Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 202/8414/17
провадження № 61-4232св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 рокуу складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» (далі - ТОВ «ФК «Інновація») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 30 травня 2008 року між Акціонерним банком «Факторіал-Банк» (далі - АТ «Факторіал-Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 061-В/52 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 50 000 доларів США під 12,50 % річних з кінцевим терміном повернення до 29 травня 2015 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 30 травня 2008 року між АТ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1/061-В/52 (далі - Договір поруки), за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за повне та своєчасне виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором. 28 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»), яке є правонаступником всіх прав та обов'язків АТ «Факторіал-Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авераж» (далі - ТОВ «ФК «Авераж») було укладено договір про відступлення права вимоги № 1, за яким банк передав ТОВ «ФК «Авераж» право вимоги, зокрема за Кредитним договором та Договором поруки. В подальшому за договором про відступлення права вимоги № 15/04/2015/01 від 15 квітня 2015 року ТОВ «ФК «Авераж» відступило права вимоги за Кредитним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінанс Траст Груп» (далі - ТОВ «Фінанс Траст Груп»). 24 лютого 2017 року між ТОВ «Фінанс Траст Груп» та ТОВ «ФК «Інновація» було укладено договір про відступлення права вимоги № 113, за яким ТОВ «Фінанс Траст Груп» відступило право вимоги за Кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Інновація». Тому ТОВ «ФК «Інновація» є новим кредитором у зобов'язаннях з відповідачами. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Кредитним договором в неї утворилася заборгованість в розмірі 21 796,63 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 14 грудня 2017 року складає 592 369,33 грн, з яких: 17 932,65 доларів США, що еквівалентно 488 977,81 грн, - за тілом кредиту; 3 864 доларів США, що еквівалентно 103 391,52 грн, - за процентами. Враховуючи викладене, ТОВ «ФК «Інновація» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
07 березня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не надав доказів отримання позичальником коштів у розмірі 50 000 доларів США, а також - доказів переходу до нього права вимоги за Кредитним договором та Договором поруки. Позичальник зобов'язана була повернути кредит до 29 травня 2015 року, тому з цієї дати розпочався відлік шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для звернення з вимогами до поручителя. Протягом цього строку ТОВ «ФК «Інновація» не зверталося до ОСОБА_2 з вимогами про стягнення заборгованості за Кредитним договором, тому порука припинилася 29 листопада 2015 року. Заборгованість за тілом кредиту позивач розрахував за період з 30 травня 2008 року по 31 липня 2014 року, а за процентами - з 30 травня 2008 року по 28 серпня 2014 року, однак з цим позовом до суду звернувся лише 14 грудня 2017 року, тобто з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року у складі судді Зосименко С. Г. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інновація» заборгованість за Кредитним договором в розмірі 21 796,63 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 14 грудня 2017 року становить 592 369,33 грн, що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 17 932,65 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 864 доларів США, та судові витрати у розмірі 5 923,69 грн. В решті позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник ОСОБА_1 не виконувала належним чином умов Кредитного договору, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь ТОВ «ФК «Інновація». Строк дії Кредитного договору закінчився 29 травня 2013 року, тому позивач мав право звернутися до суду з вимогою до поручителя про стягнення заборгованості за Кредитним договором протягом шестимісячного строку із вказаної дати. Оскільки ТОВ «ФК «Інновація» пред'явило позов лише 28 грудня 2017 року, то порука ОСОБА_2 припинилася і підстави для стягнення з нього заборгованості за Кредитним договором відсутні.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року в частині стягнення заборгованості скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Стягнуто з ТОВ «ФК «Інновація» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 13 328,31 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що строк дії Кредитного договору закінчився 29 травня 2013 року, однак з позовом до суду ТОВ «ФК «Інновація» звернулося лише 28 грудня 2017 року, тобто з пропуском позовної давності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
22 лютого 2019 року ТОВ «ФК «Інновація» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, а рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 - залишити в силі.
Касаційна скарга ТОВ «ФК «Інновація» мотивована тим, що апеляційний суд неповно з'ясував обставини справи, не дослідив належним чином доказів, не звернув уваги на те, що 03 лютого 2015 року ТОВ «ФК «Авераж», яке на той час було кредитором, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором. В ході судового розгляду позивача ТОВ «ФК «Авераж» було замінено його правонаступником - ТОВ «Фінанс Траст Груп», а 02 грудня 2015 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська ухвалив заочне рішення у справі № 202/1638/15-ц про задоволення позовних вимог ТОВ «Фінанс Траст Груп» та солідарне стягнення з відповідачів на його користь заборгованості за Кредитним договором. Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2016 року у справі № 202/1638/15-ц було задоволено заяву ОСОБА_1 , скасовано заочне рішення цього суду від 02 грудня 2015 року та справу призначено до розгляду в загальному порядку. В подальшому ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 грудня 2016 року у справі № 202/1638/15-ц позов ТОВ «Фінанс Траст Груп» залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача. Таким чином, шляхом подання 03 лютого 2015 року позову ТОВ «ФК «Авераж» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, відповідно до положень статті 264 ЦК України, відбулося переривання позовної давності, а її перебіг почався заново. Тому висновок апеляційного суду про те, що ТОВ «ФК «Інновація» пропустило позовну давність в цій справі є помилковим.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.
10 квітня 2019 року справа № 202/8414/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
За змістом касаційної скарги рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ФК «Інновація» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором в касаційному порядку не оскаржується, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Апеляційним судом встановлено, що 30 травня 2008 року між АТ «Факторіал-Банк», яке в подальшому змінило назву на Публічне акціонерне товариство «СЕБ Банк» (далі - ПАТ «СЕБ Банк»), та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 50 000 доларів США під 12,50 % річних з кінцевим терміном повернення до 29 травня 2015 року.
До Кредитного договору між ПАТ «СЕБ Банк» та ОСОБА_1 укладалися додаткові угоди від 31 серпня 2009 року № 1, від 29 січня 2010 року № 2, від 22 липня 2010 року № 3, від 29 вересня 2010 року № 4, якими сторони погоджували графіки погашення заборгованості.
За додатковою угодою від 22 грудня 2010 року № 5, укладеною між ПАТ «СЕБ Банк» та ОСОБА_1 , позичальник підтвердила наявність у неї заборгованості за Кредитним договором в розмірі 40 624,30 доларів США, а також сторони доповнили пункт 2.3.1 Кредитного договору абзацом такого змісту «проценти, нараховані за період з вересня 2010 року по листопад 2010 року (включно), сплачуються позичальником не пізніше 29 травня 2015 року».
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 30 травня 2008 року між АТ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки, за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за повне та своєчасне виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ «СЕБ Банк» є ПАТ «Фідобанк».
28 серпня 2014 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «ФК «Авераж» було укладено договір про відступлення права вимоги № 1, за яким банк передав (відступив) ТОВ «ФК «Авераж» свої права вимоги, зокрема за Кредитним договором та Договором поруки.
В подальшому 15 квітня 2015 року між ТОВ «ФК «Авераж» та ТОВ «Фінанс Траст Груп» було укладено договір про відступлення права вимоги № 15/04/2015/01, за яким ТОВ «ФК «Авераж» відступило права вимоги за Кредитним договором ТОВ «Фінанс Траст Груп».
24 лютого 2017 року між ТОВ «Фінанс Траст Груп» та ТОВ «ФК «Інновація» було укладено договір про відступлення права вимоги № 113, за яким ТОВ «Фінанс Траст Груп» відступило право вимоги за Кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Інновація».
ОСОБА_1 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, у зв'язку з чим, згідно з наданим позивачем розрахунком, в неї утворилася заборгованість в розмірі 21 796,63 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 14 грудня 2017 року складає 592 369,33 грн, з яких: 17 932,65 доларів США, що еквівалентно 488 977,81 грн, - за тілом кредиту; 3 864 доларів США, що еквівалентно 103 391,52 грн, - за процентами.
У відзиві на позовну заяву 13 травня 2016 року ОСОБА_1 заявила про застосування позовної давності до заявлених ТОВ «ФК «Інновація» позовних вимог.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ФК «Інновація» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині у зв'язку з пропуском позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, строк дії Кредитного договору закінчився 29 травня 2013 року, а позовну заяву ТОВ «ФК «Інновація» подало лише 28 грудня 2017 року. Однак зазначене не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки умовами Кредитного договору (зі змінами та доповненнями) передбачено кінцевий термін повернення кредиту до 29 травня 2015 року.
Крім того, такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблений з порушенням норм процесуального права.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
У справі, яка переглядається, умовами Кредитного договору (зі змінами та доповненнями) встановлено як строк дії договору (до 29 травня 2015 року), так і строки виконання позичальником зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів.
Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд із установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п'ятої статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строкукредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що заборгованість за Кредитним договором почала виникати з листопада 2013 року.
До позовної заяви ТОВ «ФК «Інновація» додало лист-вимогу ПАТ «Фідобанк», за змістом якого попередній кредитор вимагав від боржника та поручителя в 30-денний термін з дня направлення банком вимоги виконати порушене зобов'язання та повернути всю суму заборгованості за Кредитним договором, яка станом на 11 серпня 2014 року складає 21 690,77 доларів США та 14 913,54 грн.
Однак апеляційний суд не дослідив належним чином зазначений доказ і не перевірив, чи змінив банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов Кредитного договору строк виконання основного зобов'язання.
Згідно з частинами другою, третьою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується..
Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності (частина перша статті 265 ЦК України).
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/54373383), в лютому 2015 року ТОВ «ФК «Авераж», яке на той час було кредитором, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором. В ході судового розгляду вказаної справи позивача ТОВ «ФК «Авераж» було замінено на ТОВ «Фінанс Траст Груп», а 02 грудня 2015 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська ухвалив заочне рішення у справі № 202/1638/15-ц про задоволення позовних вимог ТОВ «Фінанс Траст Груп» та солідарне стягнення з відповідачів на його користь заборгованості за Кредитним договором.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2016 року у справі № 202/1638/15-ц було задоволено заяву ОСОБА_1 , скасовано заочне рішення цього суду від 02 грудня 2015 року та справу призначено до розгляду в загальному порядку (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/57938636).
В подальшому ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 грудня 2016 року у справі № 202/1638/15-ц позов ТОВ «Фінанс Траст Груп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/63573685).
Апеляційний суд зазначених обставин не врахував, не перевірив та не спростував доводів позивача про те, що у зв'язку з пред'явленням 03 лютого 2015 року позову ТОВ «ФК «Авераж» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором відбулося переривання позовної давності.
Крім того, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу аргументів ОСОБА_1 про те, що позивач не виконав належним чином вимог ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року, якою його було зобов'язано надати суду засвідчену копію кредитної справи за Кредитним договором, а також не надав обґрунтований розрахунок заборгованості із зазначенням періоду, за який проведено нарахування процентів, доказів переходу до ТОВ «ФК «Авераж» права вимоги за Кредитним договором і повідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що апеляційним судом не досліджені належним чином зібрані докази, не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ФК «Інновація» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов
Судді:В. С. Жданова
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов