27 листопада 2020 року Справа № 280/5234/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Татаринова Д.В., за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945)
про визнання протиправною та скасування вимоги
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-20969-50 від 19 травня 2020 року про стягнення з позивача на користь ГУ ДПС у Запорізькій області боргу у розмірі 9428,12 грн.
- визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-20969-50 від 10 червня 2020 року про стягнення з позивача на користь ГУ ДПС у Запорізькій області боргу у розмірі 9428,12 грн.
Ухвалою суду від 21 вересня 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а перше судове засідання призначено на 19 жовтня 2020 року.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ГУ ДФС у Запорізькій області при винесенні вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20969-50 від 19 травня 2020 року, № Ф-20969-50 від 10 червня 2020 року не врахували, що ОСОБА_1 з 18 квітня 2018 року і по день зварення до суду працює на посаді юриста, отримує заробітну плату, а єдиний внесок за позивача сплачує роботодавець - ТОВ «Фаворит Логістік.
В позовній заяві просить суд позовні вимоги задовольнити.
Представник Головного управління ДПС у Запорізькій області проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№48688 від 13 жовтня 2020 року), відповідно до якого зазначено, що з 01 січня 2018 року по 31 липня 2020 року встановлено наступні щомісячні суми сплати єдиного соціального внеску в залежності від розміру мінімальної суми заробітної плати: у 2018 році - 819,06 грн. (3723,00 грн. х 22%), у 2019 році - 918,06 грн. (4173,00 грн. х 22%), у 2020 році - 1039,06 грн (4723,00 грн х 22%). Вказує, що у інтегрованій картці платника інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 як фізичній особі, яка займається незалежною професійною діяльністю станом за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року нараховано до сплати єдиного соціального внеску у сумі 9889.66 грн. у тому числі: 19 квітня 2018 року - 2457,18 грн. за 1 квартал 2018 року (квартальна сума нарахованого єдиного соціального внеску 3723грн. х 22% х 3 місяці), 19 липня 2018 року - 2457,18 грн. за 2 квартал 2018 року, 19 жовтня 2018 року - 2457,18 грн. за 3 квартал 2018 року, 21 січня 2019 року - 2457,18 грн. за 4 квартал 2018 року, 02 травня 2019 року - 60,94 грн. донараховано згідно наданого звіту за 2018 рік (№ 41248 від 25 квітня 2019 року). Зазначає що за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року нараховано до сплати єдиного соціального внеску у сумі 12177, 00 грн.. у тому числі: 19 квітня 2019 року - 2754,18 грн. за 1 квартал 2019 року (квартальна сума нарахованого єдиного соціального внеску 4173грн. х 22% х 3 місяці), 19 липня 2019 року - 2754,18 грн. за 2 квартал 2019 року, 19 жовтня 2019 року - 2754,18 грн. за 3 квартал 2019 року, 20 січня 2020 року - 2754,18 грн. за 4 квартал 2019 року, 30 квітня 2020 року - 1160,28 грн. донараховано згідно наданого звіту за 2019 рік (№20542145 від 30 квітня 2020 року). За період з 01 січня 2020 року по 31 липня 2020 року нараховано до сплати єдиного соціального внеску у сумі 3117,18 грн., у тому числі: 21 квітня 2020 року - 2078,12 грн., за 1 квартал 2020 року (сума нарахованого єдиного соціального внеску за січень та лютий, 4723грн. х 22% х 2 місяці), 20 липня 2020 року - 1039,06 грн за 2 квартал 2020 року (за червень місяць). Вказує. що станом на 02 травня 2019 року заборгованість складала 5,30 гривень. У період з 02 травня 2019 року по 31 липня 2020 року у інтегрованій картці платника інформаційної системи «Податковий блок» нараховано до сплати єдиного соціального внеску в сумі 12540,00 грн.. у тому числі за: II. III, IV кв. 2019 року - 9422,82 (918,06 грн. х 9 місяців + 1160,28 грн). В свою чергу 2020 рік - 3117,18 грн (1039,06 х 3 місяці; березень, квітень, травень 2020 року - канікули у зв'язку з карантином по «COVID-19». Отже вказує, що загальна сума заборгованості з єдиного соціального внеску станом на 31 липня 2020 року у інтегрованій картці платника інформаційної системи «Податковий блок» складала 12545,30 гривень.
У відзиві просить суд відмовити у задоволення позову у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
29 травня 2020 року позивач отримав податкову вимогу № Ф-20969-50 від 19 травня 2020 року щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску станом у розмірі 9428,12 грн..
Скориставшись правом на адміністративне оскарження, подав на вимогу скаргу до Державної податкової служби України.
Також позивачем отримано від ГУ ДПС України у Запорізькій області вимогу № Ф-20969-50 від 10 червня 2020 року.
Вимогу № Ф-20969-50 від 10 червня 2020 року, також оскаржено позивачем до Державної податкової служби України.
Державною податковою службою України винесені рішення (№19663/6/99- 00-06-03-01-06 від 22 червня 2020 року та №21748/6/99-00-06-03-01-06 від 13 липня 2020 року) про результати розгляду скарги, якими вирішено вимоги про сплату боргу № Ф-20969-50 від 19 травня 2020 року та № Ф-20969-50 від 10 червня 2020 року ГУ ДПС у Запорізькій області залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Вважаю вимоги про сплату боргу № Ф-20969-50 від 19 травня 2020 року та № Ф-20969-50 від 10 червня 2020 року ГУ ДПС у Запорізькій області незаконним та таким, що підлягають скасуванню з наступних підстав.
Не погоджаючись з вказаними рішеннями позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги є обґрунтованими частково та такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як самозайнятої особи обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка протягом 2018-2020 років була найманим працівником та її роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Так, спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).
Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач починаючи з 16 квітня 2018 року та по даний час працює у ТОВ «Фаворит Логістік». В матеріалах справи наявна копія трудової книжки позивача (а.с. 27).
Однак, розглядаючи матеріали справи суд погоджується із твердженням позивача лише частково, оскільки позивач як самозайнята особа є з 2017 року, а найманим працівником на ТОВ «Фаворит Логістік став 16 квітня 2018 року.
Таким чином, суд приходить до висновку про обов'язок позивача сплати суму єдиного внеску, як самозайнятої особи за період з 01 січня 2018 по 16 квітня 2018 року, оскільки не перебував у трудових відносинах.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження діяльності як самозайнятої особи судом не встановлено.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою лише у період з 16 квітня 2018 року по час перебування у трудових відносинах з роботодавцем.
Тобто, суд погоджується з позицією позивача в тій частині, що з 16 квітня 2018 року ТОВ «Фаворит Логістік» нараховано та сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за позивача в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Частиною 5 статті 8 Закону 2464-VІ встановлено єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Таким чином, за наведених вище мотивів, суд приходить до висновку, що вимога № Ф-20969-50 від 19 травня 2020 року про стягнення з позивача на користь ГУ ДПС у Запорізькій області боргу у розмірі 9428,12 грн., є протиправною та підлягає скасуванню лише у сумі 6970,94 грн.
В свою чергу вимога № Ф-20969-50 від 10 червня 2020 року про стягнення з позивача на користь ГУ ДПС у Запорізькій області боргу у розмірі 9428,12 грн. є протиправною та підлягає скасуванню у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція закріплена у висновках Верховного Суду у постанові від 23 січня 2020 року по справі №480/4656/18.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд, з врахуванням правових позицій Верховного Суду, дійшов висновку, що позивач довів позовні вимоги в частині, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів у повному обсязі законність винесення оскаржуваних рішень, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 132, 243-246 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-20969-50 від 19 травня 2020 року в частині суми 6970,94 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-20969-50 від 10 червня 2020 року про стягнення з позивача на користь ГУ ДПС у Запорізькій області боргу у розмірі 9428,12 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 728,97 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення у повному обсязі виготовлено 27 листопада 2020 року.
Суддя Д.В. Татаринов