ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.11.2020Справа № 910/8331/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Дочірнє підприємство "Адідас-Україна"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) Фізична особа-підприємець Сілін Олександр Вікторович,
2) Приватне акціонерне товариство "Акціонерна Страхова Компанія "Інго Україна"
про стягнення страхового відшкодування у розмірі 1 122 528, 33 грн.
Представники:
від позивача: Паламарчук Ю.М.;
від відповідача: Філоненко В.О.;
від третьої особи, на стороні позивача: не з'явився;
від третьої особи-1, на стороні відповідача: не з'явився;
від третьої особи-2, на стороні відповідача: не з'явився
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 1 122 528, 33 грн.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач виплатив страхове відшкодування потерпілій особі (ДП "Адідас-Україна) та у межах фактичних витрат до ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" перейшло право зворотної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяння збитку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 (суддя Кирилюк Т.Ю.) позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю " Еколь Логістікс" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" 1 122 528 (один мільйон сто двадцять дві тисячі п'ятсот двадцять вісім) грн 33 коп. страхового відшкодування та 16 837 ( шістнадцять тисяч вісімсот тридцять сім) грн 93 коп. судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі № 910/8331/19 залишено без змін.
05.03.2020 на виконання рішення Господарського суду міста Києва 05.11.2019 у справі № 910/8331/19 видано наказ.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 910/8331/19 скасовано. Справу №910/8331/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
05.05.2020 матеріали справи № 910/8331/19 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Щербакова С.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2020 прийнято справу № 910/8331/19 до свого провадження. Розгляд справи № 910/8331/19 здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.06.2020.
18.05.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заяву про залучення третьої особи, в якій просить суд залучити до участі у справі Компанію CHUBB EUROPEAN GROUP LIMITED, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Також, 18.05.2020 відповідач подав до суду письмові пояснення, в яких, зокрема зазначає, що Фізична особа-підприємець Сілін Олександр Вікторович (перевізник) здійснював перевезення вантажів ДП "Адідас-Україна" та має бути відповідальним за спричинені збитки. Також відповідач зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що товар спочатку був переданий відповідачу.
27.05.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду Приватне акціонерне товариство "Акціонерна Страхова Компанія "Інго Україна" подало письмові пояснення, в яких зазначає, що відповідачем не було дотримано вимоги передбачені п. 6.2 розділу ХІ договору страхування, до транспортного засобу, а саме обладнання транспортного засобу, що перевозить вантаж підвищеного ризику контейнерним замком Fortus з механізмом підвищеної секретності виробництва Mul-T-Lock (замок HasLock), у зв'язку з чим було відмовлено у виплаті страхового відшкодування.
У судовому засіданні 04.06.2020 оголошено перерву до 23.07.2020.
05.06.2020 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання про долучення доказів разом з додатковими поясненнями, в яких, зокрема заперечує проти залучення третьої особи.
17.07.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав письмові пояснення, в яких зазначає, що по даному страховому випадку позивач отримав страхове відшкодування (компенсацію) від перестраховика - нерезидента, у зв'язку з чим у позивача не виникло збитків, відтак останній необгрунтовано звернувся до суду з вказаним позовом.
У судовому засіданні 23.07.2020 розглянувши подану відповідачем заяву про залучення третьої особи, враховуючи що у матеріалах справи наявна копія Swift від 13.06.2018, яка відповідно до п. 49 генерального договору добровільного страхування вантажів № 40-0105-18-00001dd від 12.12.2017 підтверджує факт врегулювання взаємовідносин між ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" та перестраховиком - Компанією CHUBB EUROPEAN GROUP LIMITED по страховому випадку, який є предметом розгляду у даній справі, тож суд не вбачає, яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Компанії CHUBB EUROPEAN GROUP LIMITED, а тому суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про залучення третьої особи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/8331/19 призначено на 03.09.2020.
У судовому засіданні 03.09.2020 оголошено перерву до 08.10.2020.
У судовому засіданні 08.10.2020 оголошено перерву до 12.11.2020.
13.10.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав додаткові пояснення, в яких, зокрема зазначає, що саме перевізник - Фізична особа-підприємець Сілін Олександр Вікторович здійснював перевезення вантажів ДП "Адідас-Україна" та має бути відповідальним за спричинені збитки. Також, відповідач зазначає, що позивачем не надано належні докази на підтвердження вартості товару, який було вкрадено.
Також, 13.10.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" подало заяву про відвід судді.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" про відвід судді Щербакова С.О. від розгляду справи №910/8331/19 визнано необґрунтованою. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" про відвід судді Щербакова С.О. від розгляду справи №910/8331/19 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2020 (суддя Мельник В.І.) відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" в задоволенні заяви про відвід судді Щербакова С.О. у справі № 910/8331/19.
05.11.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" подало додаткові пояснення, в яких зокрема зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 1 122 528, 33 грн.
09.11.2020 відповідач через відділ автоматизованого документообігу суду подав додаткові пояснення.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Представники третьої особи, на стороні позивача та третьої особи-2 на стороні відповідача у судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили, однак були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Представник третьої особи-1 на стороні відповідача у судове засідання також не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак про час та місце розгляду справи був повідомлений належними чином, ухвала суду від 08.10.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження третьої особи-1 на стороні відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61162, м. Харків, вул. Ньютона, буд. 133, квартира 178, проте, до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 08.10.2020.
У разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що третя особа-1 на стороні відповідача мала право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.10.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Приймаючи до уваги, що представник третьої особи на стороні позивача та третіх осіб-1,2 на стороні відповідача були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників третьої особи, на стороні позивача та третіх осіб-1,2 на стороні відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 12.11.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
19.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" (далі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем Сіліним Олександром Вікторовичем (далі - виконавець) укладено договір № 86/14-ТР про перевезення вантажу, відповідно до якого виконавець відповідно до даного договору, зобов'язується надавати замовнику послуги з перевезення вантажу до пункту призначення, в тому числі шляхом залучення для виконання перевезень третіх осіб (перевізників) та видачі їх особі, яка має право на одержання вантажів, оформлення відповідної документації, а також надаватиме інші послуги, пов'язані з перевезенням вантажів відповідно до замовлення, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
Крім того, 01.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" (далі - експедитор) та Дочірнім підприємством "Адідас-Україна" (далі - замовник) укладено договір № 22/06 на надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажів територією України (далі - Договір № 22/06), відповідно до якого замовник доручає, а експедитор приймає на себе зобов'язання за рахунок замовника забезпечити здійснення перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом по Києву та території України відповідно до заявок замовника.
Відповідно до п. 3.1.6 договору № 22/06, експедитор зобов'язаний особисто виконувати свої обов'язки за цим договором або залучати до його виконання третіх осіб. При цьому експедитор несе відповідальність за дії третіх осіб у повному обсязі.
Згідно з пунктами 5.2 та 5.3 договору № 22/06, експедитор несе відповідальність за своєчасну доставку вантажу у цілісному та збереженому стані та у відповідності до умов цього договору. Експедитор несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його отримання до моменту підписання документів, що підтверджують його передачу вантажоодержувачу.
Пунктом 5.4 договору №22/06 встановлено, що в разі втрати, пошкодження або псування вантажу експедитор оплачує замовнику перевезення повну суму нестачі або вартість пошкодженого вантажу.
За умовою пункту 5.5 даного договору, вартість втраченого або пошкодженого вантажу, враховуючи ПДВ, визначається за ТТН та видатковими накладними замовника. Експедитор відшкодовує суму збитків на підставі претензії замовника. Разом із відшкодуванням встановлених збитків, пов'язаних із втратою, нестачею або псуванням вантажу, експедитор повертає замовнику провізну плату за перевезення такого вантажу, оскільки ця плата не входить в вартість вантажу. При цьому, пошкоджений, зіпсований товар після отримання відшкодування від експедитора не підлягає передачі експедитору.
Згідно з умовами даного договору між експедитором та замовником була укладена заявка №TU0008193 від 24.01.2018 на перевезення вантажу замовника вартістю 3 723 494, 01 грн.
12.12.2017 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - страховик) та Дочірнім підприємством "Адідас-Україна" (далі - страхувальник) укладено договір добровільного страхування вантажів №40-0105-18-00001 (далі - договір страхування № 40-0105-18-00001), предметом якого є майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням заявленими на страхування вантажами.
Відповідно до ст. 2 договору страхування № 40-0105-18-00001, страхове покриття за договором надається товарам будь-якого виду, походження та переліку, які страхувальник повинен страхувати відповідно до правил ведення господарської діяльності за власний рахунок або рахунок третьої сторони, або там, де у страхувальника виникає ризик настання страхової події, або, там, де він має страховий інтерес. Це включає в себе, окрім спортивної форми, одягу для відпочинку, щоденного одягу, косметики та спортивного обладнання, наприклад, сировину та матеріали, напівготову та готову продукцію, демонстраційне обладнання, апаратуру, запасні частини, упаковку, рекламні матеріали та зразки, виставкові товари, стенди, технічне та офісне обладнання.
Термін дії договору страхування №40-0105-18-00001 - з 01.01.2018 по 31.12.2018 (п. 23 договору страхування № 40-0105-18-00001).
Відповідно до пункту 46.3 договору страхування № 40-0105-18-00001 до страховика, після виплати ним страхового відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, винної в заподіянні збитку.
25.01.2018 при перевезенні експедитором ТОВ "Еколь Логістікс" вантажу замовника ДП "Адідас-Україна" територією України вантаж було частково втрачено.
Так, перевезення вантажу здійснювалося автомобілем «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_1 , водієм ОСОБА_1 на підставі заявки на автомобільні перевезення вантажів від 24.01.2018 № 0183752 щодо перевезення вантажу ДП "Адідас-Україна" складеної відповідно до умов договору № 86/14-ТР від 19.03.2014.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 автомобіль «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_1 належить ОСОБА_2 .
Користування ФОП Сіліним Олександром Вікторовичем автомобілем «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_1 здійснювалося відповідно до договору оренди (найму) транспортного засобу від 03.11.2015, укладеного між ОСОБА_2 (орендодавець) та ФОП Сіліним О.В. (орендар).
Тож, у межах строку дії страхового покриття під час здійснення перевезення за заявкою страхувальника № TU0008193 за маршрутом Бориспіль-Харків автомобілем «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_1 було втрачено частину вантажу ДП "Адідас-Україна".
25.01.2018 ДП "Адідас-Україна" звернулося до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
25.01.2018 аварійним комісаром ПП "Пліч-Опліч" було складено акт огляду пошкодженого майна (дефектна відомість), в якому встановлено, що з кузову автомобіля «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_1 під час перевезення зникло 35 ящиків зі 121.
Страховим актом від 23.05.2018 №ДКЦВ-15113 дану подію було визнано позивачем страховим випадком за договором страхування №40-0105-18-00001 та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 1 122 528, 33 грн.
Платіжним дорученням від 24.05.2018 № 10550 позивачем було перераховано на поточний рахунок ДП "Адідас-Україна" страхове відшкодування у розмірі 1 122 528, 33 грн. (за вирахуванням суми франшизи у розмірі 17 025, 00 грн).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензіями від 12.06.2018 №03/3496 та від 27.02.2019 №03/1088, в яких просив здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 1 122 528, 33 грн. і які були залишені відповідачем без відповіді.
Крім того, відповідальність перевізника (експедитора) ТОВ "Еколь Логістікс" була застрахована у ПАТ "АСК "Інго Україна" згідно договору страхування відповідальності транспортного оператора №202000569.17 від 31.07.2017.
Тож, листом від 30.11.2018 № 03/7109 позивач звернувся до ПАТ "АСК "Інго Україна", в якому просив повідомити чи зверталося ТОВ "Еколь Логістікс" до ПАТ "АСК "Інго Україна" щодо виплати страхового відшкодування.
Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування відповідно до статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування" та пункту 46.3 договору страхування № 40-0105-18-00001 перейшло право вимоги до особи, винної за заподіяні збитки, а саме до відповідача.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 354 Цивільного кодексу України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у даній справі та передаючи справу № 910/8331/19 на новий розгляд, зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили повною мірою такого доказу у справі, як Договір №202000569.17, а обмежилися лише цитуванням умов пункту 1.4 розділу VIII цього договору, не врахували правового статусу Відповідача як особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність перед третіми особами під час здійснення нею транспортно-експедиторської діяльності у ПАТ "АСК "Інго Україна", що зумовлює необхідність застосування до спірних правовідносин норм статті 1194 ЦК України під час визначення обсягу відповідальності Відповідача за шкоду, завдану Позивачу як новому кредитору у деліктному зобов'язанні, у зв'язку із втратою спірного вантажу під час його перевезення.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов про стягнення з Відповідача повної суми страхового відшкодування, не застосували до спірних правовідносин норми статті 1194 ЦК України в ракурсі застрахованої відповідальності Відповідача та не встановили особу, яка має бути належним відповідачем у даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Таким чином, з урахуванням вказівок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 28.04.2020 у справі № 910/8331/19, суд відзначає наступне.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Згідно ст. 932 Цивільного кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; експедитор (транспортний експедитор) - це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Приписами ст. 13 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що експедитор здійснює страхування вантажу та своєї відповідальності згідно із законом та договором транспортного експедирування.
Частинами 2 та 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування; експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
Як встановлено судом вище, 25.01.2018 при перевезенні експедитором ТОВ "Еколь Логістікс" вантажу замовника ДП "Адідас-Україна" територією України вантаж було частково втрачено.
Так, перевезення вантажу здійснювалося автомобілем «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_1 , водієм ОСОБА_1 на підставі заявки на автомобільні перевезення вантажів від 24.01.2018 № 0183752 щодо перевезення вантажу ДП "Адідас-Україна" складеної відповідно до умов договору № 86/14-ТР від 19.03.2014.
Згідно акту огляду пошкодженого майна (дефектна відомість) від 25.01.2018 складеного аварійним комісаром ПП "Пліч-Опліч" з кузову автомобіля «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_1 під час перевезення зникло 35 ящиків зі 121.
Тож, 25.01.2018 ДП "Адідас-Україна" звернулося до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про страхування»).
Положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Частиною 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про страхування» підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є: 1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; 2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законом.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.
Відповідно приписів ст. 988 Цивільного кодексу України, страховик зобов'язаний, зокрема, у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Так, страховим актом від 23.05.2018 №ДКЦВ-15113 дану подію було визнано позивачем страховим випадком за договором страхування №40-0105-18-00001 та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 1 122 528, 33 грн.
24.05.2018 позивачем було перераховано на поточний рахунок ДП "Адідас-Україна" страхове відшкодування у розмірі 1 122 528, 33 грн. (за вирахуванням суми франшизи у розмірі 17 025, 00 грн), що підтверджується платіжним дорученням № 10550.
Отже, як зазначає позивач, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування відповідно до статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування" та пункту 46.3 договору страхування № 40-0105-18-00001 перейшло право вимоги до особи, винної за заподіяні збитки, а саме до відповідача.
Так, статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого деліктного зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 по справі №910/3165/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі №910/2603/17).
За умовами пункту 3.1.6 договору № 22/06, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" (далі - експедитор) та Дочірнім підприємством "Адідас-Україна" експедитор зобов'язаний особисто виконувати свої обов'язки за цим договором або залучати до його виконання третіх осіб. При цьому експедитор несе відповідальність за дії третіх осіб у повному обсязі.
Згідно зі статтею 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
Суд зазначає, що відповідач, прийнявши товар у пункті завантаження, несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу під час його транспортування до моменту його видачі.
Відповідно до частини першої статті 22, частини першої статті 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.
В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач, зокрема зазначає, що належним боржником перед ДП "Адідас-Україна" є перевізник - ФОП Сілін О.В., який здійснював перевезення вантажів відповідача відповідно до договору №86/14-ТР від 19.03.2014, а не експедитор (ТОВ "Еколь Логістікс"), який здійснював організацію перевезення вантажу, проте, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.
Як встановлено вище, організація перевезення за маршрутом Бориспіль-Харків здійснювалось відповідачем за заявкою №TU0008193. Відтак, правовідносини ДП "Адідас-Україна" та відповідача в частині організації та здійснення перевезень вантажів було врегульовано договором №22/06 від 01.09.2016.
Відповідно до умови пункту 1.1 договору №22/06 від 01.09.2016 про надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажів територією України, укладеного ДП "Адідас-Україна" та відповідачем, останній зобов'язався після отримання заявки за рахунок замовника забезпечити здійснення перевезення його вантажів.
Відповідно до статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Відтак, відповідальність за вибір третіх осіб, залучених експедитором до виконання зобов'язань перед замовником несе експедитор. (ст. 932 ЦК України та ст. 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність").
За умовою пункту 3.1.6 договору №22/06 від 01.09.2016 експедитор зобов'язаний особисто виконувати свої обов'язки за цим договором або залучати до його виконання третіх осіб. При цьому, експедитор (відповідач) несе відповідальність за дії третіх осіб у повному обсязі.
Відповідно до пунктів 5.2 та 5.3 договору №22/06 від 01.09.2016 відповідач несе відповідальність за своєчасну доставку вантажу у цілісному та збереженому стані. Експедитор несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його отримання до моменту підписання документів, що підтверджують його передачу вантажоодержувачу.
Пунктом 5.4 договору №22/06 від 01.09.2016 встановлено, що у разі втрати, пошкодження або псування вантажу експедитор (відповідач) сплачує замовнику перевезення повну суму нестачі або вартість пошкодженого вантажу, при цьому за умовою пункту 5.5 цього договору вартість втраченого або пошкодженого майна визначається з урахуванням ПДВ на підставі ТТН та видаткових накладних замовника.
Виходячи з наведених договірних норм, замовник перевезення мав право на повне відшкодування нанесених йому збитків у результаті втрати частини вантажу під час здійснення перевезення саме за рахунок відповідача.
Разом з тим, відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Судом встановлено, що 31.07.2017 між Приватним акціонерним товариством "Акціонерна Страхова Компанія "Інго Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" укладено договір страхування відповідальності транспортного оператора № 202000569.17, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України та відповідних конвенцій і законодавства, що застосовуються стосовно діяльності страхувальника та пов'язані з відшкодуванням збитків, що виникли внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань згідно договорів щодо надання транспортних/транспортно-експедиторських послуг, укладених страхувальником з іншими особами.
Дата початку дії договору: 31.07.2017.
Дата закінчення дії договору: 30.07.2018
Відповідно до п. 2 розділу ІІІ договору № 202000569.17, застраховано відповідальність страхувальника при здійсненні операцій та наданні послуг з, зокрема, внутрішньо-українського експедирування вантажів відповідно до діючого законодавства України про перевезення вантажів автомобільним транспортом; внутрішньо-українського перевезення вантажів відповідно до діючого законодавства України про перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Згідно п. 1 розділу ІV договору № 202000569.17, страховим випадком за договором є виникнення відповідальності страхувальника, зокрема за збитки у результаті повної або часткової втрати, псування, пошкодження або нестачі вантажу, внаслідок: дорожньо-транспортної-пригоди: крадіжки вантажу; намокання вантажу; пожежі; недотримання температурного режиму внаслідок виходу з ладу рефрижераторного обладнання та агрегатів, що використовуються в його роботі.
За умовами п. 1 розділу V договору № 202000569.17, відповідальність страховика по кожному страховому випадку обмежена сумами, зокрема за ризиком «втрати й/або пошкодження вантажу» - 5 000 000, 00 грн.
Таким чином, на момент настання страхової події - часткової втрати вантажу, відповідальність ТОВ "Еколь Логістікс" за збереження вантажу була застрахована у ПрАТ "Акціонерна Страхова Компанія "Інго Україна".
Згідно з частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Суд зазначає, що статтею 1194 Цивільного кодексу України, встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність страхувальника (ТОВ "Еколь Логістікс") у розмірі, який перевищує суму виплаченого страховиком (ПрАТ "Акціонерна Страхова Компанія "Інго Україна") потерпілому страхового відшкодування (ліміт відповідальності страховика) та становить різницю між фактично завданою шкодою і страховою виплатою.
Виходячи з положень статті 1194 Цивільного кодексу України експедитор як страхувальник несе цивільну відповідальність за завдану ним шкоду у зв'язку з викраденням переданого йому для перевезення вантажу в межах різниці між фактичним розміром завданої шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням.
З урахуванням приписів статті 1194 Цивільного кодексу України та статей 13, 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" позивач має право на відшкодування виплаченого ДП "Адідас-Україна" страхового відшкодування за рахунок страховика - ПрАТ "Акціонерна Страхова Компанія "Інго Україна", з можливістю подальшого стягнення з ТОВ ТОВ "Еколь Логістікс" (експедитора) різниці між фактичним розміром завданої шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №910/1978/17).
Адже, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, так як уклавши договір страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди, як наслідок, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі №755/18006/15-ц).
Проте, з матеріалів справи не вбачається та учасниками справи не доведено звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна Страхова Компанія "Інго Україна" з вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації.
При цьому, з наявного у матеріалах справи листа від 30.11.2018 № 03/7109 вбачається, що позивач лише просив ПАТ "АСК "Інго Україна" надати інформацію щодо звернення ТОВ "Еколь Логістікс" до ПАТ "АСК "Інго Україна" щодо виплати страхового відшкодування.
Отже, здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач передусім набув право вимоги до страховика (Приватного акціонерного товариства "Акціонерна Страхова Компанія "Інго Україна") як особи, відповідальної за завдані збитки, а не до експедитора, відповідальність якого в силу приписів статті 1194 Цивільного кодексу України є субсидіарною.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 910/22146/17, Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 910/1978/17, Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/3165/17, Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.
При цьому, відповідно до приписів ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Проте, суд зазначає, що під час розгляду справи позивач не звертався до суду з відповідною заявою про заміну неналежного відповідача та/або залучення до участі у справі співвідповідача, враховуючи щодо таке питання вирішується судом виключно за клопотанням позивача, нормами ст. 48 Господарського процесуального кодексу України не передбачено вчинення відповідної процесуальної дії судом з власної ініціативи.
За таких обставин, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на передчасність їх заявлення до експедитора.
В той же час, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо взаємовідносин позивача з його перестрахувальником, оскільки дані правовідносини не мають жодного відношення до даного спору.
Між тим, суд також вважає за необхідне зазначити, що позивачем не доведено відповідними доказами розмір страхового відшкодування заявленого до стягнення у сумі 1 122 528, 33 грн.
Як стверджує позивач, розмір страхового відшкодування визначено позивачем виходячи з даних акта приймання-передачі продукції від 25.01.2018, ТТН на перевезення та видаткових накладних замовника перевезення з вирахуванням встановленої договором франшизи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте, суд зазначає, що з вказаних документів лише вбачається вартість вантажу переданого до перевезення, однак матеріали справи не містять документів, якими встановлено вартість втраченого вантажу на визначену позивачем суму страхового відшкодування, тобто не можливо встановити яким саме чином вирахувано дану суму, оскільки у складеному аварійним комісаром ПП "Пліч-Опліч" акті від 25.01.2018 лише зазначено про зникнення 35 ящиків зі 121.
Суд зазначає, що вказаним актом не було встановлено, який саме товар було втрачено та його вартість, як підставу для визначення вартості втраченого вантажу на заявлену позивачем суму (за вирахуванням франшизи).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" про стягнення страхового відшкодування у розмірі 1 122 528, 33 грн. задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Згідно п. 1 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
За таких обставин, враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 та за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 910/8331/19 відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група".
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, місто Київ, вулиця Федорова Івана, будинок 32, літера А, ідентифікаційний код - 30859524) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс" (03115, місто Київ, вулиця Краснова, будинок 27, ідентифікаційний код - 31280577) 33 675 (тридцять три тисячі шістсот сімдесят п'ять) грн. 87 коп. - судового збору за подання касаційної скарги та 25 256 (двадцять п'ять тисяч двісті п'ятдесят шість) грн 91 коп. - судового збору за подання апеляційної скарги.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено: 23.11.2020
Суддя С. О. Щербаков