Ухвала
Іменем України
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 760/4668/20
провадження № 61-15531ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 рокута постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Солом'янський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про заміну сторони виконавчого провадження,
встановив:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про заміну стягувача у виконавчому листі № 2-1740 виданого 11 серпня 2009 року Солом'янським районним судом міста Києва про стягнення з його батька ОСОБА_2 на користь матері ОСОБА_3 аліментів на нього ( ОСОБА_1 ) у розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше Ѕ неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 14 липня 2000 року до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування вимог заяви зазначив, що виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа досі триває. Між тим, у 2013 році він досяг повноліття, а тому, враховуючи, що аліменти стягнуті судом відповідно до статті 179 СК України є його власністю, вважав, що саме він повинен бути стягувачем за виконавчим листом. Посилався також на те, що з 2007 року мати не несла будь-яких витрат на його утримання, а аліменти, отримані нею в межах виконавчого провадження, використовуватимуться, не за цільовим призначенням.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, у задоволенні заяви відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що відсутні передбачені законом підстави для заміни стягувача у виконавчому листі.
22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його заяву.
Свою вимогу заявник обґрунтовує тим, що суди не застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню та порушили норми процесуального права, зокрема, необ'єктивно та неповно дослідили обставини справи. Зазначив, що з досягненням повноліття саме він повинен набути процесуального статусу стягувача у виконавчому провадженні, оскільки аліменти є його власністю, а мати перестала бути його законним представником.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Суди встановили, що рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 24 липня 2000 року стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на сина ОСОБА_1 у розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше Ѕ неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 14 липня 2000 року.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 13 грудня 2013 року рішення суду роз'яснено. Зазначено, що стягнення аліментів має відбуватися до повноліття дитини.
16 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження ВП № 50197975 з примусового виконання вищезазначеного рішення суду.
На даний час виконавче провадження не завершено, рішення суду не виконано.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 21 березня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів.
Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п'ята статті 442 ЦПК).
Отже, єдиною підставою для заміни сторони виконавчого провадження або стягувача у виконавчому листі законодавець визначив вибуття такої особи.
Установивши, що в даному випадку, стягувач ОСОБА_3 не вибула з виконавчого провадження, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмовуу задоволенні заяви.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ухвалив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 рокута постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Солом'янський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про заміну сторони виконавчого провадження відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук