25.11.20
22-ц/812/1979/20
Єдиний унікальний номер судової справи: № 484/2583/20
Номер провадження № 22-ц/812/1979/20 Cуддя - доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.
25 листопада 2020 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Бондаренко Т.З., Темнікова В.І.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Агрофірма Корнацьких»
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2020 року, ухваленого під головуванням судді - Літвіненко Т.Я. в приміщенні того ж суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (надалі - ТОВ «Агрофірма Корнацьких») про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення орендної плати та пені,
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма Корнацьких» про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення орендної плати та пені.
Позов обґрунтовувала тим, що їй на праві приватної власності належать земельні ділянки площами 0,2049 га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0961), 0,0171га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0962), 1,4503га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0960) та 2,5345га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0959), що розташовані в межах території Камьянобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. Вказаними земельними ділянками ТОВ «Агрофірма Карнацьких» користувалося на підставі договору оренди від 28 грудня 2009 року та який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2019 року розірвано. Крім того, позивачка зазначала, що не отримувала орендну плату за вказаним договором, яка була нарахована, але не виплачена.
Посилаючись на те, що, незважаючи на наявність судового рішення про розірвання договору оренди, ТОВ «Агрофірма Корнацьких» земельні ділянки не повернуло та продовжує ними користуватися, позивачка просила суд витребувати у відповідача належні їй вказані земельні ділянки та стягнути на її користь орендну плату за 2013 - 2019 роки в розмірі 8 482,13 грн., за 2019 рік 831,27 грн. пені.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ «Агрофірма Корнацьких» передати земельні ділянки площами 0,0171 га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0962), 0,2049 га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0961), 2,5345 га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0959) та 1,4503 га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0960), які знаходяться в межах території Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області власнику - ОСОБА_1 в належному агротехнічному стані.
Стягнуто з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за період з 2017-2019 роки в сумі 3 635,31 грн., пеню за порушення строків виплати орендної плати, визначених договором оренди землі від 28 грудня 2009 року, за 2019 рік у розмірі 831,27 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1244,02 грн., а всього 5 71 0грн.
Рішення суду мотивовано тим, що після розірвання договору оренди землі, відповідач продовжує користуватись належними ОСОБА_1 земельними ділянками без правової підстави, а також наявністю підстав для стягнення заборгованості по орендній платі за 2017 - 2019 роки в межах строків позовної давності та пені .
В апеляційній скарзі ТОВ «Агрофірма Корнацьких», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з порушенням норм матеріального права просило рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, а також надало заяву про розгляд апеляційної скарги без участі представника ТОВ «Агрофірма Корнацьких».
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких» належними позивачці земельних ділянок після розірвання договору оренди, оскільки довідка сільської ради не є належним та допустимим доказом. До того ж, позивачці одноразово було сплачено орендну плату у сумі 14 000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивачки - адвокат Восковенко В.М., посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення без змін, розгляд справи провести без участі представника позивача.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.
За змістом статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161- ХІV (далі Закон № 161- ХІV) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина 1 статті 6 Закону № 161- ХІV).
Статтею 93 ЗК України та статей 1 Закону № 161- ХІV визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 13 Закону № 161- ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 28 грудня 2009 року, між ОСОБА_1 , від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» було укладено договір оренди земельної частки (паю) площею 4,78 умовних кадастрових гектарів, зареєстрований 02 березня 2010 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) по Камьянобалківській сільській раді Первомайського району Миколаївської області за № 56 (а.с.15).
ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом на виділення у натурі земельної частки (паю) 16 травня 2013 року, 21 травня 2013 року, 29 грудня 2014 року та 19 лютого 2015 року отримала свідоцтва про право власності на земельні ділянки, передані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташовані в межах території Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, площами 0,2049га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0961), 0,0171га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0962), 1,4503га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0960) та 2,5345га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0959) (а.с. 5-12).
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2020 року, яке набрало законної сили 20 січня 2020 року договір оренди земельної частки (паю) площею 4,78 умовних кадастрових гектарів від 28 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких», зареєстрований 02 березня 2020 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) по Камянобалківської сільській раді Первомайського району Миколаївської області за №56 розірвано (а.с.13-14).
Як на підставу задоволення позову ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач, незважаючи на рішення суду від 09 грудня 2019 року про розірвання договору оренди, продовжує незаконно користуватися належними їй земельними ділянками, а також несплату ТОВ «Агрофірма Корнацьких» орендної плати з 2013 по 2019 роки включно.
Відповідно до статей 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено пунктом 1 частини 1 статті 11 ЦК України.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Оскільки після розірвання договору оренди земельних ділянок відпали передбачені законом підстави для їх використання відповідачем, останній зобов'язаний повернути їх позивачеві.
Як вбачається з наданої позивачкою довідки Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області №26 від 17 липня 2020 року, земельні ділянки передані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташовані в межах території Кам'янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, площами 0,2049га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0961), 0,0171га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0962), 1,4503га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0960) та 2,5345га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0959), які належать ОСОБА_1 знаходяться у використанні (обробляються, засіваються) ТОВ «Агрофірма Корнацьких» (а.с.16).
Інших доказів повернення відповідачем спірних земельних ділянок матеріли справи не містять.
За такого, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача передати ОСОБА_1 належні їй на праві власності земельні ділянки.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності належних доказів на підтвердження користування ТОВ «Агрофірма Корнацьких» спірними земельними ділянками після розірвання договору оренди, а довідка сільської ради не є належним та допустимим доказом не заслуговують на увагу, оскільки доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано, що є його процесуальним обов'язком, а крім того, Кам'янобалківська сільська рада в межах наданих їй повноважень Законом України «Про місцеве самоврядування» має право надавати інформацію щодо користувачів земельними ділянками.
Також є вірним висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості по сплаті орендної плати та пені за порушення строків виплати орендної плати з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 21 Закону № 161- ХІV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Отже, розмір та умови оплати, указані в договорі, не можуть суперечити чинному на час укладення законодавству.
Відповідно до пункту 2.2. Договору оренди від 28 грудня 2009 року за користування в договорі земельної часткою орендар сплачує орендодавцю щороку оренду плату у грошовій формі (в розрахунку на одну земельну частку) у розмірі 3 (три) відсотки від грошової оцінки земельної частки (паю), які передаються орендодавцем в користування орендарю, що в грошовому вигляді складає 1 211, 77 грн. Орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше як до 26 грудня року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі.
Статтею 762 ЦК України встановлений обов'язок наймача вносити плату за користування майном у розмірах та строки визначені договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
За положеннями статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Пункт 3 договору оренди передбачено, що за несвоєчасну сплату орендної плати орендар зобов'язаний сплачувати пеню у розмірі 0,2% несплаченої суми за кожний день прострочення.
Так, згідно відомостей з Інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утримання податків № 846 від 03 серпня 2020 року в 4 кварталі 2017 - 2019 років ОСОБА_1 нараховано орендну плату за надання майна в оренду, утримано прибутковий податок на доходи фізичних осіб з цих сум, які не виплачені (а.с.17).
Належних та допустимих доказів щодо сплати орендної плати матеріли справи не містять.
З урахуванням встановленого, положень вказаних норм та наданих доказів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення в межах строку позовної давності заборгованості по орендній платі за 2017-2019 року у сумі 3 635,31 грн. та пені за порушення строків виплати орендної плати за 2019 рік у розмірі 831,27 грн.
Доводи апеляційної скарги про сплату позивачці орендної плати одноразово у сумі 14 000 грн. є безпідставні, оскільки не підтверджені належними доказами, а крім того, умовами договору оренди, сплата орендної плати на майбутнє не передбачена, а навпаки оплата здійснюється орендарем щороку.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.
Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий: Т.В. Крамаренко
Судді: Т.З. Бондаренко
В.І. Темнікова
Повний текст постанови складено 27 листопада 2020 року.