17 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 909/980/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Романчук Д. В.,
представники учасників справи:
позивача - Верхацький І. В.,
відповідача - Біян Б. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 (судді: Матущак О. І. - головуючий, Бойко С. М., Бонк Т. Б.) і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.12.2019 (суддя Максимів Т.В.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"
про стягнення заборгованості 1 744 699,93 грн,
1. У вересні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" пені у сумі 1 069 176,26 грн, 3 % річних у сумі 186 861,62 грн та інфляційних втрат у сумі 488 662,95 грн за неналежне виконання відповідачем умов договору постачання природного газу від 27.10.2016 № 5260/1617-БО-15 у частині своєчасного розрахунку за поставлений природний газ.
2. У відзиві на позовну заяву Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" просило відмовити у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 5 395,49 грн у зв'язку із помилковим нарахуванням інфляції на суму боргу з урахуванням суми інфляції, нарахованої за попередній період, а також просило зменшити розмір пені на 95 %, посилаючись на положення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.
3. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.12.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2020, позов АТ "НАК "Нафтогаз України" задоволено частково, стягнуто з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" 534 588, 13 грн пені, 186 861, 62 грн - 3% річних, 488 662, 95 грн - інфляційних втрат і 26 171,00 грн судового збору.
У частині позовних вимог про стягнення 534 588, 13 грн пені відмовлено.
Судові рішення аргументовано доведеністю та правомірністю позовних вимог.
Водночас суди з посиланням на положення статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 08.10.2019 у справі №920/1013/18, з огляду на встановлені обставини, які вплинули на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання, враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та те, що природний газ, який постачався за договором, використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями, а заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ виникла у зв'язку з несвоєчасною оплатою бюджетних установ/організацій послуг централізованого опалення, враховуючи, що позивач не надав доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення труднощів у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання йому збитків у результаті дій відповідача при виконанні умов договору, з метою реального виконання судового рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені на 50 %.
4. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.12.2019 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2020, АТ "НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 534 588,13 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, наголошуючи на неправильному застосуванні судами положень статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також неврахуванні судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, що є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Заявник касаційної скарги зазначає, що у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 акцентовано увагу на тому, що господарський суд об'єктивно оцінює чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків через порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов'язання).
Проте, всупереч наведеному, збитковість підприємства не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки.
При цьому у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 зазначено, що відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат.
Скаржник зазначає, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу та його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення пені, суди не надали належної уваги ступеню виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, що призвело до порушення статті 233 Господарського кодексу України та статей 525, 526, 551, 599, 625 Цивільного кодексу України.
5. Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" у відзиві на касаційну скаргу, заперечуючи проти її задоволення, просило залишити судові рішення без змін, вказавши на правильне застосування судами положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, виходячи із встановлених судами обставин справи.
6. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
7. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.
8. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
9. Суди попередніх інстанцій установили, що 27.10.2016 між АТ "НАК " Нафтогаз України" (постачальник) і Державним міським підприємством "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (споживач) укладено договір постачання природного газу № 5260/1617-БО-15, за умовами якого постачальник за період із жовтня 2016 року по вересень 2017 року передав, а споживач прийняв природний газ на загальну суму 60 763 870,90 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Вартість поставленого постачальником природного газу за договором сплачена споживачем 15.12.2017 з порушенням встановленого строку оплати, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.
Предметом позову у справі, що розглядається, була вимога АТ "НАК " Нафтогаз України" про стягнення з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" пені у сумі 1 069 176,26 грн, 3 % річних у сумі 186 861,62 грн та інфляційних втрат у сумі 488 662,95 грн за неналежне виконання відповідачем умов договору постачання природного газу від 27.10.2016 № 5260/1617-БО-15 у частині своєчасного розрахунку за поставлений природний газ.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установив обставини справи щодо порушення відповідачем умов договору про своєчасну оплату поставленого за договором природного газу, визнав доведеними вимоги позивача про стягнення з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" 3 % річних у сумі 186 861,62 грн та інфляційних втрат у сумі 488 662,95 грн, а також пені у сумі 534 588,13 грн, дійшовши висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення суми пені на 50 % від заявленої до стягнення суми на підставі статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.
10. Як уже зазначалося, скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норми права (статті 233 Господарського кодексу України і статті 551 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, з приводу чого колегія суддів зазначає таке.
За змістом статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення суми пені є правом суду, яке він може реалізувати у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів.
Суди попередніх інстанцій у цій справі, що розглядається Верховним Судом, з урахуванням наведених положень законодавства, дійшли висновку про зменшення розміру пені, зазначивши в судових рішеннях мотиви та обґрунтування такого зменшення. Так, зменшуючи розмір пені на 50 %, суди з урахуванням встановлених обставин, які вплинули на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання, враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та те, що природний газ, який постачався за договором, використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями, а заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ виникла у зв'язку з несвоєчасною оплатою бюджетних установ/організацій послуг централізованого опалення, враховуючи, що позивач не надав доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення труднощів у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання йому збитків у результаті дій відповідача при виконанні умов договору, з метою реального виконання судового рішення, дійшли висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені на 50 %.
Зменшення розміру пені є правом суду і було ним реалізоване у справі № 909/980/19 за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
11. Водночас у справі № 908/1453/14, на яку позивач посилається у касаційній скарзі, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.2017 і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017, зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для зменшення пені з огляду на майновий стан сторін, наявність заборгованості позивача із заробітної плати та податковий борг, тобто у справі № 908/1453/14, на відміну від справи № 909/980/19, було відмовлено у зменшенні пені через встановлення судами відсутності обставин для такого зменшення. Правовий висновок у справі № 908/1453/14 не доводить неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у справі № 909/980/19 і в справі № 908/1453/18 різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, залежно від яких і були постановлені відповідні судові рішення.
Тобто у кожній із зазначених справ суди оцінювали та досліджували різні докази, які сторони подавали на обґрунтування заяв про зменшення розміру штрафних санкцій, з посиланням на положення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, а також на підставі встановлених обставин суди приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у справі № 909/980/19 та у справі № 908/1453/14.
12. Стосовно посилань заявника касаційної скарги на те, що збитковість підприємства не є винятковою обставиною для зменшення неустойки, а відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством не передбачено переліку обставин, які мають істотне значення для зменшення неустойки і вирішення питання щодо такого зменшення неустойки є правом суду, яке реалізується виходячи із встановлення обставин конкретної справи. При цьому у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 акцентовано увагу на тому, що споживач за договором постачання природного газу не обмежується при здійсненні розрахунків з постачальником лише застосуванням рахунків зі спеціальним режимом використання та не обмежений у способах виконання своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з чим у справі № 922/1010/16 зроблено висновок про правомірність висновків судів попередніх інстанцій про стягнення пені за заявлений позивачем період відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Питання про зменшення пені у зазначеній справі суди не розглядали.
13. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.12.2019 у справі № 909/980/19.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.12.2019 у справі № 909/980/19, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді К. М. Пільков
Ю. Я. Чумак