Номер провадження: 22-ц/813/6371/20
Номер справи місцевого суду: 523/19394/19
Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.
Доповідач Ващенко Л. Г.
15.10.2020 року м. Одеса
Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді Ващенко Л.Г.
суддів - Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
за участі секретаря - Чепрас А.І.,
з участю: представника ОСОБА_1 і державний виконавець першого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Рибальченко К.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2020 року про відмову у задоволенні заяви щодо скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України (одноособово суддя Кисельов В.К.) у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: кредитна спілка «Кредитінвест», державний виконавець першого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Рибальченко К.С. про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України,
ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04.02.2019 року задоволено подання державного виконавця другого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі-держвиконавець ВДВС) про тимчасове обмеження у праві виїзду боржнику ОСОБА_1 за межі України без вилучення паспортного документа громадянина України.
18.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, вжитого на підставі ухвали суду від 04.02.2019 року у справі № 523/1781/19.
Заява обґрунтована наступним.
Подання держвиконавця ВДВС у ВП №48000398 від 02.07.2015 року по примусового виконання виконавчого листа №2-3904/10, який видав Суворовський районний суд м. Одеси 10.06.2015 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь КС «Кредитінвест» коштів у розмірі 210 601,75 гривень подано з підстав того, що боржником не виконується рішення суду, не дивлячись на те, що державним виконавцем вжито усіх, передбачених чинним законодавством заходів примусового виконання рішень, а боржник нібито ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.
ОСОБА_1 вважає, що обмеження у праві виїзду боржника за межі України невиправдане, є порушенням конституційних прав боржника на свободу пересування, не має об'єктивних на те підстав, оскільки він не ухилявся від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням.
Держвиконавцем ВДВС виносилась постанова про відрахування 20 % із
заробітної плати, яка направлялась на його офіційну роботу до TOB «Нантотех Україна».
Посилаючись на те, що він не ухилявся від виконання рішення суду, ОСОБА_1 просив про скасування обмеження у праві його виїзду за кордон.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 20.02.2020 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви.
ОСОБА_1 не погодився із ухвалою суду від 20.02.2020 року і в особі представника подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення заяви, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 зазначає:
За результатом розгляду заяви про скасування обмеження у праві виїзду за кордон суд дійшов висновку, що збереження постійного обмеження у праві виїзду за кордон боржника в даному випадку є пропорційним втручанням у право на його пересування, оскільки відсутні докази того, що боржник намагається виконати рішення, а також відсутні докази поважності причин виїзду за кордон.
Із висновками суду неможливо погодитись.
Суд першої інстанції не звернув належної уваги на умови застосування обмежень, встановлених ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян країни» (далі - Закон), не дав оцінки достатності обґрунтування у поданні та поясненнях державного виконавця можливості застосування цих положень, не зазначив в ухвалі конкретних фактів свідомих дій або бездіяльності боржника, спрямованих на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини. Законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за навмисне та свідоме ухилення від їх виконання боржником.
Доказів, які б підтверджували факт свідомого ухилення боржника від виконання рішення суду, державним виконавцем не надано, а сам факт невиконання рішення суду боржником не може бути достатньою підставою для застосування тимчасового обмеження в праві виїзду.
Суд посилається на відсутність доказів, що боржник намагається виконати рішення, що не є предметом доказування у даній справі взагалі.
Під час розгляду заяви боржника становлено, що деякі виплати були здійснені з офіційного місця роботи боржника, тому висновки щодо відсутності доказів намагання боржником виконати рішення суду, так само не відповідають обставинам справи.
Застосування визначених ст. 6 Закону обмежень може мати місце лише у виключних випадках і повинно використовуватись лише як крайній захід після реалізації всіх можливих та передбачених законом засобів примусового виконання судового рішення, оскільки стосується гарантованого ст. 33 Конституції України та ст. 313 ЦК України особистого майнового права особи вільно залишати територію України та права на свободу пересування, передчасне безпідставне обмеження яких є неприпустимим.
Особа, що має невиконані зобов'язання, не може вважатись винною в ухиленні, поки не буде проведено протилежного. Зазначені висновки були зроблені Верховним судом України у листі від 01.02.2013 року.
З матеріалів виконавчого провадження, наданих державним виконавцем під час розгляду справи вбачається, що боржнику відомо про виконавче провадження, він особисто за викликом державного виконавця з'явився до органу державної виконавчої служби, де надав свої пояснення щодо скрутного матеріального становища та неможливості виконати рішення суду, що підтверджує його бажання виконати рішення суду.
Посилання суду відносно відсутності доказів поважності причин виїзду за кордон
слід зазначити, що це не є предметом доказування у даній справі, оскільки таких підстав для встановлення заборони у праві виїзду за кордон, законом не передбачено.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв'язання спорів у цій сфері визначаються
Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» і даним Законом встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасового обмеження громадян України у праві виїзду за кордон.
Аналізуючи положення ст. 441 ЦПК України у взаємозв'язку з положеннями ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», можна прийти висновку, що підставою для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є встановлення судом, який розглядає подання державного виконавця, факту ухилення боржника від виконання своїх майнових зобов'язань перед стягувачем.
У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. З ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по- третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.
У відзиві на скаргу представника стягувача КС «Кредитінвест» зазначає:
Ухвала суду від 20.02.2020 року, якою задоволено подання держвиконавця ВДВС про обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон, є законною та обґрунтованою.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Порядок здійснення прав громадян України на оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок роз'яснення спорів у цій сфері регулює Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в України громадян України». Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Отже наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.
Згідно ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів передбачених цим Законом щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Зокрема, п. 19 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, може звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішенням про стягнення періодичних платежів.
Згідно до п. 5. ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» правого громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Судова практика Верховного суду України щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року, на яку посилається боржник у скарзі, наголошує: Положеннями ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян країни» встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках: якщо діють договірні неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконанні зобов'язання або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше н передбачено міжнародним договором України; якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов'язань, якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.
Боржник посилається на відсутність доказів, які б підтверджували факт свідомого ухилення ним від виконання рішення суду. При розгляді справи №523/1781/19 державним виконавцем доведені факти вчинення божником перешкод у виконанні рішення суду і боржником не надано жодного доказу, який свідчив, що боржник не чинив перешкод виконанні рішення суду.
Скарга не зазначає жодної поважної причини для скасування судового рішення, тому відсутні передбачені законом підстави для скасування ухвали суду від 20.02.2020 року.
Відзив державного виконавця зазначає:
Ухвала суду від 20.02.2020 є законною та обґрунтованою.
У провадженні ВДВС перебувало ВП №48000398 з примусового виконання виконавчого листа №2-3904/10, виданого Суворовським районним судом м. Одеси від 10.06.2015 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь КС «Кредитінвест» заборгованості у розмірі 208 781,75 гривень, а також витрат на державне мито - 1 700 гривень і витрат на інформаційно-технічне забезпечення - 120 гривень.
Боржник був повідомлений про відкриття виконавчого провадження, що підтверджується його заявою ОСОБА_1 від 23.03.2016 року, поданою до ВДВС.
Відповідно до відповіді ПФУ №1039200881 від 12.06.2018 держвиконавцем ВДВС встановлено, що боржник працює у ТОВ «Нанотех Україна»
12.07.2018 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та направлено до TOB «Нанотех Україна», однак постанова повернута у відділ, у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
В інформаційному джерелі, а саме на сайті: ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено що ОСОБА_1 з 2017 по 2019 рік був керівником ТОВ «Нанотех Україна».
ОСОБА_1 (боржник), будучи повідомлений про відкриття виконавчого провадження, як керівник, свідомо вчиняв дії щодо неотримання кореспонденції, надісланої з органів виконавчої служби, чим ухилявся від зобов'язань покладених на нього рішенням суду, оскільки, як керівник ТОВ «Нанотех Україна», повідомлявся про лист, але не отримував його, чим ухилявся від зобов'язань покладених на нього рішенням.
Ухвалою суду від 04.02.2019 року ОСОБА_1 , як боржнику, тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України.
Згідно запиту ВДВС до державної фіскальної служби України про джерела отримання доходів боржника №1055262398 від 02.08.2019, встановлено, що боржник отримує дохід у товаристві з обмеженою відповідальністю «Нанотех Україна». Відповідно до відстеження поштової відправки Укрпошти №6506503541621, встановлено, що постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, отримана 01.10.2019 року ТОВ «Нанотех».
Станом на теперішній час на депозитний рахунок відділу надійшли кошти у розмірі
1 046,50 гривень, які за розпорядженням №480000398 від 01.11.2019 року перераховані за належністю.
У порушення ч. 1 ст. 69 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-УІІ від 02.06.2016, щомісячний звіт про здійснення відрахувань та виплат за формою Міністерства юстиції України, від ТОВ «Нанотех» до ВДВС не надходили.
Із заяви представника боржника стало відомо що ОСОБА_1 у ТОВ «Нанотех Україна» не працює, про що, у порушення ч. 2 ст. 69 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-УІІ від 02.06.2016, не повідомлено ВДВС у триденний строк.
Обмежувальний захід застосовано до боржника у зв'язку із встановленням судом факту свідомого ухилення від виконання рішення суду (зокрема, свідомі дії боржника, направлені на невиконання своїх зобов'язань за наявності реальних можливостей). Як встановлено судом, скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.
Ствердження представника ОСОБА_1 , що не надані докази, які б підтверджували факт свідомого ухилення боржника від виконання рішення суду, не відповідають дійсності. ОСОБА_1 , який повідомлявся про відкриття виконавчого провадження, свідомо не виконував зобов'язання, хоча був зобов'язаний та мав змогу їх виконувати, крім того, свідомо, як керівник підприємства, ігнорував обов'язок виконання постанови про звернення стягнення на заробітну плату.
Ухилення від виконання рішення може полягати як в діях боржника так і в його бездіяльності, спрямованих на ускладнення виконання рішення.
Відповідно до чинного законодавства, боржник мав право звернутися до суду, який розглядав справу, як суд першої інстанції із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, однак не скористався таким правом.
ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 виходив з відсутності підстав для задоволення такої заяви, а також через те, що жодних активних дій щодо виконання рішення суду боржником не вчиняється (а.с.54,55).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині з таких підстав.
Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України (ст. 441 ч.ч.1, 3,5,8 ЦПК України).
З матеріалів справ вбачається наступне.
10.06.2015 року Суворовський районний суд м. Одеси видав виконавчий лист №2-3904/10 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь КС «Кредитінвест» коштів у розмірі 210 601,75 гривень, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 48000398 від 02.07.2015 року (а.с.10.
04.02.2019 року Суворовським районним судом м. Одеси задоволено подання ВДВС про встановлення тимчасового обмеження боржнику ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документа громадянина України для виїзду за кордон до виконання зобов'язань, покладених на нього виконавчим листом № 2-3904/10 від 10.06.2015 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь КС «Кредитінвест» коштів у розмірі 210 601,75 гривень (а.с.6,7).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21.01.1994 року №3857-ХІІ "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі - Закон № 3857-XII).
За змістом ст. 6 Закону № 3857-XII, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках: - якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2); - якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).
Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на ВДВС, який входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Закону України «Про виконавче провадження" (далі - Закон 1).
Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону 1 (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин сторін), боржник зобов'язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
З матеріалів справи вбачається, що станом на час розгляду справи в суді першої і в суді апеляційної інстанції, за період з 2015 року по 2020 рік, на виконання виконавчого листа №2-3904/10 від 10.06.2015 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь КС «Кредитінвест» коштів у розмірі 210 601,75 гривень, на депозитний рахунок ВДВС надійшло 1 046,50 гривень (а.с. 34,61,121).
Чинне законодавство не містить визначення поняття "ухилення". У сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так: відступати, відхилятися, вивертатися; намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.
Отже, з огляду на значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закон № 3857-XII означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами (відсутність роботи, незадовільний фінансовий стани, тривале відрядження, важка хвороба тощо), однак може мати і інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання, тобто має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково але не робить цього без поважних причин.
У зв'язку із цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ст. 19 Закону, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Таким чином можна зробити висновок, що поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" слід розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є реальні можливості (наприклад, наявність роботи, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Боржник ОСОБА_1 свідомо, протягом тривалого часу (з 2016 року), ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, на підставі виконавчого листа №2-3904/10 від 10.06.2015 року про стягнення з нього на користь КС «Кредитінвест» коштів у розмірі 210 601,75 гривень.
Зазначені обставини підтверджуються наступним.
У березні 2016 році боржник повідомлений про відкриття виконавчого провадження, що підтверджується його заявою від 23.03.2016 року, поданою до ВДВС (а.с.36).
З відповіді ПФУ №1039200881 від 12.06.2018 року держвиконавцем ВДВС встановлено, що боржник працює у ТОВ «Нанотех Україна».
12.07.2018 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника і направлено до TOB «Нанотех Україна», яка повернута до ВДВС без вручення, у зв'язку з закінченням терміну зберігання (а.с.11,40-42).
З інформаційного джерела: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВДВС стало відомо, що ОСОБА_1 , у період з 19.02.2017 по 22.11.2019 рік був керівником ТОВ «Нанотех Україна» (а.с.39).
Згідно запиту ВДВС до державної фіскальної служби України про джерела отримання доходів боржника № 1055262398 від 02.08.2019 встановлено, що боржник отримує дохід у товаристві з обмеженою відповідальністю «Нанотех Україна».
Відповідно до відстеження поштової відправки Укрпошти №6506503541621 вбачається, що постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника отримана ТОВ «Нанотех» 01.10.2019 року (а.с.37).
Станом на час розгляду справи, за період з 2016 року по листопад 2019 року, із суми заборгованості 210 601,75 гривень на депозитний рахунок ВДВС від боржника надійшли кошти лише у розмірі 1 046,50 гривень.
Згідно заяви представника боржника, ОСОБА_1 у ТОВ «Нанотех Україна» не працює, про що, у порушення ч. 2 ст. 69 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-УІІ від 02.06.2016, боржник не повідомив ВДВС у триденний строк.
Зважаючи на викладене, слід дійти висновку, що боржник ОСОБА_1 , якому у березні 2016 року стало відомо про відкриття виконавчого провадження і який у період з 2017 по 2019 рік був керівником ТОВ «Нанотех Україна», як боржник, не виконав своїх обов'язків, передбачениз ч. 5 ст. 19 Закону 1, а саме: не утримався від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, оскільки своєчасно не повідомив держвиконавцмя ВДВС про своє працевлаштування та отримання доходів, а також про звільнення з роботи, тобто свідомо бездіяв, а отже свідомо ухилявся від виконання своїх зобов'язань з виконання судового рішення.
Доводи представника ОСОБА_1 у скарзі, що: доказів, які б підтверджували факт свідомого ухилення боржника від виконання рішення суду, держвиконавцем не надано; під час розгляду заяви боржника встановлено, що деякі виплати були здійснені з офіційного місця роботи боржника, тому висновки щодо відсутності доказів намагання боржником виконати рішення суду не відповідають обставинам справи; з матеріалів виконавчого провадження, наданих державним виконавцем під час розгляду справи вбачається, що боржнику відомо про виконавче провадження, він особисто за викликом державного виконавця з'явився до органу державної виконавчої служби, де надав свої пояснення щодо скрутного матеріального становища та об'єктивної неможливості виконати рішення суду, що підтверджує про його бажання виконати рішення суду, - до уваги не приймаються.
Боржник ОСОБА_1 свідомо протягом тривалого часу (з 2016 року) ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, на підставі виконавчого листа №2-3904/10 від 10.06.2015 року про стягнення з нього на користь КС «Кредитінвест» коштів у розмірі 210 601,75 гривень.
ОСОБА_1 , якому у березні 2016 року стало відомо про відкриття виконавчого провадження, і, який у період з 2017 по 2019 рік був керівником ТОВ «Нанотех Україна», як боржник, не виконав своїх обов'язків, оскільки своєчасно не повідомив про своє працевлаштування і отримання доходів, а також про звільнення з роботи, тобто бездіяв.
Заборгованість частково погашена у листопаді 2019 року лише у розмірі 1 046,50 гривень із загальної суми заборгованості 210 601,75 гривень.
З наявних у справі доказів вбачається, що боржник ОСОБА_1 ухилявся від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, які слід розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є реальні можливості (наприклад, наявність грошових коштів тощо) і цьому не заважали будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України відповідає стандартам щодо права на свободу пересування, оскільки ґрунтується на законі, переслідує легітимну ціль, є пропорційним втручанням у право на його пересування, оскільки боржник свідомо ухиляється від виконання покладених на нього обов'язків на підставі рішення суду.
Аргументи представника ОСОБА_1 , що посилання суду на відсутність доказів поважності причин виїзду за кордон не є предметом доказування у даній справі, оскільки таких підстав для встановлення заборони у праві виїзду за кордон законом не передбачено, - приймаються до уваги, однак, з врахуванням обставин справи, не є підставою для задоволення скарги і скасування судового рішення.
Доводи представника КС «Кредитінвест» і держвиконавця ВДВС, що відсутні підстави для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України стосовно ОСОБА_1 , - прийняті до уваги і є підставою для залишення ухвали суду без змін.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).
Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви, колегія суддів залишає скаргу без задоволення, а ухвала суду без змін.
З огляду на те, що колегія суддів залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, ОСОБА_1 не має права на відшкодування судових витрат.
ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст. ст. 367, 371 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2020 року про відмову у задоволенні заяви щодо скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови суду складено 27.11.2020 року.
Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко
Л.М. Вадовська
Г.Я. Колесніков