ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2020Справа № 910/10202/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, місто Київ, вулиця Дорогожицька, будинок 10)
до Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (04119, місто Київ, вулиця Іллєнка Юрія, будинок 42)
про стягнення 390 107,88 грн.
Представники сторін: не викликались
Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" про стягнення 354 478,14 грн. основного боргу, 33 288,25 грн. пені, 5 296,29 грн. процентів річних та 6 934,21 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 571-5/4 про надання послуг передачі даних з кодованими сигналами регіонального телемовлення на передавачі в регіонах мережею оператора у цифровому форматі від 23.12.2019, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10202/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/10202/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, через відділ діловодства суду 31.07.2020 від позивача надійшло клопотання 2118/9-03 від 28.07.2020, відповідно до якого позивач просить суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 344 589,12 грн. у зв'язку зі сплатою та просить суд повернути позивачу судовий збір у розмірі 3 749,62 грн.
В свою чергу 14.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 07.08.2020, відповідно до якого останній заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на сплату суми основного боргу. Крім того, відповідач заперечує проти нарахованих штрафних санкцій з огляду на те, що позивачем не надано належних доказів направлення відповідачу актів та рахунків на оплату, у зв'язку з чим не доведено факту прострочення відповідачем оплати послуг за договором. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Також, 17.09.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення б/н б/д щодо оплати наданих послуг в межах встановлених пунктом 4.8 Договору з дати отримання рахунку. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Окрім цього, 07 жовтня 2020 року від відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи судового рішення у справі 910/9024/20, яка судом задоволена, документи до матеріалів справи долучені.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 23 грудня 2019 між Публічним акціонерним товариством "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (відповідач у справі, замовник за договором) та Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (позивач у справі, виконавець за договором) укладено Договір про надання послуг передачі даних з кодованими сигналами регіонального телемовлення на передавачі в регіонах мережею оператора у цифровому форматі № 571-5/4 (далі - Договір), за умовами якого виконавець за допомогою технічних засобів, що зазначені у додатку № 1 до договору (Перелік технічних засобів Концерну РРТ для послуг передачі даних з кодованими сигналами регіонального телемовлення на передавачі в регіонах мережею оператора у цифровому форматі з 1 серпня 2019 до 31 грудня (включно) 2019 року) надає замовнику послуги за кодом ДК 021:2015:64210000-1 - "Послуги телефонного зв'язку та передачі даних", а саме: послуги передачі даних з кодованими сигналами регіонального телемовлення на передавачі в регіонах мережею оператора у цифровому форматі (далі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані належним чином послуги.
Розділами 3 - 12 Договору сторони узгодили права, обов'язки та відповідальність сторін, вартість послуг, порядок і умови здійснення оплати послуг, порядок і умови надання послуг, порядок вирішення спорів, форс - мажор, строк чинності та умови припинення дії договору тощо.
Як визначено розділом 11 Договору даний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє по 31 грудня 2019 року, а в частині розрахунків та виконання обов'язків, що виникли під час дії договору - до повного їх виконання. Відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони домовились, що умови цього договору розповсюджуються на відносини між сторонами, які виникли з 01.08.2019.
Вказаний Договір підписаний представниками замовника та виконавця та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Так, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Положеннями пункту 4.3 Договору сторонами погоджено, що виконавець щомісячно, протягом 5 (п'яти) робочих днів по закінченню кожного місяця, в якому надавалися послуги за цим договором, складає акт прийому-передачі наданих послуг в 2-х примірниках (далі - акт) на оплату з повною розшифровкою за підсумками роботи передавальних станцій у відповідності до додатку 1 до цього договору, після чого направляє рахунок і акти замовнику (в оригіналі поштою).
Замовник з урахуванням пункту 1.2. та пункту 6.1.1 Договору розглядає акти на поточний місяць 2019 року та протягом 4 (чотирьох) робочих днів після офіційного отримання оригіналу, у випадку відсутності зауважень або заперечень, підписує акти, скріплює печаткою і повертає один примірник виконавцю (пункт 4.4 договору).
Як стверджує позивач в позовній заяві, на виконання умов Договору про надання послуг передачі даних з кодованими сигналами регіонального телемовлення на передавачі в регіонах мережею оператора у цифровому форматі № 571-5/4 від 23.12.2019 відповідачу були надані послуги передачі даних з кодовими сигналами регіонального телемовлення на передавачі в регіонах мережею оператора у цифровому форматі за серпень-грудень 2019 року на загальну суму 344 589,12 грн., що підтверджується складеним позивачем актом виконання робіт (надання послуг) № 1861 від 24.12.2019 та рахунком на оплату № 1949, які були надані відповідачу відповідно до супровідного листа № 4687/4-06 від 20.12.2019, копія якого наявна в матеріалах справи.
Судом встановлено за матеріалами справи, а саме за змістом вказаного Акту виконання робіт (надання послуг) № 1861 від 24.12.2019 року, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем в серпні - грудні 2019 року було надано, а відповідачем прийнято послуги передачі даних з кодованими сигналами регіонального телемовлення на передавачі в регіонах з мережею оператора у цифровому форматі на загальну суму 344589,12 грн., що підтверджується засвідченими відбитками печаток сторін підписами уповноважених представників замовника та виконавця на вказаному Акті.
Згідно п. 4.6 Договору за відсутності зауважень Акт вважається узгодженим, сума, зазначена в акті узгодженою, що є підставою для розрахунку за фактично надані послуги.
При цьому, як вбачається із наданого позивачем Акту та відповідачем не заперечувалось, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника відсутні.
Доказів пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості, обсягів та строків наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг передачі даних та підписання Акту виконання робіт (надання послуг), а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаному Акті, до суду не надходило.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг передачі даних з кодованими сигналами регіонального телемовлення на передавачі в регіонах з мережею оператора у цифровому форматі за серпень - грудень 2019 року, у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в Акті № 1861 від 24.12.2019 року на суму 344589,12 грн., а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, підписання замовником (відповідачем) Акту виконання робіт (надання послуг) № 1861 від 24.12.2019 року, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов Договору.
При цьому суд звертає увагу, що позивачем в прохальній частині позовної заяви зазначено позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 354478,14 грн., що перевищує зазначену в Акті виконання робіт (надання послуг) № 1861 від 24.12.2019 року суму та суми, наведені в самому тексті позовної заяви.
Відповідно до розділу 6 Договору обов'язку позивача щодо забезпечення надання послуг у строки, встановлені цим Договором (п.6.3.1 п.6.3), який, як свідчать матеріали справи, Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення виконано належним чином, кореспондує обов'язок відповідача як замовника з підписання акту здавання - приймання фактично наданих послуг за минулий місяць при належному їх наданні (п.п.6.1.1 п.6.1) та оплати наданих виконавцем послуг у порядку, передбаченому розділом 4 цього Договору (п.п.6.1.4 п.6.1).
Окрім того, оскільки в матеріалах справи відсутні докази опротестування відповідачем виставленого позивачем Акту виконання робіт (надання послуг) № 1861 від 24.12.2019 року, суд доходить висновку, що вказаний Акт є таким, що підлягає оплаті.
Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За умовами п. 3.1. Договору сторони погодили, що загальна вартість послуг за даним договором становить - 354 478,14 грн., у т.ч. ПДВ, що розраховується на підставі тарифів, затверджених Наказом № 3 від 03.01.2008 Концерну РРТ "Про затвердження тарифів на надання каналів для передачі програм телебачення, моно - і стерео радіомовлення" і цін на послуги, які зазначені у додатку 1, що є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з пунктом 6.1.4 Договору до обов'язків замовника входить, зокрема, обов'язок своєчасно оплачувати надані послуги в порядку, передбаченому розділом 4 цього договору.
Відповідно до пункту 4.8 Договору щомісячна оплата здійснюється замовником в межах замовлення послуг за фактично відпрацьований час протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання рахунку, виставленого на підставі підписаного сторонами акту, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця та з урахуванням пункту 4.1 даного Договору. До рахунку додається акт, підписаний уповноваженими представниками обох сторін.
Позивач зазначає в обґрунтування позовних вимог, що ним у відповідності до умов Договору супровідним листом № 4687/4-06 від 20.12.2019 року було направлено на адресу відповідача спірні акт № 1861 від 24.12.2019 року та рахунку на сплату № 1949 на суму 344 589,12 грн., які були отримані представником відповідача.
Проте, як стверджує позивач в позовній заяві, свої зобов'язання щодо сплати Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення грошових коштів в сумі 344589,12 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів. 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання договору про надання послуг передачі даних з кодованими сигналами регіонального телемовлення на передавачі в регіонах мережею оператора у цифровому форматі № 571-5/4 від 23.12.2019 та/або його окремих положень суду не надано.
Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного договору на час його підписання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Як зазначалось судом вище, позовні вимоги позивача ґрунтуються на факті надання ним як виконавцем послуг передачі даних з кодованими сигналами регіонального телемовлення на передавачі в регіонах з мережею оператора у цифровому форматі за спірним Договором та прийняття відповідачем вказаних послуг на загальну суму 344589,12 грн. в т.ч. ПДВ на підставі Акту виконаних робіт (надання послуг) № 1861 від 24.12.2019 року.
Наразі, як встановлено судом вище, зокрема, сторонами в тексті самого Акту, оплата послуг здійснюється на підставі рахунку, виставленого виконавцем, що повністю узгоджується з умовами спірного Договору, пунктом 4.8 якого передбачене здійснення щомісячної оплати в межах замовлення послуг за фактично відпрацьований час протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання рахунку, виставленого на підставі підписаного сторонами Акту; до рахунку додається акт, підписаний уповноваженими представниками обох сторін.
Поряд із цим суд зазначає, що згідно пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.
Суд звертає увагу, що відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України та статтею 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
При цьому сторони вправі обирати та погоджувати будь-які умови договору, які необхідні сторонам для належного виконання правочину та не суперечать вимогам чинного законодавства відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України.
Тобто зміст спірного Договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
В контексті вищенаведеного суд зазначає, що умовами Договору передбачено, що вартість наданих послуг визначається згідно акту виконання робіт (надання послуг), тоді як настання строку оплати наданих позивачем послуг та, відповідно, момент їх оплати, обумовлено саме датою отримання рахунку відповідачем, дата виписки якого може як співпадати з датою складання та підписання Акту виконання робіт (наданих послуг), так і бути пізнішою, зважаючи на виставлення рахунку на підставі Акту.
Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інформацію" документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
При цьому за твердженнями позивача, строк оплати наданих у серпні - грудні 2019 року послуг на суму 344 589,12 грн. настав 08.01.2020 року, виходячи з дати отримання відповідачем як замовником акту № 1861 від 24.12.2019 року та рахунку на сплату № 1949 на суму 344 589,12 грн., на підтвердження чого позивачем надано копію супровідного листа № 4687/4-06 від 20.12.2019 року на адресу відповідача, який містить відмітку "отримав" та підпис невідомої особи підписанта, без зазначення посади, прізвища, ім'я та по-батькові.
Як встановлено судом під час дослідження наданих позивачем доказів, з наявної відмітки на супровідному листі № 4687/4-06 від 20.12.2019 року не можливо дійти беззаперечного висновку про вручення саме відповідачу акту та рахунку, оскільки поряд з підписом відсутня інформація про особу підписанта (прізвище, ініціали особи) та в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження повноважень особи на вчинення від імені відповідача дій з отримання вхідних документів, в зв'язку з чим зазначений супровідний лист не може бути прийнятий судом як належний доказ отримання відповідачем акту виконаних робіт та рахунку на оплату послуг відповідно до умов Договору. Інших доказів направлення або вручення документів відповідачу матеріали справи не містять.
В свою чергу в поданому відзиві на позовну заяві відповідач заперечує факт отримання рахунку № 1949 на суму 344 589,12 грн., визначаючи при цьому датою отримання останнього дату отримання даного позову та наголошуючи на оплаті наданих послуг платіжним дорученням № 1039 від 24.07.2020 року на суму 344 589,12 грн. в межах строків, визначених п.4.8 Договору, у зв'язку з чим суд зазначає, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Згідно з п. 1.7 Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.
Поряд із цим, факт здійснення відповідачем перерахування на рахунок позивача грошових коштів в сумі 344 589,12 грн. платіжним дорученням № 1039 від 24.07.2020 року із зазначенням призначення платежу «посл.передачі даних кодов.сигнал. регіонрадіомовл.на перед.в рег.мер.з декодув. у цифр.формат 08-12.2019, дог.571-5/4 23.12.19, акт 1861 24.12.19, ПДВ 57431,52..», додатково підтверджуючи прийняття відповідачем послуг у наведеному в Акті № 1861 від 24.12.2019 року обсязі, з огляду на вищенаведені приписи чинного законодавства в якості доказів на підтвердження настання строку оплати таких послуг судом не розцінюється.
Враховуючи вищезазначені умови Договору щодо встановлення строку оплати та приписи чинного законодавства, за висновками суду обов'язок відповідача оплатити надані послуги пов'язаний саме із фактом отримання рахунку на оплату послуг, а не фактом прийняття самих послуг згідно акту виконання робіт (надання послуг).
Проте, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження надсилання відповідачу та отримання ним документів, передбачених умовами пункту 4.8 Договору, зокрема, рахунку, суд зазначає, що позивачем не доведено факту настання строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати на надані позивачем послуги за Договором, отже строк оплати за надані в серпні - грудні 2019 року послуги за Договором та, відповідно, прострочення такого виконання і факту порушення відповідачем права позивача не настали, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 344 589,12 грн., а також нарахованих процентів річних, інфляційних втрат та пені є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу та про повернення судового збору не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено наявність підстав для вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених статтею 231 Господарського процесуального кодексу України та статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову повністю з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 26 листопада 2020 року.
Суддя А.М. Селівон