ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.11.2020Справа № 910/14636/20
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуд-1", м. Київ
про стягнення 327 496,01 грн, -
25.09.2020 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуд-1" (відповідач) заборгованості, з урахуванням штрафних та фінансових санкцій, в розмір 327 496,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №24-0158 від 28.10.1999 в частині оплати вартості спожитої теплової енергії у гарячій воді.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 29.09.2020 року позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
19.10.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, якому зазначено, що запроваджені Урядом в країні заходи протидії коронавірусній хворобі і популістські виступи політиків про якісь «канікули з оплати комунальних послуг» призвели до різкого зменшення надходжень від населення за спожиті комунальні послуги. Відповідач також повідомив, щ на відміну від комунальних ЖЕКів, він за двадцять два роки свого існування ніколи не отримував дотацій з місцевого чи державного бюджету для покриття боргів мешканців будинків, проте позивач не вжив ніяких заходів досудового врегулювання спору. Заперечуючи проти нарахування 3% річних відповідач у відзиві зазначив про дію Закону України №691-ІХ від 16.06.2020 року.
Окрім того, у вказаному відзиві відповідачем викладено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 23.10.2020 року було відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуд-1" про розгляд справи №910/14636/20 за правилами загального позовного провадження.
16.11.2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що посилання відповідача на введення в країні карантинних заходів безпідставне, оскільки воно було запроваджене вже після того, як у відповідача виник борг зі сплати вартості спожитої теплової енергії, а саме після 25.12.2019 року. Заперечення відповідача щодо ненараховування 3% річних позивачем також спростовані у відповіді на відзив тим, що такий вид нарахування не є штрафною санкцією, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
До вказаної відповіді позивачем додано клопотання про поновлення процесуального строку для подачі відповіді на відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
В заяві про поновлення строку для подання відповіді на відзив відповідач зазначає про спалах захварюваності на коронавірус у підрозділі позивача.
Враховуючи викладене, задля дотримання балансу інтересів сторін, суд визнає причини пропуску подачі до суду відповіді на відзив поважними, поновлює строк на подання відповіді на відзив та приймає до розгляду подану позивачем відповідь на відзив.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
28.10.1999 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1» (абонент) укладено Договір №24-0158 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі також - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.
Постачальник зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору. (п. 2.2.1. Договору)
Абонент зобов'язався, виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і терміни, які передбачені в Додатку №4 до Договору. (п. 2.3.2. Договору).
Облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку розрахунковим способом. (п. 5.1. Договору).
Цей Договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31.12.1999 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. (пункти 8.1., 8.4. Договору).
11.10.2018 року між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено Договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) (надалі також - Договір цесії), відповідно до якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі й той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню зі споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.
Згідно з п. 1.2 Договору цесії перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору.
Пунктом 1.3 Договору цесії визначено, що з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договором та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які визначені у додатку № 1 до цього Договору.
Відповідно до витягу з переліку споживачів теплової енергії та зобов'язань, право вимоги яких відступаються (додаток №1 до Договору цесії), під № 405 значиться Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1» із сумою заборгованості 1 699 240,39 грн з номером договору (особовим рахунком) 240158.
05.03.2019 року між позивачем (КП «Київтеплоенерго») ТА відповідачем (споживач) було укладено Угоду №РБ-240158/2019/03 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 28.10.1999 №240158 (надалі - Угода), відповідно до п. 1 якої споживач визнає та підтверджує заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» станом на 01.02.2019 загальною сумою 1 559 240,39 грн, право вимоги на яку відступлене відповідно до договору цесії.
Споживач зобов'язується сплатити зазначену у п. 1 цієї угоди суму заборгованості протягом березня 2019 - грудня 2019 щомісячними сплатами згідно з додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця. (п. 2. Угоди).
У разі порушення споживачем строків та/або розмірів погашення заборгованості КП «Київтеплоенерго» має право нараховувати пеню, 3% річних та індекс інфляції. (п. 6. Угоди).
Додатком №1 до Угоди сторонами узгоджено графік погашення заборгованості, а саме по 155 924,04 грн (всього на суму 1 559 240,39 грн) щомісяця починаючи з березня 2019 року по грудень 2019 року до 25 числа кожного місяця.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що внаслідок укладення вказаного Договору цесії та Угоди він набув право вимоги до відповідача щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію на суму 311 848,07 грн. Крім суми основного боргу за спожиту теплову енергію у гарячій воді позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 15 647,94 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що введення карантинних обмежень призвели до зменшення надходжень оплат від кінцевих споживачів за спожитті комунальні послуги.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд зазначає таке.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Частинами 1 і 2 ст. 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
На підтвердження постачання теплової енергії за Договором відповідачу та її обсягу позивачем подано до суду довідки даних по будинку, довідки про теплові навантаження об'єктів теплопостачання.
Поряд з викладеним, позивачем долучено до позову також отриману від ПАТ «Київенерго» довідку про стан розрахунків за спожиту теплоенергію до липня 2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1», з якої вбачається здійснення відповідачем часткових оплат за теплову енергію, поставлену за Договором.
Суд звертає увагу, що викладених у зазначеній довідці відомостей щодо нарахування боргу, а також здійснення оплат, їх обсягів та періодів, відповідач не спростував та не заперечив.
Більше того, умовами Угоди відповідачем визнано та підтверджено існування заборгованості.
За таких обставин, з огляду на перехід від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1», а також беручи до уваги настання строку повернення коштів за спожиту теплову енергію згідно умов Угоди, у заявленому розмірі на суму 311 848,07 грн, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення основного боргу на вказану суму.
Крім того, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 15 647,94 починаючи з 01.07.2019 року по 31.07.2020 року, з урахуванням часткових сплат, у зв'язку з простроченням відповідача згідно умов Угоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України на підставі якої позивач звертається з такою вимогою, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заперечуючи проти нарахування 3% річних відповідач посилається на дію Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», яким в розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18-22, ст. 144) доповнено пунктом 8 такого змісту: "8. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".
Однак, такі твердження відповідача є необґрунтованими, з огляду на таке.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013)
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Таким чином, враховуючи викладене, суд зазначає, що нарахування відповідачу 3% річних є правомірним, а тому, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані в повному обсязі на суму 15 647,94 грн.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судовий збір, у розмірі 4 912,44 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1» (ідентифікаційний код 30044995; адреса: 04200, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 16д) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (ідентифікаційний код 40538421; адреса: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5) суму основного боргу в розмірі 311 848,07 грн (триста одинадцять тисяч вісімсот сорок вісім гривень 07 копійок), суму 3% річних в розмірі 15 647,94 грн (п'ятнадцять тисяч шістсот сорок сім гривень 94 копійки) та суму судового збору в розмірі 4 912,44 грн (чотири тисячі дев'ятсот дванадцять гривень 44 копійки).
3. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Морозов