безпідставної відмови відповідача повернути такий товар.
Водночас відповідач стверджує, що спірний товар у повному обсязі продовжує знаходитись на зберіганні у відповідача та ТОВ «ЗТМ «Аріан» не заперечує щодо його повернення позивачу.
У судовому засіданні 21.09.2020 судом оголошено перерву до 19.10.2020.
Через канцелярію суду 15.10.2020 від ТОВ «Мега Групп» надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, 19.10.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позовних вимог, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між ТОВ «ЗТМ «Аріан» (зберігач) та ТОВ «Мега Групп» (поклажодавець) 25.02.2019 укладено договір зберігання № 038/19-ЗБ (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого поклажодавець передає, а зберігач зобов'язується за винагороду прийняти нафтопродукти в асортименті (надалі - нафтопродукти або майно) на зберігання, зберігати, і повернути їх поклажодавцю або особі, вказаній поклажодавцем, в тій же кількості, тієї ж марки, виду і якості, протягом терміну дії цього Договору.
Пунктом 1.2. Договору майно вважається переданим на зберігання з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна. Майно, що передається на зберігання, не переходить у власність зберігача і повертається поклажодавцеві або особі, вказаній поклажодавцем, на першу вимогу поклажодавцю.
Згідно з п. 2.1. Договору асортимент, кількість та вартість майна, що передається на зберігання, погоджується сторонами в актах приймання-передачі на кожну окрему партію майна.
Початкова (оціночна) вартість майна сторонами встановлюється, виходячи з його заставної вартості, встановленої в листах зберігача і відображеної у актах приймання-передачі на кожну окрему товарну партію майна (п. 2.2. Договору).
У пункті 3.2. Договору сторони погодили наступні адреси терміналів місць зберігання майна: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Поліграфічна, 12 (Промзона).
Відповідно до п. 4.1. Договору зберігач зобов'язався, зокрема, відпускати зі зберігання майно уповноваженим представникам поклажодавця.
За умовами пп. 4.2.4.Договору поклажодавець, не пізніше 1 (одного) робочого дня до дати відвантаження повідомляє зберігача листом про зняття нафтопродукту (його частини) зі зберігання. У цьому листі повинна бути вказана дата завантаження, назва нафтопродукту,що підлягатиме завантаженню, його кількість (об'єм відсіку чи відсіків), час прибуття транспортного засобу під завантаження, марка транспортного засобу, держ. номери тягача і автоцистерни (причепа), П.І.Б. водія, назву фірми-адресата, якому цей нафтопродукт має бути відвантажений. Лист повинен бути на бланку поклажодавця (чи власника нафтопродукту) і бути підписаний уповноваженою на те особою поклажодавця (чи власника нафтопродукту) і завірений печаткою.
Підпунктом 4.3.2. Договору передбачено право поклажодавця вимагати відшкодувати вартість майна на умовах даного Договору.
Відповідно до п. 5.1. Договору повернення майна зі зберігання здійснюється на наступних умовах (в редакції Інкотермс-2010) на вибір поклажодавця: FCA - завантажено в місці зберігання в транспорт, наданий поклажодавцем або уповноваженою ним особою.
Пунктом 5.2. Договору обумовлено, що зберігач повертає майно в тій кількості (за тоннажем), в якій воно було прийнято на зберігання. Кількість майна, повернутого зі зберігання, відображається в акті приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін. Після закінчення строку дії Договору поклажодавець має оплатити послуги зі зберігання, забрати у зберігача майно, що було на збереженні і скласти і підписати зі своєї сторони двосторонній акт передання-приймання.
Прибуття автомашини для завантаження на склад зберігання повинно бути у робочий час до 15.00, крім п'ятниці (п'ятниця - не день відвантаження) (п. 5.5. Договору).
Майно вважається повернутим зі зберігання з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна (п. 5.6. Договору).
Пунктом 5.7. Договору обумовлено, що у разі закінчення строку дії Договору або його розірвання, зберігач зобов'язується повернути майно зі зберігання поклажодавцю протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати закінчення строку дії чи розірвання Договору на умовах, передбачених п. 5.1. даного Договору. В тому випадку, коли зберігач у строки, передбачені п. 5.7. даного Договору, не повернув майно в натурі зі зберігання поклажодавцю, то останній вправі вимагати від зберігача, а зберігач зобов'язується відшкодувати поклажодавцю заставну вартість неповернутого майна, визначеної в акті приймання-передачі відповідної партії майна. Таке відшкодування здійснюється зберігачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок поклажодавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту пред'явлення поклажодавцем претензії (вимоги про сплату грошових коштів). Сторони погодили, що з моменту пред'явлення поклажодавцем претензії (вимоги про сплату грошових коштів), зобов'язання зберігача про повернення майна в натурі припиняється відповідно до п. 2 ст. 604 ЦК України та виникає нове (грошове) зобов'язання зберігача про відшкодування вартості майна на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно з п. 8.4. Договору за необґрунтовану відмову від видачі (повернення) майна зі зберігання зберігач зобов'язується сплатити на користь поклажодавця штраф в розмірі 10% від заставної вартості майна, яке знаходиться на зберіганні на момент пред'явлення вимоги поклажодавцем про видачу (повернення) майна.
Відповідно до п. 9.11. Договору останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2019.
Згідно з актом від 29.10.2019 № 29-10 передання-приймання на безоплатне зберігання присадок ССК-400D, ВНИИ НП-354 поклажодавець передав, а зберігач прийняв на безоплатне зберігання: присадку ССК-400D у кількості 690 кг (три діжки), заставна вартість складає 65000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20%; присадку ВНИИ НП-354 у кількості 200 кг (одна діжка), заставна вартість складає 19000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20%.
Згідно з актом від 01.11.2019 № 01-11 передання-приймання на відповідальне безоплатне зберігання олив М-10Г2к, МГЕ-46В, И-30А, КС-19 поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне безоплатне зберігання, зокрема, оливу КС-19 у кількості 2000 кг, яка напрацьована за рецептурою: олива МБОСО у кількості 2000 кг.
У подальшому, ТОВ «Мега Групп» надіслано на адресу ТОВ «ЗТМ «Аріан» досудове попередження № 13/20 від 13.07.2020, у якому зазначено, що 11.03.2019 між ТОВ «Мега Групп» (продавець) та ТОВ «ЗТМ «Аріан» укладено договір поставки № 11/03-19 та договір зберігання № 038/19-ЗБ. Також зазначається, що 14.05.2020 ТОВ «Мега Групп» виставлено на прохання ТОВ «ЗТМ «Аріан» рахунок на товар № 825 від 14.05.2020 на загальну суму 152867,94 грн, оплата якого не була здійснена. ТОВ «Мега Групп» також зроблено посилання на пункт 5.7. договору зберігання та повідомлено, що ним здійснено нарахування пені та відсотків за користування коштами, у тому числі по рахунку № 825 від 14.05.2020. З урахуванням наведеного, ТОВ «Мега Групп» попередило ТОВ «ЗТМ «Аріан», що у випадку не погашення заборгованості в розмірі 209849,69 грн спір буде передано на вирішення суду.
У відповідь на вказане попередження ТОВ «ЗТМ «Аріан» листом за вих. № 372 від 15.07.2020 повідомило ТОВ «Мега Групп», що на заводі «Аріан» знаходяться залишки належного ТОВ «Мега Групп» товару, а саме: олива базова SN-150 - 452 кг; олива І-40А - 2262 кг; олива І-20А - 309,77 кг; олива ТАД-17і - 93 кг; присадка Т-321Н - 138,71 кг; присадка ССК-400D - 476,51 кг; присадка ВНИИ ЛП-354 - 117,01 кг; олива КС-19 - 132 кг. Також у листі повідомлялось, що ТОВ «Мега Групп» має заборгованість перед ТОВ «ЗТМ «Аріан» в сумі 171204,84 грн, у зв'язку з чим ТОВ «ЗТМ «Аріан» просило ТОВ «Мега Групп» повернути вказані кошти, після чого ТОВ «ЗТМ «Аріан» зобов'язалось здійснити розрахунок за товар відповідно до рахунку № 825 від 14.05.2020 в сумі 152867,94 грн, або здійснить повернення товару, який знаходиться на зберіганні у ТОВ «ЗТМ «Аріан».
Вважаючи, що відповідач порушив умови пункту 5.7. Договору та не повернув майно зі зберігання, чим, на переконання позивача, завдав останньому майнових збитків на суму 152867,94 грн, ТОВ «Мега Групп» звернулось з відповідним позовом до господарського суду.
Зі свого боку відповідач, заперечуючи проти позову, зокрема вказував на те, що за умовами пункту 5.7. Договору вартість неповернутого майна визначається в акті приймання-передачі відповідної партії товару, проте позивачем не надано таких актів, у яких було б зазначено який саме товар знаходиться на зберіганні у відповідача, його кількість та заставна вартість.
Позивачем 15.10.2020 подано до суду додаткові докази на обгрунтування позовних вимог, згідно з якими судом також встановлено наступне.
Згідно з актом від 19.06.2019 № 04 передання-приймання на відповідальне зберігання оливи И-20А поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання оливу індустріальну-20А у кількості 38946 кг; заставна вартість оливи індустріальної И-20А складає 22,00 грн/кг, з ПДВ.
Згідно з актом від 05.09.2019 № 09 передання-приймання на відповідальне зберігання оливи SN-150 поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання оливу базову SN-150 у кількості 57852 кг; заставна вартість оливи базової SN-150 складає 19,50 грн/кг, з ПДВ.
Згідно з актом від 12.09.2020 № 12/09 передання-приймання на відповідальне зберігання оливи И-40А поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання оливу індустріальну И-40А у кількості 58744 кг; заставна вартість оливи індустріальної И-40А складає 21,50 грн/кг, з ПДВ.
Згідно з актом від 24.09.2019 № 24/09 передання-приймання на відповідальне зберігання оливи базової остаточної селективної очистки поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання оливи базової остаточної селективної очистки у кількості 59604 кг; заставна вартість оливи базової остаточної селективної очистки складає 21,00 грн/кг, з ПДВ.
Листом № 16 від 08.07.2020 ТОВ «Мега Групп» звернулось до ТОВ «ЗТМ «Аріан» з вимогою 09.07.2020 провести відвантаження наступного товару: олива базова SN-150 - 452 кг; олива І-40А - 2262 кг; олива І-20А - 309,77 кг; олива ТАД-17і - 93 кг; присадка Т-321Н - 138,71 кг; присадка ССК-400D - 476,51 кг; присадка ВНИИ НП-354 - 117,01 кг; олива КС-19 - 132 кг.
Також ТОВ «Мега Групп» надано розрахунок вартості товару, що знаходиться на зберіганні у ТОВ «ЗТМ «Аріан», відповідно до якого вартість спірного товару складає в сумі 149707,85 грн з ПДВ.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Спірні правовідносини сторін за правовою природою відповідають договору зберігання та є предметом врегулювання згідно з нормами глави 66 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ст. 948, 949 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання; зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Пунктом 5.2. Договору обумовлено, зокрема, що після закінчення строку дії Договору поклажодавець має оплатити послуги зі зберігання, забрати у зберігача майно, що було на збереженні і скласти і підписати зі своєї сторони двосторонній акт передання-приймання.
Згідно з п. 9.11. Договору строк його дії сплинув 31.12.2019. Автоматичної пролонгації Договору його умови не передбачали. Однак, як свідчать матеріали справи, всупереч умовам п. 5.2. Договору та приписам ст. 948 Цивільного кодексу України позивач переданого ним на зберігання майна від відповідача не забрав.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на закінчення строку дії Договору, у лютому 2020 року позивачем передано на зберігання відповідачеві майно, що підтверджується актом № 02/12 від 12.02.2020. При цьому будь-яких вимог щодо повернення раніше переданого позивачем на зберігання майна, у зв'язку з закінченням строку дії Договору, позивач відповідачу не направляв.
Лише 08.07.2020 ТОВ «Мега Групп» звернулось до ТОВ «ЗТМ «Аріан» з листом № 16, у якому просило здійснити 09.07.2020 відвантаження майна зі зберігання у зв'язку з закінченням строку дії Договору.
На вказаному листі, що не заперечується також відповідачем, міститься відмітка директора ТОВ «ЗТМ «Аріан» з проханням ТОВ «Мега Групп» підписати акт звірки, після чого буде прийнято рішення щодо відвантаження.
У подальшому позивач звернувся до відповідача з досудовим попередженням № 13/20 від 13.07.2020, у якому міститься вимога про сплату 209849,69 грн заборгованості, з яких 152867,94 грн - вартість товару згідно з рахунком на оплату № 825 від 14.05.2020, виставленого відповідачу в рамках договору поставки № 11/03-19 від 11.03.2019.
У відповідь на вказане досудове попередження відповідач у листі № 372 від 15.07.2020 повідомив, що у зв'язку з неукладенням додаткової угоди до договору постачання № 11/03-19 від 11.03.2019 ТОВ «ЗТМ «Аріан» рахунок № 825 від 14.05.2020 не оплатив та товар не отримував. Також відповідач повідомив про наявність у нього на зберіганні залишків товару, належного позивачу.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на норми ст. 22 Цивільного кодексу України та твердить, що порушення відповідачем умов п. 5.7. Договору, тобто обов'язку повернути позивачу передане ним на зберігання майно після закінчення строку дії Договору, завдало ТОВ «Мега Групп» збитків у розмірі вартості неповернутого майна, що становить 152867,94 грн.
Нормами ст. 16, 22 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України встановлено загальні засади відшкодування збитків, як одного із способів захисту цивільних прав і інтересів судом.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено загальні правила відшкодування збитків та передбачено, зокрема, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Водночас порядок і підстави відшкодування збитків у кожному конкретому випадку визначаються та доводяться відповідно до природи правовідносин, що склалися між сторонами: зобов'язальні правовідносини, що випливають з укладеного договору, чи правовідносини по відшкодуванню позадоговірної шкоди.
В даному випадку спірні відносини виникли з приводу невиконання відповідачем зобов'язання з відшкодування позивачу майнових збитків у розмірі заставної вартості неповернутого зі зберігання майна.
За змістом норм ст. 611, 623 Цивільного кодексу України встановлені договором або законом такі правові наслідки, як відшкодування збитків, настають за порушення зобов'язання і є мірами цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За загальним правилом збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України). Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 Цивільного кодексу України).
У правовідносинах з договору зберігання встановлено обмеження щодо визначення розміру збитків, зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються у розмірі вартості цієї речі.
Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Системний аналіз норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регламентують умови та порядок відшкодування збитків за порушення зобов'язань, показує, що для застосування такої міри відповідальності необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та понесеними збитками, вина боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відповідно до зазначених вище норм матеріального права, а також виходячи з приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень, позивач в даному випадку несе тягар доказування наявності протиправної поведінки відповідача, понесених збитків, їх розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками.
За приписами ч. 3 ст. 950 Цивільного кодексу України зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Позивачем не надано доказів умисної або з грубої необережності втрати (нестачі) або пошкодження відповідачем майна, переданого за договором зберігання № 038/19-ЗБ від 25.02.2019, тобто відсутні докази наявності такого елементу правопорушення, як збитки. Та як наслідок, відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача (яка полягає у неповерненні майна, переданого за договором зберігання) та збитками (втрати (нестачі) або пошкодження майна, переданого відповідачу за договором зберігання).
Крім того судом враховано, що відповідач не заперечує стосовно наявності у нього на зберіганні належного позивачу майна та не стверджує, що не чинить перешкод у доступі до цього майна щодо зняття його зі зберігання. Позивачем, у свою чергу, не вказано, які конкретні перешкоди чинить відповідач, які унеможливлюють позивачу забрати своє майно зі складу відповідача та не підтверджено такі доводи належними та допустимими доказами.
Слід також зазначити, що умовами пункту 5.7. Договору передбачено відшкодування поклажодавцю не збитків, а саме заставної вартості неповернутого зі зберігання майна. При цьому для виникнення у зберігача грошового зобов'язання щодо відшкодування поклажодавцеві такої вартості зберігач повинен пред'явити поклажодавцеві відповідну претензію (вимогу про сплату грошових коштів).
Позивач стверджує, що заявив претензію (досудове попередження) про повернення грошових коштів на суму 209849,69 грн, з яких вартість неповернутого товару, що підлягає відшкодуванню - 152867,94 грн.
Суд дослідив зміст вказаного досудового попередження № 13/20 від 13.07.2020, на яке посилається позивач, та дійшов висновку, що останнє не може вважатись претензією про відшкодування заставної вартості неповернутого майна в розумінні п. 5.7. Договору.
Зміст досудового попередження № 13/20 від 13.07.2020 свідчить про те, що грошові кошти у розмірі 152867,94 грн - це вартість товару, який відображено у рахунку на оплату № 825 від 14.05.2020, виставленого відповідачу в рамках договору поставки № 11/03-19 від 11.03.2019. Тобто вказане досудове попередження спрямоване на отримання від відповідача грошових коштів в якості оплати за товар за відповідним договором поставки № 11/03-19 від 11.03.2019.
Суд також зазначає, що позовна заява не містить жодних посилань на спосіб та обрахунок визначення заявлених до стягнення збитків, натомість фактично стосується розрахунків між сторонами у правовідносинах, які не є предметом спору у даній справі.
Крім того слід зазначити, що пунктом 5.7. Договору передбачено, що зберігач зобов'язаний відшкодувати поклажодавцю заставну вартість неповернутого майна, визначеної в акті приймання-передачі відповідної партії майна.
Як зазначалось вище, 15.10.2020 позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, у додатку до якого міститься розрахунок вартості майна, що знаходиться на зберіганні у ТОВ «ЗТМ «Аріан». Така вартість за розрахунком ТОВ «Мега Групп» у сумі складає 149707,85 грн з ПДВ, тобто меншою ніж заявляє позивач до стягнення з відповідача.
З наданих до клопотання документів вбачається, що розрахунок вартості майна позивач здійснював виходячи з вартості, яка зазначена у листах поклажодаця, актах виконаних робіт та актах передання-приймання на зберігання, тоді як пунктом 5.7. Договору чітко передбачено, що заставна вартість неповернутого майна, визначається в акті приймання-передачі відповідної партії майна.
Суд зазначає, що надані до матеріалів справи акти передання-приймання на безоплатне зберігання: від 29.10.2019 № 29-10, від 01.11.2019 № 01-11, від 19.06.2019 № 04, від 05.09.2019 № 09, від 12.09.2020 № 12/09, від 24.09.2019 № 24/09 - можуть підтвердити заставну вартість лише частини майна, яке знаходиться на зберіганні у відповідача, а саме: оливи базової SN-150, оливи І-40А, оливи І-20А, присадок ССК-400D, присадок ВНИИ НП-354 та оливи КС-19 - 132 кг. На товар - олива ТАД-17і та присадки Т-321Н - акти приймання-передачі, у яких була б визначена заставна вартість такого майна, у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про відшкодування майнових збитків у сумі 152867,94 грн за договором зберігання № 038/19-ЗБ від 25.02.2019 є необґрунтованою, недоведеною і такою, що не підлягає задоволенню.
Стосовно заявлених до стягнення з відповідача 15286,79 грн штрафу, нарахованих на підставі п. 8.4. Договору, суд зазначає наступне.
За приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - відшкодування збитків та застосування штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (за частиною 1 цієї статті), при цьому, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, та при цьому, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язань виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (за частиною 2 цієї статті).
Згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина 1 цієї ж статті).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно ж до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій може бути встановлений договором, зокрема, у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Так, пунктом 8.4. Договору передбачено, що за необґрунтовану відмову від видачі (повернення) майна зі зберігання зберігач зобов'язується сплатити на користь поклажодавця штраф в розмірі 10% від заставної вартості майна, яке знаходиться на зберіганні на момент пред'явлення вимоги поклажодацем про видачу (повернення майна).
Позивачем до стягнення з відповідача заявлено 15286,79 грн штрафу, які не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено поданими суду доказами того, що порушення Договору, за які позивачем нараховані вказані штрафні санкції, а саме «необґрунтована відмова від видачі (повернення) майна зі зберігання» мали місце саме під час дії договору. Тобто в період з 25.02.2019 по 31.12.2019.
Натомість наслідки неповернення зберігачем поклажодавцю майна після закінчення строку дії Договору, обумовлені пунктом 5.7. Договору.
Беручи до уваги викладене вище в сукупності, наявність передбачених законом підстав для задоволення позову не була доведена суду у встановленому порядку, відтак суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову.
Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 30.11.2020.
Суддя О.В. Щоткін