26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/22796/15
адміністративне провадження № К/9901/4680/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектенергопоставка» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2017 року (суддя Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 року (головуюча суддя Епель О.В., судді: Безименна Н.В., Карпушова О.В.) у справі №826/22796/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектенергопоставка» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплектенергопоставка» (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.09.2015 року №54026552207.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 року, у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки відсутні належні первинні та бухгалтерські документи, які б посвідчували фактичне здійснення придбання товару позивачем у контрагента.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які полягають у тому, що належними первинними документами, які містяться в матеріалах справи підтверджується реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом. Вважає, що кримінальне провадження, порушене 21.01.2014 року за №32014100050000008 жодним чином не може встановлювати факти та дані, що стосуються господарських операцій позивача з контрагентом та мати значення при розгляді даного спору.
Відповідачем 29.01.2018 року подані до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій, відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача та без змін судові рішення попередніх інстанцій.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Приватним підприємством «Вектор 8», Товариством з обмеженою діяльністю «Ра-Легат» за період діяльності з 01.07.2011 року по 30.06.2014 року, за результатами якої складено акт від 07.09.2015 року №336/26-55-22-07/36531619 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість.
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.09.2015 року №54026552207, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 90 538 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 72 430 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 18 108 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та Приватним підприємством «Вектор 8» укладено договір поставки від 16.12.2011 року №38/12. Умовами договору передбачено складання у ході його виконання ряду документів, зокрема рахунки-фактури, товаросупровідні документи, тощо.
На підтвердження операцій за вказаним договором позивачем надано копії видаткових та податкових накладних.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що допитана у рамках кримінального провадження №32014100050000008 бухгалтер Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Груп ЛТД», що було контрагентом Приватного підприємства «Вектор 8», будучи повідомленою про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, повідомила, що, зокрема, Приватне підприємство «Вектор 8» є фіктивним підприємством, створеним без мети здійснення фінансово-господарської діяльності.
Також у рамках вказаного кримінального провадження ОСОБА_1 , будучи повідомленою про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, повідомила про здійснення формального оформлення операцій, зокрема, з Приватним підприємством «Вектор 8», без фактичного руху товару.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За приписами частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що правові підстави для формування показників податкової звітності, зокрема, податку на додану вартість, виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування податкового кредиту.
Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: 1) фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування; 2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; 3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; 4) наявності ділової мети, розумних економічних причин (причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності)
Водночас, недоведеність реальності здійснення юридичною особою господарських операцій свідчить про формальність первинної документації, складеної на їх підставі, що у свою чергу, позбавляє платника податків права на формування податкових вигод.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність належних первинних документів в підтвердження взаємовідносин позивача з Приватним підприємством «Вектор 8» за вказаним вище договором поставки.
Як зазначалося раніше, до суду надані лише видаткові та податкові накладні.
Верховний Суд погоджується з висновками попередніх інстанцій, що цих документів недостатньо для підтвердження реальності здійснення господарської операції, оскільки будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Судами враховано також пояснення посадових осіб контрагентів по ланцюгу поставки про непричетність до ведення господарської діяльності та здійснення фіктивного підприємництва.
Так, господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність в матеріалах справи платіжних доручень, рахунків-фактури, товаросупровідних документів, товарно-транспортних накладних та інших первинних документів в підтвердження здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом за договором поставки. Суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи ретельно перевірив всі доводи апелянта, в тому числі ланцюг постачання товару, умови договорів, висновки акту перевірки. Також судом додатково витребовувались докази на підтвердження тих обставин, які зазначались сторонами в письмових заявах.
Верховний Суд не приймає доводи скаржника про те, що на момент укладання договору поставки позивач мав укладені договори з покупцями, оскільки наявність укладених договорів з покупцями не може бути безумовним доказом, який підтверджує фактичне виконання умов договору поставки. Укладені договори з покупцями можуть лише свідчити про намір позивача на продаж товару у майбутньому.
Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи у їх сукупності, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для визнання реальності спірних операцій позивача з його контрагентом.
Важливо зауважити, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектенергопоставка» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 року у справі №826/22796/15 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва В.В. Хохуляк