17 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 910/8565/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,
секретар судового засідання: Мартинюк М. О.,
за участю представників сторін:
позивача - Жука О. Б. (адвоката),
відповідача - Візор О. М. (самопредставництво),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 (колегія суддів: Пашкіна С. А. - головуючий, Буравльов С. І., Андрієнко В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2020 (суддя Підченко Ю. О.), у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"
до Київської міської ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Київської міської клінічної лікарні № 3,
про визнання незаконним та скасування рішення,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" (далі - ТОВ "Діамед") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності (далі - Постійна комісія) від 01.12.2017, оформленого протоколом № 71 засідання Постійної комісії від 01.12.2017, в частині скасування рішення Постійної комісії від 30.06.2017, оформленого протоколом № 55, пункт 130 частини ІІ щодо продовження ТОВ "Діамед" строку дії договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 32,4 кв. м на вул. Петра Запорожця, 26, корпус № 2 (далі -рішення Постійної комісії № 71).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Постійної комісії № 71 було прийняте відповідачем без будь-яких правових підстав, у спірному рішенні не зазначено його правового обґрунтування. На переконання скаржника, рішення Постійної комісії, оформлене протоколом № 55, про продовження позивачу строку оренди від 30.06.2017 може бути змінене чи скасоване виключно судом.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.10.2018, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019, відмовлено ТОВ "Діамед" у задоволенні позову до Київської міської ради.
2.2. Постановою Верховного Суду від 19.06.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2018 у справі № 910/8565/18 скасовано, справу № 910/8565/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
2.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Діамед" відмовлено повністю.
2.4. Судові рішення мотивовані тим, що рішення Постійної комісії № 71 було прийняте в межах компетенції відповідача та в порядку, визначеному чинним законодавством, у тому числі Положенням про постійні комісії Київської міської ради, Положенням про оренду майна територіальної громади м. Києва, та з урахуванням принципу "гарантії стабільності суспільних відносин", який визначений у рішенні Конституційного суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду м. Києва від 31.01.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020, ТОВ "Діамед" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Діамед" задовольнити в повному обсязі.
3.2. ТОВ "Діамед", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника, відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статті 144 Конституції України та статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у правовідносинах, що виникають з органами місцевого самоврядування під час скасування ними власних виконаних ненормативних рішень. Окрім того, ТОВ "Діамед" зазначає, що судами не виконано вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у цій справі.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що між ТОВ "Діамед", як орендарем, Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент), як орендодавцем, Київською міською клінічною лікарнею № 3, як підприємством - балансоутримувачем, 31.03.2016 укладено договір № 1833-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору від 20.03.2015 № 1833 Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду) (далі - договір оренди № 1833-1).
Відповідно до пункту 1.1 договору оренди № 1833-1, орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 23.02.2016 № 9 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Петра Запорожця, буд. 26, корп. № 2, для розміщення аптеки, що реалізує готові ліки.
Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 31.03.2016 до 29.06.2017. У разі, якщо законом передбачене нотаріальне посвідчення і державна реєстрація, цей договір є укладеним з моменту державної реєстрації (пункт 9.1 договору оренди № 1833-1).
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 9.7 договору оренди № 1833-1).
4.2. Суди установили, що 30.06.2017 на засіданні Постійної комісії з питання "Про розгляд звернення Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо продовження оренди нежитлових приміщень ТОВ "Діамед" на вул. П. Запорожця, 26, К.2; вул. П. Запорожця, 26, К.3 (вих. № 062/05/13-5164 від 22.05.2017, вх. № 08/9273 від 24.05.2017)" члени комісії вирішили: погодити питання згідно з додатком до пункту 130-131 частини ІІ протоколу; доручити орендодавцю здійснити організаційно-правові заходи відповідно до Положення про оренду майна територіальної громади м. Києва, затвердженого рішенням Київради від 21.04.2015 № 415/1280. Зазначене рішення оформлене протоколом № 55 засідання Постійної комісії від 30.06.2017 (далі - Рішення постійної комісії № 55).
4.3. 01.12.2017 на засіданні Постійної комісії з питання "Про розгляд листа Київської міської клінічної лікарні № 3 щодо скасування рішення комісії стосовно продовження ТОВ "Діамед" строку дії договору оренди нежитлових приміщень на вул. Петра Запорожця, 26, корп. 2 загальною площею 32, 4 кв. м (протокол № 55 від 30.06.2017) (вих. № 1824 від 20.11.2017, вх. № 08/19802 від 20.11.2017), члени комісії вирішили скасувати рішення Постійної комісії від 30.06.2017 протокол № 55 пункт 130 частини ІІ щодо продовження ТОВ "Діамед" строку дії договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 32, 4 кв. м на вул. Петра Запорожця, 26, корп.2. Зазначене рішення оформлене протоколом № 71 засідання Постійної комісії від 01.12.2017.
4.4. Спір виник у зв'язку із тим, що, на думку позивача, спірне рішення постійної комісії № 71 є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки впливає на права та обов'язки позивача щодо права оренди нежитлових приміщень загальною площею 32, 4 кв. м на вул. Петра Запорожця, 26, корп. 2.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
5.2. Предметом позову у справі є вимога позивача до відповідача про визнання незаконним та скасування рішення Постійної комісії від 01.12.2017, оформленого протоколом № 71 засідання Постійної комісії від 01.12.2017, в частині скасування рішення Постійної комісії від 30.06.2017, оформленого протоколом № 55, пункт 130 частини ІІ, щодо продовження ТОВ "Діамед" строку дії договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 32, 4 кв. м на вул. Петра Запорожця, 26, корп.2.
5.3. ТОВ "Діамед" зазначило підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника, відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статті 144 Конституції України та статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у правовідносинах, що виникають з органами місцевого самоврядування під час скасування ними власних виконаних ненормативних рішень. Окрім того, ТОВ "Діамед" зазначає, що судами не виконано вказівки та не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у цій справі щодо встановлення необхідних обставин, необхідних для правильного вирішення спору.
5.4. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.5. Верховний Суд відповідно до вимог частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.6. Перевіряючи доводи касаційної скарги ТОВ "Діамед", Верховний Суд дійшов таких висновків.
5.7. Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Як було установлено судами, між ТОВ "Діамед" (орендар), Департаментом (орендодавець), Київською міською клінічною лікарнею № 3, як підприємством - балансоутримувачем, 31.03.2016 укладено договір оренди № 1833-1, що складає невід'ємну частину договору № 1833 від 20.03.2015 "Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду". Об'єктом договору оренди № 1833-1 є нежиле приміщення загальною площею 32,4 кв. м на першому поверсі згідно з викопіюванням з поверхового плану. Об'єкт знаходиться за адресою м. Київ, вул. Петра Запорожця, буд. 26, корп. № 2. Строк дії цього договору оренди № 1833-1: з 31.03.2016 до 29.06.2017. Підставою укладення договору оренди № 1833-1 визначено протокол засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 23.02.2016 № 9.
Оскільки орендоване майно є об'єктом комунальної власності, то на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
5.8. Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва регулює "Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", затверджене рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 (тут і далі у редакції від 09.11.2017 № 199/3206) (далі - Положення про оренду майна).
Відповідно до пункту 2.1 Положення про оренду майна, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - є орендодавцем щодо цілісних майнових комплексів комунальних підприємств територіальної громади міста Києва, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), а також нерухомого майна, що передається в оренду районним в місті Києві державним адміністраціям.
Ініціатива щодо оренди майна може виходити від Департаменту (пункт 4.1 Положення про оренду майна).
Відповідно до пункту 12.3 Положення про оренду майна, у випадках, визначених законом, укладення договору оренди на новий термін здійснюється на підставі рішення Постійної комісії.
Згідно зі статтею 1 Положення про постійні комісії Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.06.2014 № 9/9 (з наступними змінами і доповненнями від 07.07.2016 №566/566) (далі - Положення про постійні комісії), постійні комісії Київської міської ради є органами Київської міської ради, що обираються з числа її депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до їх відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради та її виконавчого органу. Постійні комісії Київської міської ради здійснюють свою діяльність, керуючись Конституцією України і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, рішеннями Київської міської ради, Статутом територіальної громади міста Києва, Регламентом Київської міської ради та цим Положенням.
Частиною 1 статті 4 Положення про постійні комісії передбачено, що постійні комісії Київської міської ради діють відповідно до функціональної спрямованості.
Відповідно до частини 4 статті 5 Положення про постійні комісії, постійна комісія Київської міської ради з питань власності вивчає, попередньо розглядає, бере участь у підготовці та готує проекти рішень Київської міської ради, надає висновки та рекомендації, здійснює контроль за виконанням рішень ради, її виконавчого органу з питань, зокрема володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (включаючи питання приватизації, управління, надання в оренду (суборенду), застави, страхування, концесії.
За результатами розгляду питань порядку денного Постійної комісія готує і ухвалює рішення. Про результати розгляду рішень Комісії, а також вжиті заходи органи державної влади та місцевого самоврядування повідомляють постійні комісії у встановлений законодавством строк (стаття 10 Положення про постійні комісії).
Рішення постійних комісій оформлюються протоколом (стаття 11 Положення про постійні комісії).
Для розгляду питання про внесення змін до істотних умов договору оренди орендар, не пізніше ніж за три місяці до дати закінчення договору, подає орендодавцю заяву та у випадках, визначених законом, звіт про оцінку об'єкта оренди у терміни, визначені договором оренди, виписку з Єдиного державного реєстру (пункт 12.4 Положення про оренду майна).
Орендодавець протягом 15 робочих днів з дати отримання документів або з дати затвердження висновку про вартість об'єкта оренди готує і надає Постійній комісії узагальнені пропозиції щодо зміни до істотних умов договору оренди (пункт 12.5 Положення про оренду майна).
Постійна комісія протягом 15 робочих днів розглядає надані пропозиції та за результатами розгляду погоджує або відмовляє у зміні істотних умов договору оренди, про що орендодавець повідомляє орендарю (пункт 12.6 Положення про оренду майна).
Відповідно до пункту 12.8 Положення про оренду майна орендодавець на підставі рішення Постійної комісії про погодження питання щодо зміни істотних умов договору оренди видає відповідний розпорядчий документ щодо укладання договору оренди. Договір про внесення змін до істотних умов договору оренди укладається в порядку, визначеному пунктом 9 цього Положення.
За змістом пункту 9 Положення про оренду майна, орендодавець готує проєкт договору оренди протягом 7 днів з дати отримання рішення про передачу майна в оренду, надсилає його підприємству-балансоутримувачу. Підприємство-балансоутримувач протягом трьох робочих днів з дати отримання від орендодавця проєкту договору оренди підписує його та повертає орендодавцю. Орендодавець протягом трьох робочих днів з дати отримання від підприємства-балансоутримувача підписаного договору оренди підписує та надсилає його рекомендованим листом або вручає особисто під розписку орендарю.
5.9. Отже, рішення Постійної комісії з питань власності як уповноваженого органу Київської міської ради, є підставою для укладення Департаментом (орендодавцем) договору оренди майна з орендарем на новий строк, отже таке рішення про погодження зміни істотних умов договору оренди породжує правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктами орендних відносин прав та охоронюваних законом інтересів. Ураховуючи особливості укладення договору оренди майна територіальної громади міста Києва, суди зазначили, що саме на орендодавця покладено технічно-організаційні функції щодо підготовки та підписання проекту договору оренди.
5.10. Як установлено судами, за зверненням Департаменту (вих. № 062/05/13-5164 від 22.05.2017, вих. №08/9273 від 24.05.2017) до Постійної комісії щодо продовження договору оренди з ТОВ "Діамед" (зокрема на вул. Петра Запорожця, буд. 26, корп. № 2), Постійна комісія погодила питання продовження договору оренди та доручила орендодавцю (Департаменту) здійснити організаційно-правові заходи відповідно до Положення про оренду майна.
Натомість, у подальшому, як установили суди, оскаржуваним рішенням Постійної комісії № 71 Постійна комісія вирішила скасувати рішення комісії від 30.06.2017, оформлене протоколом № 55 пункт 130 частини ІІ щодо продовження ТОВ "Діамед" строку дії договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 32, 4 кв. м на вул. Петра Запорожця, 26, корп. 2.
5.11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди, послалися на частини 4, 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, та з урахуванням обставин, встановлених у судових справах № 911/2591/17, № 910/6828/18, дійшли висновків про наявність правових підстав для прийняття Постійною комісією оскаржуваного рішення, яке оформлене протоколом № 71, щодо скасування свого ж рішення про продовження договору оренди, яке оформлене протоколом № 55, оскільки ТОВ "Діамед" порушувало зобов'язання зі сплати орендних платежів за договором оренди № 1833-1.
Так, суди зазначили, що у справі № 911/2591/17 Господарського суду Київської області про стягнення заборгованості з ТОВ "Діамед" у зв'язку з неналежним виконанням договору № 1832-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.03.2016, позовні вимоги Київської клінічної лікарні № 3 були задоволені. Також суди послалися, що час розгляду справи № 910/6828/18 Господарського суду м. Києва за позовом ТОВ "Діамед" про визнання договору № 1832-1 від 31.03.2016 продовженим та визнання договору № 1832-1 від 31.03.2016 укладеним, у позові було відмовлено.
Натомість, поза увагою судів залишилося те, що у судових справах № 911/2591/17, № 910/6828/18, на судові рішення в яких послалися суди, заборгованість зі сплати орендних платежів виникла за іншим договором оренди, укладеним між Департаментом і ТОВ "Діамед", щодо іншого об'єкта нерухомого майна (нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою м. Київ, вул. Петра Запорожця, буд.26, корп. 3, площею 29,3 кв.м). А у справі № 910/6828/18 відмовлено ТОВ "Діамед" у визнанні укладеним та визнанні продовженим іншого договору оренди № 1832-1 від 31.03.2016 щодо іншого об'єкта нерухомого майна (нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою м. Київ, вул. Петра Запорожця, буд.26, корп. 3, площею 29,3 кв.м). За таких обставин суди невірно застосували положення частини 4, 5 статті 75 господарського процесуального кодексу України, оскільки обставини, установлені у зазначених справах, не мають преюдиційного значення для справи, яка розглядається.
5.12. Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовані ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, має загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже підставами для визнання незаконним акта органу місцевого самоврядування є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 14.05.2020 927/580/19, від 14.01.2020 у справі № 910/15058/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18.
5.13. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки наявний висновок Верховного Суду щодо застосування норм статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та інших нормативних актів у правовідносинах щодо скасування органами місцевого самоврядування власних рішень.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Проте оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені не відповідно до висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 14.05.2020 927/580/19, від 14.01.2020 у справі № 910/15058/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, а всупереч таким правовим висновкам, що виключає можливість закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Діамед".
5.14. Так, відмовляючи у задоволенні позову, суди зазначили про правомірність оскаржуваного рішення Постійної комісії № 71. При цьому суди виходили з того, що позивач не надав доказів на підтвердження вчинення Департаментом - виконавчим органом Київської міської ради всіх необхідних організаційно-правових заходів на виконання рішення Постійної комісії № 55, а отже не довів факту виконання зазначеного рішення. Крім того, зазначивши про невиконання рішення Постійної комісії № 55, суди дійшли висновків, що саме цим оскаржуваним рішенням Постійної комісії № 71 було вирішено питання щодо внесення істотних змін до договору оренди, а саме відмовлено позивачу продовжити договір оренди шляхом скасування раніше прийнятого рішення Постійної комісії, оформленого протоколом № 55.
Верховний Суд вважає передчасними висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення Постійної комісії № 71 про скасування рішення Постійної комісії, оформленого протоколом № 55, було прийняте з дотриманням вимог законодавства, зокрема, статей 19, 144 Конституції України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 12 Положення про оренду майна. Висновки господарських судів попередніх інстанцій викладені без урахування вказівок, наведених у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у цій справі. Зокрема, Верховний Суд виходив із того, що рішення Постійної комісії є індивідуально-правовим актом, що безпосередньо впливає на права та обов'язки позивача, а тому для правильного вирішення цієї справи необхідно установити обставини виконання рішення Постійної комісії від 30.06.2017, оформленого протоколом № 55, надати оцінку змісту такого рішення з урахуванням того, що першою частиною рішення відповідач погодив продовження строку дії договору оренди, що є волевиявленням власника майна, у зв'язку з чим відповідно до рішення виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією позивачем його права на продовження орендних відносин, що є також законними інтересами, і позивач заперечує проти їх припинення.
Проте господарські суди попередніх інстанцій зазначених обставин не встановили, у зв'язку з чим допустили порушення вимог частини 1 статті 316 Господарського кодексу України, та дійшли передчасних висновків про відмову в задоволенні позову.
5.14. Частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України установлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом, ураховуючи межі повноваження касаційного суду, визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.15. Тому під час нового розгляду справи № 910/8565/18, місцевому господарському суду слід врахувати викладене в цій постанові, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
6.3. Пунктами 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, чи встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у цій справі слід скасувати, оскільки вони ухвалені з порушенням норм права, а справу № 910/8565/18 направити на новий розгляд до місцевого господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення, з врахуванням викладеного в цій постанові.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2020 у справі № 910/8565/18 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
В. А. Зуєв