26 листопада 2020 року м. Рівне № 460/7019/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню та компенсації за затримку розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач), про стягнення з відповідача на його користь: заборгованості по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу у нічний час в розмірі 6342грн; компенсації за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період з 25.01.2016 по 16.07.2018 роках ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України. Наказом Департаменту патрульної поліції № 666 о/с від 11.07.2018 ОСОБА_1 , звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» з 16 липня 2018. Станом на день звільнення із позивачем не проведено розрахунків при звільненні, а саме: досі не виплачено заборгованості з доплати за службу в нічний час за період з 25 січня 2016 по 16 липня 2018. 12.08.2020 позивачу повідомлено, що підстави для нарахування доплати за службу в нічний час за період з 01.03.2016 по 30.04.2018 відсутні. Оскільки звільнення відбулося без повного розрахунку із позивачем, то є підстави для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити повністю.
Відповідач подав відзив на позов в якому заперечує проти позову. Свої заперечення аргументує тим, що виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась у відповідності до вимог чинного законодавства в межах номенклатури посад та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат встановлених відповідним наказом керівника в межах вимог чинного законодавства. Крім того, адміністративний позов в частині стягнення переднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає залишенню без розгляду, оскільки позивач пропустив трьохмісячний строк звернення до суду.
Позивач відповідь на відзив не подав.
28.09.2020 ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
22.10.2020 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
06.11.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, а також долучені витребувані ухвалою суду від 28.09.2020 докази.
12.11.2020 ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені у заявах по суті, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 25.01.2016 по 16.07.2018 проходив службу в Національній поліції України. З 19.04.2016 згідно наказу Департаменту патрульної поліції № 106 о/с від 18.04.2016 на посаді інспектора Управління патрульної поліції у місті Рівному Департаменту патрульної поліції.
Наказом Департаменту патрульної поліції № 666 о/с від 11.07.2018 ОСОБА_1 , лейтенанта поліції, інспектора роти № 1 батальйону, звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Зу «Про національну поліцію» з 16 липня 2018. Станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років у календарному обчисленні становить 03 роки 06 місяців 12 днів.
Листом № К-11418/41/5/05-2020 від 07.08.2020 відповідачем повідомлено, що підстави для нарахування доплати за службу в нічний час за період з 01.03.2016 по 30.04.2018 відсутні.
15 липня 2020 листом № 120аз/41/30/03-2020, Управління патрульної поліції в Рівненській області надало інформацію щодо кількості чергувань (денних та нічних) позивача у відповідності до Книг нарядів. Так, ОСОБА_1 в період проходження служби в Управлінні патрульної поліції в Рівненській області заступав всього на 168 нічних змін.
Листом № 355аз/1/41/5/05-2020 від 12.08.2020 Департамент патрульної поліції повідомив, що за період з з 01 травня 2018 по 14 липня 2018 Позивачу здійснено доплату за службу в нічний час.
Листом № 168аз/41/30/02-2020 від 08 вересня 2020 Управління патрульної поліції в Рівненській області повідомило, що за період з 01 травня 2018 по 14 липня 2018 Позивач заступав на 17 нічних змін.
12.08.2020, у відповідь на адвокатський запит від 22 липня 2020 № 355аз/1/41/5/052020, Департамент патрульної поліції вказав, що відповідно до отриманих від управління патрульної поліції в Рівненській області довідок, ОСОБА_1 здійснено доплату за службу в нічний час за період з 01.05.2018 по 14.07.2018. Підстави для нарахування доплати за службу в нічний час за період з 01.03.2016 по 30.04.2018 відсутні.
Не погодившись з не нарахуванням та не виплатою доплат за службу в нічний час в період з 19.04.2016 по 30.04.2018 (період роботи у відповідача), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Статтею 62 Закону № 580-VIII визначено гарантії професійної діяльності поліцейського, за змістом яких поліцейський, зокрема, своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України (п.4 ч.10).
Відповідно до статті 94 Закону № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання (ч. 1). Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (ч. 2).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988) визначено, що національна поліція з метою організації своєї діяльності фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України інших джерел, не заборонених законом, а також забезпечує ефективне і цільове їх використання.
Пунктом першим Постанови № 988 встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пп. 3 п. 5 Постанови № 988, обов'язок виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
На виконання статті 94 Закону № 580-VIII та Постанови № 988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
Згідно з п. 5 Розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 11 Розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 11 Розділу ІІ Порядку № 260, поліцейським, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Підставами для виконання службових обов'язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.
Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.
Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.
Судом встановлено, що в період з 19.04.2016 по 16.07.2018, ОСОБА_1 відпрацював 168 чергувань (змін) в нічний час, що підтверджується копіями книг нарядів Управління патрульної поліції в м. Рівному, зокрема, щодо ОСОБА_1 .
При цьому, за період з 01.05.2018 по 14.07.2018 позивачу здійснено доплату за службу в нічний час за 17 нічних змін, що визнається самим позивачем, та підтверджується доказами, наявними у справі.
Таким чином, за період проходження служби відповідачем не здійснено доплати за службу в нічний час позивачу за період з 19.04.2016 по 30.04.2018, всього за 151 нічну зміну.
Суд враховує, що відповідно до пункту 11 Розділу ІІ Порядку № 260, годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.
Оскільки згідно з довідкою Департаменту патрульної поліції позивачу був встановлений посадовий оклад у розмірі 2400грн, то за 1 годину служби в нічний час у вказаний період позивачу повинно бути компенсовано 5,25грн (2400/160 х 35%).
Зважаючи на встановлене та з огляду на те, що позивач в період з 19.04.2016 по 30.04.2018 відпрацював 1208 годин в нічний час (8год.х151), то йому повинна бути нарахована та виплачена відповідачем доплата за службу в нічний час за вказаний період в сумі 6342грн (1208год х 5,25грн). Тому позовні вимоги у вказаній частині належать до задоволення.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Твердження відповідача про пропущення строків звернення до суду із даною позовною вимогою є неприйнятними зважаючи на таке.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Стаття 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст. 94, 116, 117 КЗпП України і ст. 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», компенсація за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Згідно зі ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Також у цьому Рішенні Конституційний Суд України вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже для обрахунку строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення ст. 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року (справа 821/1083/17) зазначила таке.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, звільнення ОСОБА_1 відбулося 16.07.2018 року, а остаточний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 проведено у розмірі 3658,06грн відповідно до платіжних доручень від 30.07.2018 № 5037 та № 5087.
Водночас позивач, не погодившись з зазначеним розрахунком, звернувся до суду з цим позовом, в якому просив стягнути як заборгованість з грошового забезпечення у виді доплати за службу у нічний час (складова заробітної плати), так і компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення (відповідальність роботодавця за невиконання обов'язку розрахуватись зі звільненим працівником).
Аналіз положень ст. 116, 117 КЗпП України, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем по заборгованості з грошового забезпечення у виді доплати за службу у нічний час.
За наведених обставин доводи відповідача про пропущення позивачем строків звернення до суду є безпідставними.
По суті позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або па яку вільно погоджується.
Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення).
Повторюючись суд нагадує, що за приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. по справі № 821/1083/17.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що підтверджується мотивами суду, зазначеними у цьому рішенні вище по тексту, просить стягнути на його користь з відповідача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час на підставі статті 117 КЗпП України.
Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи довідки Департаменту патрульної поліції, для розрахунку середньомісячного та середньоденного забезпечення позивача, за 2 останні місця перед звільненням, ОСОБА_1 було нараховане грошове забезпечення в розмірі 17461,93грн: за травень 2018 - 8223,35грн та за червень 2018 - 9238,58грн, а відтак середньомісячне грошове утримання становить 8730,97грн, середньоденна заробітна плата, становить 286,26грн.
Суд нагадує, що розрахунок з позивачем після звільнення було проведено 31.07.2018 у сумі 3658,06грн, але не у повному обсязі, оскільки не виплачена доплата за службу у в нічний час, а тому, за період із 31.07.2018 по день постановлення даного рішення 27.11.2020 (851 календарний день, 584 робочих днів), відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі також - Порядок № 100).
Абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 4 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати.
Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При цьому, Порядок № 260 не встановлює умови виплати грошового забезпечення поліцейських у календарних днях, отже при обрахунку середнього заробітку застосовується число робочих днів.
Варто зауважити, що у позовній заяві позивач наводить власний розрахунок такої компенсації у розмірі 434592,84грн (286,26грн х 802 = 229580,52грн). Однак, у прохальній частині не просить стягнути саме цю суму.
Разом з тим, суд зауважує, що такий розрахунок не може бути взятий судом до уваги з огляду на помилки арифметичного характеру, оскільки, як зазначив сам позивач у позовній заяві, 286,26грн х 802 = 229580,52грн, а не 434592,84грн. Окрім цього, позивач зазначив, що його середньоденна заробітна плата згідно довідки відповідача складає 340,59грн, що не відповідає дійсності, однак розрахунок середньоденної зарплати наводить в сумі 286,26грн, як і зазначено у довідці відповідача (17461,93грн : 61 = 286,26грн). Тому, суд здійснює розрахунок на підставі документів, долучених до справи.
Суд нагадує, що за 2 останні місці перед звільненням, ОСОБА_1 було нараховане грошове забезпечення в розмірі 17461,93грн: за травень 2018 - 8223,35грн та за червень 2018 - 9238,58грн, середньомісячне грошове утримання становить 8730,97грн, а середньоденна заробітна плата, складає 286,26грн.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.07.2018 по день постановлення рішення суду 27.11.2020 становить 167175,84грн (286,26 х 584).
Між тим, в порівнянні із визначеною сумою несвоєчасно виплаченої доплати за службу у нічний час в розмірі 6342грн, вищевказані розрахункові суми 167175,84грн не можна вважати співмірними, оскільки такі в декілька разів перевищують суму такої доплати.
Наразі, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Згідно пункту 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц, «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
Згідно даних, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресою https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/ середньозважена облікова ставка за кредитами: з 13.07.2018 по 06.09.2018 - 17,5% річних; з 07.09.2018 по 31.12.2018 - 18% річних; з 01.01.2019 по 25.04.2019 - 18% річних; з 26.04.2019 по 18.07.2019 - 17,5% річних; з 19.07.2019 по 06.09.2019 - 16,5% річних; з 07.09.2019 по 24.10.2019 - 16,0% річних; з 25.10.2019 по 12.12.2019 - 15,5% річних; з 13.12.2019 по 30.01.2020 - 13,5% річних; з 31.01.2020 по 12.03.2020 - 11% річних; з 13.03.2020 по 23.04.2020 - 10% річних; з 24.04.2020 по 11.06.2020 - 8% річних; з 12.06.2020 по 23.07.2020 - 6% річних; з 24.07.2020 по 27.11.2020 - 6% річних.
З огляду на обсяг несвоєчасно проведеного розрахунку при звільненні зі служби приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 5382,38грн.
Розрахунок:
1. 17,5% річних/365 днів року = 0,048% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 31.07.2018 по 06.09.2018 (38 календарних дні, 27 робочих днів) в розмірі 7729,02грн х 0,048%) х 38 днів = 140,98грн (7729,02грн = 27 робочих днів х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
2. 18% річних/365 днів року = 0,049% ставка за кредитом один календарний день, (сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 07.09.2018 по 31.12.2018 (116 календарних дні, 80 робочих днів) в розмірі 22900,80грн х 0,049%) х 116 днів = 1301,68грн (22900,80грн = 80 робочих днів х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
3. 18% річних/365 днів року = 0,049% ставка за кредитом один календарний день, (сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 01.01.2019 по 25.04.2019 (115 календарних днів, 80 робочих днів) в розмірі 22900,80грн х 0,049%) х 115 днів = 1290,46грн (22900,80грн = 80 робочих днів х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
4. 17,5% річних/365 днів року = 0,048% ставка за кредитом один календарний день, (сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 26.04.2019 по 18.07.2019 (84 календарних днів, 54 робочих дні) в розмірі 15458,04грн х 0,049%) х 84 дні = 636,26грн (15458,04грн = 54 робочих дні х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
5. 16,5% річних/365 днів року = 0,045% ставка за кредитом один календарний день, (сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 19.07.2019 по 06.09.2019 (50 календарних днів, 35 робочих днів) в розмірі 10019,10грн х 0,045%) х 50 днів = 225,43грн (10019,10грн = 35 робочих днів х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
6. 16% річних/365 днів року = 0,044% ставка за кредитом один календарний день, (сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 07.09.2019 по 24.10.2019 (48 календарних днів, 33 робочих дні) в розмірі 9446,58грн х 0,044%) х 48 днів = 199,51грн (9446,58грн = 33 робочих днів х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
7. 15,5% річних/365 днів року = 0,043% ставка за кредитом один календарний день, (сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 календарних днів, 35 робочих днів) в розмірі 10019,10грн х 0,043%) х 49 днів = 211,11грн (10019,10грн = 35 робочих дні х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
8. 13,5% річних/365 днів року = 0,037% ставка за кредитом один календарний день, (сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 13.12.2019 по 30.01.2020 (49 календарних днів, 32 робочих дня) в розмірі 9160,32грн х 0,037%) х 49 днів = 166,08грн (9160,32грн = 32 робочих дні х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
9. 11% річних/366 днів року = 0,030% ставка за кредитом один календарний день, (сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 календарних днів, 29 робочих днів) в розмірі 8301,54грн х 0,030%) х 42 днів = 104,60грн (8301,54грн = 29 робочих дні х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
10. 10% річних/366 днів року = 0,027% ставка за кредитом один календарний день, (сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 календарних днів, 29 робочих днів) в розмірі 8301,54грн х 0,027%) х 42 днів = 94,14грн (8301,54грн = 29 робочих дні х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
11. 8% річних/366 днів року = 0,022% ставка за кредитом один календарний день, (сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 24.04.2020 по 11.06.2020 (49 календарних днів, 32 робочих днів) в розмірі 9160,32грн х 0,022%) х 49 днів = 98,75грн (9160,32грн = 32 робочих дні х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
12. 6% річних/366 днів року = 0,016% ставка за кредитом один календарний день, (сума боргу виходячи з суми середнього заробітку за період з 12.06.2020 по 27.11.2020 (169 календарних днів, 118 робочих днів) в розмірі 33778,68грн х 0,016%) х 169 днів = 913,38грн (33778,68грн = 118 робочих дні х на середньоденний заробіток у розмірі 286,26грн).
Таким чином, загальна сума розміру ймовірних майнових втрат позивача складає 5382,38грн (140,98 + 1301,68 + 1290,46 + 636,26 + 225,43 + 199,51 + 211,11 + 166,08 + 104,60 + 94,14+98,75+913,38) .
Водночас суд зауважує, що розрахунок календарних та робочих днів здійснений судом згідно «Калькулятора робочих днів в Україні» за Інтернет адресою http://ukraine.workingdays.org/, тому саме цей розрахунок береться за основу.
Також, враховуючи, що невиплачена позивачу станом на день звільнення доплата за службу у нічний час становить 6342грн і є меншою ніж середній заробіток за весь час затримки розрахунку (167175,84грн (286,26х584), суд вважає за потрібне провести розрахунки із застосуванням до даних правовідносин принципу співмірності.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 6342грн / 167175,84грн (сума невиплаченої доплати за службу в нічний час / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,038. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 286,26грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,038 х 584 (робочих днів затримки розрахунку) = 6352,69грн.
Зважаючи на розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд, з огляду на приведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11735,07грн (5382,38грн +6352,69грн).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Також суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча, пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
А згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Підстави для відшкодування позивачу судового збору згідно ч. 1 ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу у нічний час в розмірі 6342грн (шість тисяч триста сорок дві гривні).
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 за період з 31 липня 2018 року по 27 листопада 2020 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11735,07грн (одинадцять тисяч сімсот тридцять п'ять гривень, 07коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
2) відповідач - Департамент патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; код ЄДРПОУ 40108646).
Суддя Т.О. Комшелюк