26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 817/517/16
адміністративне провадження № К/9901/31749/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.07.2016 року (суддя Сало А.Б.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 року (головуючий суддя Жизневська А.В., судді: Котік Т.С., Охрімчук І.Г.) у справі №817/517/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, підприємець, платник податків) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.03.2016 року №0000321742, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 45 786,99 грн., від 14.03.2016 року №0000331742, яким підприємцю визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 488 016,17 грн., вимогу податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 11.03.2016 року №Ф-07 на суму 94 689,32 грн. та рішення контролюючого органу від 24.03.2016 року №0000341742 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного соціального внеску в сумі 9 468,93 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом, на думку позивача, зроблено неправильний висновок про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат суми витрат на придбання товарів, які не були оплачені у звітному податковому періоді, сум ПДВ та судового збору, та відсутності первинних документів в підтвердження здійснення господарських операцій.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.03.2016 року №0000321742, від 14.03.2016 року №0000331742, вимогу податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 11.03.2016 року №Ф-07 та рішення від 24.03.2016 року №0000341742 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного соціального внеску.
Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.07.2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судом, що витрати на придбання товарів не підтверджуються первинними документами. Зазначає, що судами не враховано, що у відповідний звітний період позивачем не було сплачено кошти за отриманий товар, чим занижено витрати. Посилається на заниження платником податків бази для нарахування єдиного соціального внеску для фізичних осіб-підприємців.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотриманням вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт від 11.03.2016 року №24/2834206377/17-16-17-01-19 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення платником податків статей 138, 139, 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження оподатковуваного доходу за 2014 рік на суму 1 885 329,15 грн., за 2015 рік на суму 46 526,58 грн.; пунктів 164.1, 164.3 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого платнику податків донараховано податок на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю в сумі 325 004, 11 грн.; підпункту 14.1.180, пункту 14.1 статті 14, пункту 54.2 статті 54, пункту 57.1 статті 57, пункту 168.1 статті 168, підпункту 168.4.5 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України, пункту 171.1 статті 171, пункту 176.2 статті 176, пункту 177.7 статті 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого сума утриманого, але не перерахованого до бюджету податку на доходи фізичних осіб становить 6 714,63грн.; пункту 2 частини 1 статті 7, частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VІ, внаслідок чого донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 94 689,32 грн.
На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 24.03.2016 року №0000321742, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 45 786,99 грн., від 14.03.2016 року №0000331742, яким підприємцю визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 488 016,17 грн., вимогу податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 11.03.2016 року №Ф-07 на суму 94 689,32 грн. та рішення контролюючого органу від 24.03.2016 року №0000341742 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного соціального внеску в сумі 9 468,93 грн.
Вважаючи, що перелічені рішення податкового органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що висновки податкового органу, зазначені в акті перевірки не підтверджуються, а акт перевірки оформлено з порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА від 12.01.2011 № 34/18772, зокрема, в акті не зазначено жодного первинного документу або інших доказів, що підтверджують факт включення позивачем до складу витрат сплачений до бюджету податок на додану вартість та судовий збір.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутній акт перевірки. Відтак, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, а обставини справи встановлені без дослідження належних та допустимих доказів по справі, що свідчить про не дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права на відповідно до частини першої статті 353 КАС України є підставою для скасування рішень судів та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області задовольнити частково.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.07.2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 року скасувати, справу №817/517/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва В.В. Хохуляк