26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 340/811/19
адміністративне провадження № К/9901/1487/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року (суддя Притула К.М.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року (головуючий суддя - Шлай А.В., судді: Прокопчук Т.С., Круговий О.О.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Кіровоградській області
про визнання протиправним та скасування рішень,
1.1.Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Кіровоградській області (надалі також - Відповідач) від 01 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123-2, № 0139522-5208-1123-1, № 0139522-5208-1123 та від 13 березня 2019 року № 0139523-5208-1123.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень було порушено підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 124 Податкового кодексу України (надалі також ПК України). А також стверджував про невірний обрахунок визначених контролюючим органом сум податкових зобов'язань за вказаним видом податкового платежу.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 13 березня 2019 року № 0139523-5208-1123, в решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій врахували положення пункту 12.5 статті 12 ПК України у взаємозв'язку з нормою підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, та дійшли висновку про відсутність у Відповідача правових підстав для визначення Позивачу грошового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно у 2015 році, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
Суди виходили з того, що рішення Веселівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 16 січня 2015 року № 433 «Про встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році» набирає чинності з 1 січня 2016 року, тому нарахування Позивачу суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на підставі вказаного рішення може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, 2016 року.
Відмовляючи в позові у іншій частині позовних вимог суди попередніх інстанцій врахували, що Пунктом 4 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України від 24 грудня 2015 року за № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». При цьому суди виходили з положень статті 266 ПК України та дійшли висновку про виникнення у Позивача обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 та 2017 роки.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати у цій частині та направити справу для продовження розгляду.
Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, ОСОБА_1 , як фізична особа, на підставі договору купівлі-продажу від 27 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Колос Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 842, набув у власність об'єкт нежитлової нерухомості - комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності Позивача зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 листопада 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467596435225. За даними Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно комплекс має наступну характеристику: загальна площа - 3334,8 кв м, має складові частини об'єкту нерухомого майна нежитлові будівлі: кормоцех - Аа; корівник-телятник-ББ1; корівники В,ГГ1г, молокопункт - Д; будинок тваринника - Ее; пункт штучного запліднення - Ж; навіс г1; ворота №; огорожа № 1; ганок-кр; вимощення -1.
На підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України Головним управлінням ДФС у Кіровоградській області було винесено податкові повідомлення-рішення від 1 листопада 2018 року, а саме: № 0139522-5208-1123, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період 2017 року, на загальну суму податкового зобов'язання 26678,40 грн; № 0139522-5208-1123-1, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період 2016 року, на загальну суму податкового зобов'язання 45953,54 грн та № 0139522-5208-1123-2, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період 2015 року, на загальну суму податкового зобов'язання 13539,29 грн.
Не погодившись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивач звернувся із скаргою до Державної фіскальної служби України від 3 січня 2019 року, за результатами розгляду якої було вирішено залишити без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Кіровоградській області від 1 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123 та № 0139522-5208-1123-2 та збільшити податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно на 27078,57 грн, визначене у податковому повідомленні-рішенні від 1 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123-2. Державною фіскальною службою України скасовано податкове повідомлення-рішення від 1 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123-1 в частині податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, за 2016 рік на суму 22976,77 грн, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
На підставі прийнятого рішення Державної фіскальної служби України від 5 березня 2019 року Головним управлінням ДФС у Кіровоградській області було винесено окреме податкове повідомлення-рішення від 13 березня 2019 року № 0139523-5208-1123, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2015 рік, на загальну суму 27078,57 грн.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що Веселівською сільською радою приймались такі рішення: від 16 січня 2015 року № 433 «Про встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»; від 02 березня 2017 року № 108 «Про встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»; від 22 січня 2016 року № 39 «Про внесення змін в рішення сесії сільської ради № 433 від 16 січня 2015 року «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», які було оприлюднено на Дошці оголошень сільської ради і згідно з підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України надіслано до Головного управління державної фіскальної служби у Кіровоградській області. Як з'ясували суди, у зв'язку з тим, що офіційний веб-сайт сільської ради відсутній, рішення за 2015 рік було, окрім Дошки оголошень, оприлюднене на сайті Кропивницької районної ради. Починаючи з 2016 року, відповідні рішення, окрім Дошки оголошень, оприлюднюються на веб-сайті фіскальної служби.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову не відповідають фактичним обставинам та ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник акцентував на тому, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо застосування затверджених органом місцевого самоврядування ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки без урахування норми пункту 12.5 статті 12 ПК України щодо набрання чинності офіційно оприлюдненим рішенням про встановлення місцевих податків та зборів. Стверджує, що набрання чинності таким нормативно-правовим актом закон пов'язує з офіційним оприлюдненням до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому випадку відповідні ставки можуть застосовуватись не раніше початку бюджетного періоду, що наступає за плановим періодом.
Оскільки відповідні рішення Веселівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, яким затверджувались відповідні ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 та 2017 рік не були оприлюднені у встановленому порядку в офіційних друкованих засобах масової інформації, Позивач наголошував на їх незастосуванні для розрахунку сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2016, 2017 роках.
Вказує на те, що в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи судами попередніх інстанцій взагалі не було перевірено підстави позову в частині розрахунків сум податку на нерухоме майно за спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
Також зауважує, що дійшовши висновку про протиправність визначення до сплати податку на нерухоме майно за 2015 рік, суди залишили поза увагою, що окрім скасованого судами спірного податкового повідомлення-рішення від 13 березня 2019 року № 0139523-5208-1123, яким Позивачу було збільшено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно за 2015 рік, суди залишили поза увагою, що оскарженим податковим повідомленням-рішенням від 1 листопада 2018 року за № 0139522-5208-1123-2 також було визначено до сплати Позивачу суму податкового зобов'язання за вказаним платежем за 2015 рік.
Крім того, скасувавши за результатом адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення від 1 листопада 2018 року за № 0139522-5208-1123-1 в частині жодних повідомлень про зменшення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно за 2016 рік Позивачу від податкового органу не надходило.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), колегія суддів зазначає таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями ПК України, який підлягає до застосування у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.
З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), яким запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України (у редакції з 1 січня 2015 року до 1 січня 2016 року) було встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
У редакції вказаної норми з 1 січня 2016 року до 1 січня 2017 року ставки цього податку встановлювались за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
З 1 січня 2017 року редакція вказаної норми передбачала ставку податку у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Пунктом 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.
Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України було регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 березня 2019 року № 0139523-5208-1123, яким Позивачу було визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за 2015 рік, слугували висновки судів попередніх інстанцій про те, що рішення Веселівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 16 січня 2015 року за № 433 «Про встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році» підлягає застосуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Такі висновки судів базувались на положеннях пункту 12.5 статті 12 ПК України про те, що офіційно оприлюднене рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Таким чином, суди попередніх інстанцій виходили з того, що не оприлюднене до 15 липня поточного року рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевого податку, підлягає застосуванню не раніше року, наступного за плановим.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки наведене правозастосування відповідає усталеній практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 825/1722/16.
Разом з тим, у касаційній скарзі Позивач наголошує, що надана правова оцінка діям контролюючого органу щодо визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у мотивувальній частині судового рішення суду апеляційної інстанції не узгоджується зі змістом резолютивної частини, оскільки не містить висновку про вирішення позовної вимоги в частині спірного податкового повідомлення-рішення від 1 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123-2.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим повідомленням-рішенням від 1 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123-2 Позивачу також було визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за податковий період 2015 року, на загальну суму податкового зобов'язання 13539,29 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення також було предметом оскарження за змістом позовної заяви та апеляційної скарги.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам у цій частині суди першої та апеляційної інстанцій виходили з положень підпункту 266.10.3 пункту 266 статті 266 ПК України з посиланням на норми статті пункту 102.1 статті 102 ПК України в контексті застосування строків давності визначення податкового зобов'язання. Суд апеляційної інстанції зазначив, що податкове зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно за 2015 рік за спірним податковим повідомленням-рішенням від 1 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123-2 було нараховано поза межами визначеного статтею 102 ПК України строку, що унеможливлює зобов'язання Позивача щодо його сплати, оскільки Позивач вважається вільним від такого грошового зобов'язання.
В контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин у даній справі Верховний Суд вважає необхідним звернути увагу, що пункт 266.10 статті 266 ПК України було доповнено підпунктом 266.10.3 згідно із Законом України № 2245-VIII від 7 грудня 2017 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році». Зазначені зміни до ПК України набули чинності з 1 січня 2018 року.
У рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у статті 58 Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи принцип незворотності дії законів у часі (стаття 58 Конституції України), а також принцип дії органів державної влади (на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України), звільнення від виконання податкового обов'язку внаслідок нарахування контролюючим органом грошового зобов'язання по податку на нерухоме майно поза межами 1095-денного строку на підставі підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України не розповсюджувалось на Позивача за нарахованими податковими зобов'язаннями за 2015 рік.
Вказане дає підстави для висновку, що спірне податкове повідомлення рішення від 1 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123-2 залишається чинним для Позивача та зумовлює виконання податкового обов'язку за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у сумі 13539,29 грн.
Відповідно до частини третьої статті 351 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині свідчить про те, що за встановлених судами обставинами справи суди попередніх інстанцій вірно визначити зміст спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягали до застосування. Водночас, судами не надавалася правова оцінка із застосуванням наведених правових норм ПК України вказаному спірному акту індивідуальної дії.
Зміст резолютивних частин рішень судів попередніх інстанцій не містить жодних висновків судів щодо відповідної заявленої позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 1 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123-2, тому слушними є доводи скаржника, що у такий спосіб позов у цій частині не вирішено судом, що є грубим порушенням процесуального права.
Вирішуючи спір у іншій частині позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року № 909-VIII визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Перевіривши розрахунок податкових зобов'язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями від 1 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123-1 та № 0139522-5208-1123, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування спірних актів індивідуальної дії.
Водночас, скаржник акцентує, що спірне податкове повідомлення-рішення від 1 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123-1, яким Позивачу було визначено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік у розмірі 45953,54 грн, було скасовано в частині суми 22976,77 грн згідно з рішенням Державної фіскальної служби від 5 березня 2019 року № Ш/99-99-11-05-01-25 за результатом адміністративного оскарження. Позивач наголошував, що жодних повідомлень про зменшення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік Позивач не отримував.
Попри наведені доводи Позивача у позовній заяві суд першої інстанції не перевірив та не надав юридичної оцінки відповідним обставинам, а суд апеляційної інстанції вказану помилку не виправив залишивши поза межами судової перевірки аналогічні доводи апелянта у апеляційні скарзі.
Окрім того, у касаційній скарзі скаржник наполягає, що відповідні рішення Веселівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про затвердження ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 та 2017 рік не були оприлюднені у встановленому порядку, що унеможливлює їх застосування для цілей визначення бази оподаткування податком на нерухоме майно за відповідні періоди. Такі ж доводи покладені Позивачем в обґрунтування позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
Попри це, судами попередніх інстанцій не надано оцінки вказаним доводам Позивача в контексті спірного податкового повідомлення-рішення від 1 листопада 2018 року № 0139522-5208-1123, яким Позивачу визначену суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 26678,40 грн.
Колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм та надання правової оцінки спірним правовідносинам повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи в контексті доводів та арґументів сторін, яким вони обґрунтовують заявлені вимоги та заперечення у справі.
Принцип всебічності з'ясування обставин справи вимагає від суду надати правову оцінку кожному доводу сторін та навести відповідні аргументи щодо прийняття/неприйняття таких доводів в мотивувальній частині судового рішення.
Верховний суд вважає необхідним звернути увагу, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Слід зауважити, що мета адміністративного судочинства досягається виключно за умови, якщо суд оцінює кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше суди не виконують свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У цій справі суди не дотримались обов'язку безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки кожному доводу учасників справи, застосувавши формальний підхід до її вирішення у цій частині.
Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог є такими, що ухвалені з порушенням процесуальних норм.
Посилання ж Позивача на висновки Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року по справі № 712/8985/17 підлягають відхиленню, оскільки спірним питанням судового дослідження у цій справі був строк звернення до суду щодо оскарження рішення органу місцевого самоврядування про затвердження ставок місцевих податків та зборів, тому не є релевантними до спірних правовідносин.
Таким чином, враховуючи те, що суд касаційної інстанції не має повноважень досліджувати докази та встановлювати обставини, які є необхідними для правильного вирішення спору, справу в частині відмови у задоволенні позовних вимог необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною четвертою статті 328 КАС України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог такими, що ухвалені з порушенням процесуальних норм, що унеможливило встановлення обставин, необхідних для вирішення спору.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Зважаючи на викладене, предмет касаційного оскарження та положення статті 353 КАС України касаційну скаргу слід задовольнити частково та скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог з направленням справи у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 3, 344, 353, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Справу № 340/811/19 у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх