ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2020Справа №910/12962/20
За позовомФізичної особи-підприємця Глазко Євгенія Олександровича
доДержавного підприємства "Центр сетрифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"
простягнення 160 575,90 грн.
Суддя Бойко Р.В.
Представники учасників справи в судове засідання не з'явилися, у зв'язку з чим розгляд справи було завершено в порядку письмового провадження, а тому згідно ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення його повного тексту.
Фізична особа-підприємець Глазко Євгеній Олександрович (надалі - "Підприємець") звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (надалі - "Підприємство" про стягнення 160 575,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на невиконання відповідачем своїх зобов'язань зі оплати виконаних згідно договору підряду №510-15/2018-ПР від 30.08.2018 робіт, у зв'язку чим виникла заборгованість у розмірі 114 399,60 грн. Крім того, позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 20 591,93 грн., інфляційних втрат у розмірі 11 366,76 грн. та 3% річних у розмірі 6 209,64 грн., нарахованих за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань у період з 26.10.2018 по 21.08.2020, а також штрафу у розмірі 7% від вартості виконаних робіт, що становить суму 8 007,97 грн. Також, в змісті позовної заяви Підприємець виклав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого вказував на понесення судових витрат по оплаті судового збору у розмірі 2 408,64 грн. та витрат по оплаті професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 (постановленою після усунення позивачем недоліків позовної заяви, які стали підставою для залишення її без руху згідно ухвали суду від 02.09.2020) за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/12962/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.
12.10.2020 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано відзив на позов, відповідно до якого, що Підприємством не було погоджено укладення договору підряду №510-15/2018-ПР від 30.08.2018, як це передбачено у статуті, в редакції, яка діяла на момент укладення договору, та не було надано повноваження директору Полтавської філії на укладення такого правочину. Також, у подано відзиві представник відповідача просив витребувати у позивача оригінали документів доданих до позовної заяви; застосувати до позовних вимог Підприємця позовну давність - як загальну, так і скорочену; не проводити розгляду справи №910/12962/20 без представника відповідача та відкласти розгляд даної справи на більш пізніший термін, до закінчення строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короно вірусної хвороби (COVID-19).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 відмовлено в задоволенні клопотання Підприємства про розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено проведення судового засідання на 29.10.2020; зобов'язано позивача надати суду у судовому засіданні оригінали всіх документів по суті спору, доданих до позовної заяви (для огляду).
21.10.2020 через відділ діловодства суду представником позивача подано відповідь на відзив, згідно якої вказував на те, що доказів обізнаності позивача про наявність обмеження повноважень керівника Полтавської філії Підприємства на вчинення спірного договору матеріали справи не містять, в той час як при укладенні договору №510-15/2018-ПР від 30.08.2018 було надано погодження №2/11-6.1/821-18 від 31.08.2018 на укладення такого договору, видане Генеральним директором Підприємства, та довіреність №493/08-18 від 30.08.2018, якою уповноважено керівника Полтавської філії Підприємства на укладення такого договору з Підприємцем.
В судовому засіданні 29.10.2020 представником позивача було надано для огляду додані до позовної заяви документи по суті спору.
Протокольною ухвалою суду від 29.10.2020 з метою забезпечення явки відповідача у судове засідання відкладено його проведення на 19.11.2020; визнано необов'язковою явку представника позивача в наступне судове засідання; запропоновано відповідачу взяти участь в засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 у справі №910/12962/20 повідомлено Підприємство про відкладення судового засідання у справі на 19.11.2020; роз'яснено відповідачу про можливість взяти участь в засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою системи "EasyCon" з використанням електронного цифрового підпису; роз'яснено відповідачу, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлення про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України.
Вказана ухвала суду була направлена за адресою місцезнаходження відповідача, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та визначеною як у позові, так і у відзиві на позовну заяву, а її отримання Підприємством підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105476170970, згідно якого відповідну ухвалу було вручено представнику за довіреністю 10.11.2020.
Отже, в силу приписів ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України матеріалами справи підтверджується належне повідомлення відповідача про місце, дату та час розгляду справи №910/12962/20.
В судове засідання 19.11.2020 з розгляду справи №910/12962/20 представники учасників справи, повідомлені про дату, час та місце проведення такого засідання належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами не з'явилися.
При цьому, судом було визнано необов'язковою явку представника позивача, а відповідачу запропоновано взяти участь в засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою системи "EasyCon" з використанням електронного цифрового підпису.
Однак, про поважні причини неявки своїх представників відповідач суд не повідомив, можливість взяти участь в засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою системи "EasyCon" з використанням електронного цифрового підпису не скористався, у зв'язку з чим суд на підставі положень ст. 240 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку дійшов висновку про наявність підстав для розгляду даної справи за наявними в матеріалах справи доказами без проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення.
У попередньому судовому засіданні (29.10.2020) фіксація судового процесу здійснювалася технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
30.08.2018 між Підприємством (замовник) та Підприємцем (підрядник) було укладено договір підряду №510-15/2018-ПР (надалі - "Договір"), у відповідності до розділу 1 якого: підрядник зобов'язався на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи, з переданням її результату замовнику; роботами за даним договором є збирання врожаю сої на полях Градизької СДС на площі 101 га та Миргородської СДС на площі 13,4 га. Загальна площа - 114,4 га.; строк виконання робіт до 20.09.2018; підрядник виконує сільськогосподарські роботи, які є предметом договору, з використанням паливно-мастильних матеріалів замовника відповідно до ст. 840 Цивільного кодексу України; підрядник виконує сільськогосподарські роботи, які є предметом договору, з використанням власної техніки комбайн марки CASE 2388.
Згідно із п.п. 2.1-2.3 Договору вартість робіт, що зазначені у п. 1.2 цього договору становить 1 000,00 грн./га. Загальна ціна договору становить 114 400,00 грн. Замовник здійснює оплату обумовлену в п. 2.2 ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк.
Пунктом 9.1 Договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.11.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами повного обсягу зобов'язань по цьому договору.
На виконання умов Договору та на підставі заявки від 05.09.2018 позивачем було виконано, а відповідачем прийнято роботи із збирання врожаю сої на полях Градизької СДС на площі 101 га та Миргородської СДС на площі 13,4 га на загальну суму у розмірі 114 399,60 грн., про що між сторонами було складено та підписано акти надання послуг №Г.Є00000016 від 24.10.2018 та №Г.Є00000030 від 19.11.2018, для оплати яких Підприємцем було виставлено рахунки на оплату №Г.Є00000018 від 24.10.2018 та №Г.Є00000031 від 19.11.2018.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті виконаних на підставі Договору робіт, у зв'язку з чим вказує на існування заборгованості останнього у розмірі 114 399,60 грн.
Договір є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 61 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Матеріалами справи (актами надання послуг №Г.Є00000016 від 24.10.2018 та №Г.Є00000030 від 19.11.2018) підтверджується виконання позивачем та прийняття відповідачем робіт за Договором на загальну суму 114 399,60 грн.
При цьому, із вказаних актів вбачається, що позивачем було повністю виконано погоджені умовами Договору роботи, вони містять підписи повноважних представників та відтиски печаток сторін Договору.
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Суд відзначає, що за змістом приписів п.п. 1.3, 2.5 Договору роботи мали бути виконані до 20.09.2018, а їх оплата здійснена у строк до 30.09.2018.
Однак, із актів надання послуг №Г.Є00000016 від 24.10.2018 та №Г.Є00000030 від 19.11.2018 вбачається, що виконані Підприємцем роботи були прийняті Підприємством лише 24.10.2018 та 19.11.20189, відповідно.
При цьому, в текстах таких актів замовником зазначено про те, що претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Відтак, суд приходить до висновку, що визначаючи порядок розрахунків в межах спірних правовідносин слід виходи із положень п. 2.3 Договору, які передбачають обов'язок замовника здійснити оплату вартості робіт після їх остаточної здачі за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 2.3 Договору та дат складання актів надання послуг №Г.Є00000016 від 24.10.2018 та №Г.Є00000030 від 19.11.2018, грошове зобов'язання відповідача по оплаті виконаних позивачем згідно Договору робіт мало бути виконано після прийняття таких робіт, тобто, на наступний день після складення зазначених актів: 25.10.2018 та 20.11.2018, відповідно.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті виконаних позивачем згідно Договору робіт становить 114 399,60 грн., грошове зобов'язання по сплаті якої на момент звернення з даним позовом настало.
Посилання відповідача на те, що Договір було укладено за наслідками перевищення керівником Полтавської філії Підприємства своїх повноважень і у Підприємства відсутні оригінал такого Договору, як на підставу невизнання відповідної заборгованості, судом відхиляються з огляду на наступне.
У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тобто, в силу наведених норм на кожного покладається процесуальний обов'язок з доведення за допомогою визначених засобів існування обставин, на які він посилається в підтвердження своїх доводів чи заперечень.
Однак, будь-яких доказів на підтвердження відсутності повноважень у керівника Полтавської філії Підприємства на вчинення Договору (наприклад, статуту Підприємства чи положення про філію) відповідачем до поданого відзиву надано не було.
В той же час, на спростування таких заперечень позивачем було надано для огляду в судовому засіданні оригінали як Договору, так і відповідних актів надання послуг, що містять підписи та відтиски печаток обох сторін такого правочину.
Також, позивачем було додано до матеріалів справи: лист Підприємства від 31.08.2018 №2/11-6.1/821-18, відповідно до якого Генеральним директором Підприємства Карпляком Р.Г. погоджено директору Полтавської філії Дяченку С.О. укладення договору від 30.08.2018 №510-15/2018-ПР з Підприємцем на послуги по збиранню врожаю сої на полях Градизької СДС на площі 101 га та Миргородської СДС на площі 13,4 га за ціною 1 000,00 грн./га на загальну суму 114 400,00 грн.; довіреність №493/08-18 від 30.08.2018, якою Генеральним директором Підприємства Карпляком Р.Г. уповноважено директора Полтавської філії Дяченка С.О. на укладення договору від 30.08.2018 №510-15/2018-ПР з Підприємцем на суму 114 400,00 грн.
Будь-яких спростувань наведеного відповідачем не надано.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що в будь-якому випадку сам по собі факт перевищення повноважень керівником Полтавської філії при вчиненні Договору не породжує правових наслідків для Підприємця за відсутності доказів його обізнаності щодо відсутності повноважень у такої особи на вчинення відповідних дій.
З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем взятих на себе згідно Договору грошових зобов'язань по оплаті виконаних позивачем робіт на суму 114 399,60 грн., що не спростовано відповідачем шляхом реалізації своїх процесуальних прав та подачі відповідних доказів.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За таких обставин, позовні вимоги Підприємця про стягнення з Підприємства заборгованості у розмірі 114 399,60 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 20 591,93 грн., штрафу у розмірі 7% від вартості виконаних робіт, що становить суму 8 007,97 грн., інфляційних втрат у розмірі 11 366,76 грн. та 3% річних у розмірі 6 209,64 грн., нарахованих за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а саме: по оплаті робіт за актом №Г.Є00000016 від 24.10.2018 з 26.10.2018; по оплаті робіт за актом №Г.Є00000030 від 19.11.2018 з 21.11.2018, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Щодо інфляційних втрат та 3% річних.
У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В розрахунок інфляційних втрат мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції необхідно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/1193/19.
Як вбачається з додатку №9 (№6) до позовної заяви Підприємцем нараховувались інфляційні втрати на суму заборгованості по кожному акту окремо, а саме: за актом №Г.Є00000016 від 24.10.2018 у період з листопада 2018 року по липень 2020 року; за актом №Г.Є00000030 від 19.11.2018 у період з грудня 2018 року по липень 2020 року.
В той же час, за інформацією Державної служби статистики України, яка міститься за посиланням http://www.ukrstat.gov.ua/, індекс інфляції у червні-серпні, грудні 2019 року та лютому і липні 2020 року складав: 99,50%; 99,40%; 99,70%; 99,80%, 99,70; 99,40%, відповідно.
Тобто, у період обрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат мала місце дефляція, однак, позивачем не було її враховано, при визначені суми інфляційних втрат за визначений ним період.
Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат з урахуванням наведених обставин в межах визначених позивачем періодів суд встановив, що правомірним розміром понесених позивачем збитків від знецінення гривні за період прострочення відповідача по оплаті виконаних робіт є: за актом №Г.Є00000016 від 24.10.2018, нарахованих за період з листопада 2018 року по липень 2020 року, сума 7 922,19 грн.; за актом №Г.Є00000030 від 19.11.2018, нарахованих у період з грудня 2018 року по липень 2020 року, сума 851,54 грн., що разом становить 8 773,73 грн.
За перерахунком суду, здійсненим з урахуванням наведеного позивачем в додатку №10 до позовної заяви розрахунку, розмір 3% річних за визначений позивачем період (за актом №Г.Є00000016 від 24.10.2018 - з 26.10.2018 по 21.08.2020; за актом №Г.Є00000030 від 19.11.2018 - з 21.11.2018 по 21.08.2020) становить 5 523,38 грн. та 704,17 грн., відповідно, що разом складає 6 227,55 грн.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за визначений в позові період прострочення виконання ним взятого на себе грошового зобов'язання є правомірними в межах сум інфляційних втрат у розмірі 8 773,73 грн. та 3% річних у розмірі 6 209,64 грн., а тому підлягають задоволенню.
В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних втрат (у розмірі 2 593,03 грн.) необхідно відмовити, оскільки вони обраховані невірно (без врахування місяців, в яких була дефляція), а відносно встановлення за перерахунком суду 3% річних у сумі більшій ніж визначено позивачем за вказаний період, то суд відзначає, що за відсутності правових підстав для виходу за межі позовних вимог такі вимоги задовольняються у заявленому розмірі.
Щодо пені та штрафу.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: "Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.".
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою - шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
За змістом наведених вище положень законодавства розмір неустойки за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування неустойки, або містить умову про те, що вона нараховується відповідно до чинного законодавства, сума неустойки може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.
Звертаючись з позовом до суду та здійснюючи нарахування заявлених до стягнення пені та штрафу позивачем було застосовано визначені ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України розміри вважаючи, що такою нормою визначено розмір штрафної санкції за прострочення грошового зобов'язання, застосування якої за прострочення грошового зобов'язання передбачено пунктом 5.4 Договору.
Пунктом 5.4 Договору передбачено, що відповідальність за цим договором встановлена відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України.
Між тим, частина друга статті 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованих пені та штрафу, встановлює розмір штрафних санкцій виключно за порушення не грошового зобов'язання, а положення ч. 6 вказаної статті, які стосуються штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, не встановлюють їх розмір, а лише визначають певний спосіб їх формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу.
З огляду на викладене вбачається, що в умовах Договору сторонами не було встановлено розмірів пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов'язання, а тому відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція у вигляді стягнення неустойки за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.
Тому, заявлені Підприємцем до стягнення з Підприємства суми пені та штрафу є необґрунтованими.
Також, в поданому до суду відзиві на позов відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до всіх вимог в цілому.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
У відповідності до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
В даному випадку, перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення суми заборгованості та нарахованих за період прострочення виконання зобов'язання по її оплаті інфляційних втрат і 3% річних, до яких застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, розпочався з 26.10.2018 за актом №Г.Є00000016 від 24.10.2018 та з 21.11.2018 за актом №Г.Є00000030 від 19.11.2018 (при цьому, відносно інфляційних втрат та 3% річних виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму нарахувань окремо), а позов подано до суду поштою 26.08.2020.
Тобто, звернення з вказаними вимогами здійснено позивачем в межах визначеного строку позовної давності.
Щодо вимог про стягнення пені та штрафу суд відзначає, що підстави для застосування строків позовної давності до таких вимог та наслідків їх пропуску відсутні, оскільки положення Глави 19 Цивільного кодексу України, які регулюють позовну давність, застосовуються лише тоді, коли буде доведено існування порушеного права чи інтересу, а в даному випадку судом не встановлено наявності правових підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція у вигляді стягнення неустойки в межах спірних правовідносин.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємства на користь Підприємця суми основного боргу у розмірі 114 399,60 грн., інфляційних втрат у розмірі 8 773,73 грн. та 3% річних у розмірі 6 209,64 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо заявлених позивачем до відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно із вимогами п.п. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як свідчать матеріали справи, з метою належного захисту прав позивача та надання професійної правничої допомоги в господарському суді,
17.08.2020 між Підприємцем (клієнт) та адвокатом Александровою Д.С. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2617 від 26.03.2019) був укладений договір №9 про надання правової, у відповідності до якого адвокат зобов'язався надавати клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру); складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів клієнта, зокрема, у судах.
В рамках виконання вказаного договору між Підприємцем та адвокатом було складено та підписано акт приймання-передавання наданих послуг №1 від 21.08.2020, згідно якого визначено, що адвокатом було надано клієнту наступні послуги: консультація клієнта з приводу звернення до суду з позовною заявою до Підприємства про стягнення заборгованості за виконані роботи та стягнення компенсаційних виплат та штрафних санкцій за Договором (2 години, вартістю 2 000,00 грн.); аналіз судової практики з питання подання позову щодо стягнення заборгованості за виконані та прийняті замовником роботи та щодо стягнення компенсаційних виплат та штрафних санкцій (1 година, 1 000,00 грн.); підготовка позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення з Підприємства заборгованості за виконані та прийняті замовником роботи та щодо стягнення компенсаційних виплат та штрафних санкцій за Договором та збирання доказів, формування позовної заяви, виготовлення копій та подання позову до суду (7 годин, 7 000,00 грн.). Всього на загальну суму 10 000,00 грн.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Матеріалами справи підтверджується виконання адвокатом своїх зобов'язань за договором про надання правової допомоги №9 від 17.08.2020, зазначених у акті приймання-передачі наданих послуг №1 від 21.08.2020, зокрема, фактом формування позовної заяви, її подачі, а також, оплата Підприємцем таких послуг у розмірі 10 100,00 грн. (квитанції №26 від 25.08.2020).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене та проаналізувавши обсяг виконаної адвокатом роботи з надання обумовлених договором про надання правової допомоги №9 від 17.08.2020 послуг суд приходить до висновку про необхідність задоволення заявленої позивачем вимоги про відшкодування йому витрат на правничу допомогу у розмірі, пропорційному до розміру задоволених позовних вимог, що становить 8 057,43 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Глазко Євгенія Олександровича задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 8; ідентифікаційний код 37884028) на користь Фізичної особи-підприємця Глазко Євгенія Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) суму основного боргу у розмірі 114 399 (сто чотирнадцять тисяч триста дев'яносто дев'ять) грн. 60 коп., інфляційні втрати у розмірі 8 773 (вісім тисяч сімсот сімдесят три) грн. 73 коп., 3% річних у розмірі 6 209 (шість тисяч двісті дев'ять) грн. 64 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 8 057 (вісім тисяч п'ятдесят сім) грн. 43 коп., судовий збір у розмірі 1 940 (одна тисяча дев'ятсот сорок) грн. 75 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.
Суддя Р.В. Бойко