Постанова
Іменем України
23 листопада 2020 року
місто Київ
справа № 522/15815/18
провадження № 61-7613св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Відділ опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У вересні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом про визнання відповідача та неповнолітніх дітей такими, які втратили право користування житловим приміщенням.
Позивач обґрунтовувала позов тим, що вона є власницею 9/50 частин житлового будинку, який знаходиться у АДРЕСА_1 . Відповідачі зареєстровані у цьому будинку, проте фактично там не проживають та ніколи не проживали. Наявність зареєстрованих осіб за адресою належного позивачу будинку створює їй перешкоди у користуванні власністю.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2019 року провадження у справі закрито відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмета позову - відповідач та її неповнолітні діти у добровільному порядку скасували свій реєстраційний облік проживання у спірному житловому приміщенні.
Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 10 123, 00 грн.
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 3 000, 00 грн. В іншій частині ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2019 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір судових витрат, врахував доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення таких витрат. Суд дослідив опис робіт - послуг адвоката, встановив кількість судових засідань, у яких був присутній адвокат, подані документи, які складені та підписані як позивачем, так і її адвокатом.
Врахувавши складність справи, доведений та обґрунтований обсяг роботи, виконаний адвокатом, розмір судового збору та грошових коштів, сплачених позивачем за направлення матеріалів у справі сторонам, зважаючи на те, що спір між сторонами вирішено фактично у позасудовому порядку, а провадження в справі закрито, керуючись встановленим законом правилом співмірності при визначенні розміру відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, суд апеляційної інстанції зробив висновок про зменшення розміру судових витрат.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 квітня 2020 року ОСОБА_5 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки обґрунтував зменшення розміру судових витрат доводами, які не були висловлені відповідачем в апеляційній скарзі.
Також, заявник просила врахувати, що судові витрати у розмірі 10 123, 00 грн заявлені з урахуванням судового збору у розмірі 704, 80 грн та витрат у розмірі 263, 60 грн, пов'язаних із направленням засобами поштового зв'язку документів учасникам справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанцій перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору сторони не оспорюють.
Предметом касаційного розгляду є постанова апеляційного суду в частині зменшення розміру стягнення судових витрат.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У справі, що переглядається, провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачено частиною п'ятою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат, оскільки чинний процесуальний закон не передбачає можливості компенсації судових витрат з відповідача на користь позивача у разі закриття провадження по справі.
Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 308/12079/18 (провадження
№ 61-6836св20), підстави відступити від зазначеного правового висновку Верховним Судом не встановлено.
З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права.
Відповідно, Верховним Судом не встановлено законних та обґрунтованих підстав вирішувати питання про стягнення судових витрат позивача у повному обсязі.
Враховуючи, що заявником не оскаржено постанову апеляційного суду в частині часткового задоволення вимог про компенсацію витрат з оплати послуг адвоката, це рішення у відповідній частині Верховним Судом не переглядається.
Верховним Судом враховано, що рішення суду першої інстанції у частині закриття провадження позивачем не оскаржувалося, з огляду на що Верховний Суд не надає оцінку визначеним судом підставам закриття провадження.
Верховний Суд врахував, що із касаційною скаргою звернувся виключно позивач, а відповідач рішення суду апеляційної інстанції не оскаржував, а отже погодився з ним, тому оскаржуване судове рішення підлягає перегляду лише в межах доводів касаційної скарги ОСОБА_5 .
Верховний Суд виходить з того, що під час перегляду судового рішення в касаційному порядку суд, за загальним правилом, не вправі ухвалювати рішення, яке погіршуватиме правовий та фактичний стан тієї сторони (особи), яка звернулася до суду касаційної інстанції зі скаргою із застосуванням тих доводів та мотивів, що не були наведені протилежною стороною під час розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи наведене, Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко