Справа № 420/9249/20
27 листопада 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) в особі Савранського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Миру, 59, смт. Саврань, Одеська область, 66200) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Савранського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з позовною заявою в якій просить суд:
визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Савранського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №5143-274/5143.1-20 від 19.08.2020) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Савранського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що у зв'язку з настанням 16 - ти річчя дитини у серпні 2020 вони звернулись до відповідача з проханням щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року.
Проте, відповіддю №5143-274/5143.1-20 від 19.08.2020 року відповідачем було відмовлено у видачі паспорта громадянина України дитині позивача. Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 28.09.2020 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
22.10.2020 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до відзиву, відповідач зазначає, що Савранський районний сектор ГУ ДМС України в Одеській області не є належним відповідачем по справі, оскільки є територіальним підрозділом ГУ ДМСУ в Одеській області. Також зазначив, що Савранський районний сектор ГУ ДМС України в Одеській області у межах строку визначеного ЗУ «Про звернення громадян» надав позивачам письмову відповідь на її заяву з відповідними роз'ясненнями щодо отримання паспорта громадянина України. У наданій відповіді Савранський районний сектор зазначив, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Крім того, відповідач стверджує, що позивачі не звернулись із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта громадянина України та за відсутності необхідних документів (фотокартки, свідоцтва про народження тощо).
Також відповідач у відзиві вказав на те, що дана справа не підпадає під ознаки типової справи, визначені постановою Великої Палати Верховного Суду України від 19 вересня 2018 року.
Від позивача 02.11.2020 року надійшла відповідь на відзив згідно якої просить задовольнити позов у повному обсязі, зазначивши, що доводи відповідача, які висловлені у відзиві на позовну заяву, зводяться лише до формального виконання вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», які на думку позивача можуть бути застосовані при вирішенні спірних правовідносин лише в тій частині, яка захищає права позивача. На думку позивача, це пов'язано з тим, що норми цього Закону значно звужують обсяг прав і свобод, які були у громадянина на момент його прийняття та в подальшому при його застосуванні, внесенні змін. У суду є підстави при вирішенні спору, крім норм, наведених у позові, застосувати також ст. ст. 8 та 9 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 8 Конвенцію про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних від 28.01.1981. Є неприйнятним посилання відповідача на відповідні статті Закону про ЄДДР, оскільки чинне законодавство передбачає альтернативу в оформленні паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, а зразки документів, у т.ч. паспорта громадянина України у вигляді картки, встановлені цими нормами та постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 і стосуються тих осіб, які бажають їх отримати.
На думку позивача, безпідставними висновками відповідача є те, що законодавством передбачена видача паспорта громадянина України виключно у вигляді картки та посилання на відповідні статті Закону про ЄДДР та постанову Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015. Однак з такими висновками погодитись не можна. Так, п.3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ встановлено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються КМУ України (порядок оформлення та видачі у формі книжечки був встановлений наказом МВС України №320 від 13.04.2012).
Посилання відповідача на те, що ненадання позивачем всіх необхідних документів є неспроможними, оскільки як вбачається з відмови відповідача у видачі паспорту в формі книжечки, викладеної у листі, зазначені обставини не були підставою для вчинення оскаржуваних дій суб'єкта владних повноважень.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
04.07.2020 до Савранського районного сектору ГУ ДМС України в Одеській області звернулася ОСОБА_2 та його законний представник ОСОБА_1 із заявою про оформлення і видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року, відповідно до положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Також заявлено, що позивач не дає згоди на збір і обробку персональних даних, категорично забороняє формування по відношенню нього УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних, тощо); забороняє використання щодо нього будь-яких засобів ЄДДР.
Разом із заявою позивачем було подано:
1) свідоцтво про народження ОСОБА_2 ;
2) дві фотокартки 3,5х4,5 см. ОСОБА_2 ;
3) заява ОСОБА_2 за формою про видачу паспорта відповідно до наказу МВС України №320 від 13.04.2012 та наказу МВС України №456 від 06.06.2019.
Савранським РС ГУ ДМС України в Одеській області було надано відповідь №5143-274/5143.1-20 від 19.08.2020 на заяву позивача з відповідними роз'ясненнями щодо отримання паспорта громадянина України.
У наданій відповіді Савранський РС ГУ ДМСУ В Одеській області зазначив, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Позивач вважає надану відповідь відмовою у наданні паспорта громадяни України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ та вважає таку відмову протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу оформлення та видачі паспорту громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року .
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI (далі Закон України № 5492-VI) документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є , зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно з частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 цього Закону форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частиною 1 ст.21 Закону України № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Згідно із ч. 3 ст.13 Закону України № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 Постанови КМУ№ 302 затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
Пунктом 2 Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року
- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Згідно з п.3 Постанови КМУ№ 302 до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.
Саме на Постанову КМУ№ 302 посилається відповідач у відповідях на заяву позивача про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зазначивши, що відсутні законні підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
У зв'язку з чим, суд критично оцінює твердження представника відповідачів, що Савранським РС ГУ ДМС України в Одеській області не приймалось рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки, а заява була розглянута як звернення у межах строку визначеного ЗУ "Про звернення громадян" та надано письмову відповідь на заяву з відповідними роз'ясненнями щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України.
Дійсно такі роз'яснення наявні, але визначено у відповіді, що підстави для оформлення та видачі паспорту громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ - відсутні, що обґрунтовано розцінене позивачем як відмова у оформленні і видачі паспорту у формі паспортної книжечки.
Також суд критично оцінює твердження представника відповідачів, як таке, що не відповідає дійсним обставинам, що дана справа не підпадає під ознаки типової справи, з огляду на розгляд Великою Палатою Верховного Суду 19.09.2018 року зразковій справі Пз/9901/2/18 щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду..
В постанові Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Посилання представника відповідача на те, що Савранський РС ГУ ДМС є територіальним підрозділом Головного управління, а не територіальним органом ДМС є неспроможними з огляду на передачу повноважень щодо вирішення вказаного питання територіальним органом своїм структурним підрозділам.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вказана справа є типовою.
Частиною 3 ст.291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У постанові від 19.09.2018 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України № 5492-VI.
Разом з тим, при вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон №1474-VІІІ, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст.21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду знайшла, що існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позову.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною відмови Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Савранського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №5143-274/5143.1-20 від 19.08.2020) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягають задоволенню.
Вирішуючи вимоги позивача про зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Савранського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби У країни в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає наступне.
Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги)
Оскільки вимога позивача про зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Савранського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби У країни в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є похідною вимогою від задоволеної вимоги про визнання протиправної відмови Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Савранського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №5143-274/5143.1-20 від 19.08.2020); в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона також є обґрунтованою та з урахуванням вимог ст.9 КАС України підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) в особі Савранського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Миру, 59, смт. Саврань, Одеська область, 66200) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Савранського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №5143-274/5143.1-20 від 19.08.2020) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Савранського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби У країни в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук
.