Справа №380/8645/20
26 листопада 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , із вимогами:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.05.2018 року;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.05.2018 року у сумі 93664,88 грн.;
-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну допомогу у розмірі 6000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу частини із позивачем, ОСОБА_1 , не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, яка була гарантована чинним законодавством. Представник позивача звертався до відповідача із заявою щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, однак така залишилася без відповідного реагування, позаяк у задоволенні заяви фактично відмовлено та не нараховано й не виплачено позивачу належних сум індексації за спірний період.
Оскільки вказане порушує права позивача, він звернувся за їх захистом до суду.
Ухвалою судді від 15.10.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на подання заперечень щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав.
Згідно з ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до норм ст.ст.257, 262 КАС України, дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Дослідивши доводи позову, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов наступних висновків.
Позивач до 22.05.2018 року проходив військову службу у Збройних Силах України.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №122 від 22.05.2018 року (по стройовій частині), старшого солдата ОСОБА_1 , водія-електрика окремого радіолокаційного взводу Військової частини НОМЕР_1 , звільненого з військової служби в запас наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 16.05.2018 року №24-РС, відповідно до ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням вимог п.1 ч.8 ст.26 цього Закону за пунктом «е» (через службову невідповідність), виключено з 22.05.2018 року зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як стверджується матеріалами справи, представник позивача 04.09.2020 року звертався до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.05.2018 року.
Листом від 30.09.2020 року №350/486/200/1490 відповідач повідомив позивача, що проведення індексації перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. Відповідно до ч.1 статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з 01 березня 2018 року було підвищено розміри посадових окладів усіх категорій військовослужбовців. Водночас, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця наступного, за місяцем підвищення посадових окладів, у разі якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 103%. Тож, у зв'язку із тим, що величина індексу споживчих цін у період служби позивача не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, індексація грошового забезпечення за цей період не проводилася.
До цього листа відповідач надав картки особового рахунку ОСОБА_1 на виплату грошового забезпечення за 2015-2018 роки.
Оскільки позивач вважає, що при звільненні йому не виплачено усіх належних до виплати сум, що є порушенням його прав, тому він звернувся до суду з означеним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України №108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст.33 Закону України №108/95-ВР, в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Згідно з ч.5 ст.95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII.
Частиною 1 ст.2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Згідно зі ст.1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено ст.12 Закону №2011-XII. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно зі ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абз.2 ч.3 ст.9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
В силу ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (надалі по тексту - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч.ч.1, 6 ст.2, ч.1 ст.4 Закону №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року - 103 відсотка).
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Згідно з ст.18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
З аналізу вказаних норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Частиною 2 ст.5 Закону України №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 року №491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п.5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у п.2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Згідно з п.6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1)підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2)підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України вказано, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 року (справа №825/1987/17), від 20.11.2019 року (справа №620/1892/19), від 05.02.2020 року (справа №825/565/17), індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Тож, на переконання суду, оскільки індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовця, є однією з державних гарантій щодо оплати праці, вона підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті і не повинна ставитися в залежність від бюджетних асигнувань відповідача.
З цих же мотивів суд відхиляє доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації у поточному році за минулі періоди, оскільки вказані обставини не можуть позбавляти позивача права на отримання належних йому сум доходу.
Згідно карток особового рахунку на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2015-2018 роки, позивачу виплачено грошове забезпечення з січня 2016 по травень 2018 року: у 2016 році - 681,84 грн. (лютий 2016 року - 359,71 грн., квітень 2016 року - 322,13 грн.); у 2017 році - 0,00 грн.; у 2018 році - 0,00 грн.
Зі змісту цих карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2015-2018 роки слідує, що позивач не отримував індексацію саме за січень 2016 року, за березень 2016 року та за період з травня 2016 року по травень 2018 року включно.
Відповідачем вказаний факт не заперечується та навпаки про це повідомлялося позивача листом від 30.09.2020 року №350/486/200/1490.
Загалом, відповідач всупереч вимог Законів №2011-XII, №1282-XII та Порядку №1078 не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу у січні 2016 року, у березні 2016 року та у період з травня 2016 по травень 2018 року включно, а тому повинен був вчинити ці дії при звільненні військовослужбовця, - тобто до виключення його із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . З огляду на те, що відповідач таких дій не вчинив, суд кваліфікує цю ситуацію як протиправну бездіяльність відповідача.
Щодо покликань відповідача у листі від 30.09.2020 року на те, що для виплати індексації у січні 2016 року - травні 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було та фінансування на виплату індексації у цей період не здійснювалося, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів.
Крім цього, відповідачем не надано суду доказів того, що на рахунках відповідача відсутні кошти для виплати індексації грошового забезпечення.
Положеннями ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005 року, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
З огляду на вказане вище, суд критично оцінює покликання відповідача на розпорядження та вказівки вищих органів військового управління щодо призупинення нарахування та виплати індексації.
Як справедливо зауважив позивач у позові, те, що він не звертався до відповідача станом на день звільнення та виключення зі списків особового складу частини щодо виплати індексації грошового забезпечення, жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення та обов'язок відповідача здійснити таке нарахування та виплату.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Таким чином, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає саме у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за січень 2016 року, за березень 2016 року та за період з травня 2016 року по травень 2018 року включно.
Суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, на переконання суду, в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.05.2018 року, з урахуванням уже виплачених сум.
Щодо врахування січня 2008 року та січня 2018 року, як базових місяців при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за спірний період, суд відзначає таке.
Згідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Як уже було зазначено, пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник (пункт 10-2 Порядку №1078).
Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому військовослужбовця призначено на посаду, є базовим місяцем для нарахування індексації.
При цьому, суд звертає увагу на те, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.
Так, з аналізу норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення слідує, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення повного розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно з ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Тож, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задоволити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача немає.
При вирішенні питання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу суд враховує таке.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.2 ст.16 КАС України, представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами 2, 3 ст.134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст.30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).
За вимогами ч.7 ст.134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч.7, 9 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п.268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002 року, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір №56-20 про надання правової допомоги від 04.09.2020 року; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 04.09.2020 року серії ВС №1032014 адвокатом Хлопецьким О.О.; прайс-лист щодо вартості послуг адвоката Хлопецького О.О. на 2020 рік; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 13.10.2020 року; довідку від 13.10.2020 року про проведення готівкової оплати за надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Хлопецьким О.О., згідно з договором №56-20 про надання правової допомоги від 04.09.2020 року, у загальній сумі 6000,00 грн.
Відповідно до умов договору №56-20 про надання правової допомоги від 04.09.2020 року, укладеного між позивачем (клієнт) та адвокатом Хлопецьким О.О., виконавець зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання, в обсязі та на умовах, визначених договором (п.1.1).
Судом встановлено, що ордер від 04.09.2020 року видано адвокату Хлопецькому О.О. на підставі договору №56-20 про надання правової допомоги від 04.09.2020 року.
Зі змісту акта виконаних робіт (наданих послуг) від 13.10.2020 року з'ясовано, що адвокат надав такі послуги із зазначенням витраченого часу на їх реалізацію:
-усна консультація, аналіз правовідносин - до 30 хв., 500 грн.;
-вивчення (актуальної) судової практики у подібних справах - 40 хв., 500 грн.;
-складення адвокатського запиту - 30 хв., 1000,00 грн.;
-супровід судової справи (написання позовної заяви, формування пакету документів, додаткові консультації, вжиття заходів по забезпеченню позовних вимог - підготовка відповіді на відзив, подання клопотань тощо) - 4000,00 грн.
Вказані послуги адвоката позивачем оплачено в повному обсязі, що підтверджується вказаною вище довідкою.
Отже, витрати в розмірі 6000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката справді понесені позивачем та підтверджено належними і допустимим доказами.
Дослідивши вказані вище письмові докази, суд відзначає наступне.
Дійсно предмет спору в цій справі не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність оформлених/складених процесуальних документів не є значними.
З позиції суду такі послуги як оформлення адвокатського запиту в інтересах клієнта, усна консультація, вивчення судової практики у подібних правовідносинах є частиною етапу підготовки позовної заяви до суду.
Тобто, на переконання суду, підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, справа не є складною, не становить суспільний інтерес.
Окрім того, важливим є наголосити, що ця справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику у судове засідання) сторін; у ході судового розгляду справи представник позивача відповіді на відзив та жодних інших клопотань не готував, про які зазначає в акті виконаних робіт. За цією категорією справ існує достатня кількість судових рішень різних інстанцій, що, на переконання суду, значно спрощує надання правової допомоги.
Відтак, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем/представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому належить зменшити до 1000,00 грн.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 04.11.2019 року (справа №9901/264/19).
У зв'язку з тим, що головуючий суддя Сасевич О.М. з 02.11.2020 року перебував у щорічній основній відпустці (на самоізоляції) та на лікарняному, тому справу розглянуто і вирішено після виходу судді на роботу.
Керуючись ст.ст.2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п.15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд-
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за січень 2016 року, за березень 2016 року та за період з травня 2016 року по травень 2018 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.05.2018 року, з урахуванням уже виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Судовий збір стягненню із сторін не підлягає.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.
Суддя Сасевич О.М.